Парези гортані

Парези гортані – Зменшення рухової активності м’язів гортані, що призводить до порушення голосоутворення та дихальної функції. Парези гортані можуть бути пов’язані з патологією гортанних м’язів, ураженням нервів, що їх нервують, або функціональними порушеннями в корі головного мозку. Клінічно парези гортані виявляються слабкістю, захриплістю чи осиплістю голосу, іноді повною афонією; різним ступенем утруднення дихання аж до асфіксії. Діагностика парезів гортані ґрунтується на ларингоскопії, КТ та рентгенографії гортані, бакпосіві мазка із зіва, електроміографії, дослідженні фонації, за показаннями проводиться обстеження органів грудної порожнини, щитовидної залози та головного мозку. Лікування парезів гортані в основному зводиться до усунення причини, що викликала їх, і відновлення голосової функції.

Гортань являє собою ділянку верхніх дихальних шляхів між глоткою та трахеєю, що виконує дихальну та голосоутворювальну функцію. У гортані поперечно натягнуті голосові зв’язки, щілина між якими зветься голосовою. Голосоутворення (фонація) здійснюється з допомогою коливань голосових зв’язок під час проходження повітря через голосову щілину. З іншого боку, занадто щільне змикання голосових зв’язок перешкоджає надходженню повітря в дихальні шляхи та призводить до порушень дихальної функції гортані. Звуження та розширення голосової щілини, а також ступінь натягу голосових зв’язок регулюються внутрішніми м’язами гортані. Робота м’язового апарату горла здійснюється завдяки нервовим імпульсам, що надходять по гілках блукаючого нерва з центральної нервової системи (кора і стовбур головного мозку). При виникненні порушень будь-якій ділянці цієї взаємозалежної системи, від м’язів до кори мозку, розвиваються парези гортані.

Парези гортані можуть спостерігатися в осіб обох статей та будь-якого віку. Множинність причин, що призводять до появи парезів гортані, зумовлює великий перелік клінічних дисциплін, які займаються діагностикою та лікуванням цієї патології. Це отоларингологія, неврологія, нейрохірургія, ендокринологія, пульмонологія, кардіологія, торакальна хірургія, психологія та психіатрія.

Парези горла є поліетиологічною патологією і часто розвиваються на тлі інших захворювань. Так, парези гортані можуть спостерігатися при запальних захворюваннях гортані (ларингіт, ларинготрахеїт), інфекціях (ГРВІ, грип, туберкульоз, висипний та черевний тиф, сифіліс, ботулізм, поліомієліт), міастенії, поліміозіте, черепно-мозку порушення (атеросклероз, геморагічний інсульт, ішемічний інсульт) головного мозку, травми гортані.

Розвиток парезів гортані може бути пов’язане з пошкодженням гілок блукаючого нерва — поворотних нервів, що підходять до гортані з грудної порожнини і на своєму шляху контактують із серцем, дугою аорти, легенями, середостінням, щитовидною залозою та стравоходом. До патологічних змін цих органів, в результаті яких може відбуватися здавлення або пошкодження зворотного нерва, відносяться: аневризму аорти, перикардит, плеврит, пухлини та збільшення ліфовузлів середостіння, дивертикули та пухлини стравоходу, рак стравоходу, шийний лімфаденіт, рак щитовидної протікають з утворенням зоба (аутоімунний тиреоїдит, йододефіцитні захворювання, дифузний токсичний зоб).

Парези гортані можуть бути спровоковані підвищеним голосовим навантаженням та вдиханням під час розмови холодного, запиленого чи задимленого повітря, що часто пов’язане з професійною діяльністю у акторів, співаків, викладачів, стройових командирів. Функціональні парези гортані виникають як результат стресу та сильного психо-емоційного переживання. Вони можуть розвиватися на тлі психопатії, істерії та неврастенії, вегето-судинної дистонії.

Парези гортані класифікують залежно від своїх етіології. Виділяють:

• Міопатичні парези гортані виникають у результаті патологічних змін у самих м’язах гортані.

• Нейропатичні парези гортані розвиваються при поразці будь-якої ділянки нервового апарату, що забезпечує іннервацію м’язів гортані. При патології блукаючого нерва або його гілок, що іннервують горло, говорять про периферичний парез гортані. При пошкодженні ядра блукаючого нерва в стовбурі головного мозку – про бульбарний парез. При порушеннях на рівні відповідних провідних шляхів та ділянок кори головного мозку – про кірковий парез гортані.

• Функціональні парези гортані – обумовлені порушеннями у роботі кори головного мозку з виникненням дисбалансу процесів гальмування та збудження.

Парези гортані можуть бути одно- та двосторонніми. Функціональні та кіркові парези гортані завжди мають двосторонній характер.

Клінічна картина парезів гортані складається з порушень голосу (дисфонії) та порушень дихання. Основними її проявами є: зниження звучності голосу, що у поодиноких випадках може сягати повної афонії (відсутності голоса); шепітна мова, втрата індивідуального забарвлення (тембру) голосу; захриплість, деренчання або осиплість голосу; стомлюваність при голосовому навантаженні. Порушення дихання при парезах горла пов’язані з утрудненням надходження повітря в дихальні шляхи через звуження голосової щілини і можуть бути виражені різною мірою, аж до асфіксії. В інших випадках порушення дихання викликані необхідністю форсованого видиху для здійснення фонації. Залежно від виду парезу гортані, його клінічні прояви мають деякі особливості.

Міопатичний парез гортані характеризується двостороннім ураженням. Він може виявлятись порушеннями фонації (при парезі м’язів-аддукторів гортані) або дихальними порушеннями у вигляді асфіксії (при парезі м’язів-розширювачів гортані).

Нейропатичний парез горла часто буває одностороннім і відрізняється поступовим розвитком слабкості спочатку в м’язі, що розширює голосову щілину, а потім і в аддукторах гортані. При цьому через кілька місяців захворювання відбувається відновлення фонації за рахунок посиленого компенсаторного приведення голосової зв’язки на здоровій стороні. Двосторонній нейропатичний парез горла загрожує асфіксією в перші 1-2 дні захворювання.

Функціональний парез горла зазвичай спостерігається у осіб з лабільною нервовою системою після перенесеного психо-емоційного навантаження або респіраторного захворювання. Для цього виду парезів гортані характерний характер порушень фонації з достатньою звучністю голосу під час плачу, кашлю і сміху; наявність виражених суб’єктивних відчуттів (першення, лоскотання, скрегіт, біль та ін.) в ділянці глотки та гортані; невротичний характер супутніх скарг пацієнта: біль голови, дратівливість, стомлюваність, порушення сну, неврівноваженість, тривожність.

При діагностиці парезів горла часто потрібна участь кількох фахівців: отоларинголога, психоневролога, невролога, психіатра. Важливе значення має збір анамнезу, який може виявити основне захворювання, на тлі якого виник парез гортані, та схильність пацієнта до психогенних реакцій. Важливе значення має вказівка ​​на перенесені оперативні втручання на органах грудної клітки чи щитовидної залозі, у яких міг бути пошкоджений поворотний нерв.

Обстеження пацієнтів з парезами гортані починають з ларингоскопії, в ході якої оцінюють положення голосових зв’язок, відстань між ними, стан слизової оболонки гортані, наявність запальних змін або крововиливів. Також проводиться рентгенографія та МСКТ гортані. Оцінка скорочувальної здатності м’язів гортані та нейром’язової передачі проводиться за допомогою електроміографії та електронейрографії. Дослідження голосової функції при парезах гортані включає визначення часу максимальної фонації, стробоскопію, фонетографію, електроглоттографію.

При підозрі на периферичний парез гортані додатково проводять КТ та оглядову рентгенографію органів грудної клітки, УЗД щитовидної залози, УЗД серця, КТ середостіння, рентгенографію стравоходу. Для виключення центрального (бульбарного або кіркового) паралічу гортані виконують МРТ та КТ головного мозку, а також спіральну КТ. Відсутність будь-яких морфологічних змін під час проведення всебічного обстеження пацієнта свідчить про наявність функціонального парезу гортані. Для підтвердження останнього проводиться психологічне тестування пацієнта та його огляд психіатром.

Диференціювати парези гортані необхідно з крупом (дифтерією та хибним крупом), підвивихом або артритом черпало-персневидного суглоба, уродженим стридором.

Терапія парезів горла безпосередньо залежить від їх етіології і полягає в першу чергу в усуненні основного захворювання, що стало причиною парезу. Лікування парезів гортані може проводитися як медикаментозно, і хірургічно.

До медикаментозних методів відносяться курс антибіотикотерапії або противірусної терапії при інфекційно-запальній етіології парезу гортані; нейропротектори та вітаміни групи В при невриті зворотного нерва; біогенні стимулятори та стимулятори м’язової активності (неостигмін, алое, АТФ) при міопатичному характері парезу гортані; психотропні засоби (нейролептики, антидепресанти, седативні, транквілізатори) при функціональному парезі гортані; судинні препарати та ноотропи при наслідках черепно-мозкової травми чи інсульту.

З хірургічних методів при парезах гортані за показаннями застосовуються: операція з натягу голосових зв’язок, видалення дивертикулів і пухлин стравоходу, видалення новоутворень середостіння, тиреоїдектомія або резекція щитовидної залози та ін.

Фізіотерапевтичні методи лікування потрібні при будь-якому вигляді парезу гортані. При нейропатичному та міопатичному парезах гортані застосовуються електростимуляція, лікарський електрофорез, магнітотерапія, мікрохвильова терапія, ДДТ, при функціональному парезі гортані – масаж, водолікування, рефлексотерапія, електросон. При функціональному характері паралічу також показано раціональну психотерапію.

У початковому періоді парезів горла пацієнту рекомендовано уникати голосового навантаження, дотримуватися режиму праці та відпочинку. У період одужання для відновлення голосової функції проводяться фонопедичні заняття, що включають вироблення навичок правильної фонації та фонаційного дихання, підвищення працездатності голосового апарату. За потреби пацієнт також відвідує вокальні заняття.

Прогноз парезу горла залежить від його виду. При усуненні етіологічного фактора парезу та своєчасно проведеному лікуванні зазвичай спостерігається повне відновлення голосової функції, проте вокальні дані голосу часто виявляються безповоротно втраченими. У разі функціонального парезу може статися раптове мимовільне одужання пацієнта. Тривалий парез гортані призводить до незворотних атрофічних змін гортанних м’язів з розвитком стійких порушень фонації.

Профілактикою парезів гортані є нормування голосового навантаження; уникнення переохолодження гортані та тривалого перебування у запилених приміщеннях; своєчасне та адекватне лікування запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, інфекційних захворювань, неврозів, захворювань органів грудної клітки та щитовидної залози; дотримання операційної техніки при втручаннях на щитовидній залозі.