Пастерельоз

Пастерельоз – гостре зоонозне інфекційне захворювання бактеріального генезу. Протікає із залученням шкіри, підшкірної клітковини, суглобів та кісток. Стан проявляється високою лихоманкою, вираженою інтоксикацією, ураженням внутрішніх органів; описані випадки хронічної течії. Діагностика патології проводиться переважно бактеріологічними методами, як допоміжні застосовуються серологічні методики. Лікування пастерельозу включає етіотропну антибактеріальну терапію, дезінтоксикаційні, жарознижувальні та інші симптоматичні засоби.

Пастерельоз (геморагічна септицемія) відноситься до інфекцій з контактним механізмом передачі. Вперше нозологія була описана у 1878 році. Бактеріальна природа збудника була встановлена ​​в 1880 Луї Пастером, на честь якого і була названа дана інфекційна патологія. Пастерельоз поширений повсюдно, чіткої сезонності у людей немає, захворюваність переважно спорадична. Групами ризику вважаються сільськогосподарські працівники, ветеринари, особи похилого віку, хворі на цукровий діабет, цироз печінки, ХОЗЛ, ВІЛ-інфекцію у стадії СНІДу, патології серцево-судинної системи та злоякісні новоутворення, а також пацієнти, які проходять гемодіаліз. Вважається, що пастерельоз найбільш схильні люди у віці 10-19 років, захворювання частіше реєструється серед жінок.

Збудником інфекції є бактерія Pasteurella multocida, що продукує екзотоксин. Пастерели стійкі у навколишньому середовищі, до 2-3 тижнів зберігаються у воді та гною, до 4-12 місяців – у трупах тварин та замороженому м’ясі. Гинуть при дії сонячного світла, кип’ятінні, обробці дезінфікуючими засобами. Джерелами інфекції стають бактеріоносії та хворі сільськогосподарські, свійські тварини та птиці. Найчастіше пастерельоз реєструється у великої рогатої худоби, курей, кроликів та буйволів, при цьому пастереллоносійство відзначається у 80% кішок, 70% корів, 50% овець та кроликів, 45% овець, 35% курок у неблагополучних господарствах. Пастерели виділяються з калом, сечею, носовим відділенням, кров’ю, молоком тварини, зараження людини зазвичай відбувається при укусах і подряпинах шкіри кішками та собаками. Описано повітряно-краплинний та трансплацентарний шляхи інфікування; передбачається можливість трансмісивної передачі пастерельозу при укусах заражених ґедзів.

При попаданні бактерій через пошкоджені шкіру та слизові утворюється первинне вогнище запалення. Активне розмноження пастерелл, виділення екзотоксину та продукти життєдіяльності мікробів провокують скупчення імунокомпетентних клітин, розвиток гнійного процесу, тромбози дрібних судин, набряк. Проникнення інфекційних агентів углиб дерми та підлягаючих тканин призводить до поширення процесу на кістки та суглоби, виникнення артритів та остеомієліту. Гематогенна дисемінація пастерелл спостерігається при залученні стінок кровоносних судин та проникненні збудників у системний кровотік. При попаданні в кров великої кількості екзотоксинів, продуктів розпаду бактерій та імунних клітин можливий розвиток інфекційно-токсичного шоку. У внутрішніх органах пастерели продовжують активно розмножуватися, порушуючи структуру клітин та тканин, що призводить до критичних функціональних розладів.

Пастерельоз протікає гостро чи хронічно. Зазвичай зміни локалізуються в межах вхідних воріт інфекції або набувають вигляду млявого запального гнійного процесу. Гематогенне поширення збудника можливе лише за виснаження захисних сил організму. В основі класифікації лежить ступінь інвазивності патології:

1. Шкірна форма. Найпоширеніший різновид хвороби. Являє собою гнійне ураження шкіри дома укусу, ослинення чи подряпини, інших ушкоджень шкірних покривів, залишених хворим тваринам, з тенденцією до поширення вглиб підлягають тканин.
2. Легенева форма. При аерогенному механізмі зараження може виникати первинно, але найчастіше є наслідком гематогенної дисемінації збудника. Клінічна картина обумовлена ​​запаленням стінки бронхів, ураженням альвеолярного дерева та сполучної тканини.
3. Септична форма. Життєзагрозний стан, при якому відбувається контамінація організму з масивною бактеріємією. У уражених органах розвиваються дисфункціональні зміни до повного припинення діяльності.

Інкубаційний період становить 1-5 діб. Хвороба починається гостро з підвищення температури тіла до 38-38,5 ° C і вище, ознобу, слабкості. У зоні ушкодження виявляється набряклість, гіперемія, болючість, формуються пустули з гнійним вмістом, після розтину яких утворюються скоринки. Виявляється збільшення регіонарних лімфовузлів. При поширенні гнійного процесу спостерігається запалення підшкірної клітковини, м’язів, кісток, суглобів, поява абсцесів м’яких тканин та великих флегмон. Можливі легеневі прояви – кашель з гнійним мокротинням, біль у грудній клітці, помірна задишка.

При недостатньому імунному ресурсі організму збудник поширюється організмом з формуванням вісцеральних гнійних вогнищ. Гарячка посилюється, набуває хвилеподібного характеру. Наростають ознаки інтоксикації, відзначається сильний головний біль, порушення або зміни свідомості, можливі судоми та паралічі. Нерідко виникає шок, що супроводжується різким зниженням артеріального тиску, втратою свідомості, відсутністю сечовиділення, іноді спонтанними кровотечами.

Найбільш частими ускладненнями пастерельозу є гнійні ураження шкіри, м’язів, підшкірної клітковини (абсцеси, флегмони), суглобів та сухожильно-зв’язувального апарату (бурсити, тендовагініти, артрити), кісткових структур (остеомієліти). Хронічні бронхоектази призводять до амілоїдозу внутрішніх органів. Можлива септикопіємія з формуванням гнійних вогнищ у різних органах, тромбогеморагічні прояви, інфекційно-токсичний шок. Описано поодинокі випадки фульмінантної пурпури з високою летальністю. У результаті гнійних артритів (особливо ураження колінного суглоба) нерідко спостерігається порушення функції, що зумовлює необхідність ендопротезування.

Діагноз встановлюється інфекціоністом. Залежно від наявної симптоматики можуть знадобитися консультації терапевта, дерматовенеролога, хірурга. При поразці респіраторного тракту необхідний огляд пульмонолога, фтизіатра, за наявності життєзагрозних станів – реаніматолога. Перелік діагностичних заходів включає такі об’єктивні, лабораторні та інструментальні методики:

• Фізичне дослідження. В осередку ураження при шкірній формі виявляється ділянка гіперемії, різка болючість, набряк шкіри, пустула з каламутним вмістом, струп, нерідко визначається флюктуація. При поразці суглобів відзначається збільшення розмірів, обмеження рухів, вимушене становище кінцівки. Інтерстиціальна пневмонія при аускультації проявляється жорстким диханням, крепітацією, скороченням перкуторного звуку. При бронхоектаз спостерігається дифузне ослаблення легеневого дихання з великою кількістю вологих хрипів, що зменшуються при відкашлювання.
• Лабораторні дослідження. У загальному аналізі крові при пастерельозі виявляється лейкоцитоз з паличкоядерним зрушенням вліво, збільшення ШОЕ, нерідко – тромбоцитопенія, анемія. Зміни у біохімічних показниках включають підвищення АЛТ, АСТ, загального білірубіну, СРБ, сечовини, креатиніну, зниження загального білка, порушення з боку системи згортання. Загальноклінічне дослідження сечі підтверджує збільшення густини, мікрогематурію, лейкоцитурію, рідше піурію. У лікворограмі при патерельозних менінгоенцефалітах виявляється нейтрофільний плеоцитоз, клітинно-білкова дисоціація.
• Виявлення інфекційних агентів. Основною методикою є ПЛР. Бактеріологічні методи посіву на живильні середовища використовуються з будь-яким біологічним матеріалом, отриманим від хворого (відокремлюване шкірних виразок, кров, спинномозкова рідина, пунктат абсцесу), включаючи секційний. ІФА та інші серологічні методики необхідні для ретроспективної діагностики пастерельозу, оскільки вимагають дослідження парних сироваток з інтервалом не менше ніж 14 днів для детекції зростання титру антитіл.
• Променева діагностика. При ураженнях респіраторного тракту призначається рентгенографія грудної клітки. Часто проводиться УЗД м’яких тканин, суглобів, кісткових структур з метою своєчасного виявлення гнійних процесів. Для візуалізації септикопіємічних вогнищ у сфері внутрішніх органів використовується УЗД органів черевної порожнини, нирок, малого тазу. МРТ та КТ головного мозку застосовуються при симптомах ураження ЦНС, особливо у імунодефіцитних осіб.

Диференціальну діагностику проводять з інфекційними хворобами: сибіркою, шкірним та вісцеральним лейшманіозом, еризипелоїдом. Крім того, симптоми пастерельозу схожі з клінікою листериозу, токсоплазмозу, пики. Генералізовані ураження можливі при туберкульозі, органних мікозах та сифілісі, можуть спостерігатися при туляремії, цитомегаловірусній, пневмококовій інфекції. Сепсис може бути викликаний стафілококами, стрептококами, кокцієлами. У ряді випадків потрібне диференціювання з облітеруючим ендартеріїтом, трофічними виразками, гнійними бактеріальними ураженнями. Соматичними захворюваннями, подібними до пастерельозу, є бронхоектатична хвороба, злоякісні новоутворення ЦНС, геморагічні інсульти. Іноді слід виключити шкірні хвороби: стафілодермію, псоріаз, екзему.

Хворим на геморагічну септицемію показано стаціонарне лікування, особливо при приналежності до групи ризику. Постільний режим дотримується до 3-4 днів стійкої нормальної температури тіла. Режим харчування передбачає обмеження їжі, що важко перетравлюється, відмова від алкоголю. Обов’язковим є збільшення кількості рідини, що вживається з метою оральної дезінтоксикації. За наявності ознак артриту рекомендується накладення бандажів, ортезів, що фіксують пов’язок із використанням еластичного бинту.

Етіотропне лікування включає антибактеріальні засоби. Найбільш ефективними препаратами вважаються пеніциліни (ампіцилін+сульбактам, амоксицилін+клавуланова кислота), цефалоспорини 2-го та 3-го покоління, тетрацикліни, фторхінолони, ко-тримоксазол. У пацієнтів, які страждають на пастерельозну інфекцію внаслідок контамінації діалізного катетера, були зафіксовані випадки рецидиву при проходженні курсу монотерапії аміноглікозидами, тому їх застосування як єдиний засіб лікування сумнівно.

План лікування пастерельозу також може припускати інфузійне введення розчинів для зменшення вираженості інтоксикаційного синдрому (глюкозо-сольові, сукцинат-містять розчини, ацесоль), прийом жарознижувальних та знеболювальних препаратів. Хірургічне лікування показано у разі обмежених чи розлитих гнійних процесів. Зазвичай проводиться розтин та дренування гнійних вогнищ. При тяжких ураженнях потрібна ампутація кінцівки.

Прогноз при неускладненому варіанті пастерельозу та необтяженому преморбідному тлі сприятливий. Згідно з дослідженнями, близько 70% випадків септичного перебігу хвороби спостерігалося у осіб віком від 50 років і лише у 21% випадків – у хворих 20-50 років. Летальність у тварин сягає 80%, людей – 1,79%. Середня тривалість захворювання становить 8 днів. За наявності гнійного ураження суглобів та кісткових структур можлива тривала реабілітація (більше 1-2 місяців), у разі ампутації кінцівки – інвалідизація.

Специфічна профілактика існує у вигляді вакцин та гіперімунної сироватки для тварин; вакцинні препарати для людей не розроблені. До заходів неспецифічної профілактики відносять суворий ветеринарний контроль, ізоляцію хворих тварин, заборону продаж молока та м’яса з вогнищ пастерельозу. Необхідно використовувати засоби індивідуального захисту (маски, щитки, рукавички) при роботі з тваринами, проводити обробку укусів, подряпин за допомогою антисептичних засобів, ретельне миття рук із милом після контакту з тваринами.