Пієлонефрит у дітей

Пієлонефрит у дітей – неспецифічне мікробно-запальне ураження ниркової паренхіми та чашечно-баханкової системи. Пієлонефрит у дітей протікає з больовим синдромом у ділянці нирок, дизуричними розладами (частими позивами до сечовипускання, хворобливістю, неутриманням сечі), підвищенням температури тіла, інтоксикацією. Діагностика пієлонефриту у дітей включає дослідження крові (клінічний, біохімічний аналіз) та сечі (загальний аналіз, бакпосів), УЗД сечової системи, оцінку уродінаміки, внутрішньовенну урографію та ін. У лікуванні пієлонефриту у дітей використовується антибактеріальна, протизапальна, антиоксидантна терапія.

Пієлонефрит у дітей – запальний процес, що захоплює чашково-лоханкову систему, канальця та інтерстицію нирок. За поширеністю пієлонефрит стоїть на другому місці після ГРВІ у дітей і між цими захворюваннями існує тісний взаємозв’язок. Так, у дитячій урології кожен четвертий випадок пієлонефриту у дитини раннього віку є ускладненням гострої респіраторної інфекції. Найбільше випадків пієлонефриту у дітей реєструється в дошкільному віці. Гострий пієлонефрит у 3 рази частіше діагностується у дівчаток, що обумовлено особливістю жіночої анатомії нижніх відділів сечових шляхів (ширшим та коротким сечівником).

Найпоширенішим етіологічним агентом, що викликає пієлонефрит у дітей, є кишкова паличка; також при бактеріологічному посіві сечі виявляються протей, синьогнійна паличка, золотистий стафілокок, ентерококи, внутрішньоклітинні мікроорганізми (мікоплазми, хламідії) та ін.

Попадання інфекційних агентів у нирки може відбуватися гематогенним, лімфогенним, уриногенним (висхідним) шляхом. Гематогенний занос збудників найчастіше зустрічається у дітей першого року життя (при гнійному омфаліті у новонароджених, пневмонії, ангінах, гнійничкових захворюваннях шкіри тощо). У старших дітей переважає висхідне інфікування (при дисбактеріозі, колітах, кишкових інфекціях, вульвітах, вульвовагінітах, баланопоститах, циститах та ін.). Велику роль розвитку пієлонефриту в дітей віком грає неправильний чи недостатній гігієнічний догляд за дитиною.

Умовами, що призводять до виникнення пієлонефриту у дітей, можуть виступати структурні або функціональні аномалії, що порушують пасаж сечі: вроджені вади розвитку нирок, міхурово-сечовідний рефлюкс, нейрогенний сечовий міхур, сечокам’яна хвороба. Ризику розвитку пієлонефриту найбільш схильні діти з гіпотрофією, рахітом, гіпервітамінозом D; Маніфестація або загострення пієлонефриту у дітей, як правило, трапляється після інтеркурентних інфекцій (ГРВІ, вітряної віспи, кору, скарлатини, епідемічного паротиту та ін), що викликають зниження загальної опору.

У педіатрії виділяють 2 основні форми пієлонефриту у дітей – первинний (мікробно-запальний процес спочатку розвивається у нирках) та вторинний (обумовлений іншими факторами). Вторинний пієлонефрит у дітей, у свою чергу, може бути обструктивним та необструктивним (дисметаболічним).

Залежно від давності та особливостей проявів патологічного процесу виділяють гострий та хронічний пієлонефрит у дітей. Ознакою хронічного пієлонефриту в дітей віком служить збереження симптомів інфекції сечовивідних шляхів понад 6 місяців чи виникненням цей період щонайменше 2-х загострень. Характер перебігу хронічний пієлонефриту у дітей буває рецидивуючим (з періодами загострень та ремісій) та латентним (тільки з сечовим синдромом).

Протягом гострого пієлонефриту у дітей виділяють активний період, період зворотного розвитку симптомів та повну клініко-лабораторну ремісію; протягом хронічного пієлонефриту – активний період, часткову та повну клініко-лабораторну ремісію. Пієлонефритичний процес має дві стадії – інфільтративну та склеротичну.

Провідними проявами гострого та активного періоду хронічного пієлонефриту у дітей є больовий, дизуричний та інтоксикаційний синдроми.

Пієлонефрит у дітей зазвичай маніфестує з лихоманки ремітуючого типу, ознобів, пітливості, слабкості, головного болю, анорексії, адинамії. У грудних дітей можливі наполегливі відрижки, блювання, рідкий стілець, зниження маси тіла.

Дизуричний синдром розвивається при залученні до мікробно-запального процесу нижніх відділів сечового тракту. Він характеризується занепокоєнням дитини перед або під час сечовипускання, частими позивами до випорожнення сечового міхура, хворобливістю, відчуттям печіння при сечовипусканні, неутримання сечі.

Больовий синдром при пієлонефриті у дітей може проявлятися або абдомінальними болями без чіткої локалізації, або болями в ділянці нирок, що посилюються при биття (позитивний с-м Пастернацького), фізичному навантаженні.

Поза загостренням симптоми хронічного пієлонефриту у дітей мізерні; відзначається стомлюваність, блідість шкірних покривів, астенізація. При латентній формі хронічного пієлонефриту клінічні прояви зовсім відсутні, проте запідозрити захворювання у дітей дозволяють характерні зміни у загальному аналізі сечі (лейкоцитурія, бактеріурія, помірна протеїнурія).

Перебіг гострого пієлонефриту в дітей віком може ускладнитися апостематозним інтерстиціальним нефритом, паранефритом, карбункулом нирки, пионефрозом, сепсисом. Хронічний пієлонефрит, що розвинувся у дитячому віці, з роками може призвести до нефросклерозу, гідронефрозу, артеріальної гіпертензії та хронічної ниркової недостатності.

Якщо пієлонефрит у дитини вперше виявлено педіатром, потрібна обов’язкова консультація дитячого нефролога або дитячого уролога. Комплекс лабораторної діагностики при пієлонефриті у дітей включає дослідження клінічного аналізу крові, біохімічного аналізу крові (сечовини, загального білка, білкових фракцій, фібриногену, СРБ), загального аналізу сечі, рН сечі, кількісних проб (за Нечипоренком, Аддіс-Каковським, ), посіву сечі на флору з антибіотикограмою, біохімічного аналізу сечі. При необхідності виявлення збудників інфекції проводяться дослідження методами ПЛР, ІФА. Важливе значення при пієлонефриті у дітей має оцінка ритму та обсягу спонтанних сечовипускань, контроль діурезу.

Обов’язкове інструментальне обстеження дітей, хворих на пієлонефрит, передбачає проведення УЗД нирок (при необхідності УЗД сечового міхура), УЗДГ ниркового кровотоку. Для виключення обструктивних уропатій, що часто є причиною пієлонефриту у дітей, може знадобитися виконання екскреторної урографії, уродинамічних досліджень, динамічної сцинтиграфії нирок, ниркової ангіографії, КТ нирок та інших додаткових досліджень.

Диференціальну діагностику пієлонефриту у дітей необхідно проводити з гломерулонефритом, апендицитом, циститом, аднекситом, у зв’язку з чим діти можуть потребувати консультації дитячого хірурга, дитячого гінеколога; проведення ректального обстеження, УЗД органів малого тазу.

Комплексна терапія пієлонефриту передбачає проведення медикаментозної терапії, організацію правильного питного режиму та харчування дітей.

У гострому періоді призначається постільний режим, рослинно-білкова дієта, збільшення водного навантаження на 50% порівняно з віковою нормою. Основу лікування пієлонефриту у дітей становить антибіотикотерапія, для якої використовуються цефалоспорини (цефуроксим, цефотаксим, цефпір ін.), β-лактами (амоксицилін), аміноглікозиди (гентаміцин, амікацин). Після завершення антибактеріального курсу призначаються уроантисептики: похідні нітрофурану (нітрофурантоїн) та хіноліну (налідиксова кислота).

Для посилення ниркового кровотоку, елімінації продуктів запалення та мікроорганізмів показаний прийом швидкодіючих діуретиків (фуросеміду, спіронолактон). При пієлонефриті дітям рекомендується прийом НПЗЗ, антигістамінні препарати, антиоксиданти, імунокоректори.

Тривалість курсу лікування гострого пієлонефриту у дітей (або загострення хронічного процесу) – 1-3 місяці. Критерієм ліквідації запалення є нормалізація клініко-лабораторних показників. Поза загостренням пієлонефриту у дітей необхідна фітотерапія антисептичними та сечогінними зборами, прийом лужної мінеральної води, масаж, ЛФК, санаторне лікування.

Гострий пієлонефрит у дітей закінчується повним одужанням у 80% випадків. Ускладнення та летальні наслідки можливі в поодиноких випадках, головним чином, у ослаблених дітей із супутньою патологією. Результатом хронічного пієлонефриту у 67-75% дітей є прогресування патологічного процесу в нирках, наростання нефросклеротичних змін, розвиток хронічної ниркової недостатності. Діти, які перенесли гострий пієлонефрит, спостерігаються нефрологом протягом 3-х років із щомісячним контролем загального аналізу сечі. Огляди дитячого отоларинголога та стоматолога обов’язкові 1 раз на 6 місяців.

Попередження пієлонефриту у дітей пов’язане з дотриманням заходів гігієни, профілактикою дисбактеріозу та ГКІ, ліквідацією хронічних запальних вогнищ та зміцненням опірності організму. Термін проведення профілактичної вакцинації встановлюються в індивідуальному порядку. Після будь-якої перенесеної інфекції в дітей віком необхідно досліджувати аналіз сечі. Для профілактики розвитку хронічного пієлонефриту в дітей віком слід адекватно лікувати гострі сечові інфекції.