Головна / unsorted / Пієлонефрит

Пієлонефрит

Пієлонефрит – це неспецифічне інфекційне захворювання нирок, яке викликається різними бактеріями. Гостра форма захворювання проявляється підвищенням температури, симптомами інтоксикації та болями в ділянці нирок. Хронічний пієлонефрит може протікати безсимптомно або супроводжуватися слабкістю, порушенням апетиту, почастішанням сечовипускання та неінтенсивними болями в попереку. Діагноз виставляється на підставі результатів лабораторних аналізів (загальний та біохімічний аналізи сечі, бакпосів), урографії та УЗД нирок. Лікування – антибактеріальна терапія, імуностимулятори.

Загальні відомості

Пієлонефрит – поширена патологія. Пацієнти, які страждають на гострий і хронічний пієлонефрит, становлять близько 2/3 всіх урологічних хворих. Хвороба може протікати в гострій чи хронічній формі, вражати одну чи обидві нирки. Діагностику та лікування здійснює спеціаліст у сфері клінічної урології та нефрології. У разі відсутності своєчасної терапії пієлонефрит може призвести до таких тяжких ускладнень, як ниркова недостатність, карбункулу або абсцесу нирки, сепсису та бактеріальному шоку.

Пієлонефрит

Причини пієлонефриту

Захворювання може виникнути у будь-якому віці. Найчастіше пієлонефрит розвивається:

  • Діти віком до 7 років (імовірність появи пієлонефриту зростає через особливості анатомічного розвитку.
  • У молодих жінок віком 18-30 років (виникнення пієлонефриту пов’язане з початком статевого життя, вагітністю та пологами).
  • У чоловіків похилого віку (при обструкції сечовивідних шляхів внаслідок розвитку аденоми передміхурової залози).

Будь-які органічні чи функціональні причини, що перешкоджають нормальному відтоку сечі, збільшують ймовірність розвитку патології. Нерідко пієлонефрит з’являється у хворих на сечокам’яну хворобу. До несприятливих факторів, що сприяють виникненню пієлонефриту, відноситься цукровий діабет, імунні порушення, хронічні запальні хвороби та часті переохолодження. У ряді випадків (зазвичай у жінок) пієлонефрит розвивається після перенесеного гострого циститу.

Безсимптомна течія нерідко є причиною несвоєчасної діагностики хронічного пієлонефриту. Хворі починають отримувати лікування, коли функцію нирок вже порушено. Оскільки патологія дуже часто виникає у пацієнтів, які страждають на сечокам’яну хворобу, таким хворим необхідна спеціальна терапія навіть за відсутності симптоматики пієлонефриту.

Симптоми пієлонефриту

Гострий пієлонефрит

Для гострого процесу характерний раптовий початок із різким підвищенням температури до 39-40°С. Гіпертермія супроводжується рясним потовиділенням, втратою апетиту, вираженою слабкістю, головним болем, іноді – нудотою та блюванням. Тупі болі в ділянці нирок різної інтенсивності, частіше односторонні, з’являються одночасно з підвищенням температури. Фізикальне обстеження виявляє болючість при биття в ділянці попереку (позитивний симптом Пастернацького).

Неускладнена форма гострого пієлонефриту не викликає порушень сечовипускання. Сеча стає каламутною або набуває червоного відтінку. При лабораторному дослідженні сечі виявляється бактеріурія, незначна протеїнурія та мікрогематурія. Для загального аналізу крові характерний лейкоцитоз та підвищення ШОЕ. Приблизно у 30% випадків у біохімічному аналізі крові відзначається підвищення азотистих шлаків.

Хронічний пієлонефрит

Хронічний пієлонефрит нерідко стає результатом недолікованої гострої форми. Можливий розвиток первинного хронічного процесу. Іноді патологія виявляється випадково для дослідження сечі. Хворі пред’являють скарги на слабкість, зниження апетиту, головний біль і прискорене сечовипускання. Деяких пацієнтів турбують тупі ниючі болі в ділянці нирок, що посилюються в холодну сиру погоду. Симптоми, що свідчать про загострення, збігаються із клінічною картиною гострого процесу.

Ускладнення

Двосторонній гострий пієлонефрит може спричинити гостру ниркову недостатність. До найбільш грізних ускладнень слід віднести сепсис і бактеріальний шок. У деяких випадках гостра форма захворювання ускладнюється паранефритом. Можливий розвиток апостеноматозного пієлонефриту (формування множинних дрібних гнійничків на поверхні нирки та в її кірковій речовині), карбункула нирки (нерідко виникає внаслідок злиття гнійників, характеризується наявністю гнійно-запального, некротичного та ішемічного процесів) абсцесу нирки; .

Якщо лікування не проводиться, настає термінальна стадія гнійно-деструктивного гострого процесу. Розвивається піонефроз, при якому нирка повністю піддається гнійному розплавленню і є вогнищем, що складається з порожнин, заповнених сечею, гноєм і продуктами розпаду тканини. При прогресуванні хронічного двостороннього пієлонефриту функція нирок поступово порушується, що призводить до зниження питомої ваги сечі, артеріальної гіпертензії та розвитку хронічної ниркової недостатності.

Діагностика

Постановка діагнозу зазвичай не становить труднощів для лікаря-уролога через наявність яскраво виражених клінічних симптомів. В анамнезі часто відзначається наявність хронічних захворювань чи нещодавно перенесені гострі гнійні процеси. Клінічну картину формує характерне поєднання вираженої гіпертермії з болем у попереку (частіше одностороннього), хворобливими сечовипусканнями та змінами сечі. Сеча каламутна або з червонуватим відтінком, має виражений смердючий запах. В рамках діагностичних заходів виконуються:

  • Лабораторні дослідження. Лабораторним підтвердженням діагнозу є виявлення в сечі бактерій і невеликих кількостей білка. Для визначення збудника проводять бакпосів сечі. Про наявність гострого запалення свідчить лейкоцитоз та збільшення ШОЕ у загальному аналізі крові. За допомогою спеціальних тест-наборів проводиться ідентифікація мікрофлори, що викликала запалення. Концентраційну здатність нирок оцінюють за допомогою проби Зимницького.
  • Променева діагностика. У результаті оглядової урографії виявляється збільшення обсягу однієї нирки. Екскреторна урографія свідчить про різке обмеження рухливості нирки під час проведення ортопроби. При апостематозному пієлонефриті відзначається зниження видільної функції на стороні ураження (тінь сечовивідних шляхів з’являється із запізненням або відсутня). При карбункулі або абсцесі на екскреторній урограмі визначається вибухання контуру нирки, здавлення та деформація чашок та балії. Діагностику структурних змін ниркової тканини під час пієлонефриту проводять за допомогою УЗД нирок. Для виключення сечокам’яної хвороби та анатомічних аномалій виконують КТ нирок.

КТ ОБП та заочеревинного простору. Емфізематозний пієлонефрит, включення газу в філіжанках.

Лікування пієлонефриту

Лікування гострого пієлонефриту

Неускладнений гострий процес лікується консервативно за умов стаціонару. Проводиться антибактеріальна терапія. Медикаменти підбираються з урахуванням чутливості виявлених у сечі бактерій. Для того, щоб максимально швидко ліквідувати запальні явища, не допустивши переходу пієлонефриту в гнійно-деструктивну форму, лікування починають із найефективнішого препарату.

Проводиться дезінтоксикаційна терапія, корекція імунітету. При пропасниці призначається дієта зі зниженим вмістом білків, після нормалізації температури пацієнта переводять на повноцінне харчування з підвищеним вмістом рідини. На першому етапі терапії вторинного гострого пієлонефриту слід усунути перешкоди, що ускладнюють нормальний відтік сечі: як правило, для цього проводиться установка сечоводового катетера-стента. Призначення антибактеріальних препаратів при порушеному пасажі сечі не дає бажаного ефекту і може призвести до серйозних ускладнень.

Лікування хронічного пієлонефриту

Здійснюється за тими ж принципами, що й терапія гострого процесу, але відрізняється більшою тривалістю та трудомісткістю. Терапевтична програма передбачає усунення причин, які призвели до утруднення відтоку сечі або спричинили порушення ниркового кровообігу, антибактеріальну терапію та нормалізацію загального імунітету.

За наявності перешкод необхідно відновити нормальний пасаж сечі. Відновлення відтоку сечі проводиться оперативно (нефропексія при нефроптозі, видалення каменів із нирок та сечовивідних шляхів, видалення аденоми передміхурової залози тощо). Усунення перешкод, що заважають пасажу сечі, у багатьох випадках дозволяє досягти тривалої стійкої ремісії. Антибактеріальні препарати призначаються з урахуванням даних антибіотикограми. До визначення чутливості мікроорганізмів проводиться терапія антибактеріальними препаратами широкого спектра дії.

Пацієнтам з хронічним пієлонефритом потрібна тривала систематична терапія не менше року. Лікування починають із безперервного курсу антибактеріальної терапії тривалістю 6-8 тижнів. Така методика дозволяє усунути гнійний процес у нирці без розвитку ускладнень та утворення рубцевої тканини. Якщо функцію нирок порушено, потрібен постійний контроль фармакокінетики нефротоксичних антибактеріальних препаратів. Для корекції імунітету при необхідності застосовують імуностимулятори та імуномодулятори. Після досягнення ремісії призначають уривчасті курси антибактеріальної терапії.

У період ремісії хворим показано санаторно-курортне лікування (Джермук, Залізноводськ, Трускавець та ін.). Слід пам’ятати про обов’язкову наступність терапії. Започатковане в стаціонарі антибактеріальне лікування необхідно продовжувати амбулаторно. Призначається лікарем санаторію схема лікування повинна включати прийом антибактеріальних препаратів, рекомендованих лікарем, постійно спостерігає пацієнта. Як додатковий метод лікування застосовується фітотерапія.