Поверхневий гастродуоденіт

Поверхневий гастродуоденіт – найменш важка форма запального процесу у пілоричному відділі шлунка та дванадцятипалій кишці, до якого залучена виключно слизова оболонка. До загальних ознак захворювання відносять слабкість, головний біль, нудоту і диспепсичні явища, неприємний смак і запах з рота, відрижку, печію. Схема діагностики включає ЕГДС з біопсією, неінвазивні методи виявлення хелікобактерів, внутрішньошлункову pH-метрію, антродуоденальну манометрію. Лікування консервативне: ерадикація пілоричного хелікобактеру, антисекреторні засоби, вітаміни, препарати для нормалізації моторики ШКТ.

Поверхневий гастродуоденіт – дуже поширена патологія, яка реєструється зазвичай у школярів та студентів. Перші ознаки гастродуоденіту найчастіше з’являються у віці 7-10 років – у школі дитина зловживає їжею всухом’ятку, а режим харчування стає нерегулярним. Частота виявлення цієї патології прогресивно збільшується приблизно до старшого шкільного віку, та був починає знижуватися. Пов’язано це, проте, ні з оздоровленням населення, і з переходом гастродуоденіта в хронічний гастрит чи виразкову хворобу шлунка. Поверхневий гастродуоденіт у своїй хронічній формі є попередником такої грізної патології, як виразка шлунка або ДПК, тому раннє виявлення та лікування цієї патології у дитячому віці є найкращою профілактикою виразкової хвороби та раку шлунка.

Саме визначення «поверхневий гастродуоденіт» передбачає неглибоке та оборотне ураження слизової оболонки шлунка та ДПК. За течією виділяють гострий та хронічний гастродуоденіт. Якщо поверхневий гастродуоденіт виник на тлі іншої патології травного тракту, він вважається вторинним (ендогенним); якщо ж формування захворювання відбулося і натомість відносного здоров’я – первинним (екзогенним). За ступенем запалення поверхневий гастродуоденіт розцінюється як найлегша, початкова стадія захворювання – якщо цьому етапі патологія нічого очікувати діагностована і розпочнеться процес лікування, запалення перейде спочатку в ерозивну, та був в атрофическую чи гиперпластическую фазу. Крім того, для призначення правильного лікування слід з’ясувати, на фоні якої кислотності шлункового соку протікає поверхневий гастродуоденіт – нормальна, підвищена або знижена. У перебігу хронічного поверхневого гастродуоденіту виділяють кілька фаз, що змінюють один одного: загострення, повної або неповної ремісії.

Для формування поверхневого гастродуоденіту потрібна дія факторів, що призводять до порушення кровопостачання в слизовій оболонці та розвитку запального процесу. Такими факторами є: порушення режиму харчування (вживання занадто холодної, гарячої, гострої, сухої їжі), інфікування H. pylori, харчові інфекції, отруєння алкоголем та іншими токсинами, стреси, захворювання центральної нервової системи, інші соматичні захворювання, підвищена кислотність шлункового соку, погіршення репаративних здібностей слизової оболонки шлунка та ДПК та ін.

Поверхневий гастродуоденіт не має виражених клінічних проявів, оскільки запальні зміни за цієї патології мінімальні. Але клінічна картина може бути поліморфною: пацієнтів турбують слабкість, дратівливість, безсоння, часті головні болі. З боку травного тракту відзначаються ниючі болі в животі (особливо після їжі та похибок у харчуванні), що іррадіюють в область пупка та праве підребер’я; підвищене слиновиділення, нудота, відрижка, печія. Мова обкладена білим нальотом, відзначається неприємний смак та запах з рота. Для поверхневого гастродуоденіту характерне чергування запорів та проносів.

Провідними джерелами порушення роботи шлунка та виникнення больового синдрому є дискінезія ДПК та дуодено-гастральний рефлюкс: при цьому відбувається закидання жовчі у шлунок, зміна кислотності у порожнині шлунка. Це призводить до появи гіркого смаку в роті, відрижці жовчю, печії, виникає відчуття тяжкості у шлунку.

Запальний процес у пілоричному відділі шлунка може призводити до порушення метаболізму вітамінів. На початкових етапах захворювання ознак гіповітамінозу зазвичай немає, проте на пізніших стадіях (атрофічні зміни слизової оболонки) можуть з’явитися ознаки недостатності вітамінів А, С, групи В.

При поверхневому гастродуоденіті ускладнення зустрічаються рідко, але за відсутності лікування можуть з’являтися ерозії, виразки, захворювання може перейти в виразкову хворобу шлунка та ДПК, а в кінцевому підсумку – у рак шлунка. Досить рідко при поверхневому гастродуоденіті зустрічаються шлункові кровотечі. Диференціювати поверхневий гастродуоденіт слід із функціональними диспепсичними розладами, виразковою хворобою.

Консультація гастроентеролога допоможе диференціювати функціональні розлади травлення від поверхневого гастродуоденіту, а також правильно встановити форму захворювання (гострий чи хронічний, фаза ремісії чи загострення, глибина та поширеність запального процесу). З лабораторних досліджень може знадобитися проведення аналізу калу на приховану кров, досліджень для виявлення хелікобактерної інфекції (визначення хелікобактер у калі методом ІФА, ПЛР-діагностика хелікобактер, визначення антитіл до хелікобактер у крові, дихальний хелік-тест). Можливе застосування інвазивних методів виявлення H. pylori.

Наступним етапом діагностики є консультація лікаря-ендоскопіста. Найбільш точним методом діагностики поверхневого гастродуоденіту служить езофагогастродуоденоскопія з ендоскопічною біопсією та морфологічним дослідженням біоптатів. Під час ендоскопії візуально виявляється гіперемія (катар) слизової оболонки, потовщення та набряк складок пілоричного відділу шлунка та дванадцятипалої кишки.

Як допоміжні методики, що дозволяють оцінити функцію шлунка і дванадцятипалої кишки, використовують внутрішньошлункову pH-метрію, антродуоденальну манометрію. У практиці також використовується дослідження ферментативної активності: визначення рівня пепсиногену у сечі та венозній крові; рівня ЛФ та ентерокінази в дуоденальному соку (при поверхневому гастродуоденіті їх рівень підвищений, а в міру прогресування процесу знижується).

Зазвичай наявність поверхневого гастродуоденіту не вимагає госпіталізації у відділення гастроентерології, лікування проводиться амбулаторно. При гострому поверхневому гастродуоденіті призначається дієта – у перші дні це протерті супи, каші, компоти та киселі, слизові відвари. У наступні два-три тижні дієта розширюється за рахунок відвареного м’яса, риби, страв на пару. Дотримання суворої дієти при хронічному поверхневому гастродуоденіті не потрібно, достатньо дотримуватись певного режиму, не їсти всухом’ятку, уникати гострих та смажених страв. Якщо якісь продукти викликають погіршення стану та призводять до загострення поверхневого гастродуоденіту, їх слід виключити.

Медикаментозне лікування зазвичай включає етіотропну терапію (комбінація двох-трьох антихелікобактерних препаратів курсом протягом десяти діб, лікування кишкової інфекції, паразитарної інвазії), антациди, інгібітори протонної помпи та Н2-гістамінових рецепторів. Симптоматичне лікування полягає у призначенні вітамінних комплексів, ферментів, заспокійливих засобів та пробіотиків при необхідності.

Оптимізувати процес одужання при поверхневому гастродуоденіті допомагає комбінація фізіотерапії, медикаментозних та народних методів лікування: відвари з трав (ромашка, деревій, звіробій, спориш, м’ята та ін.), лікувальні чаї та збори.

Прогноз при поверхневому гастродуоденіті сприятливий: якщо лікування розпочато на цій стадії захворювання, можливе повне лікування. Профілактика поверхневого гастродуоденіту включає відмову від алкоголю і куріння, дотримання режиму харчування та відпочинку, регулярне обстеження для виявлення гелікобактерної інфекції та соматичної патології, яка може призвести до розвитку поверхневого гастродуоденіту.