Проктит

Проктит – це запальний процес у зоні слизової оболонки прямої кишки. Є поліетиологічним захворюванням. Супроводжується частими позивами на стілець, неприємними відчуттями під час дефекації, печінням, свербежем та почуттям стороннього тіла в області ануса. При гострих формах спостерігаються гіпертермія та симптоми інтоксикації, при хронічній патології загальний стан не порушено. Проктит діагностується на підставі скарг, результатів огляду, ректального та ендоскопічного дослідження. Лікування – усунення провокуючих факторів, дієта, протимікробні препарати, болезаспокійливі та дезінфікуючі препарати.

Проктит – запалення слизової прямої кишки, обумовлене порушеннями харчування, паразитами, інфекційними ураженнями шлунково-кишкового тракту, органів промежини та малого тазу, хронічними хворобами системи травлення, хірургічними втручаннями, сторонніми тілами у зоні заднього проходу, променевим впливом та іншими факторами. Проктит може гострим, підгострим або хронічним, проте частіше має хронічний перебіг. Нерідко поєднується із запаленням сигмовидної кишки (проктосигмоїдит) або параректальної клітковини (парапроктит). Точної інформації про поширеність проктиту немає. Хвороба однаково часто вражає пацієнтів обох статей. Лікування проводять фахівці у сфері проктології.

Можна виділити дві групи факторів, що викликають розвиток захворювання – загальні та місцеві. До місцевих пошкоджуючих факторів відносять механічні травми, введення хімічних речовин, гарячих або холодних розчинів у пряму кишку, перехід інфекції з прилеглих органів, а також новоутворення прямої кишки. Проктит можуть викликати механічні травми при некваліфікованому масажі або самомасажі прямої кишки та передміхурової залози, гомосексуальних статевих актах та введенні всіляких предметів у пряму кишку з метою збудження та задоволення.

Проктит, обумовлений впливом дратівливих хімічних речовин, гарячих і холодних розчинів, зазвичай виникає при спробах лікування «народними засобами», неправильного або надмірного використання клізм, ректальних свічок тощо. Як «засоби народного лікування», що провокують розвиток проктиту, можуть використовуватися спирт, скипидар, ефірні олії (гвоздична, евкаліптова, олія перцевої м’яти), розчин йоду, концентрований розчин хлориду кальцію, настоянки на гірчиці та стручковому перці. Всі перелічені речовини мають дратівливу дію, при цьому пацієнти нерідко застосовують їх для лікування геморою, тріщин заднього проходу та інших захворювань, що посилює наявну патологію і стає причиною розвитку запалення слизової оболонки.

Проктит також може виникати при контактному поширенні інфекції із запаленої піхви, уретри, сечового міхура або параректальної клітковини. Поряд з неспецифічними інфекційними агентами, як збудник можуть виступати гонококи, хламідії, трихомонади і т. п. У пацієнтів, які страждають на онкологічні захворювання, причиною виникнення проктиту можуть стати злоякісні пухлини прямої кишки та інших органів промежини.

До списку загальних причин розвитку проктиту фахівці включають порушення харчування, інфекції ШКТ, паразитарні хвороби, аутоімунні захворювання, розлади моторики, іннервації або кровопостачання нижніх відділів кишечника та променеві дії. Хвороба частіше діагностується у людей, які зловживають алкоголем, гострою та пряною їжею. Проктит може виявлятись при таких інфекційних захворюваннях, як сальмонельоз, дизентерія та ешеріхіоз, а також при ентеровірусній інфекції. При затяжному перебігу перелічених захворювань проктит провокується як безпосереднім контактом хвороботворних мікроорганізмів зі слизової оболонкою прямої кишки, а й тривалої діареєю, виділенням токсинів та інші загальними причинами.

У перелік хвороб аутоімунної природи, що вражають товсту кишку і здатні викликати проктит, вчені включають хворобу Крона, неспецифічний виразковий коліт, амілоїдоз та хворобу Уіппла. До списку паразитарних захворювань входять лямбліоз, амебіаз, ентеробіоз та аскаридоз. У людей, які нещодавно побували у тропіках, провокуючим паразитарним захворюванням може стати американський трипаносомоз, однак у Росії такі випадки трапляються рідко.

Проктит нерідко діагностується у хворих з дискінезією товстої кишки та синдромом подразненої кишки, а також у пацієнтів, які перенесли операції на органах малого тазу або страждають від хронічних порушень кровопостачання у цій галузі. Імовірність розвитку проктиту підвищується при захворюваннях підшлункової залози, печінки та жовчного міхура. Ще однією причиною розвитку проктиту є опромінення в процесі терапії злоякісних неоплазій органів малого тазу, найчастіше – раку тіла матки та раку шийки матки. Імовірність виникнення захворювання безпосередньо залежить від дози опромінення.

З урахуванням етіологічного фактора виділяють аліментарний, інфекційний, паразитарний, застійний (що виникає при запорах різного генезу), променевий, гонорейний, хламідійний та інші види проктиту. Залежно від особливостей перебігу розрізняють гостру, підгостру та хронічну форму хвороби. З урахуванням характеру запального процесу гострий проктит класифікують на:

• Катарально-слизовий – при огляді виявляються набряклість та почервоніння слизової оболонки; відзначається інтенсивне виділення слизу.
• Катарально-геморагічний – слизова набрякла, гіперемована, покрита численними дрібними крововиливами.
• Катарально-гнійний – спостерігаються почервоніння та набряк слизової оболонки у поєднанні з гнійними виділеннями.
• Гнійно-фібринозний – запалена слизова оболонка покривається гнійно-фібринозними плівками, що погано знімаються.
• Ерозивний – на поверхні слизової оболонки кишки утворюються поверхневі дефекти.
• Виразковий – на поверхні слизової оболонки виникають глибокі дефекти.
• Виразково-некротичний – Утворення глибоких дефектів поєднується з формуванням ділянок некрозу.
• Поліпозний – Супроводжується появою невеликих виростів, що нагадують поліпи прямої кишки.

Хронічний проктит поділяють на:

• Гіпертрофічний – слизова оболонка потовщена, складки набряклі, їх глибина збільшена; виявляються осередкові розростання слизової (хибні поліпи).
• Атрофічний – Слизова бліда, витончена, глибина складок знижена. Через слизову оболонку просвічують судини, розташовані в підслизовому шарі.
• Нормотрофічний – Виявляється зміна забарвлення, зумовлена ​​хронічним запаленням. Товщина та рельєф слизової без змін.

Атрофічні та гіпертрофічні зміни слизової оболонки роблять її більш вразливою. Можлива поява ерозій і хронічних виразок, покритих грануляціями, що кровоточать. Утворення виразок та подальші грубі рубцеві зміни можуть спричиняти перфорацію стінки кишечника, деформацію та рубцевий стеноз прямої кишки. У хворих на променевий проктит виразки можуть нагадувати злоякісне новоутворення, що розпадається.

Для гострого та підгострого процесу, а також хронічної форми хвороби у стадії загострення характерні болі та розлади дефекації. При гострому проктиті болі можуть бути досить інтенсивними, при підгострому та хронічному перебігу вираженість больового синдрому знижується. Пацієнти нерідко мають труднощі при спробі вказати локалізацію болю. Можливі скарги на біль у нижній частині живота, ділянці нирок і зоні промежини, проте в ході детального опитування зазвичай з’ясовується, що точка найбільшої хворобливості розташовується в зоні крижів або анусу. Болі посилюються в момент дефекації та зменшуються після її закінчення. Поєднуються із печінням у зоні заднього проходу, яке також є постійним симптомом проктиту.

Порушення дефекації виявляються у вигляді хибних позивів. При гострій формі хвороби позиви постійні, при підгострій – більш рідкісні. Хронічний проктит у фазі загострення, зазвичай, протікає досить м’яко проти гострим. На початковій стадії позиви поєднуються із запорами, зумовленими спазмом сфінктера та страхом пацієнтів перед інтенсивними болями під час дефекації. У подальшому спазм сфінктера змінюється його розслабленням, можливі проноси та відходження слизу під час помилкових позивів. При ерозивній, виразковій та виразково-некротичній формах у калі нерідко виявляється кров.

У важких випадках можливі ускладнення проктиту як кровотечі, прободения стінки кишечника з появою калових набряків, формуванням свищів чи утворенням стриктури прямої кишки. Ректальні кровотечі рідко бувають рясні, але при частому повторенні можуть призводити до розвитку анемії. При норицях прямої кишки відзначається відходження калу і газів через уретру або піхву. При стриктурах хворих турбують утруднення дефекації у поєднанні з нетриманням кишкового вмісту, свербінням та подразненням шкіри в періанальній ділянці.

Проктит діагностується з урахуванням скарг, даних огляду, ректального дослідження, рентгенологічних та ендоскопічних досліджень та результатів лабораторних аналізів. На початковому етапі лікар-проктолог оглядає область промежини і заднього проходу хворого на проктит, виявляючи ознаки запалення, ділянки мацерації та ін. . Візуальна оцінка таких змін, визначення виду проктиту та виразності запального процесу здійснюється під час проведення ректороманоскопії. За потреби під час ендоскопічного дослідження виконується біопсія.

При підозрі на наявність стриктури прямої кишки призначають іригоскопію або іригографію. Дані радіологічних досліджень свідчать про характерне звуження, при якому пряма кишка нагадує вузьку трубку з жорсткими рівними стінками. Для виявлення патологічних домішок, лейкоцитів, паразитів та бактеріальних агентів виконують аналізи калу. Проктит диференціюють з гемороєм, парапроктитом, поліпозом, раком прямої кишки та деякими іншими захворюваннями, при яких може виникати запалення періанальної зони та слизової оболонки нижніх відділів товстого кишечника.

Лікування консервативне, зазвичай проводиться фахівцем у галузі амбулаторної проктології, включає етіопатогенетичну і симптоматичну терапію. Пацієнтам призначають дієту, що щадить, і постільний режим, рекомендують уникати тривалого перебування в сидячому положенні. Після покращення стану радять зберігати помірну фізичну активність. При тяжких формах гострого проктиту (виразкової, виразково-некротичної) на початковому етапі показано госпіталізація до стаціонару.

При паразитарних проктитах призначають антигельмінтні засоби, при специфічних та неспецифічних інфекціях проводять антибактеріальну чи противірусну терапію з урахуванням типу збудника. При хронічних захворюваннях шлунково-кишкового тракту здійснюють лікування основної патології. Для зменшення спазмів, усунення хибних позивів і зниження інтенсивності болю при проктит застосовують спазмолітики, при необхідності – у поєднанні з анальгетиками. Щодня виконують очисні клізми, а потім – лікувальні клізми з ромашкою, календулою, коларголом, маслом обліпихи та іншими засобами. Препарат підбирають з урахуванням виду запального процесу та стадії запалення. Призначають сидячі ванни. Використовують свічки та аерозолі з регенеруючою дією. Після усунення гострого запалення хворим на проктит рекомендують санаторно-курортне лікування.