Пилороспазм у новонароджених

Пилороспазм у новонароджених – це захворювання, спричинене спазмом м’язових волокон воротаря шлунка, що супроводжується порушенням проходження їжі по ШКТ. Проявляється відрижками, блюванням, при тяжкому ступені у немовляти виникають ознаки зневоднення, білково-енергетичної недостатності. Для діагностики пилороспазма проводиться рентгеноконтрастне та ендоскопічне дослідження (ЕФГДС), УЗД шлунка. Лікування консервативне: показана дієта, дотримання режиму годівлі, антирефлюксні суміші. З медикаментозних засобів призначаються спазмолітики, седативні препарати, міорелаксанти. Лікування доповнюється фізіотерапією, масажем, ЛФК.

Пилороспазм – характерне захворювання періоду новонародженості, рідше зустрічається у дітей старшого віку та дорослих. Патологія має функціональний характер, симптоми легко усуваються при наданні кваліфікованої медичної допомоги. Поширеність пилороспазма визначити важко: відрижка і блювання виникають у переважної кількості новонароджених, більшість батьків не звертаються до лікаря з вищевказаними симптомами. Залежності між статтю новонародженого і частотою народження пилороспазма не виявлено.

У маніфестації симптомів пілороспазму провідний вплив належить нервовій регуляції, недосконалій у новонародженої дитини. Вплив стресових факторів, зміна харчування, режиму сприяє посиленню клінічних проявів захворювання. Причини, здатні викликати пилороспазм у новонароджених:

• Дисфункція вегетативної нервової системи. Виявляється ознаками гіперзбудливості: плачем, занепокоєнням, гіпертонусом м’язів та тремором кінцівок. Спазм воротаря в дітей віком деякі фахівці пов’язують з переважанням впливу блукаючого нерва.
• Порушення харчування. Перевищення разового обсягу їжі при нерегулярному годуванні викликає подразнення слизової оболонки. Виникає рефлекторний спазм м’язів воротаря. Дефіцит вітамінів групи B посилює неврологічні порушення та прояви пілороспазму у новонародженого.
• Перинатальна поразка ЦНС. Поразка ЦНС виникає під впливом гіпоксії, травми, внутрішньоутробно перенесеного захворювання. Розвивається синдром вегетативно-вісцеральних дисфункцій, одним із проявів якого є пілороспазм.

У здорової людини воротар регулює надходження їжі в ампулу 12-палої кишки зі шлунка. Це відбувається за допомогою скорочення та розслаблення м’язових волокон під впливом вегетативних імпульсів, механічного тиску вмісту на стінки шлунка. При пилороспазме нервова регуляція порушується: виникає спазм м’язів, просвіт пілоричного відділу зменшується, їжі стає важче потрапити до ДПК.

Швидше шлунок залишає вода, ряд вуглеводів, довше затримуються жири та білкова їжа. М’язовий шар за відсутності терапії пілороспазму гіпертрофується, перекриває просвіт між шлунком та ДПК. Перебіг хвороби погіршується. Стіни шлунка перерозтягуються під дією великої кількості їжі, перистальтичні скорочення слабшають.

Клінічна картина захворювання проявляється від народження. За відсутності лікування відбувається поступове наростання інтенсивності симптомів. Принаймні вдосконалення нервової регуляції, розвитку органів прокуратури та систем явища пилороспазма зменшуються, а півроку зникають без залишкових явищ. Грамотне лікування прискорює процес одужання.

Характерними ознаками пилороспазма у новонароджених вважаються завзяті відрижки незміненим або створеним молоком. Вони непостійні, виникають після годування. Їхня поява пов’язана зі стресом у процесі адаптації дитини до позаутробного життя, переїданням. Об’єм блювотних мас не перевищує кількість з’їденого молока при годівлі.

Блювота фонтаном у новонароджених дітей виникає рідше. Почуття насичення приходить із запізненням, тому що частина їжі евакуюється назовні: це проявляється занепокоєнням, плачем та криком, порушенням сну. Через малий обсяг харчування відзначається схильність новонародженої дитини до запорів. Зменшується частота та обсяг сечовипускань.

Виражене скорочення м’язів воротаря перешкоджає попаданню в кишечник поживних речовин та рідини, що проявляється зменшенням маси тіла, розвитком зневоднення організму. Виникає дефіцит мінеральних речовин, вітамінів. У важких ситуаціях спостерігається западіння джерельця, знижується тургор шкіри, тонус м’язів, з’являються симптоми ураження центральної нервової системи.

Пилороспазм вважається тимчасовим функціональним відхиленням, але тривалий перебіг патології призводить до різних ускладнень. При рясних зригування розвиваються порушення водно-електролітного балансу, зневоднення, дефіцит маси тіла досягає стадії виснаження. Такі ускладнення при ненадання екстреної медичної допомоги у відділенні реанімації новонароджених призводять до виникнення поліорганної недостатності з наступним летальним кінцем.

Діагностику пілороспазму проводить лікар-неонатолог або дитячий гастроентеролог. Зовні ознаки захворювання розпізнати важко, побічно про патологію свідчить низька вага, мала збільшення маси тіла. При тяжкому перебігу хвороби у біохімічному аналізі крові визначаються зрушення водно-електролітного складу. Для встановлення діагнозу проводяться інструментальні дослідження:

1. Рентгенографія шлунка із контрастуванням. Визначається затримка просування розмаїття зі шлунка в ДПК: він надходить малими порціями. Шлунок набуває форми пісочного годинника. Для диференціальної діагностики під час рентгенографії вводять спазмолітик: при пілороспазмі відбувається розслаблення волокон воротаря, контраст вільно потрапляє до кишечника.
2. УЗД шлунка з водним навантаженням. Включає два етапи: спочатку обстеження виконується на порожній шлунок, потім після наповнення органу. Оцінюється анатомічна будова, проводиться диференціальна діагностика із вродженими аномаліями. При пілороспазмі візуалізується застійний вміст, воротар перекритий.
3. Езофагогастродуоденоскопія. При ендоскопії вхід у ДПК зімкнуто, воротар візуалізується як щілина. При пілороспазмі вдається провести ендоскоп у дванадцятипалу кишку, що говорить про відсутність органічних дефектів воротаря.
4. Комп’ютерна томографія черевної порожнини. Оцінюється будова шлунка, довколишніх органів. Комп’ютерна томографія рідко проводиться новонародженим, оскільки потрібно попереднє занурення дитини на медикаментозний сон задля досягнення нерухомості.
5. Нейросонографія. Пилороспазм диференціюють з підвищеним внутрішньочерепним тиском. Дітям з блюванням та відрижками показано консультацію невропатолога з результатами ультразвукового дослідження.

Основою лікування є зменшення кількості зригування, нормалізація ваги та профілактика можливих ускладнень пілороспазму. Стартовою терапією захворювання виступають немедикаментозні методи: вони дають бажаний ефект у 80% випадків. Комплексна дія на організм за допомогою дієти, режимних заходів та медикаментозних засобів забезпечує позитивну динаміку за 1-2 тижні.

Немедикаментозне лікування

Лікування починається з дієти та постуральної терапії. Рекомендується збільшити кількість годівель, знизити обсяг разової порції, годувати дитину одночасно. Новонародженому на штучному вигодовуванні призначаються адаптовані антирефлюксні суміші. При виникненні рясного зригування або блювання дитини слід догодувати.

30-40 хвилин після годування рекомендується тримати немовля вертикально, запобігаючи появі зригування. Положення новонародженого на боці чи животі під час укладання допомагає профілактувати аспірацію блювотними масами. Додатково рекомендується виключити вплив стресових ситуацій на дитину: нормалізувати сон, створити комфортну та тиху атмосферу вдома. Ефективність має розслаблюючий масаж живота, ванни з заспокійливим ефектом.

Фармакотерапія

Якщо корекція способу життя не дає покращень, і відрижка не припиняються, лікарем призначаються лікарські препарати. Лікування проводиться курсом до нормалізації стану дитини. Критеріями ефективності фармакотерапії вважають збільшення ваги, купірування блювання, усунення симптомів гіперзбудливості. Ліки, що використовуються для лікування пілороспазму у новонароджених:

1. Спазмолітики, міорелаксанти. Застосовуються для розслаблення гладких м’язів, нормалізації перистальтичних скорочень шлунка. Спазм у місці виходу зі шлунка усувається, їжа безперешкодно потрапляє у тонкий кишечник.
2. Седативні засоби, адаптогени. Допомагають відновити адекватну роботу вегетативних вузлів у дітей із підвищеною збудливістю. За їхньої неефективності застосовуються м’які транквілізатори.
3. Вітамінні комплекси. Перевага надається вітамінам групи В: препарати покращують проведення нервового імпульсу, стабілізують діяльність ВНС.

Стаціонарне лікування

При розвитку зневоднення та електролітних порушень лікування новонародженого здійснюється в умовах стаціонару. Сольові розчини призначаються перорально чи парентерально: вибір шляху введення залежить від тяжкості стану дитини. Хірургічне лікування показано при розвитку ускладнень, коли є гіпертрофія м’язових волокон.

За раннього початку лікування прогноз сприятливий: до 3-4 місяців нервова система адаптується до позаутробних умов життя, м’язовий тонус нормалізується. Симптоми пилороспазма зникають, дитина починає активно додавати у вазі. Основою профілактики пилороспазма вважається створення комфортних умов розвитку нервової системи, раціональне вигодовування, вертикальне положення новонародженого після годування.