Рак шлунку

Рак шлунку – Це злоякісна епітеліальна пухлина слизової оболонки шлунка. Ознаками раку шлунка служать зниження апетиту, схуднення, слабкість, біль в епігастрії, нудота, дисфагія і блювання, швидке насичення прийому їжі, здуття живота, мелена. Встановленню діагнозу сприяє проведення гастроскопії з біопсією, рентгенографії шлунка, УЗД органів черевної порожнини, ендосонографії, визначення пухлинних маркерів, дослідження калу на приховану кров. Залежно від поширеності раку шлунка проводиться часткова або тотальна резекція шлунка; можливе проведення хіміотерапії та променевої терапії.

Рак шлунка – злоякісне новоутворення, що у більшості випадків виходить із залозистих епітеліальних клітин шлунка. Серед злоякісних пухлин шлунка у 95% виявляються аденокарциноми, рідше інші гістологічні форми – лімфоми, плоскоклітинний рак, лейоміосаркоми, карциноїд, аденоакантоми. Чоловіки хворіють на рак шлунка в 1,7 раза частіше за жінок; Зазвичай захворювання розвивається у віці 40-70 років (середній вік 65 років). Рак шлунка схильний до швидкого метастазування в органи травного тракту, часто проростає в сусідні тканини та органи через стінку шлунка (підшлункову залозу, тонкий кишечник), часто ускладнюється некрозом і кровотечею. Зі струмом крові метастазує переважно в легені, печінку; за судинами лімфатичної системи – у лімфовузли.

В даний час гастроентерологія недостатньо знає про механізми розвитку та причини виникнення раку шлунка. Сучасна теорія розвитку раку шлунка передбачає, що помітну роль його виникненні грає інфікованість Helicobacter Pylori. Серед факторів ризику відзначають такі: куріння, хронічний гастрит, операції на шлунку, перніціозна анемія, генетична схильність. Станом із високим ризиком розвитку раку є аденома шлунка, атрофічний гастрит, хронічна виразка шлунка.

Найчастіше рак розвивається в осіб середнього віку та старше, хворіють найчастіше чоловіки. Однак відсутність факторів ризику не гарантує повністю уникнення раку шлунка. Так само як і у людей із поєднанням кількох канцерогенних факторів рак шлунка виникає далеко не завжди.

Рак шлунка класифікується за стадіями згідно з міжнародною класифікацією злоякісних новоутворень: класифікація TNM, де T – стан (стадія розвитку) первинної пухлини (від нульової стадії передраку до четвертої стадії проростання пухлини в сусідні тканини та органи), N – присутність метастазів у регіональних лімфо N0-відсутності метастазів, до N3 – зараження метастазами більше 15 регіональних лімфовузлів), M – наявність метастазів у віддалених органах та тканинах (М0 – ні, М1 – є).

Рання стадія розвитку раку шлунка часто протікає без клінічних проявів, симптоматика починає розвиватися, як правило, вже за пухлини другої-третьої стадії (проростання в підслизові шари і далі).

З розвитком захворювання виявляються такі симптоми: біль в епігастрії (спочатку помірна), тяжкість у шлунку після їди, зниження апетиту та схуднення, нудота аж до блювання (блювання, як правило, сигналізує про зниження прохідності шлунка – закупорку пухлиною воротарового відділу). При розвитку раку в кардії можлива дисфагія (порушення ковтання).

На третій стадії раку (коли пухлина вражає всі шари стінки шлунка аж до м’язового та серозного) виникає синдром раннього насичення. Це з зниженням розтяжності шлунка.

При проростанні набрякли в кровоносні судини можуть виникати шлункові кровотечі. Наслідки раку: анемія, зниження харчування, ракова інтоксикація призводять до розвитку загальної слабкості, високої втоми. Присутність будь-яких із вищеперелічених симптомів не є достатньою для діагностування раку шлунка, таким чином можуть виявлятися й інші захворювання шлунка та органів травлення. Діагноз «рак шлунка» встановлюють лише на підставі даних дослідження біоптату.

Однак виявлення подібних симптомів вимагає негайного звернення до лікаря-гастроентеролога для проходження обстеження та максимально раннього виявлення злоякісного новоутворення.

Єдиною підставою для встановлення діагнозу рак шлунка є результати гістологічного дослідження новоутворення. Але для виявлення пухлини, з’ясування її розмірів, характеристики поверхні, локалізації та здійснення ендоскопічної біопсії проводять гастроскопію.

Наявність збільшених лімфовузлів середостіння та метастазів у легенях можна виявити при рентгенографії легень. Контрастна рентгенографія шлунка візуалізує присутність новоутворення у шлунку.

УЗД органів черевної порожнини проводять для з’ясування поширення пухлинного процесу. З тією ж метою (детальна візуалізація новоутворення) проводять мультиспіральну комп’ютерну томографію (МСКТ). У визначенні поширення злоякісного процесу допомагає ПЕТ – позитронно-емісійна томографія (введена в організм радіоактивна глюкоза збирається в тканинах пухлини, візуалізуючи злоякісний процес, що вийшов за межі шлунка).

При лабораторному дослідженні крові виявляють специфічні онкомаркери. Кал перевіряють на присутність прихованої крові. Детальне дослідження пухлини, можливість її хірургічного видалення визначають при діагностичній лапароскопії, при цьому також можливий забір біоптату для дослідження.

Тактика лікувальних заходів залежить від стадії розвитку раку шлунка, розміру пухлини, проростання в сусідні області, ступеня заселення злоякісними клітинами лімфовузлів, ураження метастазами інших органів, загального стану організму, супутніх захворювань органів та систем.

При раку шлунка можуть застосовувати три основні методики лікування злоякісних утворень: хірургічне видалення, хіміотерапію та променеву терапію. Найчастіше використовується поєднання методик. Тактика лікування визначається фахівцем-онкологом після комплексного обстеження пацієнта, отримання рекомендацій суміжних фахівців.

У випадках раннього виявлення пухлини (на стадіях 0 і 1), коли метастази відсутні, проростання в стінку не досягає підслизових шарів, можливе повне хірургічне видалення раку. Проводиться видалення ділянки стінки шлунка, ураженого на рак, частина навколишніх тканин, прилеглі лімфовузли. Іноді, залежно від рівня ураження шлунка пухлиною, проводиться часткова або тотальна резекція шлунка.

Після таких операцій загальний обсяг шлунка помітно зменшується, або, якщо шлунок повністю видалений, стравохід з’єднується з тонким кишечником безпосередньо. Тому пацієнти після резекції шлунка можуть вживати обмежену кількість їжі за прийом.

Променеву терапію (опромінення уражених пухлиною органів і тканин іонізуючим випромінюванням) проводять для зупинки росту та зменшення пухлини в передопераційному періоді та як засіб, що пригнічує активність ракових клітин та знищення можливих вогнищ раку після видалення пухлини.

Хіміотерапія – медикаментозне пригнічення зростання злоякісних утворень. Комплекс хіміотерапевтичних препаратів включає високотоксичні засоби, що руйнують пухлинні клітини. Після операції з видалення злоякісного новоутворення хіміотерапію застосовують для придушення активності ракових клітин, що залишилися, щоб виключити ймовірність рецидиву раку шлунка. Найчастіше хіміотерапія комбінується з променевою терапією посилення ефекту. Хірургічне лікування також зазвичай поєднується з тим чи іншим способом придушення активності ракових клітин.

Пацієнти, які страждають на рак шлунка, повинні добре, повноцінно харчуватися протягом усього лікування. Організму, що бореться зі злоякісною пухлиною, потрібна велика кількість білка, вітамінів, мікроелементів, потрібна достатня калорійність добового раціону. Труднощі виникають у разі вираженого пригнічення психіки (апатії, депресії) та відмови від їжі. Іноді виникає потреба в парентеральному введенні поживних сумішей.

Тяжкі ускладнення, що значно погіршують перебіг захворювання, можуть бути як безпосереднім результатом наявності злоякісної пухлини, так і стати наслідком дуже важкопереносимих методів протипухлинної терапії. При раку шлунка найчастіше виникають кровотечі із судин ушкодженої стінки, що сприяє розвитку анемії. Великі пухлини можуть некротизуватись, погіршуючи загальний стан організму виділенням у кров продуктів некротичного розпаду. Втрата апетиту та посилене споживання пухлинної тканини поживних речовин сприяє розвитку загальної дистрофії.

Тривала променева терапія може сприяти розвитку вираженого променевого опіку, а також променевого дерматиту та променевої хвороби. Побічними ефектами хіміотерапії є загальна слабкість, нудота (до регулярної блювоти), діарея, алопеція (облисіння), сухість шкіри, дерматити, екзема, ламкість нігтів, деформація нігтьових пластин, розлади статевої сфери.

Одним з поширених ускладнень може бути інфекція, що приєдналася. Внаслідок пригніченого імунітету перебіг інфекційного процесу може бути дуже важким.

Рак шлунка діагностується, як правило, вже на стадії пухлини, що не виліковується. Лише у сорока відсотках випадків виявляється новоутворення, у якому є можливість лікування (рак на ранній стадії без метастазування чи з метастазами у прилеглих лімфовузлах). Таким чином, при виявленні раку третьої та четвертої стадії, при його схильності до швидкого перебігу та ускладнень прогноз крані несприятливий.

Оперативне лікування у поєднанні з тим чи іншим методом протипухлинної терапії дає п’ятирічне виживання після операції у 12% пацієнтів. У разі раннього виявлення раку (поверхневе поширення без проростання в підслизові шари стінки шлунка) виживання збільшується до 70% випадків. При озлоякісній виразці шлунка ймовірність виживання – від 30 до 50%.

Найменш сприятливий прогноз у неоперабельних пухлин, що вразили наскрізь усі шари шлункової стінки та проникли у навколишні тканини. Несприятливий перебіг раку, якщо виявлені метастази в легенях та печінці. При неоперабельних пухлинах шлунка терапія спрямована на полегшення симптомів та максимально можливе зниження швидкості прогресування захворювання.

Основними заходами профілактики раку шлунка є своєчасне лікування захворювань, які є передраковими станами, регулярне правильне харчування, відмова від куріння. Значною мірою у профілактиці розвитку злоякісних новоутворень є контроль стану слизової оболонки шлунка і своєчасне виявлення пухлинних процесів, що зароджуються.