Розлад стереотипних рухів

Розлад стереотипних рухів – стан, при якому пацієнт здійснює безцільні, повторювані, як правило, ритмічні рухи: розгойдується всім тілом, б’є рукою по поверхні і т. д. Іноді стереотипні рухи включають елемент самопошкодження, наприклад, хворий може битися головою об предмети, бити, кусати чи щипати себе. Найчастіше виникає у дитячому віці, причиною розвитку є аутизм, неврологічні розлади та/або розумова відсталість. Діагноз встановлюється на підставі анамнезу, бесіди з батьками та спостережень за пацієнтом. Лікування – зміна умов довкілля, навчання нової поведінки, усунення стресів, фармакотерапія.

Розлад стереотипних рухів – ритмічні безцільні рухи, що повторюються, що зберігаються протягом 4-х і більше тижнів. Зазвичай виникає у дитячому віці, є супутньою патологією при аутизмі, ураженнях ЦНС та розумової відсталості. У хлопчиків діагностується частіше, ніж у дівчаток. Може також ставати наслідком важкого ураження головного мозку при алкоголізмі, наркоманії, набутому недоумство в літньому та старечому віці та ін.

Вперше стереотипні рухи у дітей з тяжкою розумовою відсталістю були описані в середині XIX століття одним із засновників олігофренопедагогіки французьким педагогом та лікарем Едуардом Сегеном. Масштабні дослідження цієї проблеми проводять з кінця 60-х років минулого століття. Діагностику та лікування розладу стереотипних рухів здійснюють фахівці у галузі психіатрії, у ряд випадків – спільно з лікарями інших спеціальностей (залежно від причини розвитку розладу).

Безпосередньою причиною виникнення розладу є порушення розвитку ЦНС або ураження головного мозку за різних захворювань. Стереотипні рухи з’являються чи посилюються у певних ситуаціях: при стресі, емоційному дискомфорті чи нудьзі. Психологи та психіатри по-різному класифікують такі рухи, розглядаючи їх як захисні ритуали, обсесії, регресивну поведінку або самостимуляцію. Більшість психіатрів вважають, що розлади стереотипних рухів виникають у результаті взаємодії перерахованих чинників.

Біхевіористи наголошують на стимулюючій поведінці і кажуть, що стереотипні рухи є гіпертрофованою формою непатологічних форм релаксації та самостимуляції, які використовуються психічно здоровими людьми. Варіантами нормальної самостимулюючої та релаксуючої поведінки є розкладання пасьянсу, ритмічне постукування м’ячем об підлогу та ін. Така поведінка розглядається, як соціально прийнятна, не викликає у навколишніх подиву чи підозр у наявності психічної патології.

Фахівці припускають, що виникнення розладу стереотипних рухів у пацієнтів з ураженням головного мозку може бути зумовлене посиленою потребою у самостимуляції через нестачу сигналів із зовнішнього світу. Звичайні люди отримують безліч стимулюючих сигналів: під час спілкування коїться з іншими людьми у процесі соціальних і індивідуальних взаємодій, і під час робочих обов’язків і проведення дозвілля. При патології ЦНС кількість таких сигналів зменшується як через обмеження видів діяльності та незначної кількості контактів, так і через неможливість нормальної обробки деяких сигналів головним мозком.

Дослідження західних психіатрів доводять, що розлад стереотипних рухів у аутистів також є способом регулювання прийому сенсорної інформації з навколишнього середовища. Передбачається, що стереотипні рухи блокують неприємні чи надмірні сигнали із зовнішнього світу та допомагають забезпечити збереження достатнього психологічного комфорту. Водночас стереотипії відіграють негативну роль. Вони перешкоджають навчанню, є приводом для стигматизації та погіршують соціалізацію хворих на аутизм.

Найбільш яскравими ознаками даної патології є безцільність і ритмічний характер рухів, що повторюється. Хворі можуть качати якоюсь частиною тіла (рукою, ногою, головою), розгойдуватися всім корпусом, битися об предмети головою, бити, щипати чи кусати себе, розмахувати руками, обкушувати нігті, гримасувати, видавати якісь звуки тощо. .При цьому найчастіше задіяні дотик, больові рецептори і почуття рівноваги. При деяких захворюваннях (насамперед – при аутизмі) зустрічається розлад стереотипних рухів з впливом на інші системи сприйняття, наприклад, смак (облизування предметів), слух (тиск на вуха, поплескування по вухах для зміни звуку) або зір (маніпуляції пальцями чи предметами) перед очима).

Діагноз “розлад стереотипних рухів” встановлюється на підставі анамнезу, результатів спостереження, бесіди з пацієнтом (якщо це можливо) та особами, які здійснюють догляд за хворим (батьками, доглядальницями). У процесі обстеження встановлюють причину розладу. Може знадобитися консультація невролога, дефектолога, нарколога та інших фахівців. Залежно від характеру передбачуваної основної патології хворого можуть направити на МРТ головного мозку, КТ головного мозку, рентгенографію черепа, ехоенцефалографію, УЗДГ судин головного мозку та інші дослідження.

Лікування даного розладу комплексне, включає вплив на навколишнє середовище, заходи щодо зниження рівня стресу і навчання нової поведінки. Можна виділити два види впливів на навколишнє середовище: спрямовані на підвищення комфортності середовища та на забезпечення безпеки пацієнта, який страждає на розлад стереотипних рухів. Більш комфортне зовнішнє середовище може бути створене шляхом підбору правильного освітлення, організації зручного спального місця, місця для їди та ігрового простору. До заходів щодо забезпечення безпеки відносяться пристосування для захисту від пошкоджень (наприклад, спеціальний шолом, що оберігає голову під час ударів), м’які покриття і т.д.

Для усунення стресів використовують техніку релаксації. Батьків та інших осіб, які контактують з хворим із розладом стереотипних рухів, навчають поведінці, яка сприяє зниженню фізичної, психологічної та емоційної напруги у пацієнтів. Проводять спеціальні тренінги для формування нових поведінкових навичок, стежачи за тим, щоб навчання не викликало вираженого опору і не спровокувало поведінку, що уникає, оскільки зайвий тиск на дитину з розладом стереотипних рухів може стати причиною фіксації та посилення стереотипій. У ході тренінгів використовують позитивне підкріплення та спеціально розроблені техніки перемикання уваги.

Для усунення чи зменшення інтенсивності стереотипних рухів дитячі психіатри часто використовують лікарські препарати. Згідно з даними американських фахівців, у 40% дітей з розладами стереотипних рухів вдається досягти поліпшення при застосуванні антидепресантів. Описано також успішні випадки лікування з використанням солей літію, нейролептиків та препаратів для корекції порушень уваги (метилфенідату, атомоксетину). За потреби здійснюють лікування основної патології. Прогноз визначається тяжкістю стереотипій та причиною їх розвитку.