Румінаційний розлад

Румінаційний розлад – розлад, що супроводжується відригуванням та повторним пережовуванням вже проковтнутої їжі. Зазвичай виникає в дітей віком до 1 року. У дітей старше 1 року, підлітків та дорослих виявляється вкрай рідко. Супроводжується втратою ваги, порушеннями травлення та смердючим запахом з рота. Сприяє швидкому розвитку карієсу. Діагноз «румінаційний розлад» виставляють на підставі анамнезу, даних огляду та бесіди з батьками та/або з пацієнтом (при виникненні розладу у старшому віці). Лікування – зміна умов годівлі, вироблення нових стереотипів поведінки, психотерапія матері (у немовлят).

Румінаційний розлад (жуйний розлад, румінаційний синдром) – харчовий розлад, при якому пацієнт відригує і пережовує вже проковтну і частково перетравлену їжу. Потім хворий зазвичай повторно ковтає їжу, рідше – випльовує пережоване. Вважають, що румінаційний розлад частіше розвивається у хлопчиків, проте через недостатню кількість досліджень даної проблеми цю точку зору не можна вважати науково обґрунтованою.

Поширеність достеменно невідома, але більшість фахівців вважають румінаційний розлад рідкісною патологією. Зазвичай хвороба розвивається віком до 1 року, та був зникає (зокрема і лікування). Тим не менш, при появі ознак румінаційного розладу слід звернутися до лікаря, оскільки повторне відригування та пережовування їжі негативно позначається на стані зубів та органів травлення. Можлива аспіраційна пневмонія в результаті вдихання їжі, що відригується. Лікування здійснюють фахівці у галузі психіатрії.

Причини виникнення румінаційного розладу поки що точно не встановлені, проте психіатри називають ряд факторів, що сприяють розвитку цієї патології. Серед таких факторів – важкі стресові ситуації та соматичні захворювання дитини, а також порушення нормальних взаємин між мамою та малюком. Румінаційний розлад може бути обумовлено недоліком уваги, зневагою, відсутністю або слабкістю емоційного зв’язку дитини і дорослого, що годує.

Подібні проблеми частіше виникають при годуванні сиріт та відмовників, які перебувають у державних установах (лікарнях, будинках малютки), за наявності у матері психічного захворювання, наркоманії чи алкоголізму. Іншими можливими причинами порушення стосунків, що провокують розвиток румінаційного розладу, можуть стати відсутність психологічної готовності та нестача навичок догляду у матері, а також несприятлива сімейна атмосфера та перебування матері у стресових обставинах, що ускладнюють створення та підтримання нормального контакту з дитиною.

Характерними симптомами румінаційного розладу є регулярне відригування та повторне пережовування їжі. Під час відригування діти здійснюють своєрідні рухи: напружують м’язи спини та живота, вигинаються, відкидають назад голову і ніби щось смокчуть чи прицмокують. Нудота та блювання при відригуванні їжі відсутні. Відривання припиняється, коли їжа стає кислою (надто сильно просоченою шлунковим соком).

Румінаційний розлад супроводжується болями в животі та порушенням випорожнень. Через часті контакти з частково перевареною їжею, що містить деяку кількість шлункового соку, на губах дітей утворюються садна і тріщини. З’являється смердючий запах з рота. За наявності зубів у хворих з румінаційним розладом швидко розвивається карієс. Зазвичай з віком діти «переростають» відригування їжі, однак у деяких випадках патологія зберігається і у старшому віці. Виявлення румінаційного розладу в таких випадках може становити значні труднощі, оскільки хворі соромляться своєї звички та тримають її в секреті від оточуючих.

У процесі встановлення діагнозу психіатр розмовляє з батьками (якщо румінаційний розлад розвивається у старшому віці, бесіду з батьками доповнюють або замінюють опитуванням пацієнта), проводить зовнішній огляд, спостерігає за дитиною під час та після їжі. Для виключення захворювань шлунково-кишкового тракту лікар направляє хворого на консультацію до гастроентеролога. Гастроентеролог може призначити загальний та біохімічний аналіз крові, рентгенографію органів травлення та інші дослідження.

Лікування румінаційного розладу здійснюється у амбулаторних умовах. Метою лікування є зміна поведінки хворого. Програма навчання новій поведінці включає зменшення кількості зовнішніх подразників під час годування – це допомагає дитині, що страждає на румінаційні розлади, повністю зосередитися на контакті з мамою і на процесі поглинання їжі. Крім того, мати навчають краще взаємодіяти з дитиною під час годування, поводитися так, щоб годування було якомога приємнішим, розслаблюючим.

Поряд із перерахованими прийомами для усунення румінаційного розладу застосовують зміну становища дитини під час годування. Після годування за хворим деякий час спостерігають, при появі відригування дитини відволікають, переключаючи його увагу на іграшку, контакт з дорослим і т. д. У деяких випадках при румінаційному розладі використовують негативне підкріплення, наносячи на мову пацієнта щось несмачне в момент, коли він починає зригувати. За наявності сімейних проблем та стресів у матері показано індивідуальну або сімейну терапію, спрямовану на покращення взаємовідносин між дорослими членами сім’ї та усунення можливих негативних почуттів стосовно дитини. Прогноз при розладі румунів сприятливий.