Сігмоїдит

Сігмоїдит – це гострий чи хронічний запальний процес у сфері сигмовидної кишки. Проявляється болями в лівій половині живота, здуттям, бурчанням, почастішанням випорожнень, патологічними домішками у фекальних масах, нудотою, блюванням та симптомами інтоксикації. При гострій формі хвороби всі ці ознаки виражені яскравіше. При хронічному сигмоїдіті симптоматика згладжена, деякі прояви можуть бути відсутніми. Захворювання діагностується з урахуванням скарг, даних огляду, ректального дослідження, ендоскопії та інших методик. Лікування – дієта, симптоматичні та етіотропні засоби загальної та місцевої дії.

Сігмоїдит – група запальних процесів різної етіології з ураженням сигмовидної кишки. Протікає гостро чи хронічно, то, можливо ізольованим чи поєднуватися із запальним ураженням інших ділянок товстого кишечника. Найчастіше зустрічається одночасне запалення сигмовидної та прямої кишки – ректосигмоїдит. Іноді симптоматика сигмоїдиту превалює при коліті – дифузному запаленні товстої кишки. У сигмовидній кишці запальні процеси розвиваються частіше, ніж у інших відділах кишечника. Сігмоїдит вражає осіб обох статей, серед хворих відзначається переважання жінок. Дорослі люди страждають частіше за дітей. Імовірність виникнення зростає з віком.

Безпосередніми причинами хвороби можуть стати кишкові інфекції, дисбактеріоз, хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт та атеросклеротичні зміни судин, що живлять. Крім того, сигмоїдит нерідко виникає на тлі променевої терапії. При дисбактеріозі спостерігається зміна мікрофлори кишечника, це створює сприятливі умови для розмноження різних хвороботворних та умовно патогенних мікроорганізмів та сприяє розвитку запалення. При кишкових інфекціях сигмоїдит виникає в результаті ураження клітин слизової токсинами, що виділяються збудниками захворювання (дизентерії, сальмонельозу).

Хвороба Крона та виразковий коліт супроводжуються виникненням виразок та ерозій на слизовій оболонці. У зоні пошкодженої слизової оболонки легко з’являються вогнища запалення, що поширюються на інші ділянки сигмовидної кишки і стають причиною виникнення сигмоїдиту. При хронічній ішемії кишечника, зумовленої атеросклерозом, порушується харчування кишкової стінки, виникають ділянки некрозу, що стають первинними осередками запалення при сигмоїдиті.

При проведенні променевої терапії іонізуюче випромінювання руйнує частину клітин, що сприяє розвитку запалення. Поряд з перерахованими причинами, анатомічними та фізіологічними факторами, певну роль у розвитку сигмоїдиту можуть відігравати загальні інфекційні захворювання та спайки, що виникли після операцій на органах черевної порожнини.

У сигмовидній кишці досить часто утворюються дивертикули, що сприяють застою кишкового вмісту і нерідко ускладнюються дивертикулітом. Певну роль розвитку сигмоїдиту може грати тиск сусідніх органів, зокрема – вагітної матки, і навіть досить поширені локальні порушення кровообігу, пов’язані з особливостями кровопостачання цієї анатомічної зони.

Дослідники відзначають, що сигмоїдит є найпоширенішим запальним захворюванням кишечника і вказують, що це пояснюється рядом анатомічних та фізіологічних особливостей сигмовидної кишки. Вона розташовується між низхідною ободової та прямою кишкою і відноситься до нижніх відділів товстого кишечника. Зазвичай кишка локалізується зліва на рівні клубового гребеня, але через значну рухливість, обумовлену досить довгою брижею, цей відділ кишечника у деяких хворих може зміщуватися вправо або під діафрагму, що тягне за собою появу нетипової для сигмоїдиту симптоматики (більше не в а в навколопупковій ділянці, у правих або верхніх відділах живота).

Сигмоподібна кишка має S-подібну форму. Її довжина коливається від 15 до 65 см, діаметр – від 4 до 6 см. Основною функцією даного відділу кишківника є активне всмоктування води та формування фекальних мас. Через виражені фізіологічні вигини та наявність досить твердого калу стінка сигмовидної кишки частіше травмується каловими масами, що створює сприятливі умови для розвитку сигмоїдиту. Природне уповільнення просування кишкового вмісту ще більше збільшує ризик виникнення сигмоїдиту, оскільки шкідливі речовини, що містяться у фекальних масах, довго контактують зі слизовою оболонкою кишечника.

За типом течії в сучасній проктології розрізняють гострий та хронічний сигмоїдит. З урахуванням характеру запалення виділяють такі типи ураження сигмовидної кишки:

• Катаральний сигмоїдит. Запалення торкається лише поверхневих шарів слизової оболонки. Слизова набрякла, гіперемована. Відзначається виділення великої кількості слизу, тому такий сигмоїдит іноді називають слизовим.
• Ерозивний сигмоїдит. На слизовій оболонці виникають ділянки руйнування, що не розповсюджуються на глибокі шари кишкової стінки.
• Гнійно-геморагічний (виразковий) сигмоїдит. На слизовій оболонці утворюються виразки, що проникають у глибокі шари кишкової стінки.
• Перисигмоїдит. Запалення поширюється серозну оболонку кишечника. Навколо кишки утворюється інфільтрат. У процес залучається брижа. У черевній порожнині формуються спайки між петлями кишечника, а також кишечником та іншими органами та тканинами.

Прояви перерахованих форм сигмоїдиту можуть поєднуватися між собою, що забезпечує досить різноманітну клінічну картину і іноді стає причиною труднощів при розпізнаванні захворювання та проведенні диференціальної діагностики з іншими патологічними станами.

При гострій течії зазвичай спостерігається катаральний процес. Пацієнти скаржаться на сильні переймоподібні болі в лівій половині живота, часто – з іррадіацією в ліву ногу та поперек. У хворих на сигмоїдит виникають нудота, блювання, бурчання, здуття живота і розлади випорожнень у поєднанні з частими помилковими позивами. Стілець стає смердючим, у ньому з’являються домішки слизу та прожилки крові. При поєднанні проктиту та сигмоїдиту можливе відходження слизу та крові без домішок калу.

Виявляються ознаки інтоксикації: слабкість, розбитість, гіпертермія, біль голови. При пальпації живота пацієнта із сигмоїдитом визначається болючість у проекції сигмовидної кишки. При ректальне дослідження виявляється потовщення ураженого відділу кишечника. За своїми клінічними проявами гострий сигмоїдит нагадує апендицит або перитифліт, але болі локалізуються не в правій, а в лівій здухвинній ділянці. При нетиповому розташуванні сигмовидної кишки локалізація болю може змінюватися, що іноді стає причиною діагностичних ускладнень.

Тяжкі форми виразкового сигмоїдиту схильні до підгострого або хронічного перебігу. Відзначаються порушення загального стану, слабкість, інтоксикація, кишковий дискомфорт, розлади випорожнень та помилкові позиви. Характерна наполеглива діарея. Стілець хворих на сигмоїдит рідкий, погано пахне, за кольором нагадує м’ясні помої. При тяжких формах захворювання часто спостерігається поширення запального процесу з розвитком перисигмоїдиту.

Клінічна картина перисигмоїдиту не відрізняється від проявів звичайного сигмоїдиту. Внаслідок запального ураження очеревини в черевній порожнині поступово утворюються спайки. Спайкова хвороба при сигмоїдиті зазвичай протікає сприятливо. Відзначаються болі, що тягнуть, що посилюються після фізичних навантажень, здуття живота, відчуття розпирання в животі і схильність до запорів. В окремих випадках при сигмоїдиті, ускладненому спайковою хворобою, можуть спостерігатися явища кишкової непрохідності: біль, блювання, відсутність стільця, гіпертермія і лейкоцитоз.

Загострення хронічного сигмоїдиту зазвичай виникає і натомість порушень дієти, вживання алкогольних напоїв, гострих інфекцій (грипу, ГРВІ), загального фізичного чи психічного перевтоми. Виразність симптоматики може суттєво варіювати – від невеликої хворобливості та незначного почастішання випорожнень до розгорнутих проявів, що нагадують гострий сигмоїдит. Діарея нерідко поєднується із запорами. Пацієнти пред’являють скарги на відчуття розпирання в животі та болю, що віддають у ногу, промежину та поперек. При затяжному перебігу сигмоїдиту можливі порушення сну, стомлюваність та підвищена дратівливість, зумовлені постійним дискомфортом у животі.

Сігмоїдит діагностується лікарем-проктологом на підставі клінічної симптоматики, даних фізикального огляду, ректального дослідження, ендоскопії та лабораторних аналізів. При пальпації живота виявляють болючість у лівій здухвинній ділянці. При ректальному дослідженні виявляють наповнену нижню набряклу частину сигмовидної кишки. При поєднанні проктиту та сигмоїдиту набряклість відзначається не тільки в сигмоподібній, але й у прямій кишці. Після вилучення пальця з прямої кишки на рукавичці видно сліди крові та слизу.

Найбільш інформативним методом діагностики сигмоїдиту є ректороманоскопія, що дозволяє оцінити вираженість та поширеність змін слизової оболонки кишки. Загальний аналіз крові свідчить про наявність лейкоцитозу. Копрограма хворих на сигмоїдит та аналіз калу на бакпосів дають можливість підтвердити запалення в товстому кишечнику та визначити збудника при інфекційних ураженнях кишки. У важких випадках (при нетиповій локалізації болів) для диференціювання сигмоїдиту з гострим апендицитом та перитифлітом здійснюють лапароскопію.

Лікування консервативне, залежно від вираженості клінічних проявів здійснюється амбулаторно чи умовах стаціонару. Пацієнтам, які страждають на сигмоїдит, рекомендують відмовитися від прийому смаженої, жирної, гострої, пряної, грубої, занадто холодної та гарячої їжі. Рекомендують вживати протерті варені або приготовлені на пару теплі пісні страви. При сигмоїдиті, що супроводжується вираженою діареєю, показано дієту №4, що сприяє усуненню процесів запалення, гниття та бродіння в кишечнику. Через недостатню калорійність цю дієту зазвичай призначають терміном не більше ніж на 7 днів. У важких випадках хворим на сигмоїдит протягом 1-2 днів рекомендують голод і рясне пиття.

Проводять етіотропну та симптоматичну терапію. При променевому сигмоїдиті припиняють променеву терапію або коригують дозу опромінення. Для знищення хвороботворних мікроорганізмів призначають антибактеріальні засоби. Для відновлення нормальної кишкової мікрофлори при сигмоїдиті використовують пробіотики. Для усунення спазмів застосовують спазмолітики. Для компенсації втрат рідини та боротьби з інтоксикацією при тяжких сигмоїдитах, що супроводжуються вираженою діареєю, застосовують інфузійну терапію. Призначають спеціальні препарати для відновлення слизової оболонки кишечника.

При своєчасному початку лікування та дотриманні рекомендацій лікаря прогноз при сигмоїдиті зазвичай досить сприятливий. Явлення гострого сигмоїдиту вдається купірувати протягом кількох тижнів, у багатьох хворих результатом стає повне одужання. При хронічному сигмоїдіті можливий тривалий безрецидивний перебіг. За наявності хронічних захворювань, що провокують та підтримують запалення в сигмовидній кишці (при виразковому коліті, хворобі Крона), прогноз визначається перебігом основної патології.