Спайкова хвороба

Спайкова хвороба – захворювання, викликане утворенням сполучнотканинних тяжів між внутрішніми органами та очеревиною. Патологія найчастіше пов’язані з попередньої операцією. Симптоми залежать від локалізації спайок та їх поширеності. Для гострого періоду характерні біль у животі, проноси або запори, блювання, падіння тиску, підвищення температури, слабкість. Діагностика полягає у ретельному зборі анамнезу та скарг, а також проведенні рентгенографії органів черевної порожнини, УЗД, МРТ, лапароскопії. Лікування спрямоване на усунення симптомів, запобігання прогресу патології, при частих загостреннях і рецидивах показано проведення операції.

Спайкова хвороба – патологічний стан, обумовлений формуванням сполучнотканинних зрощень (спайків) у черевній порожнині. Організм людини унікально влаштований, у певний момент часу він включає захисні механізми, які можуть запобігти розвитку важких ускладнень, але це відбивається на загальному стані. З метою убезпечення здорових органів від пошкоджених структур навколо патологічного вогнища формується сполучна тканина. Вона не може заповнити функції втраченої, але дозволяє заповнити порожнечу і захистити навколишні тканини від патології. Спочатку ця тканина пухка, потім вона ущільнюється і іноді окостеніє. Так і утворюються спайки.

Спайки в черевній порожнині є сполучнотканинними тяжами, які з’єднують очеревину і внутрішні органи. Зрощення перетягують органи і обмежують їх рухливість, створюють умови порушення їх функцій, тому нерідко стають причиною серйозних захворювань, наприклад, непрохідності кишечника чи жіночого безпліддя.

Провокуючими факторами, що ініціюють механізм спайкової хвороби, можуть бути захворювання внутрішніх органів у поєднанні з оперативною травмою (у 98% випадків). Якщо до травми приєднуються інфекція, кров, висихання очеревини, то ризик появи спайок зростає.

Запустити розвиток спайкової хвороби можуть забиті травми живота. Тупі механічні ушкодження нерідко супроводжуються внутрішніми кровотечами, утворенням гематом, порушенням лімфовідтоку та обміну речовин у уражених тканинах. Це веде до розладу кровотоку в очеревині і початку запалення з усіма наслідками. Спайкову хворобу можуть також викликати вроджені аномалії та вади розвитку, хімічні речовини, лікарські препарати та сторонні тіла.

Внутрішні органи черевної порожнини покриті тонкими листками очеревини. У нормі вони мають гладку поверхню та секретують невелику кількість рідини, щоб забезпечити вільне переміщення органів черевної порожнини щодо один одного. Різні провокуючі фактори призводять до набряку тканин та появі фібринового нальоту на очеревині. Фібрин – це клейка речовина, яка сприяє з’єднанню довколишніх тканин. Якщо в цей час не провести адекватну терапію, то після стихання патологічних процесів дома склеювання утворюються спайки.

Процес формування зрощень проходить кілька етапів: спочатку випадає фібрин, потім через 2-3 діб у ньому з’являються спеціальні клітини (фібробласти), які секретують колагенові волокна. Виражене заміщення запалених тканин сполучними починається на 7 день і закінчується на 21. За цей період зрощення перетворюються на щільні спайки, в них проростають капіляри та нерви.

Клінічні ознаки спайкової хвороби залежать від локалізації спайок та поширеності патології. Захворювання може протікати безсимптомно або з’являтися раптово та гостро з необхідністю термінової госпіталізації у відділення хірургії.

Невідкладні стани при спайковій хворобі найчастіше пов’язані з непрохідністю кишечника. У подібних ситуаціях пацієнти скаржаться на інтенсивний біль, нудоту, блювання, підвищення температури тіла. Пальпація живота викликає різкі болючі відчуття, до того ж пацієнт не може визначити їх точну локалізацію. Захворювання сильно впливає на перистальтику кишечника: можливе її посилення з розвитком проносу або, навпаки, послаблення до повного зникнення, що призводить до появи запорів. Багаторазове блювання різко погіршує стан пацієнтів і викликає зневоднення, це поєднується з падінням артеріального тиску, різкою слабкістю та втомою.

Іноді симптоми спайкової хвороби мають періодичний характер, то з’являючись, то раптово зникаючи. У цьому випадку пацієнта турбують болі в животі, запор або діарея. Якщо клінічні прояви слабо виражені, зрідка виникає ниючий біль та незначні розлади кишечника, тоді говорять про розвиток хронічної спайкової хвороби. Найчастіше з подібними станами стикаються гінекологи, оскільки спайковий процес може вражати внутрішні статеві органи, негативно впливаючи на менструальну функцію і здатність до дітонародження.

Хірург може запідозрити спайкову хворобу під час первинного огляду пацієнта за наявності характерних скарг, що передують запальним захворюванням органів черевної порожнини, оперативних процедур та інфекційної патології. Діагностичні заходи мають на увазі проведення лапароскопії, УЗД та МСКТ органів черевної порожнини, рентгенографії, електрогастроентерографії.

• Лапароскопічне дослідження – Найбільш інформативний метод діагностики спайкової хвороби. Це за своєю суттю мікрооперація, що полягає у виконанні невеликих розрізів, введенні в них спеціальних інструментів з камерою, яка дозволяє провести відеовізуалізації внутрішніх органів. Це не лише діагностична процедура: після виявлення проблеми можна одразу здійснити оперативне втручання для лікування спайкової хвороби.
• Оглядова рентгенографія ОБП відіграє велику роль у постановці діагнозу спайкової хвороби. Метод дозволяє виявити запальний ексудат у черевній порожнині, підвищене газоутворення в кишечнику та його здуття. Часто дослідження проводять із застосуванням контрастної речовини визначення непрохідності кишечника.
• Електрогастроентерографія передбачає вимірювання електричних сигналів від різних відділів травного тракту під час його скорочення.
• УЗД та КТ органів черевної порожнини – Точні методи, що дозволяють визначити розташування спайок та їх поширеність.

Лікування спайкової хвороби полягає у проведенні консервативних та хірургічних процедур. Консервативні терапевтичні заходи спрямовані на запобігання утворенню спайок та їх негативних наслідків, а також усунення симптомів. Оперативне втручання проводиться при гострих невідкладних станах, постійних рецидивах патології та частих загостреннях.

Консервативна терапія

На початку консервативного лікування спайкової хвороби в першу чергу купірують болючі відчуття. Цього можна досягти шляхом проведення очисної клізми (якщо біль пов’язаний із запорами та затримкою газів), накладенням тепла на живіт, прийомом спазмолітиків. Вирішити проблему запорів можна призначенням спеціальної дієти, збагаченої продуктами, які посилюють перистальтику (будь-які похибки в харчуванні можуть викликати різке загострення патології). Якщо це не допомагає, призначають легкі проносні препарати та фізіопроцедури: діатермію, парафінові аплікації, іонофорез, грязелікування.

Пацієнтам рекомендують виключити фізичні навантаження, щоб запобігти спазмам мускулатури, які викликають посилення болю. Для усунення блювання призначають протиблювотні препарати, а також використовують внутрішньовенні розчини для зняття симптомів зневоднення.

Хірургічне лікування

Хірургічні втручання при спайковій хворобі досить складні, до того ж вони мають на увазі серйозну передопераційну підготовку. Дуже часто операції роблять із приводу невідкладних станів: підготовка таких пацієнтів є швидкоплинною, але завжди повноцінною. Хворим переливають плазму, розчин хлориду натрію, Рінгера-Локка, гідрокарбонату натрію для усунення симптомів зневоднення та нормалізації кислотно-основного стану крові. З метою детоксикації вводять сольові розчини, реополіглюкін з преднізолоном або гідрокортизоном.

Старі рубці на шкірі від попередньої операції не січуть, оскільки це може призвести до ускладнень, оскільки петлі кишечника припаяні до рубця. Спайки видаляють, поділяють, розсовують. Вибір способу залежить від конкретної ситуації. Якщо виявлені ділянки некрозу кишечника, то ушкоджену ділянку резецирують, а прохідність відновлюють або накладають стому. При спайках, які деформують кишечник, формують обхідний анастомоз. Подібні маніпуляції показані за наявності щільного конгломерату петель, але інколи цю ділянку резецирують.

Під час операції дотримуються основних заходів щодо профілактики рецидиву захворювання: роблять широкі розрізи, запобігають пересиханню листків очеревини, проводять повноцінну зупинку кровотеч та своєчасно видаляють кров, виключають попадання в рану сторонніх предметів; в рану не вносять сухі антисептики та антибіотики, для зшивання використовують полімерні нитки.

Після операції показано внутрішньочеревне введення протеолітичних ферментів, призначення протизапальних та антигістамінних препаратів, проведення стимуляції перистальтики. Слід зазначити, що хірургічні маніпуляції в 15-20% випадків призводять до повторного утворення спайок, тому питання терапії варто підходити обдумано.

Прогноз при поодиноких спайках сприятливий, але численні поразки викликають негативні наслідки. Запобігти розвитку спайкової хвороби можна, виконуючи низку нескладних дій: слід вести правильний спосіб життя, повноцінно та раціонально харчуватися, займатися спортом. Не можна допускати періоди тривалого голодування, що чергуються з нападами переїдання. Важливо стежити за регулярністю випорожнень, а також забезпечити повноцінне травлення, проводячи профілактику захворювань шлунково-кишкового тракту та проходячи регулярні огляди у гастроентеролога. Багато в чому профілактика спайкової хвороби залежить від компетентності лікарів, дотримання ними техніки та правил операції, призначення адекватної терапії.