Спазм стравоходу

Спазм стравоходу – дискоординовані конвульсивні скорочення м’язового шару стравоходу, що періодично виникають, на тлі збереженої функції і тонусу нижнього езофагеального сфінктера. Є одним із різновидів дискінезії стравоходу. Клінічно проявляється болями за грудиною, порушенням ковтання, печією та відрижкою. Діагностика захворювання включає рентгенографію стравоходу з контрастуванням, езофагеальну манометрію; для диференціальної діагностики призначається ЕГДС, внутрішньостравохідна рН-метрія. Цілі лікування – регулювання режиму харчування, профілактика перепадів внутрішньочеревного тиску, нормалізація тонусу гладкої мускулатури стравоходу.

Спазм стравоходу – епізодичні функціональні розлади езофагеальної перистальтики, що супроводжуються спазмуванням стінок стравоходу. Ця патологія займає перше місце серед усіх захворювань стравоходу. Є найчастішою причиною дисфагії із загрудинними болями. Хворіють частіше за жінки у віці 30-70 років, з віком рівень захворюваності зростає, а статеві відмінності згладжуються. Дифузний езофагоспазму виявляється у 3% пацієнтів, яким проводять ендоскопічне дослідження у зв’язку з патологією травного тракту. Тим не менш, убогість клінічної картини часто призводить до того, що пацієнти не звертаються за медичною допомогою. Крім того, спазм стравоходу нерідко приймають за гастроезофагеальну рефлюксну хворобу. Діагностикою та лікуванням захворювання займаються лікарі-ендоскопісти, гастроентерологи, хірурги.

Точні причини виникнення спазму стравоходу невідомі. Первинний спазм стравоходу є самостійним захворюванням, яке розвивається на тлі психічних (стреси) та неврологічних (ураження міжм’язових нервових волокон стравоходу) розладів. Поразка нейронів може бути зумовлено впливом токсинів, бактерій та вірусів як на самі нервові волокна в стравоході, так і на головний мозок (менінгоенцефаліт). Найчастіше спазм виникає у найпроксимальніших і дистальніших відділах стравоходу, оскільки вони мають найбагатшу іннервацію.

Деякі дослідники в галузі гастроентерології припускають зв’язок спазму стравоходу з дефіцитом окису азоту, який необхідний передачі в нейросинапсах. Патогенез цього захворювання схожий з ахалазією кардії; більше – при прогресуванні рухових розладів можливий перехід дифузного спазму в ахалазию (ця патологія характеризується підвищенням тонусу нижнього езофагеального сфінктера, що супроводжується порушенням його розслаблення). Пов’язано це з тим, що тривалі функціональні спазми, що особливо не піддаються корекції, призводять до формування органічних змін у тканинах (дегенерація міоцитів і нервових вузлів, фіброз тканин та ін.).

Вторинний спазм стравоходу розвивається на тлі іншої патології (езофагіт, виразка або рак стравоходу) через рефлекторні реакції слизової оболонки, чутливість якої підвищується з вини патологічного процесу. Також можливий раптовий розвиток спазму стравоходу у здорової людини при ковтанні занадто великих порцій їжі, вживанні гарячої, холодної або сухої їжі, міцних алкогольних напоїв, при поспішному харчуванні.

Спазми стравоходу поділяють на легкі, непостійні, гострі чи хронічні, локальні (уражаються сфінктери стравоходу) і дифузні (задіяна вся м’язова оболонка).

Клінічна картина спазму стравоходу залежить від локалізації та форми патологічного процесу. Найбільш типовими ознаками будь-якої форми захворювання є загрудинні болі і порушення ковтання. Біль пацієнти найчастіше пов’язують із ковтанням їжі та слини, хоча він може виникнути і спонтанно. Стреси призводять до посилення болю. Можлива іррадіація больових відчуттів у лопатки, плечі, нижню щелепу, спину. Найчастіше напад триває трохи більше години, хоча не виключається і триваліша його тривалість. Зазвичай пацієнти описують свої відчуття як відчуття тиску за грудиною. На тлі прийому спазмолітиків біль слабшає чи зникає.

Дисфагія може розвинутися і натомість прийому як твердої, і рідкої їжі. Найчастіше вона є непостійною і виникає одночасно з болем. Печія турбує кожного п’ятого пацієнта, а відрижка їжі відзначається тільки на тлі дуже сильних спазмів або значного скупчення харчових мас в стравоході.

Спазмування верхнього звуження стравоходу (найчастіша форма патології) найчастіше виникає у пацієнтів, схильних до істерії, неврозів, перепадів настрою. Клінічно проявляється болю, що давить за грудиною, нудотою, кашлем, почервонінням обличчя, страхом і хвилюванням. Спазм стравоходу може виникати гостро, або його прояви поступово наростають, перемежуючись періодами ремісії. Інтермітуючий характер патології призводить до того, що пацієнт стає неспокійним, харчується нерегулярно, боїться повернення симптомів, а це ще більше посилює патологічні прояви спазму стравоходу.

Хронічний спазм в області верхнього звуження найчастіше розвивається у літніх пацієнтів з дефектами зубного ряду, порушенням жування, схильних до ковтання великих непережованих шматків їжі; особливо якщо в анамнезі є вказівки на гострий спазм стравоходу. У клінічній картині переважають неприємні відчуття за грудиною, складнощі при проходженні твердої їжі, необхідність запивати водою кожен ковток. Постійна непрохідність стравоходу призводить до формування компенсаторного його розширення над спазмованою ділянкою.

Спазм нижніх відділів стравоходу та кардії також може бути гострим та хронічним. Гострий спазм проявляється болями в епігастрії та за грудиною, відчуттям затримки харчових мас над шлунком; запивання їжі водою не приносить полегшення. Окремо розглядається несфінктерний спазм стравоходу (синдром Баршоня-Тешендорфа), у якому одночасно уражається кілька відділів органу протягом усього. Пацієнти пред’являють скарги на епізодичні епізоди дисфагії (від кількох хвилин до декількох тижнів), що супроводжуються загрудинним болем, відрижкою слизу. Патологія часто виникає на тлі виразкової, жовчнокам’яної хвороби; для неї характерне підвищення апетиту.

Постановка діагнозу «спазм стравоходу» потребує виключення органічних та механічних причин патології. До найдостовірніших методів діагностики відносять рентгенографію стравоходу, езофагеальну манометрію та ендоскопічне дослідження.

Приблизно половина пацієнтів рентгенологічне дослідження не виявляє ознак патології. На езофагоспазму вказують некоординовані спастичні скорочення м’язів стравоходу, через що орган набуває вигляду штопора, чоток, псевдодивертикулів. Контрастна езофагографія при спазмі верхнього звуження стравоходу демонструє затримку розмаїття лише на рівні перстневидного хряща. При хронічному спазмі контраст накопичується в ділянці супрастенотичного розширення. Для синдрому Баршоня-Тешендорфа характерне виявлення кільцеподібних спазмованих ділянок протягом усього стравоходу. Від ахалазії кардії спазм стравоходу відрізняється нормальним проходженням розмаїття через нижній стравохідний сфінктер.

ЕГДС при спазмі стравоходу має менше діагностичне значення, найчастіше застосовується для диференціального діагнозу. Езофагоскопія при спазмі верхнього звуження утруднена, зазвичай ввести фіброскоп у просвіт стравоходу вдається лише після ретельної інфільтративної анестезії слизової оболонки. За наявності хронічного спазму слизова оболонка гіперемована, можливе виявлення рубцевих стриктур та деформацій. При спазмі нижнього відділу стравоходу проведення фіброскопа в шлунок утруднене через харчові маси, що скупчилися, слизова оболонка не змінена.

Результат езофагеальної манометрії у частини хворих може не відрізнятись від норми. В інших пацієнтів можуть виявитися спастичні хвилеподібні скорочення м’язів стравоходу з підвищенням тиску в ньому більше 30 мм.рт.ст., що перемежуються з нормальною стравохідною перистальтикою. Для диференціації з ГЕРХ може призначатися внутрішньостравохідна рН-метрія.

Терапія спазму стравоходу включає медикаментозні та немедикаментозні методи. Рекомендується дотримання суворого режиму харчування, вживання великої кількості рідини. Слід виключити із раціону занадто холодні та гарячі страви, алкоголь, грубу клітковину, газовані напої. Для запобігання підвищенню рівня тиску в черевній порожнині пацієнту потрібно уникати переїдання, нахилів тулуба, підйому тяжкості.

Медикаментозне лікування включає введення спазмолітиків і препаратів, що нормалізують езофагеальну перистальтику. З цією метою призначають нітрати, антихолінергічні засоби, блокатори кальцієвих каналів. Більшості пацієнтів рекомендують приймати седативні препарати для запобігання спазму стравоходу.

Спазм стравоходу зазвичай погіршує якість життя хворого навіть за відсутності важких ускладнень. Прогноз залежить від багатьох факторів: форми, локалізації та ступеня тяжкості захворювання, віку пацієнта, тривалості симптомів до моменту звернення за медичною допомогою. Профілактика спазму стравоходу вторинна, полягає у лікуванні фонових захворювань, щорічному ендоскопічному обстеженні. Для запобігання рецидивам рекомендують санаторно-курортне лікування.