Стеноз дванадцятипалої кишки

Стеноз дванадцятипалої кишки – Зменшення просвіту початкового відділу тонкого кишечника внаслідок його органічних або функціональних змін. Виділяють кілька етапів розвитку патології (компенсації, субкомпенсації та декомпенсації), кожен з яких відрізняється клінічними ознаками. Основні симптоми захворювання – постійне відчуття тяжкості в животі, біль, часте блювання, слабкість, зневоднення, блідість і сухість шкіри, слизових. Діагноз встановлюється на підставі характерних ознак та результатів обстеження: аналізу крові та сечі, рентгенографії травної системи, ФГДС. Лікування хірургічне, обов’язково включає усунення етіологічного фактора.

Стеноз дванадцятипалої кишки – звуження початкового відділу кишечника, що веде до порушення процесів травлення. Захворювання може бути вродженим чи набутим. Вроджена вада розвитку дванадцятипалої кишки становить приблизно 30% серед усіх аномалій ШКТ, зустрічається частіше у хлопчиків. Набута форма розвивається найчастіше у чоловіків віком 30-50 років, є ускладненням захворювань травного тракту (зазвичай, виразкової хвороби 12п. кишки). Проблема виразкової хвороби не втрачає своєї актуальності в наші дні: медикаментозна терапія дозволяє досягти хороших результатів, проте залишається високим ризик розвитку рецидивів (30-80%), які закінчуються ускладненнями, у т. ч. стенозом дванадцятипалої кишки.

Причинами вродженого стенозу дванадцятипалої кишки є аномалії розвитку травного тракту плода, спричинені різними факторами. Формування набутого стенозу обумовлено деформацією та звуженням просвіту ДПК рубцевою тканиною, злоякісними новоутвореннями. Іноді даний стан з’являється в результаті спазму м’язової стінки і набряку слизової оболонки на тлі основної патології, що загострилася.

Стеноз веде до утрудненої евакуації хімусу травним трактом, тому він довго затримується в шлунку, викликаючи його переповнення. Поступово порожнина органу розтягується, яке стінки стоншуються, це посилює патологічні зміни шлунка. Застійні процеси супроводжуються диспепсією та порушенням обміну речовин.

Спочатку складне становище транспорту їжі компенсується підвищеною роботою шлунка, що призводить до гіпертрофії його стінок. Поступово можливості організму виснажуються, повне випорожнення шлунка стає неможливим. Почастішає блювання і збільшується кількість блювотних мас, до складу яких входить багато рідини та мінералів. Для продукції шлункового секрету не вистачає іонів хлору, вони у великій кількості надходять із крові, що призводить до вивільнення натрію та формування лужних груп. Внаслідок цього розвивається алкалоз крові, руйнуються білки, збільшується концентрація азоту. Все це веде до виведення кальцію з тканин та утворення його сполук з фосфатами. Перелічені обмінні порушення при стенозі дванадцятипалої кишки призводять до розладу діяльності нервової системи та посилення збудливості м’язової тканини.

Симптоми стенозу дванадцятипалої кишки залежить від періоду патології (компенсація, субкомпенсація чи декомпенсація). Стадія компенсації не супроводжується яскраво вираженими ознаками. Для неї характерні почуття тяжкості в області живота, печія та відрижка, рідко – блювання вмістом шлунка, що приносить полегшення пацієнтові.

Період субкомпенсації протікає з посиленням усіх симптомів: відчуття тяжкості та заповнення шлунка стає більш вираженим, відрижка має тухлий запах, оскільки формується застій харчових мас. Пацієнти відзначають колікоподібний біль у ділянці живота, з’являється часте блювання, яке покращує загальний стан, тому хворі викликають її штучно. Також для стенозу дванадцятипалої кишки на цій стадії характерне схуднення.

Етап декомпенсації обумовлений прогресуванням патології, надмірним розтягуванням стінок шлунка та його дисфункцією. Загальний стан хворого значно погіршується. Для цього періоду характерне багаторазове блювання, яке більше не призводить до поліпшення самопочуття. Блювотні маси мають смердючий запах, викликаний тривалим бродінням харчових мас у просвіті шлунка. Пацієнти відзначають посилення почуття тяжкості у животі. Крім того, вони виснажені, мало рухаються.

Шкірні покриви та слизові оболонки стають сухими, розвиваються зневоднення та розлади мінерального обміну. Це, у свою чергу, призводить до появи блідості шкіри, запаморочення, слабкості, непритомності; почастішання пульсу, зниження артеріального тиску, формування аритмій, зменшення сечовипускання. Зниження концентрації калію викликає м’язову слабкість, параліч діафрагми, що може закінчитися зупинкою дихання та серцевої діяльності. Зневоднення призводить до дисфункції нирок, зниження кількості сечі, утрудненого виведення метаболітів з крові, судом та розвитку ниркової недостатності. Прогресування алкалозу обумовлює згущення крові, дистрофічні порушення в органах та тканинах, які можуть бути несумісними з життям.

Гастроентеролог виставляє діагноз стенозу дванадцятипалої кишки, ґрунтуючись на характерних ознаках, результатах інструментальних та лабораторних методів дослідження: рентгенографії травної системи з контрастною речовиною, фіброгастродуоденоскопії (ФГДС), аналізів крові та сечі.

Результати рентгенографії можуть бути поліморфними, вони залежать від стадії патології. На першому етапі виявляється незначне розширення порожнини шлунка та зменшення просвіту 12-палої кишки. Повна евакуація їжі сповільнюється до 12 години. Етап субкомпенсації характеризується потовщенням стінок шлунка, натще у ньому визначається рідина, виявляється ослаблення перистальтики. Також для цього етапу характерне звуження просвіту кишечника, транспорт їжі сповільнений на добу. Третьому періоду властиве сильне розтягнення стінок шлунка, у ньому тривалий час перебувають харчові маси, порушена перистальтика шлунка та кишечника; транспорт їжі уповільнюється більше, ніж на добу.

ФГДС дає можливість визначити ступінь зменшення просвіту кишечника та стан слизової оболонки шлунка: 1 стадія – просвіт зменшений до 0,5-1 см, визначається рубцева тканина; 2 стадія – звуження кишечника до 0,5-0,3 см, стінки шлунка розтягнуті; 3 стадія – просвіт менше 0,3 см, шлунок сильно збільшений у розмірі, слизова оболонка атрофована.

Аналізи сечі та біохімічний аналіз крові дозволяють охарактеризувати ступінь обмінних порушень: у пацієнтів відзначають гіпохлоремію (зменшення рівня іонів хлору в крові), гіпокаліємію (зниження концентрації калію в крові), гіпопротеїнемію (недостатній рівень білка у крові), метаболічний алкалоз (лужування крові) оліго-або анурію (зниження діурезу).

Терапевтичні заходи при стенозі дванадцятипалої кишки здійснюють у стаціонарних умовах, у відділенні гастроентерології чи хірургії. Якщо патологія розвивається внаслідок функціональних порушень і натомість загострення основного захворювання, проводять його консервативне лікування.

Лікування органічного стенозу дванадцятипалої кишки, зокрема вродженої патології, завжди хірургічне. Перед хірургічною процедурою необхідно відкоригувати обмін речовин: пацієнту вводять розчини альбуміну, декстрану, глюкози, електролітів (іони калію, натрію та хлору), фізіологічний розчин. Крім цього, важливе постійне видалення вмісту шлунка через зонд для зниження внутрішньогастрального тиску. Хворим призначають парентеральне харчування для поповнення енергетичних втрат. Після подібної підготовки приблизно через тиждень проводять оперативне втручання (ваготомію, балонне розширення просвіту дванадцятипалої кишки, резекцію шлунка тощо).

Прогноз стенозу дванадцятипалої кишки залежить від стадії, при розвитку субкомпенсації та декомпенсації він несприятливий. Уроджена патологія за відсутності оперативного втручання завжди призводить до ранньої загибелі дитини. Пізня діагностика та терапія характеризуються розвитком грізних ускладнень, несумісних із життям.

Профілактика патології полягає у своєчасному лікуванні захворювань травної системи, відмові від шкідливих звичок, дотриманні принципів здорового харчування. Щоб запобігти формуванню стенозу дванадцятипалої кишки, важливо регулярно проходити медичні огляди і виконувати рекомендації лікаря.