Стеноз стравоходу

Стеноз стравоходу – Зменшення діаметра просвіту стравоходу рубцевого, пухлинного, травматичного або іншого походження, що призводить до порушення його нормальної прохідності. Клінічними проявами стенозу стравоходу служать дисфагія, рясна салівація, біль у ході стравоходу, відрижка, езофагеальне блювання, кровотеча. Діагностика стенозу стравоходу вимагає проведення езофагоскопії, рентгеноскопії стравоходу з барієвою суспензією. Залежно від етіології та вираженості стенозу стравоходу лікування може включати корекцію харчування, бужування, балонну дилатацію або ендопротезування стравоходу, ендоскопічне розтин стриктур, резекцію стравоходу, різні види пластики стравоходу, накладання гастростоми та ін.

Стравохід є порожнистою циліндричною м’язовою трубкою довжиною близько 25 см, що з’єднує глотку і шлунок. У стравоході розрізняють шийний, грудний та черевний (кардіальний) відділи. Діаметр стравоходу на його протязі неоднаковий. У стравохідній трубці є фізіологічні звуження в області хряща, біфуркації трахеї і діафрагмального отвору. Стравохід забезпечує потрапляння харчової грудки з ротової порожнини в шлунок, тому будь-яка дисфункція органу викликає цілу низку подальших порушень процесу травлення.

У тісному анатомічному контакті зі стравоходом знаходиться ряд життєво важливих органів: трахея, лівий бронх, низхідний відділ аорти, перикард, медіастинальна плевра, грудна лімфатична протока, стовбур блукаючого нерва. Тому езофагеальним стенозом у гастроентерології може ускладнюватись значна кількість захворювань, як самого стравоходу, так і органів середостіння, грудної та черевної порожнини.

Вроджений стеноз стравоходу є ембріональним пороком розвитку, основу якого може лежати гіпертрофія його м’язової оболонки, наявність у эзофагеальной стінці хрящових чи фіброзних кілець, утворення тонких мембран із слизової оболонки тощо.

Причини набутих стенозів стравоходу більш численні. Тією чи іншою мірою звуження просвіту стравоходу може розвиватися практично за будь-якого захворювання органа. Досить часто стеноз стравоходу виникає на тлі попереднього ерозивно-виразкового рефлюкс-езофагіту і пептичних виразок стравоходу, що рубаються. Виразкові зміни слизової стравоходу, у свою чергу, зустрічаються при аксіальних (ковзаючих) грижах стравохідного отвору діафрагми, гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, хронічному гастриті, виразковій хворобі шлунка, токсикозах вагітності, що супроводжуються постійним блюванням та ін.

У ряді випадків стеноз стравоходу викликається важкими інфекційними езофагітами, що розвиваються при дифтерії, скарлатині, туберкульозі, сифілісі і т. д. Нерідко причинами наступного стенозу стають травми – хімічні опіки стравоходу, пошкодження езофагеальної стінки інородними тілами. ін маніпуляцій. До рідкісних причин стенозу стравоходу можна віднести наслідки променевої терапії, склеротерапії варикозно змінених вен стравоходу, мікозів, колагенозів (системного червоного вовчаку, склеродермії, дерматоміозиту та ін.). Стенози стравоходу можуть бути викликані доброякісними пухлинами, що ростуть, або раком стравоходу.

Причина стенозу може локалізуватися над самому стравоході, а поза його межами: у разі ззовні стравохід можуть здавлювати аномально розташовані судини, аневризма аорти, пухлини середостіння, збільшені лімфовузли.

У етіологічному відношенні розрізняють уроджені (10%) та набуті (90%) стенози стравоходу. За ступенем вираженості змін стравоходу стенози можуть змінюватись від незначних звужень до повної облітерації стравохідної трубки.

За місцем локалізації стенози стравоходу бувають високими (на рівні шийного відділу), середніми (на рівні аорти, біфуркації трахеї), низькими (епіфренальними, кардіальними) та комбінованими (зачіпають стравохід та шлунок). По протяжності розрізняють короткі стриктури (завдовжки менше 5 см), протяжні (завдовжки більше 5 см), субтотальні та тотальні.

Згідно з ендоскопічною картиною, виділяють 4 ступені стенозу стравоходу:

• I ступінь – на ділянці звуження діаметр стравоходу становить від 11 до 9 мм; стравохід проходимо для гастроінтестинального ендоскопа середнього калібру;
• II ступінь – Відзначається звуження просвіту стравоходу до 8-6 мм; можливе проведення через стриктуру фібробронхоскопа;
• III ступінь – Діаметр стравоходу на ділянці стенозу дорівнює 5-3 мм; через зону стенозу проходить ультратонкий фіброендоскоп.
• IV ступінь – просвіт стравоходу звужений до 2-1 мм або повністю облітерований; не проходимо навіть для ультратонкого фіброскопа.

Виражені вроджені стенози стравоходу виявляються при перших годівлях новонародженого відрижкою нествореним молоком, рясним слиновиділенням, виділенням слизу з носа. При помірних уроджених стенозах стравоходу поява симптоматики, як правило, збігається з розширенням харчового раціону дитини та введенням твердої їжі. Отримані стенози стравоходу зазвичай розвиваються поступово.

Провідною ознакою, що дозволяє запідозрити стеноз стравоходу, є розлад функції ковтання – дисфагія. За вираженістю порушення прохідності стравоходу виділяють 4 ступені дисфагії. Синдром дисфагії 1 ступеня характеризується періодичною скрутою проковтування твердої їжі; болем під час просування харчової грудки. При дисфагії 2 ступеня відзначається проходження лише напіврідкої їжі; 3 ступеня – тільки рідкого; при дисфагії 4 ступеня неможливе навіть проковтування слини та води.

Суха та погано пережована їжа затримується над місцем звуження, викликає гіперсалівацію, блювання, загрудинний біль. При високих стенозах стравоходу їжа та вода при ковтанні часто потрапляє у дихальні шляхи, що супроводжується ларингоспазмом, нападами кашлю та задухи. Довго існуючі стенози дистальних відділів стравоходу призводять до його супрастенотичного розширення та зригування після їжі. Внаслідок порушення харчування пацієнт стрімко худне.

Великі шматки їжі можуть затримуватися у зоні звуження, викликаючи обтурацію стравоходу, що потребує проведення невідкладної эзофагоскопии. У пацієнтів зі стенозом стравоходу нерідко спостерігаються аспіраційні пневмонії, пухлини у зоні стриктури, спонтанні чи травматичні розриви стравоходу.

Наявність стенозу стравоходу, запідозрена на підставі клінічної симптоматики, підтверджується шляхом рентгенологічного та ендоскопічного обстеження.

За допомогою езофагоскопії встановлюється рівень та діаметр звуження просвіту, проводиться огляд слизової та ендоскопічна біопсія для визначення причини стенозу стравоходу, виявляються пухлинні, рубцеві та виразкові дефекти. Недоліком ендоскопії служить неможливість огляду стравоходу дистальніше за ділянку стенозу.

Рентгенографія стравоходу з барієм дозволяє простежити проходження контрастної суспензії, досліджувати контури стравоходу, його рельєф та перистальтику, виявити дефекти заповнення протягом усього органу.

У диференціально-діагностичному плані виключаються стоматит, фарингіт, дивертикули стравоходу, сторонні сторони стравоходу.

До повного усунення стенозу стравоходу призначається щадна дієта, що включає рідку та напіврідку їжу. При пептичних стриктурах стравоходу рекомендується прийом антацидних та в’яжучих засобів.

Лікування доброякісних стенозів стравоходу здебільшого здійснюють шляхом бужування або балонної дилатації. З метою ендоскопічного розширення стенозу стравоходу використовуються бужі та балонні катетери різних розмірів у порядку зростання діаметра. Щільні рубці та стриктури, що не піддаються розширенню, вимагають ендоскопічного розсічення електрохірургічними інструментами. При пухлинних стенозах або здавленні стравоходу ззовні проводиться ендопротезування стравоходу шляхом установки в його просвіт стенту, що саморозширюється.

У разі рецидивуючих, протяжних та виражених стенозів стравоходу вдаються до резекції ділянки звуження та езофагопластики – заміщення резецованої ділянки шлунковим або кишковими трансплантатами. Тяжке виснаження пацієнта або неможливість виконання операції вимагає проведення гастростомії для здійснення ентерального харчування.

Результативність лікування стенозу стравоходу відрізняється залежно від причин захворювання та методів лікування. Найкращі результати досягаються при лікуванні доброякісних стриктур за допомогою ендопротезування та резекції стравоходу. Найбільший відсоток випадків розвитку рестенозу відзначається після ендоскопічної дилатації та бужування.

Профілактика стенозу стравоходу полягає у своєчасній терапії езофагіту, ГЕРХ, гастриту та ін., виключення травматизації стравоходу сторонніми тілами, агресивними хімічними агентами, медичними інструментами.