Стрептококова пневмонія

Стрептококова пневмонія – це інфекційне запалення тканини легень, що розвивається за участю патогенних бактерій роду Streptococcus. Захворювання частіше вражає дітей, переважно виникає як ускладнення інших респіраторних інфекцій. Стрептококова пневмонія протікає з лихоманкою, кашлем, задишкою, болями у грудях; нерідко ускладнюється гнійним плевритом, перикардитом, абсцедуванням, гломерулонефритом. Діагноз верифікується за допомогою рентгенографії легень, визначення стрептокока у харкотинні, крові або плевральному аспіраті. При підтвердженні стрептококової етіології пневмонії переважно призначення пеніцилінів; за наявності випоту може знадобитися проведення торакоцентезу.

Стрептококова пневмонія – бактеріальна пневмонія, в ролі етіологічного агента якої виступають різні види стрептокока (бета-гемолітичні, пептострептококи та ін). Запалення легенів, спричинене бактеріями роду Streptococcus pneumoniae (пневмококом), зазвичай розглядається в клінічній пульмонології як самостійна нозологічна форма – пневмококова пневмонія. Частка стрептококових пневмоній у загальній структурі захворюваності дорослих пацієнтів невисока – 1-4%. Однак цей збудник нерідко стає «винуватцем» пневмонії у дітей раннього віку (20%), літніх та ослаблених осіб, а також сприяє розвитку гнійних ускладнень. Серед осередкових пневмоній різної етіології питома вага стрептококової пневмонії становить близько 10%.

Представники роду Streptococcus є збудниками широкого спектра стрептококових інфекцій. Найчастіше ці мікроорганізми викликають фарингіт, тонзиліт, синусити, скарлатину, отит, імпетиго, проте також можуть стати причиною менінгіту, сепсису новонароджених, інфекційного ендокардиту, абсцесів головного мозку та черевної порожнини.

Інфекції нижніх дихальних шляхів – трахеобронхіт та стрептококова пневмонія трапляються нечасто. Бета-гемолітичні стрептококи групи A зазвичай викликають пневмонію у дітей, а також пацієнтів, які страждають на цукровий діабет та інші важкі супутні захворювання. Відомі випадки масової захворюваності солдатів, які проходять військову службу (найбільша епідемія стрептококової пневмонії виникла в першу світову війну), проте зазвичай трапляються спорадичні випадки.

Спосіб проникнення стрептокока в дихальні шляхи – повітряно-краплинний. Захворюваність на стрептококову пневмонію вище восени і навесні, в періоди спалахів ГРВІ. У більшості випадків бактеріальна інфекція легень ускладнює такі захворювання, як грип, кір, кашлюк, вітряна віспа, раптова екзантема. Поразка легень найчастіше проявляється у формі сегментарної чи інтерстиціальної пневмонії, рідше – осередкової чи пайової пневмонії.

Потрапляючи в дихальні шляхи, стрептокок викликає виразку і некроз слизової оболонки трахеї і бронхів, що супроводжується рясною ексудацією і геморагіями. У легеневій тканині патологічні зміни зазвичай торкаються міжальвеолярних перегородок. За лімфатичною системою стрептококова інфекція швидко поширюється на лімфатичні вузли кореня легені та середостіння. Гематогенним шляхом гнійна флора проникає в плевральну порожнину: випіт при стрептококовій пневмонії зазвичай рясний, за характером серозний (серозно-геморагічний) або рідкий гнійний.

Клінічна картина стрептококової пневмонії мало відрізняється від запалення легень, що викликається пневмококом. Для обох етіологічних форм характерний раптовий початок підвищення температури тіла до 39°С, стрімкого наростання інтоксикації. На тлі лихоманки з’являється кашель, задишка, біль у грудях. Дрібниці виникають рідко. Кашель із сухого та непродуктивного незабаром стає вологим, з виділенням слизово-гнійного мокротиння. «Іржаве мокротиння» нехарактерне. Якщо стрептококової пневмонії передує вірусне захворювання, то приєднання бактеріальної інфекції може вказувати обтяження перебігу ГРВІ. Інтоксикація та респіраторні симптоми можуть супроводжуватися появою скарлатиноподібного висипу.

Характерною особливістю стрептококової пневмонії є часте приєднання парапневмонічного плевриту та емпієми плеври, які виникають вже на 2-3 день захворювання. Дані ускладнення зустрічаються майже у 60% дітей та 50% дорослих. Дещо рідше (у 35% пацієнтів) відзначається гнійний перикардит, формування легеневих абсцесів у зоні пневмонічного вогнища. Випадки гнійного артриту, остеомієліту та гломерулонефриту трапляються ще рідше.

Окремо виділяють стрептококову пневмонію новонароджених, яка маніфестує у перші 5-7 днів життя дитини. Найчастіше вона є проявом внутрішньоутробного сепсису, викликаного стрептококовою інфекцією. Така пневмонія протікає з важкими дихальними розладами (тахіпное, диспное, епізодами апное, дифузним ціанозом, гіпоксемією, що наростає).

При етіологічній верифікації пневмонії пульмонолог враховує анамнез (перенесені вірусні та бактеріальні інфекції), гострий початок, раніше приєднання плевриту. Перкуторні та аускультативні дані при стрептококовій пневмонії мізерні, що пояснюється невеликими розмірами пневмонічних вогнищ. Тим часом у загальному аналізі крові з перших днів захворювання відзначається виражений лейкоцитоз (до 20-30х10).⁹/л), зсув лейкоцитарної формули вліво.

Рентгенографія легень виявляє розсіяні інфільтративні тіні, частіше у середній та нижній частках. При формуванні абсцесу визначається порожнина із горизонтальним рівнем рідини; на розвиток плевриту вказує інтенсивне гомогенне затемнення з косою верхньою межею. Для встановлення характеру ексудату (серозного чи гнійного) виконується плевральна пункція.

Важливою частиною підтвердження діагнозу стрептококової пневмонії є бактеріологічний посів мокротиння. Культура стрептокока також може бути виділена з інших біологічних середовищ – крові, плеврального ексудату. На стрептококову етіологію пневмонії може вказувати наростання титрів антистрептолізину-О (АСЛ-О) у крові пацієнта. Диференціальну діагностику слід здійснювати з іншими видами пневмоній (пневмококової, стафілококової, атипової та ін).

Принципи лікування стрептококової пневмонії не відрізняються від основних підходів до лікування бактеріальної пневмонії загалом. Основні ланки включають призначення постільного режиму на період лихоманки, проведення антибіотикотерапії, дезінтоксикаційних заходів, реабілітаційних процедур.

Антибіотиками першого ряду при стрептококовій пневмонії виступають пеніциліни (пеніцилін G, карбеніцилін, ампіцилін, амоксицилін), які часто застосовуються в комбінації з аміноглікозидами. Препаратами другого та третього ряду відповідно є макроліди та цефалоспорини 2-го покоління. Антибіотики спочатку вводяться парентерально, потім після настання клінічного поліпшення – внутрішньо протягом 2-3 тижнів.

З метою дезінтоксикації, корекції водно-електролітного балансу та поповнення білкових втрат здійснюється внутрішньовенне введення глюкози, водно-сольових розчинів, переливання плазми. При ускладненні стрептококової пневмонії плевритом (серозним або гнійним) показаний повторний торакоцентез або закрите дренування плевральної порожнини з аспірацією ексудату та подальшими промиваннями антисептиками або антибіотиками.

У пізньому періоді, після усунення гарячково-інтоксикаційного синдрому, призначається фізіотерапевтична реабілітація (лікарський електрофорез, УВЧ, індуктотермія, НВЧ-терапія, інгаляційна терапія), масаж грудної клітки, ЛФК.

Загалом летальність від стрептококової пневмонії невисока. Затяжний перебіг захворювання та гнійні ускладнення при своєчасній та раціональній антибіотикотерапії зустрічаються рідко. Профілактика полягає у зміцненні захисних функцій організму, санації вогнищ стрептококової інфекції у носоглотці. Мірою специфічної профілактики ускладнень є вакцинація дітей та людей похилого віку від пневмококової інфекції.