Синдром старечої астенії

Синдром старечої астенії – це пов’язана з віком патологія, що характеризується зниженням фізичної та функціональної активності, дефіцитом адаптаційних та відновлювальних можливостей пацієнта. До типових клінічних проявів відносять недостатність харчування та м’язової маси, схильність до падінь, зниження рухової активності, когнітивні розлади різного ступеня вираженості. У діагностиці провідну роль відводять спеціальному геріатричному дослідженню, індексу старечої астенії. В основі лікування лежить нормалізація раціону, підвищення фізичної активності, покращення системного метаболізму та симптоматична терапія.

Синдром старечої астенії (ССА) або «старечої крихкості» – поширений стан серед людей похилого та старечого віку. Загальна захворюваність на популяції перебуває у межах від 4 до 58 на 100 000 людина. Серед населення віком 65 років і більше патологія спостерігається у 10-13%. Попередній стан (переастенія) виявляється більш ніж у 48% представників цієї вікової категорії. Серед осіб, вік яких перевищує 85 років, старечу астенію виявляють у 85% від загальної кількості людей. У літніх людей, які перебувають у будинках для людей похилого віку, показник захворюваності вищий – від 50 до 55%. ССА дещо частіше діагностується серед представників жіночої статі, співвідношення між чоловіками та жінками становить 1:1,5-1,7 випадків.

Синдром старечої астенії – результат низки вікових змін, які у організмі. Він є обов’язковою складовою процесу старіння, швидше – несприятливим варіантом його розвитку. Ізольований вплив одного чи двох факторів ризику рідко призводить до формування ССА. Як правило, виникнення патології обумовлено поєднанням наступних обставин:

• Хронічне захворювання. Найбільш значущими є онкологічні патології, ендокринопатії (цукровий діабет), артеріальна гіпертензія, залишкові явища після перенесеного інсульту (дисфагія, геміпарез чи геміплегія), деменція та депресивні розлади. Сюди можна віднести характерну для людей похилого віку поліпрагмазію.
• Спосіб життя. Імовірність розвитку та ступінь виразності «старечої крихкості» безпосередньо залежить від рівня фізичної активності людини, якості відпочинку, дотримання правил особистої гігієни, характеру харчування та наявності шкідливих звичок.
• Соціально-економічні чинники. Згідно зі статистикою, ССА найчастіше виявляється у осіб, які проживають у несприятливих житлових умовах (найчастіше – у сільській місцевості), які мають низький рівень освіти, погане фінансове становище. Захворюваність вища серед розлучених, одиноких людей, вдів та вдівців.

В основі патогенезу синдрому старечої астенії лежить три провідні фактори, що створюють «порочні кола»: недостатність харчування (мальнутриція), дефіцит м’язової маси (саркопенія), зменшення фізичної активності разом із метаболічним індексом. Мальнутриція обумовлюється відразу декількома змінами: віковим зменшенням ротової порожнини, недостатністю смакової чутливості до їжі та розвитком синдрому «швидкого насичення», що істотно знижує апетит та об’єм їжі, що поглинається. Все це призводить до атрофії скелетних м’язів, дефіциту маси тіла та обмеження фізичної активності.

Вікова саркопенія розвивається внаслідок наростання субклінічного запалення та оксидантного стресу у поєднанні з мальнутрицією. Це стає пусковим фактором остеопенії, зниження сприйнятливості тканин до інсуліну та інгібування природних процесів метаболізму. Останнє у комбінації з обмеженням фізичної активності є результатом попередніх двох синдромів. На тлі типових для літнього віку соматичних захворювань усі ці три фактори призводять до дисфункції внутрішніх органів та систем, у тому числі – когнітивних розладів.

При синдромі старечої астенії прийнято відзначати органи-мішені, які в результаті вищезгаданих змін страждають більше від інших. Першим із них є опорно-руховий апарат, спостерігаються гіпотонії та гіпотрофії скелетної мускулатури, порушення її терморегуляції, зниження рівня метаболізму. З боку імунної системи виявляються дефіцити синтезу імуноглобулінів класів А, G та інтерлейкіну-2, що поєднуються з підвищенням рівня прозапальних цитокінів. Зміни в нейроендокринних структурах полягають у зниженні секреції соматотропного та статевих гормонів, інсуліноподібного фактора-1 та вітаміну D. Через це підвищується тонус симпатичної частини вегетативної нервової системи, посилюється інсулінорезистентність та стероїдна дисрегуляція.

У лікарській практиці стан людей похилого віку, що входять до групи ризику синдрому старечої астенії, класифікують на кілька форм. Існуючі варіанти залежать від наявності соматичних патологій, фізичної активності та функціональних можливостей. Для систематизації використовується класифікація Канадської робочої групи з дослідження здоров’я та старіння CSHA 2009, що включає такі варіанти стану:

• Збережене здоров’я. Особи похилого віку, які ведуть активний спосіб життя, мають високу мотивацію та не обмежені у фізичній активності.
• Гарне здоров’я. Люди з органічними захворюваннями у стадії стійкої ремісії, які трохи зменшують функціональні можливості людини.
• Успішно проліковані хронічні захворювання. Є симптоми хронічних патологій, які задовільно контролюються призначеною терапією, але відчутно погіршують функціональний стан.
• Стареча преастенія. Супроводжується інтермітуючим перебігом синдрому старечої крихкості, при якому спостерігаються часті загострення, виявляються соматичні захворювання в стадії декомпенсації з вираженим зниженням функціональних можливостей.
• Легка форма ССА. Відрізняється помірним зменшенням можливостей фізичної активності за збереження повноцінного самообслуговування. Відповідає 0,1-0,2 балів ІСА.
• Помірна ССА. Людина потребує регулярного, тривалого за часом стороннього догляду. За шкалою ІСА відповідає 0,2-0,4 балів.
• Важкий ССА. Характеризується яскраво вираженим обмеженням рухової активності, потребою у постійному дбайливому догляді. ІСА складає 0,4 бали та більше.

Клінічні прояви ССА можуть бути комбінації з великої кількості різних варіантів геріатричних синдромів. Первинні симптоми формуються поступово. Найбільш поширеними ознаками патологічного стану є загальна слабкість, нездужання, необґрунтовані коливання температури тіла, зниження або повна втрата апетиту, ненавмисна втрата маси тіла зі швидкістю не менше ніж 4,5 кг за 12 місяців. М’язова слабкість супроводжується відчутним зменшенням фізичних можливостей, загальною повільністю, порушеннями ходьби та синдромом падіння.

Літні люди можуть відзначати безсоння, втрату колишніх інтересів, погіршення пам’яті, постійний депресивний настрій та аномально холодне ставлення до оточуючих. Рідше спостерігаються більш виражені когнітивні порушення до деменції. У частини хворих виявляється нетримання сечі та приглухуватість, падає гострота зору. У тяжких випадках пацієнт повністю втрачає здатність до самообслуговування та потребує постійної сторонньої допомоги.

В обстеженні хворих із попереднім діагнозом ССА використовується одразу кілька підходів: визначення індексу «старечої крихкості», традиційні клініко-лабораторні дослідження та комплексний геріатричний огляд. Всі вони взаємодоповнюють і проводяться одночасно. Найчастіше пацієнти із синдромом старечої астенії звертаються за медичною допомогою щодо інших соматичних захворювань, через що первинною діагностикою можуть займатися не тільки неврологи, а й сімейні лікарі, інші фахівці терапевтичного, рідше – хірургічного профілю.

Традиційна діагностична програма включає збір анамнезу, фізикальний огляд, загальноклінічні лабораторні тести (ОАК, ОАМ, ліпідний спектр крові, печінкові маркери) і базові апаратні методи діагностики (рентгенографія ОГК, ЕКГ, УЗД «проблемних» областей). Після виявлення ознак, що відповідають синдрому “старечої крихкості” за результатами вищезгаданої програми обстеження, доцільно вдаватися до специфічної діагностики. Вона реалізується шляхом спеціалізованого геріатричного огляду (СГО), у якому використовуються стандартизовані шкали IADL, MMSE, MNA та індекс Бартел. При визначенні показників зазвичай використовуються такі параметри:

• Збір даних пацієнта. Має на увазі уточнення якості життя, житлових умов, сімейний стан та потребу в госпіталізації до спеціалізованих соціальних стаціонарів.
• Загальний стан та наявність захворювань. Полягає у виділенні притаманних ССА геріатричних синдромів, їх диференціації з проявами гострих чи хронічних соматичних патологій.
• Функціональні характеристики. Вивчення ходи щодо її стабільності та наявності старечих змін, оцінка потенціалу функціональних можливостей з урахуванням додаткових опитувальників.
• Психічні показники. Виявлення пов’язаних із процесом старіння психічних розладів на кшталт когнітивних чи депресивних порушень, деменції. При проживанні в соціальних установах – ідентифікація синдрому дезадаптації будинку для людей похилого віку, синдрому насильства над старими та хронічного стресу.
• Соціальне положення. Уточнення взаємовідносин із сім’єю, соціального статусу, вивчення житлових умов та їхньої безпеки, вирішення питання про необхідність допомоги соціальних служб.

Підтвердження попереднього діагнозу та визначення тяжкості ССА здійснюється за допомогою Індексу Старчої Астенії (ІСА) або індексу «крихкості». У його структурі є 6 параметрів, які оцінюються у балах. До них належать суб’єктивна самооцінка рівня здоров’я, наявність соматичних патологій із наданого списку (інсульти, ІХС, артрози, цукровий діабет, ХОЗЛ, артеріальна гіпертензія та інші), об’єктивна оцінка функціонального стану за рядом критеріїв, ІМТ, визначення м’язової сили за результатами динамометрії, можливість швидкої ходьби.

Мета лікування – збереження або відновлення здатності до самообслуговування та функціональних можливостей, поліпшення якості життя. Основний акцент робиться на амбулаторних формах ведення пацієнта. Універсальної терапевтичної програми за цієї патології немає. Конкретна тактика розробляється з урахуванням наявних симптомів та синдромів. На підставі клінічної ситуації до програми лікування включають такі пункти:

• Корекція раціону. Норма споживаних калорій на добу для людини похилого віку становить близько 1 500-1 700 ккал. При ССА вона підвищується до 3 000 ккал/день із кратністю прийомів їжі від 4 разів. Важливий параметр – кількість білка, що споживається. Він повинен становити не менше 1 г на 1 кг маси тіла на день, але не більше ніж 100 г/день.
• Фармакотерапія. Переважно представлена ​​симптоматичними засобами та препаратами, що покращують метаболізм в органах та тканинах. До других відносяться вітамін D та група В, омега-3 жирні кислоти, харчові добавки, рідше – ентеральні суміші. За наявності тривожно-депресивних розладів призначаються інгібітори зворотного захоплення серотоніну. При цьому уникають застосування великої кількості фармакотерапевтичних засобів (поліпрагмазія) та високих доз медикаментів.
• Кінезіотерапія. Підбирається в індивідуальному порядку з урахуванням загального стану хворого та супутніх патологій. Переважними напрямками є аеробні види занять, ЛФК з включенням силових вправ, тренування, що імітують рухи з повсякденної активності.

Наявність синдрому старечої астенії – несприятливий прогностичний критерій. Згідно з даними статистики, на стадії преастенія ризик смерті протягом наступних 5 років становить 20%, у той час як при вираженому ССА може досягати 45%. Найчастіше без своєчасної корекції преастенія вже через 3-5 років трансформується на розгорнутий ССА. Профілактика полягає у своєчасному лікуванні соматичних порушень, контролі над прийомом медикаментів та мінімізації впливу інших потенційних етіологічних факторів.

Для запобігання синдрому «крихкості» прийнято використовувати спеціальний алгоритм, який включає контроль над прийомами їжі, дотримання адекватної фізичної активності, профілактику атеросклерозу, уникнення соціальної ізоляції, усунення больових синдромів, регулярне виконання спеціальних комплексів фізичних вправ та щорічні медичні огляди.