Галина Лагода поверталася з чоловіком на жигулях із заміської поїздки. Намагаючись розійтися на вузькому шосе із зустрічною вантажівкою, чоловік різко вирулив праворуч. Автомобіль зім’яло про дерево, що стояло біля дороги.
Галину привезли до калінінградської обласної лікарні з тяжкими пошкодженнями мозку, розривами нірок, легенів, селезінки та печінки, безліччю переломів. Серце зупинилося, тиск було на нулі.
— Пролетівши чорний космос, я опинилась у сяючому, залитому світлому просторі, — розповідає Галина Семенівна за двадцять років. — Переді мною стояла величезна людина у сліпучо-білому одязі. Його обличчя я не розглянула через спрямований на мене світловий поток.
«Навіщо ти сюди прийшла?» — суворо запитав він. «Я дуже втомилася, дозвольте мені трохи відпочити». — «Відпочинь і повертайся — у тебе ще багато справ».
Прийшовши до тями після двох тижнів, протягом яких вона балансувала між життям і смертю, хвора розповіла заввідділенням реаніматології Євгену Затовку, як проходили операції, хто з лікарів де стояв і що робив, з яких шаф що діставали.
Після чергової операції на роздробленій руці Галина під час ранкового обходу запитала лікаря-ортопеда: «Ну як ваш шлунок?». Від подиву він не знав, що відповісти — справді лікаря мучили болі в животі.
Зараз Галина Семенівна живе у злагоді з собою, чи вірити в Бога і зовсім не боїться смерті.
«Літав, як хмара»

Юрій Бурков, майор запасу, не любить згадувати про минуле. Його історію розповіла дружина Людмила:
— Юра впав із великої висоти, зламавши хребет і отримав черепно-мозкову травму, втративши свідомість. Після зупинки серця він довго лежав у комі. Я перебувала у страшному стресі. Під час одного з відвідувань лікарні занапастила ключі. А чоловік, прийшовши нарешті до тями, першим ділом запитав: Ти знайшла ключі? Я злякано замотала головою. “Вони лежать під сходами”, – сказав він.
Лише багато років тому він зізнався мені: поки був у комі, бачив кожен мій крок і чув кожне слово — причому як би далеко від нього я не знаходилася. Він літав у вигляді хмари, в тому числі і туди, де живуть його померлі батьки та брат. Мати умовляла сина повернутися, а брат пояснив, що всі вони живі, тільки більше не мають тіл.
Через роки, сидячи біля ліжка сина, що важко хворів, він заспокоював дружину: «Людочко, не плач, я точно знаю, що зараз він не піде. Ще рік побуде з нами». А через рік на поминках померлого сина повчавши дружину: «Він не помер, а лише раніше нас із тобою переселився в інший світ. Повір мені, я ж там був».
Пологи під стелею

А це спогади дев’ятнадцятирічної Анни Р., яка пережила клінічну смерть під час пологів.
«Поки лікарі намагалися мене відкачати, я спостерігала цікаву мову: яскравий білий світ (такого на Землі немає!) і довгий коридор. І ось я ніби чекаю, щоб у цей коридор увійти. Але тут лікарі реанімували мене. За цю годину відчула, що там дуже здорово. Навіть не хотілося йти!»
Чашка і плаття в горошок

Цю історію розповів доктор медичних наук Андрій Гнєздилов, що працює у санкт-петербурзькому хоспісі:
«Під годину операції у пацієнтки зупинилося серце. Лікарі змогли завести його, і коли жінку перевели до реанімації, я відвідав її. Вона пожалкувала, що її оперував не той хірург, який обіцяв. А бачити ж лікаря вона не могла, перебуваючи всю годину в безпритомному стані.
Пацієнтка розповіла, що під час операції якась сила виштовхнула її з тіла. Вона спокійно розглядала лікарів, але тут її охопивши страх: а що, якщо я помру, не встигши попрощатися з мамою та донькою? І її свідомість миттєво перемістилося додому. Вона побачила, що мама сидить, в’яже, а донька грає з лялькою.
Тут зайшла сусідка, принесла для доньки плаття у горошок. Дівчинка кинулася до неї, але зачепила чашку — та впала та розбилася. Сусідка сказала: «Ну це до добра. Видно, Юлю скоро випишуть». І тут пацієнтка знову опинилася біля операційного столу і почула: «Все гаразд, вона спасена». Свідомість обернулася в тіло.
Я зайшов у гості до родичів цієї жінки. І з’ясувалося, що під час операції до них… зазирала сусідка з платтям у горошок для дівчинки і була розбита чашка».