Теніоз

Теніоз – гельмінтоз, зумовлений паразитуванням у тонкому кишечнику свинячого ціп’яка і що характеризується ознаками розладу травлення та астено-невротичними проявами. Перебіг теніозу супроводжується зниженням апетиту, болями в животі, нудотою, блюванням, порушенням випорожнень, запамороченням і головними болями, розладом сну, непритомними станами. Небезпечним ускладненням теніозу може стати цистицеркоз очей і мозку. Діагноз теніозу виставляється виходячи з виявлення члеників свинячого ціп’яка у випорожненнях чи перианальном зіскрібці. Як специфічні протигельмінтні препарати використовуються ніклозамід, празиквантел та ін.

Теніоз – кишкове паразитарне захворювання з групи цестодозів, що викликається стрічковим хробаком – свинячим, або збройним ціп’яком. У світі відомі три глобальні вогнища, ендемічні за теніозом: азіатський (Індія, Північний Китай, Філіппіни, Лаос, Південна Корея), латиноамериканський (Мексика, Колумбія, Нікарагуа, Сальвадор, Гондурас) та африканський (Заїр, Нігерія, Камерун), проте географія гельмінтозу значно ширша. Захворювання поширене скрізь, де розвинене свинарство, у т. ч. біля Росії, Республіки Білорусь, України, Прибалтики. У гіперендемічних зонах інвазованість свиней сягає 25-35%, а зараженість людей теніозом – сотні тисяч людей.

Теніоз, як і теніаринхоз, викликається стрічковим паразитом із сімейства Taeniidae (теніїд), тому обидва захворювання відносяться до теніїдоз людини. Taenia solium (свинячий, або збройний ціп’як) – великий гельмінт, довжина дорослої особини якого сягає 2-4 метрів. Тіло гельмінта складається з головки з присосками та гачами, шийки та численних (до 1000 штук) члеників чотирикутної форми, кожен з яких містить 30-50 тис. яєць. Усередині кожного яйця свинячого ціп’яка міститься шестигаковий зародок (онкосфера), що є інвазійним. Зрілі членики, що відторгаються від тіла гельмінта, виділяються з фекаліями людини у зовнішнє середовище, де яйця розсіюються по ґрунту.

Для повного циклу розвитку свинячого ціп’яка необхідна зміна двох господарів. Проміжним господарем для збудника теніозу є домашні свині або дикі кабани, в організм яких інвазійні яйця потрапляють разом з кормом або землею. У травному тракті свиней з яєць вивільняються онкосфери, які проникають у кровотік, розносяться по організму та осідають у м’язовій тканині. Тут через 2-2,5 місяці зародки перетворюються на цистицерки, або фіни – личинкові бульбашки, всередині яких розташована головка (сколекс), озброєна гачками. В організмі свині цистицерки можуть бути до 3-6 років; пізніше вони кальцинуються і гинуть. У деяких випадках проміжним господарем свинячого ціп’яка може виступати людина, у якої личинки гельмінту викликають небезпечне захворювання – цистицеркоз.

Наступні стадії розвитку та остаточне паразитування свинячого ціп’яка пов’язане з людиною. Зараження теніозом відбувається при поїданні свинини чи м’яса диких кабанів, інвазованого цистицерками. У тонкому кишечнику людини з личинкової бульбашки виходить головка гельмінта, яка за допомогою присосок і гачків фіксується до стінки кишки і через 2-2,5 місяця, у міру відростання члеників, перетворюється на статевозрілі гельмінти.

Таким чином, провідними факторами зараження теніозом є м’ясо свиней, погано термічно оброблене, яке не пройшло ветеринарний контроль, іноді – забруднені цистицерками руки або вода. Механізм інфікування – аліментарний, шляхи зараження – харчовий чи водний. Хворий на теніоз людина представляє епідеміологічну небезпеку, оскільки може заразити самого себе і оточуючих личинковою стадією ціп’яка – цистицеркозом скелетних м’язів, головного мозку, очей. Основу патологічних реакцій при кишковому теніозі складають механічне травмування слизової оболонки тонкої кишки присосками та гачками, токсико-алергічні реакції, поглинання гельмінтом поживних речовин. Паразитування дорослих гельмінтів у кишечнику людини може тривати десятки років.

Теніоз може протікати зі слабко вираженими неспецифічними симптомами чи їх практично повною відсутністю. У клінічно виражених випадках розвиваються диспепсичний, абдомінальний та астено-невротичний синдроми. Симптоматика виникає приблизно через 6-8 тижнів після ковтання цистицерків. Ранні скарги хворих на теніоз включають нудоту, блювання, розлад стільця (діарею або запори), відсутність апетиту, втрату маси тіла. Болі в животі можуть бути несильними, ниючими або інтенсивними, переймоподібними. Нерідко пацієнтів, які страждають на теніоз, турбує анальний свербіж. Ознаки астено-невротичного синдрому представлені запамороченням, головними болями, дратівливістю, порушенням сну, непритомністю. Зміни периферичної крові характеризуються еозинофілією та залізодефіцитною анемією. Ускладнення теніозу виникають рідко, проте можуть включати такі серйозні патологічні стани, як гострий апендицит, кишкова непрохідність, панкреатит, холангіт.

Під час блювання у шлунок хворого на теніоз можуть закидатися членики свинячого ціп’яка, що містять інвазійні яйця. Онкосфери, що звільнилися з яєць, з кровотоком мігрують по організму, осідаючи в м’язах і внутрішніх органах. Так відбувається ендогенне зараження цистицеркозом – позакишковою формою теніозу, що викликається цистицерками – личинками свинячого ціп’яка. За місцем паразитування цистицерків виділяють цистицеркоз головного мозку, очей, шкіри, серця, легень.

На цистицеркоз мозку припадає 60% випадків позакишкового теніозу. Поразка великих півкуль супроводжується гідроцефалією та церебральною гіпертензією. Хворі відчувають напади запаморочення та головного болю, страждають на розлади чутливості, порушення мови, епілептичні напади. В ендемічних районах цистицеркоз є найчастішою причиною епілепсії серед місцевого населення. При цистицеркозі мозку можуть відзначатися психічні порушення – збудження, депресія, галюцинаторно-маячні ідеї. У разі потрапляння цистицерків у шлуночкову систему (частіше IV шлуночок) мозку розвивається синдром Брунса (інтенсивні напади головного болю та блювання, викликані зміною положення голови), порушення серцевої діяльності та свідомості. При цистицеркозі основи мозку розвивається клінічна картина базального менінгіту, що супроводжується блюванням, головним болем, брадикардією, ураженням черепних нервів.

Наступною за частотою формою позакишкового теніозу є цистицеркоз очей. Личинки можуть проникати в кон’юнктиву, склоподібне тіло, передню камеру, сітківку, викликаючи запальні та дистрофічні зміни. Цистицеркоз очей може виявлятися наполегливими кон’юнктивітами, увеїтами, ретинітами, які нерідко призводять до атрофії очного яблука, відшарування сітківки та сліпоти. Цистицеркоз легень протікає малосимптомно та діагностується на підставі рентгенологічних знахідок. Для паразитарного ураження серця характерне порушення серцевого ритму. Найбільш сприятливий перебіг серед усіх форм позакишкового теніозу має цистицеркоз шкіри. У цьому випадку у місцях осідання личинок утворюються пухлиноподібні підшкірні утворення.

Основними критеріями розпізнавання теніозу є клінічні дані (відходження члеників гельмінта з випорожненнями), епідеміологічні відомості (вживання погано обробленої свинини в їжу) і лабораторне підтвердження діагнозу. З метою виявлення онкосфер свинячого ціп’яка проводиться неодноразове дослідження калу та періанального зіскрібка. Онкосфери свинячого та бичачого ціп’яка морфологічно ідентичні. Відрізнити теніоз від теніарингоспу допомагає макроскопічне дослідження зрілих члеників гельмінтів, які мають різну кількість бічних відгалужень матки (свинячий ціп’як 8-12, бичачий ціп’як 18-32). Ретельна диференціальна діагностика передбачає виключення захворювань шлунково-кишкового тракту непаразитарної етіології – гастроентеритів, холециститів, хвороби Крона, а також інших кишкових гельмінтозів.

Пацієнти з підозрою на цистицеркоз потребують більш поглибленого обстеження із залученням фахівців неврологів, офтальмологів, пульмонологів, кардіологів, дерматологів. Поряд з гельмінтологічним обстеженням, за показаннями хворим, проводиться КТ головного мозку, краніографія, дослідження цереброспінальної рідини, біомікроскопія, офтальмоскопія, рентгенографія легень, ЕКГ, гістологічне дослідження біоптатів шкіри та інші дослідження. p align=”justify”> З методів специфічної діагностики при цистицеркозі використовуються серологічні реакції (РСК, РНГА, ІФА, НРІФ), що дозволяють виявити антитіла до антигенів свинячого ціп’яка. Цистицеркоз необхідно диференціювати передусім від пухлин головного мозку, ехінококозу.

Дегельмінтизація хворих на теніоз здійснюється в стаціонарних умовах. З цією метою призначаються препарати празиквантел, ніклозамід, екстракт чоловічої папороті, насіння гарбуза; другим етапом (через 1-2 години) видається сольове проносне видалення члеників з яйцями гельмінта. Для виключення антиперистальтики та ендогенної аутоінвазії слід уникати виникнення блювоти. Після курсу протигельмінтного лікування теніозу проводиться 4-разове контрольне дослідження калу з інтервалом в один місяць. Лікування цистицеркозу головного мозку та очей (за наявності одиночних цистицерків) хірургічне з одночасною етіотропною терапією.

При кишковій інвазії перебіг теніозу доброякісний, проте після лікування не виключається повторне зараження. Цистицеркоз шкіри має сприятливий прогноз; у разі ураження ураження очей та ЦНС результат залежить масивності інвазії та локалізації цистицерків. Диспансерне спостереження за хворим, які перенесли теніоз, здійснюється протягом 2-х років.

Профілактика теніозу диктує необхідність придбання свинини лише у магазинах чи ринках, де здійснюється ветеринарно-санітарна експертиза м’ясної продукції. У їжу можна вживати тільки добре просмажене (проварене, запечене) м’ясо; дегустація сирого свинячого фаршу має бути виключена. За епідемічними показаннями проводиться обстеження осіб, зайнятих доглядом свиней. Профілактика цистицеркозу вимагає дотримання норм особистої гігієни (миття рук після відвідування туалету, контакту із землею, перед їдою тощо).