Вузловата еритема

Вузловата еритема – Запальна поразка шкірних і підшкірних судин, що має алергічний генез і виявляється утворенням щільних болючих напівкулястих запальних вузлів різного розміру. Найчастіше процес локалізується на симетричних ділянках нижніх кінцівок. Діагностика вузлуватої еритеми заснована на даних дерматологічного огляду, лабораторних досліджень, рентгенографії легень, висновках пульмонолога, ревматолога та інших фахівців. Терапія вузлуватої еритеми включає ліквідацію вогнищ інфекції, антибіотикотерапію, загальну та місцеву протизапальну терапію, екстракорпоральну гемокорекцію, застосування ВЛОК та фізіотерапії.

Назва «вузлова еритема» була введена британським дерматологом Робертом Вілланом у 1807р. Довгий час захворювання вважалося специфічною нозологічною одиницею. Пізніше в дерматології було проведено дослідження, які довели, що вузлова еритема є одним із варіантів алергічного васкуліту. На відміну від системних васкулітів, вузлова еритема характеризується локальним ураженням судин, обмеженим переважно нижніми кінцівками.

Захворювання вузлової еритеми схильні до людей будь-якої вікової категорії, але найчастіше вона спостерігається у пацієнтів віком 20-30 років. До пубертатного періоду поширеність вузлової еритеми однакова серед чоловіків та жінок, після періоду статевого дозрівання захворюваність у жінок у 3-6 разів вища, ніж у чоловіків. Характерний зростання випадків вузлуватої еритеми у зимово-весняний період.

Основною причиною сенсибілізації організму з розвитком вузлуватої еритеми є різноманітні інфекційні процеси в організмі. Насамперед це стрептококові інфекції (ангіна, скарлатина, гострий фарингіт, стрептодермія, бешиха, отит, цистит, ревматоїдний артрит та ін.) і туберкульоз, менш часто — ієрсиніоз, кокцидіомікоз, трихофітія, паховий лімоз. Захворювання може виникати і через медикаментозну сенсибілізацію. Найбільш небезпечними у цьому плані ліками є саліцилати, сульфаніламіди, йодиди, броміди, антибіотики та вакцини.

Нерідко вузлова еритема супроводжує саркоїдозу. До рідкісних неінфекційних причин її розвитку належать хвороба Бехчета, виразковий коліт, запальні захворювання кишечника (хвороба Крона, коліт, парапроктит), онкологічна патологія, вагітність. Спостерігаються сімейні випадки вузлуватої еритеми, пов’язані зі спадковою схильністю до сенсибілізації організму інфекційними чи іншими агентами. До розвитку вузлової еритеми з хронічним перебігом схильні пацієнти з судинними порушеннями (варикоз, атеросклероз судин нижніх кінцівок), алергічними захворюваннями (поліноз, бронхіальна астма, атопічний дерматит) або осередками хронічної інфекції (тонзиліт, синусит).

Типовим проявом вузлуватої еритеми є щільні вузли, які у нижніх відділах дерми чи підшкірної клітковині. Діаметр вузлів варіює від 5 мм до 5 см. Шкіра над ними гладка та забарвлена ​​у червоний колір. Елементи вузлуватої еритеми дещо височіють над загальним рівнем шкіри, їх межі розмиті через набряклість оточуючих тканин. Швидко виростаючи до певного розміру, вузли перестають зростати. Больовий синдром у пацієнтів із вузлуватою еритемою може мати різну вираженість і відзначається не лише при пальпації вузлів, а й спонтанно. Сверблячка відсутня. Вже через 3-5 днів починається дозвіл вузлів, який проявляється їх ущільненням та не супроводжується розпадом. Характерною для вузлуватої еритеми є зміна забарвлення шкіри над вузлами, що нагадує процес розв’язання синця. Спочатку червона вона стає бурою, а потім синюшною, зеленою та жовтою.

Найбільш типова локалізація вузлів при вузлуватій еритемі – це передня поверхня гомілок. Найчастіше спостерігається симетричність ураження, але можливий односторонній чи поодинокий характер висипів. Елементи вузлуватої еритеми можуть зустрічатися скрізь, де є підшкірна жирова клітковина: на стегнах, ликах, сідницях, передпліччях, обличчі і навіть на епісклері очного яблука.

Найчастіше вузлова еритема має гострий початок і супроводжується лихоманкою, анорексією, загальним нездужанням, ознобами. Приблизно у 2/3 пацієнтів відзначаються артропатії: біль у суглобах (артралгії), болючість при промацуванні, скутість вранці. У 1/3 хворих вузлуватою еритемою суб’єктивні симптоми супроводжуються об’єктивними ознаками запалення в суглобі (артриту): набряклість та почервоніння шкіри в ділянці суглоба, підвищення місцевої температури, наявність внутрішньосуглобового випоту. Суглобовий синдром при вузлуватій еритемі характеризується симетричним ураженням суглобів великих. Можлива набряклість дрібних суглобів стоп та кистей. Загальна симптоматика та артропатія можуть на кілька днів випереджати появу шкірних елементів.

Як правило, протягом 2-3 тижнів відбувається повна роздільна здатність вузлів вузлуватої еритеми. На їх місці може спостерігатися тимчасова гіперпігментація та лущення. Одночасно зі шкірною симптоматикою проходить і суглобовий синдром. Загалом гостра форма вузлуватої еритеми триває близько 1 місяця.

Значно рідше вузлувата еритема має вперто рецидивуючий хронічний перебіг. Загострення захворювання проявляється появою невеликої кількості поодиноких синюшно-рожевих вузлів щільної консистенції, які зберігаються протягом кількох місяців. Шкірні прояви можуть супроводжуватись хронічною артропатією, що протікає без деформації суглобів.

Зміни даних лабораторних досліджень при вузлуватій еритемі носять неспецифічний характер. Однак вони дозволяють диференціювати захворювання від інших порушень, виявити його причину та супутню патологію. У клінічному аналізі крові в гострому періоді або при рецидиві хронічної вузлуватої еритеми спостерігається нейтрофільний лейкоцитоз та підвищена ШОЕ. Бакпосів із носоглотки часто виявляє наявність стрептококової інфекції. При підозрі на ієрсиніоз виробляють бакпосів калу, для виключення туберкульозу – туберкулінодіагностику. Виражений суглобовий синдром є показанням до консультації ревматолога та дослідження крові на ревматоїдний фактор.

У скрутних випадках для підтвердження діагнозу вузлуватої еритеми дерматолог призначає біопсію однієї з вузлових утворень. Гістологічне вивчення отриманого матеріалу виявляє наявність запального процесу в стінках дрібних артерій та вен, у междольковых перегородках на межі дерми та підшкірної клітковини.

Визначення етіологічного фактора вузлуватої еритеми, супутніх осередків хронічної інфекції або судинних порушень може вимагати консультації пульмонолога, інфекціоніста, отоларинголога, судинного хірурга, флеболога та інших фахівців. З цією ж метою при діагностиці вузлуватої еритеми можуть бути призначені: риноскопія та фарингоскопія, КТ та рентгенографія легень, реовазографія нижніх кінцівок, УЗДГ вен нижніх кінцівок тощо. Проведення рентгенографії легень спрямоване на виявлення супутнього саркоїдозу та туберкулю. При цьому часто зустрічається, але не обов’язковим рентгенологічним супутником вузлуватої еритеми є одно-або двостороннє збільшення лімфатичних вузлів кореня легені.

Дифдіагностику вузлуватої еритеми проводять з індуративною еритемою при шкірному туберкульозі, тромбофлебітом, що мігрує, паннікулітом, вузликовим васкулітом, що утворюються при сифілісі гуммами.

Ефективність терапії вузлуватої еритеми багато в чому залежить від результатів лікування причинної чи супутньої патології. Проводиться санація хронічних осередків інфекції, системна антибіотикотерапія, десенсибілізуюча терапія. Для купірування запальних явищ і зняття больового синдрому при вузлуватій еритемі призначають нестероїдні протизапальні: диклофенак, ібупрофен та ін.

Місцево застосовують протизапальні та кортикостероїдні мазі, на область запалених суглобів накладають пов’язки з димексидом. З фізіотерапевтичних методів хороший ефект при вузлуватій еритемі мають УФО в еритемних дозах, магнітотерапія, лазеротерапія, фонофорез з гідрокортизоном на область запальних вузлів або уражених суглобів.

Найбільші труднощі у лікуванні виникають у разі розвитку вузлуватої еритеми і натомість вагітності, оскільки у період багато лікарських засобів протипоказані.