Винний алкоголізм

Винний алкоголізм – це хронічне захворювання, що характеризується фізичною та психологічною залежністю від алкогольного напою. Виявляється сильною потягом до вживання вина, регулярним його прийомом, розвитком абстинентного синдрому при тимчасовій відмові спиртного. Приводить до порушення печінки, серця, нервової системи. Для діагностики використовуються клінічні методи, психодіагностичні опитувальники, лабораторні тести виявлення продуктів розпаду етилового спирту. Лікування включає детоксикацію організму, індивідуальну та групову психотерапію, кодування.

Термін «винний алкоголізм» є побутовим, а чи не медичним. Він свідчить про причину алкогольної залежності. Вино відноситься до неміцних спиртних напоїв, містить відносно невеликий відсоток етилового спирту, тому його регулярне вживання у більшості людей не асоціюється з асоціальною поведінкою та пияцтвом. Проте етанол викликає залежність. Поширеність винного алкоголізму найвища серед дівчат та жінок. Географічно захворювання частіше зустрічається у середніх та північних широтах, де кількість кріпленого, низькоякісного вина вища, ніж у південних регіонах.

Винний алкоголізм формується повільно, тому самі п’ють та їх оточення довго не помічають наявності залежності. Напій приймають вдень, увечері, на самоті та за компанію. Як правило, регулярне вживання підтримується цілою низкою факторів, починаючи від ідей «корисності» вина і закінчуючи щоденним стресом. Різноманітність причин можна звести до трьох великих груп:

1. Соціальні. Вино – традиційний напій багатьох народів та країн, що є частиною гастрономічної культури Італії, Іспанії, Грузії. Він часто подається ЗМІ та кінематографом як елемент розкоші, сексуальності, святкового настрою. Існує низка досліджень, що доводять користь натуральних вин. Ці фактори роблять напій привабливим для вживання, відсувають на другий план шкоду етанолу та ризик алкоголізації.
2. Психологічні. Нездатність впоратися зі стресом, невпевненість у собі, тривожність – риси, які схильні до прийому алкоголю. Стан сп’яніння супроводжується почуттям розслаблення, легкої ейфорії та починає сприйматися як вирішення психологічних проблем. А «безневинність» вина, що здається, робить його напоєм вибору.
3. біологічні. Фізична залежність обумовлена ​​спадковою схильністю: існують гени, відповідальні метаболізм етанолу, і навіть за активність нейромедіаторів (серотоніну, дофаміну). Тому у деяких людей винний алкоголізм прогресує швидко, важче піддається лікуванню.

При винному алкоголізмі розвивається фізична та психічна залежність від етилового спирту, що впливає на нейротрансмітери – серотонін, глутамінову кислоту, катехоламіни, дофамін. Ці речовини виробляються у мозку, впливають поведінка, емоції, відчуття. Невеликі дози алкоголю викликають почуття розслаблення, насолоди, спокою, веселощів. Такий стан стає причиною психологічного потягу до вина: виникає бажання повторного вживання для переживання приємного стану.

Регулярний прийом алкоголю призводить до зміни біохімічних процесів у головному мозку: нервова система адаптується до дії етанолу, рецептори нейротрансмітерів стають менш сприйнятливими. В результаті колишні дози вина не викликають радості та розслаблення. Зростає кількість напою, що випивається за один раз. Періоди помірності від алкоголю починають супроводжуватися тривогою, занепокоєнням, головними болями та іншими неприємними симптомами. Нечутливість рецепторів до дофаміну, серотоніну – фізіологічна основа абстинентного синдрому, що підтверджує фізичну залежність від спиртного.

Клінічні прояви більш згладжені, наростають із меншою швидкістю, ніж у осіб, які вживають міцні алкогольні напої. Насамперед помітні зміни психічної сфери. Емоції стають менш контрольованими, більш вираженими, який завжди доречними. Людина легко дратується через дрібниці, сердиться, ображається. У вчинках виникає імпульсивність, необдуманість. Стрес може супроводжуватися нападами агресії чи плачу. Негативні переживання нетривалі. У період перед прийомом вина і під час розпивання завжди спостерігається підвищений настрій, легке збудження, радість.

З розвитком залежності наростає дефіцит вольових функцій. Виникає слабкість цілепокладання, втрачається здатність до планування та послідовності дій. Поведінка характеризується неорганізованістю, метушливістю, імпульсивністю. Стає скрутним виконання професійних завдань, підтримка режиму дня, дотримання ЗОЖ. Більшість часу проводиться за розпиванням вина, переглядом телевізора або спілкуванням з друзями, які вживають алкоголь. Якість життя поступово знижується, втрачається інтерес до більшості сфер (спорт, мистецтво, професія, сім’я).

На пізніх стадіях винного алкоголізму помітно знижуються інтелектуальні функції. При розумових зусиллях швидко настає виснаження, втома. Асоціації стають поверхневими, тривалі обмірковані міркування – неможливими. Людина починає ухилятися від справ, які потребують інтелектуальної напруги. Стає легковажним, безвідповідальним. Наростає моральна та моральна деградація. З’являється почуття провини за алкоголізацію, спроби приховати потяг до спиртного від близьких людей.

За винного алкоголізму зростає толерантність до алкоголю, пропадає захисний рефлекс при передозуванні етанолом. Це підвищує ризик токсичного ураження центральної нервової системи, печінки, серця та судин. Клітини мозку руйнуються, сп’яніння може супроводжуватися галюцинаціями, психозами, епілептичними нападами. Поразка печінки призводить до розвитку алкогольного гепатиту. У хворих із великим стажем алкоголізації діагностуються гастрити, атеросклероз, остеопороз, анемія. Зростає ризик онкологічних захворювань органів травлення. Поразка нервової системи призводить до поліневропатії, соціально-особистісної деградації.

Виявлення винного алкоголізму ускладнене тим, що пацієнти та їхні родичі рідко визнають наявність залежності. Нерідко діагностика проводиться на пізніх етапах, коли наслідки зловживання стають очевидними, а стаж становить кілька років. Обстеження проводить лікар-нарколог, додатково можуть знадобитися консультації терапевта, невролога, гастроентеролога, кардіолога та психіатра. Діагностичний процес включає наступні заходи:

1. Збір анамнезу, огляд. Нарколог проводить опитування, в ході якого з’ясовує виразність потягу до вина, стаж прийому алкоголю (тривалість, частоту), кількість випиваного за один раз, наявність абстиненції. При огляді наголошує на ознаках зловживання спиртним: характерний запах, отечність обличчя, тремор рук, емоційну нестабільність.
2. Психодіагностика. Заповнення опитувальників дозволяє виявити винний алкоголізм у пацієнтів, схильних до заперечення розмові, і навіть результат свідчить про стадію захворювання. У клінічній практиці поширене використання Тесту на алкоголізм університету Мічігану (MAST), що оцінює ставлення до алкоголю, частоту прийому, наявність запоїв, абстиненції, відносини з сім’єю.
3. Розмова із психіатром. Фахівець оцінює психічний статус хворого. При тривалій алкоголізації визначається інтелектуальне зниження, погіршення вольової регуляції, імпульсивність, запальність. Також лікар з’ясовує наявність галюцинацій, марення, психотичного розладу.
4. Лабораторні дослідження. Якщо пацієнт заперечує зловживання вином, об’єктивні підтвердження можуть бути отримані за допомогою результатів аналізів крові та сечі. Виконуються тести на вміст етанолу та продуктів його розпаду. Підвищений рівень гамма-ГТ, АСТ та АЛТ вказує на ураження печінки та підшлункової залози. У результаті загального аналізу крові – дефіцит гемоглобіну, збільшення середнього обсягу еритроцитів.

Терапія проводиться за стандартною схемою надання допомоги залежним пацієнтам. Найчастіше всі заходи проводяться амбулаторно, але за важкому стані потрібно приміщення хворого на наркологічний стаціонар. Тактика лікування залежить від стадії хвороби, наявності хронічних захворювань, відношення людини до залежності. При комплексному підході проводяться:

• Детоксикація. Насамперед необхідне повне припинення надходження вина в організм. Протягом тижня відбувається виведення етанолу та продуктів його метаболізму через нирки, печінку та кишечник, шкіру. Для посилення природних процесів детоксикації призначається режим питного, легкі фізичні навантаження, водні процедури. У поодиноких випадках потрібне внутрішньовенне введення детоксикаційних розчинів.
• Симптоматичне лікування. Якщо абстиненція супроводжується помітним погіршенням самопочуття, призначаються препарати, які підтримують роботу внутрішніх органів прокуратури та систем. Залежно від симптомів можуть бути показані заспокійливі, снодійні, знеболювальні, гіпотензивні засоби. При тяжкій абстиненції може знадобитися прийом антиконвульсантів, нейролептиків, антиаритмічних ліків.
• Психотерапія. На індивідуальних сеансах фахівець допомагає усвідомити причини потягу до вина та шкоди алкоголізму, створити нові настанови та життєві цінності, мотивувати до здорового способу життя. Підтримувати тверезість допомагають групові психотерапевтичні зустрічі, де учасники допомагають один одному подолати залежність.
• Кодування. При стійкому, тривалому винному алкоголізмі та нестійкій мотивації пацієнта до одужання ефективний метод подвійного кодування. Виконується підшкірна підшивка препарату, що при взаємодії з етанолом викликає різке погіршення самопочуття. Одночасно проводиться сеанс психотерапії, у якому пацієнту дається (навіяється) установка на тверезість, ЗОЖ.

Винний алкоголізм повністю виліковний при комплексному підході до лікування, стійкому бажанні пацієнта одужати. Прогноз більш сприятливий, ніж за інших видів алкогольної залежності. Профілактика полягає у зміні ставлення до спиртних напоїв у суспільстві. Важливо розуміти, що навіть якісні натуральні вина містять етанол, а отже, можуть погіршити самопочуття, спричинити алкоголізм. Необхідно освоювати безпечні способи боротьби зі стресом, підтримувати інтерес до спорту, зміцнення сімейних відносин, просування у професійній сфері.