Виразкова хвороба 12п. кишки

Виразкова хвороба 12-палої кишки – це захворювання дванадцятипалої кишки хронічного рецидивуючого характеру, що супроводжується утворенням дефекту в її слизовій оболонці та розташованих під нею тканинах. Виявляється сильними болями в лівій епігастральній ділянці, що виникають через 3-4 години після їжі, нападами «голодного» і «нічного» болю, печією, відрижкою кислотою, часто блюванням. Найбільш грізні ускладнення – кровотеча, прорив виразки та її злоякісне переродження. Діагностика включає гастроскопію з біопсією, рентгенографію шлунка, уреазний дихальний тест. Основні напрямки лікування – ерадикація хелокобактерної інфекції, антацидна та гастропротективна терапія.

Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки – це хронічне захворювання, що характеризується виникненням виразкових дефектів слизової оболонки ДПК. Протікає довго, чергуючи періоди ремісії з загостреннями. На відміну від ерозивних ушкоджень слизової оболонки, виразки є більш глибокими дефектами, що проникають у підслизовий шар стінки кишки. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки зустрічається у 5-15% населення (статистика коливається залежно від регіону проживання), найчастіше зустрічається у чоловіків. Виразка дванадцятипалої кишки в 4 рази поширеніша, ніж виразка шлунка.

Сучасна теорія розвитку виразкової хвороби вважає ключовим фактором у її виникненні інфекційне ураження шлунка та дванадцятипалої кишки бактеріями Helicobacter Pylori. Ця бактеріальна культура висівається при бактеріологічному дослідженні шлункового вмісту у 95% хворих з виразкою дванадцятипалої кишки та у 87% пацієнтів, які страждають на виразкову хворобу шлунка.

Однак інфікування хелікобактеріями не завжди призводить до розвитку захворювання, у більшості випадків має місце безсимптомне носійство. Фактори, що сприяють розвитку виразкової хвороби дванадцятипалої кишки:

• аліментарні порушення – неправильне, нерегулярне харчування;
• часті стреси;
• підвищена секреція шлункового соку та знижена активність гастропротективних факторів (шлункових мукопротеїнів та бікарбонатів);
• куріння, особливо натще;
• тривалий прийом лікарських препаратів, що мають ульцерогенний (виразковогенеруючий) ефект (найчастіше це препарати групи нестероїдних протизапальних засобів – анальгін, аспірин, диклофенак та ін.);
• гастринпродукуюча пухлина (гастринома).

Виразки дванадцятипалої кишки, що виникають в результаті прийому лікарських засобів або супутні гастрином, є симптоматичними і не входять у поняття виразкової хвороби.

Виразкова хвороба відрізняється по локалізації:

• ВХ шлунка (кардії, субкардіального відділу, тіла шлунка);
• пептична пострезекційна виразка пілоричного каналу (передньої, задньої стінки, малої чи великої кривизни);
• виразка дванадцятипалої кишки (цибулинна та постбульбарна);
• виразка неуточненої локалізації.

За клінічною формою виділяють гостру (вперше виявлену) та хронічну виразкову хворобу. По фазі виділяють періоди ремісії, загострення (рецидив) та неповної ремісії або загасаючого загострення. Виразкова хвороба може протікати:

• латентно (без вираженої клініки),
• легко (з рідкісними рецидивами),
• середньоважко (1-2 загострення протягом року)
• важко (з регулярними загостреннями до 3-х і більше разів на рік).

Безпосередньо виразка дванадцятипалої кишки відрізняється:

1. По морфологічній картині: гостра чи хронічна виразка.
2. За розміром: невеликого (до півсантиметра), середнього (до сантиметра), великого (від одного до трьох сантиметрів) та гігантського (більше трьох сантиметрів) розміру.

Стадії розвитку виразки: активна, рубцюється, «червоного» рубця та «білого» рубця. При супутніх функціональних порушеннях системи гастродуоденальної також відзначають їх характер: порушення моторної, евакуаторної або секреторної функції.

У дітей та осіб похилого віку перебіг виразкової хвороби іноді практично безсимптомний або з незначними проявами. Такий перебіг загрожує розвитком важких ускладнень, таких як перфорація стінки ДПК з наступним перитонітом, прихована кровотеча та анемія. Типова клінічна картина виразкової хвороби дванадцятипалої кишки – це характерний больовий синдром.

Біль найчастіше помірна, тупа. Вираженість болю залежить від тяжкості захворювання. Локалізація, як правило, з епігастрії під грудиною. Іноді біль може бути розлитим у верхній половині живота. Виникає часто вночі (в 1-2 години) і після тривалих періодів без їди, коли шлунок порожній. Після їди, молока, антацидних препаратів настає полегшення. Але найчастіше біль поновлюється після евакуації вмісту шлунка.

Біль може виникати кілька разів на день протягом декількох днів (тижнів), після чого самостійно проходити. Однак з часом без належної терапії рецидиви частішають, і інтенсивність больового синдрому збільшується. Характерна сезонність рецидивів: загострення частіше виникають навесні та восени.

Основні ускладнення виразки дванадцятипалої кишки – це пенетрація, перфорація, кровотеча та звуження просвіту кишки. Виразкова кровотеча виникає, коли патологічний процес торкається судин шлункової стінки. Кровотеча може бути прихованою і виявлятися тільки наростаючою анемією, а може бути вираженою, кров може виявлятися в блювоті і виявлятися при дефекації (чорний або з кривавими прожилками кал). У деяких випадках зробити зупинку кровотечі можна під час ендоскопічного дослідження, коли джерело кровотечі іноді вдається припекти. Якщо виразка глибока і рясна кровотеча – призначають хірургічне лікування, в інших випадках лікують консервативно, коригуючи залізодефіцит. При виразковій кровотечі пацієнтам прописаний суворий голод, парентеральне харчування.

Перфорація виразки дванадцятипалої кишки (як правило, передньої стінки) призводить до проникнення її вмісту в черевну порожнину та запалення очеревини – перитоніту. При прободенні стінки кишки зазвичай виникає різкий ріжучо-колючий біль в епігастрії, який швидко стає розлитим, посилюється при зміні положення тіла, глибокому диханні. Визначаються симптоми подразнення очеревини (Щеткіна-Блюмберга) – при натисканні на черевну стінку, а потім різкому відпусканні біль посилюється. Перитоніт супроводжується гіпертермією. Це – екстрений стан, який без належної медичної допомоги веде до розвитку шоку та смерті. Перфорація виразки – це показання до термінового оперативного втручання.

Пенетрація виразки – це глибокий дефект, що вражає стінку кишки з проникненням у суміжні органи (печінку чи підшлункову залозу). Проявляється інтенсивним болем колючого характеру, який може локалізуватися в правому або лівому підребер’ї, іррадіювати в спину в залежності від розташування пенетрації. При зміні становища біль посилюється. Лікування залежно від тяжкості консервативне, за відсутності результату – оперативне.

Стеноз дванадцятипалої кишки виникає при вираженому набряку виразки слизової або формуванні рубця. При звуженні просвіту виникає непрохідність (повна чи часткова) дванадцятипалої кишки. Найчастіше вона характеризується багаторазовим блюванням. У блювотних масах визначається їжа, яка прийнята задовго до нападу. Також із симптоматики характерна тяжкість у шлунку (переповнення), відсутність випорожнень, здуття живота. Регулярне блювання сприяє зниженню маси тіла та обмінним порушенням, пов’язаним з недостатністю поживних речовин. Найчастіше консервативне лікування веде до зменшення набряклості стінок і розширення просвіту, але при грубих рубцевих змін стеноз може набути постійного характеру і вимагати оперативного втручання.

При опитуванні виявляється характер больового синдрому, його зв’язок з їдою, сезонність нападів, супутня симптоматика. Найбільш інформативними методами діагностики є:

• Гастроскопія. Ендоскопічне дослідження слизових оболонок шлунка та дванадцятипалої кишки дає детальну інформацію про локалізації виразки та її морфологічні особливості, виявляє кровотечу та рубцеві зміни. При ФГДС можна зробити біопсію тканин шлунка і ДПК для гістологічного дослідження.
• Рентген шлунка. При рентгенологічному обстеженні з контрастною речовиною виразкова хвороба дванадцятипалої кишки проявляється, як дефект стінки (барієва суміш проникає у виразку і це видно на рентгенограмі), виявляється стеноз кишки, перфорації та пенетрації виразок.
• Виявлення хелікобактерної інфекції. Для виявлення інфікованості хелікобактеріями застосовують ПЛР-діагностику та уреазний дихальний тест.
• лабораторні методи. При лабораторному дослідженні крові можна виявити ознаки анемії, що говорить про наявність внутрішньої кровотечі. На приховану кров досліджують калові маси. При дуоденальному зондуванні одержують дані про стан середовища ДПК.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки проводиться строго за призначенням лікаря-гастроентеролога, самолікування неприпустимо у зв’язку з тим, що самостійний прийом препаратів, що сприяють звільненню від болю, веде згасання симптоматики та латентному розвитку захворювання, що загрожує ускладненнями. Медикаментозна терапія виразкової хвороби дванадцятипалої кишки включає у собі заходи з ерадикації Helicobacter і загоєнню виразкових дефектів (чому сприяє зниження кислотності шлункового соку).

• Для придушення гелікобактерної інфекції застосовують антибіотики широкого спектра дії (метронідазол, амоксицилін, кларитроміцин), які проводять антибіотикотерапію протягом 10-14 днів.
• Для зниження секреторної діяльності шлунка оптимальними препаратами є інгібітори протонної помпи – омепразол, езомепразол, ланзопразол, рабепразол. З тією ж метою застосовують засоби, що блокують Н2-гістамінові рецептори слизової оболонки шлунка: ранітидин, фамотидин. Як засоби, що знижують кислотність шлункового вмісту, застосовують антациди.
• Гелеві антациди з анестетиками ефективні і як симптоматичні препарати – полегшують біль, обволікаючи стінку кишки.
• Для захисту слизової оболонки застосовують гастропротективні засоби: сукральфат, препарати вісмуту, мізопростол.

При неефективності консервативного лікування або у разі розвитку небезпечних ускладнень вдаються до оперативного лікування. Операція полягає у висіченні або ушиванні виразки дванадцятипалої кишки. При необхідності зниження секреції проводять ваготомію.

Заходи профілактики розвитку виразкової хвороби дванадцятипалої кишки:

• своєчасне виявлення та лікування гелікобактерної інфекції;
• нормалізація режиму та характеру харчування;
• відмова від куріння та зловживання алкоголем;
• контроль за лікарськими засобами, що приймаються;
• гармонійна психологічна обстановка, уникнення стресових ситуацій.

Неускладнена виразкова хвороба при належному лікуванні та дотриманні рекомендацій щодо дієти та способу життя має сприятливий прогноз, при якісній ерадикації – загоєння виразок та лікування. Розвиток ускладнень при виразковій хворобі ускладнює перебіг і може вести до загрозливих для життя станів.