Звичний вивих плеча

Звичний вивих плеча – це патологічний стан, у якому після первинного травматичного вивиху плеча внаслідок невеликого фізичного зусилля виникають повторні вивихи. Розвивається при звичайних рухах, без насильства. Виявляється болем, деформацією та неможливістю рухів у плечовому суглобі. Як правило, легко вправляється, нерідко спостерігаються мимовільні вправлення. Діагноз виставляється на підставі анамнезу, клінічних даних та результатів рентгенографії. Консервативне лікування зазвичай неефективне, потрібна операція.

Звичний вивих плеча – повторне стійке роз’єднання суглобових поверхонь головки плеча та суглобової западини лопатки, що виникає після звичайного травматичного вивиху плеча. За різними даними стає результатом 12-17% травматичних вивихів. Зазвичай виявляється у людей працездатного віку (20-40 років), чоловіки страждають у 4-5 разів частіше за жінок. Правосторонні звичні вивихи спостерігаються частіше за лівосторонні, можливо двостороння поразка. Погано піддаються консервативній терапії, зазвичай потрібне хірургічне втручання. Лікуванням цього патологічного стану займаються лікарі-травматологи.

Встановлено, що розвитку цієї патології сприяє пошкодження суглобової губи (пошкодження Банкарта). Суглобова губа є волокнисто-хрящовим утворенням, яке прикріплюється до суглобової западини лопатки, роблячи увігнуту поверхню плечового суглоба глибшою і перешкоджаючи роз’єднанню головки плеча та западини лопатки при інтенсивних рухах. Крім того, у хворих із звичними вивихами часто спостерігаються задньобокові дефекти головки плечової кістки, обумовлені компресійним переломом, не виявленим під час первинного травматичного вивиху.

Сприятливими факторами є відсутність іммобілізації, неповноцінна або дуже короткочасна іммобілізація, а також ранніх фізичних навантажень. У подібних випадках пошкоджені під час травматичного вивиху м’якоткані структури суглоба не встигають повноцінно відновитися. Утворюються ділянки незрощення та грубі стійкі рубці. Виникає м’язовий дисбаланс, суглоб стає нестабільним. Імовірність розвитку звичних вивихів також збільшується при певних індивідуальних особливостях будови плечового суглоба, наприклад, слабоувігнутою, плоскою суглобовою западиною.

Безпосередньою причиною повторних вивихів зазвичай стають абдукційні рухи, зовнішня ротація та відведення плеча назад. Часто спостерігається комбінація двох або трьох перерахованих рухів, рідше зустрічаються вивихи, що виникли внаслідок односпрямованого руху (наприклад, абдукції або тільки ротації). У числі типових дій, що є причиною виникнення звичних вивихів – одягання, підняття руки, підтягування на перекладині, підняття тяжкості тощо. буд. Іноді вивих відбувається уві сні. Зазвичай що частіше повторюється вивих, то легше він виникає. При цьому кількість вивихів може значно варіювати – від 2-3 до кількох десятків разів.

У більшості випадків пацієнти вправляють звичний вивих самостійно або за допомогою родичів. Причиною звернення до травмпункту зазвичай стає невдача при спробі самостійного вправлення. Якщо хворий надходить у стані чергового вивиху, є характерна деформація плечового суглоба (на місці головки визначається западина). Пацієнт притримує хвору здорову руку. Рухи в плечовому суглобі неможливі, при спробі пасивних рухів визначається пружний опір. Інтенсивність больового синдрому може значно варіювати – від різкого болю до незначної хворобливості. Набряк м’яких тканин відсутній.

Звернення за медичною допомогою у стані ремісії, як правило, відбувається після кількох (іноді – кількох десятків) повторних вивихів. При огляді у випадках нерідко немає ніякої патології. Діагноз виставляється на підставі анамнезу, старих рентгенівських знімків та виписок з історії хвороби. У деяких випадках визначається нерізка атрофія м’язів, а також зниження больової та шкірної чутливості в ділянці суглоба. Часто виявляється обмеження рухів, зумовлене як нерізко вираженою рубцевою контрактурою, так і острахом повторного вивиху – напрацьовується руховий стереотип, при якому пацієнти звикають уникати рухів, здатних спровокувати рецидив.

Для точної оцінки стану щільних структур призначають рентгенографію плечового суглоба. При цьому може визначатися дефект по задньобоковій поверхні головки плечової кістки (виявляється лише при спеціальних укладаннях з ротацією плеча, іноді для виявлення патологічних змін необхідно зробити кілька знімків). Можливе збільшення відстані між верхньою частиною головки плеча та акроміоном, а також пошкодження краю суглобової западини.

Якщо даних рентгенографії з якихось причин недостатньо визначення тактики подальшого лікування, пацієнтів направляють на КТ плечового суглоба. Для того щоб отримати уявлення про стан м’якотканих структур, виконують МРТ плечового суглоба. При необхідності здійснюють контрастну артографію. Якщо є можливість та відповідні показання, проводять діагностичну артроскопію, що дозволяє детально вивчити суглоб зсередини за допомогою спеціальної камери.

Консервативна терапія здебільшого виявляється неефективною. Однак при невеликій кількості вивихів (не більше 2-3) можна спробувати призначити спеціальний комплекс ЛФК та ​​масаж для зміцнення м’язів плечового поясу. При цьому на час лікування необхідно обмежити зовнішню ротацію та абдукцію у плечовому суглобі. При неефективності консервативного лікування та велику кількість вивихів єдиним надійним засобом є операція.

У травматології та ортопедії існує близько 200 оперативних методик лікування даної патології. Усі хірургічні методи можна поділити на 4 групи: операції, спрямовані на зміцнення суглобової капсули; пластичні втручання на м’язах та сухожиллях; кістково-пластичні операції та операції з використанням трансплантатів; комбіновані методи, що поєднують у собі елементи кількох перерахованих методик. При цьому найбільш поширеною є операція Банкарта, при якій хірург фіксує хрящову губу і створює з капсули суглоба сполучнотканинний валик, що обмежує надмірну рухливість головки плеча.

Операція Банкарта може проводитись як класичним способом (через звичайний розріз), і з використанням артроскопічного устаткування. В останньому випадку в області суглоба роблять два невеликі розрізи довжиною 1-2 см., Через розрізи вводять артроскоп і маніпулятори, після чого під контролем зору виконують всі необхідні елементи хірургічного втручання. Використання артроскопічної техніки дозволяє суттєво знизити травматичність операції, мінімізувати ризик розвитку ускладнень та скоротити термін реабілітації пацієнта. В даний час ця методика стає золотим стандартом при лікуванні звичних вивихів плеча.

Поряд з цим існують інші методики, показані при певних патологічних змінах у суглобі, або застосовувані за відсутності артроскопічного обладнання. До таких методик належить операція Бойчева, операція Вайнштейна, операція Путті-Плятта, операція Фрідланда і т. д. Всі втручання проводяться в плановому порядку, в умовах стаціонару, після необхідного обстеження.

У післяопераційному періоді призначають масаж, ЛФК та ​​фізіотерапію, у тому числі ампліпульстерепію, озокерит, магнітотерапію та УВЧ. При болях використовують фонофорез із анальгіном. Іммобілізацію зазвичай зберігають протягом місяця. Потім розпочинають поступову розробку суглоба з використанням ЛФК (у тому числі вправ у басейні) та фізіотерапевтичних методів. Через 2-3 місяці після хірургічного втручання роблять акцент на відновленні амплітуди рухів у суглобі та тренуванні м’язів плечового поясу, використовуючи спеціальні вправи та заняття на тренажерах. Повне відновлення зазвичай відбувається протягом 3-8 місяців з моменту операції.