Вірусні інфекційні хвороби шкіри

Синонім. Простий герпес шкіри (herpes simplex).

Патологія посідає провідне місце серед вірусних хвороб людини, а 95 % населення є пожиттєвими носіями вірусу. Згідно з даними ВООЗ, в останні роки постійно збільшується захворюваність на цю інфекцію, а також кількість ускладнених форм. Вона посідає друге місце після грипу як причина смерті від вірусних інфекцій.

Етіологія. Збудник — Herpesvirus hominis. Ураження обличчя і порожнини рота спричиняє у 80-90 % випадків вірус I типу, у 10-20 % — II типу; ураження геніталій у 70-90 % — вірус II типу, у 10-30 % — I типу; герпес новонароджених — у 70 % — вірус II типу, у 10-30 % — I типу.

Джерело зараження. Хвора людина і вірусоносій.

Шляхи передачі. Безпосередні контакти із хворими, через слину, під час медичних маніпуляцій, трансплацентарно від хворої матері і під час пологів.

Патогенез. Герпетична інфекція може бути супровідним індикатором ВІЛ-інфекції, а також кофактором активації і прогресуваня СНІДу, сприяючим чинником розвитку раку шийки матки і простати. Ця інфекція схильна до рецидивів. Можливі провокуючі чинники рецидивів: стреси, гарячкові хвороби, переохолодження, менструації, імуносупресивна терапія (цитостатики, променева терапія), надмірне УФ-опромінення. У міжрецидивному періоді вірус знаходиться у «дрімаючому» стані у нервових гангліях. У випадку збігу низки умов (швидке виділення віруса та недостатня активність специфічного імунітету) вірус герпесу починає зворотний рух із гангліїв до нервових закінчень у шкірі і слизових оболонках, де реалізує свою генетичну програму реплікації. Відповідно до статичної теорії, вирішальне значення в процесі реактивації вірусів мають чинники, що пригнічують противірусний імунітет.

Згідно із сучасними теоріями противірусного імунітету, щоб цитотоксичні Т-лімфоцити змогли розпізнати уражені вірусом герпесу нейрони, маркери — вірусні антигени, що знаходяться на поверхні таких клітин — повинні бути зв’язані з антигенами головного комплексу гістосумісності HLA. Відсутність або значне зниження експресії антигенів HLA 1-го і 2-го класів робить інфіковані нейрони неуразливими для Т-лімфоцитів і сприяє персистенції вірусу в організмі.

Після інфікування в організмі утворюються антитіла до вірусу простого герпесу, кількість їх збільшується впродовж 3-4 тижнів і в подальшому зберігається на відносно постійному рівні, незалежно від того, чи інфекція латентна, чи маніфестна. Ці антитіла не попереджують розвиток рецидивів хвороби. Тільки у третини вірусоносіїв виникають маніфестні форми герпетичної інфекції. Первинне інфікування відбувається у дитячому віці. Інкубаційний період в середньому 6 днів (1-20 днів).

Після проникнення у шкіру вірус розмножується у глибоких шарах епідермісу, спричиняючи загибель уражених клітин, утворення везикул і місцеву запальну реакцію. Потім він проникає в дерму, досягає закінчень чутливих і вегетативних нервів і по аксонах проникає в ганглії, де залишається у латентному стані.

Клініка. Можуть з’являтися продромальні явища за 1-3, іноді 5-7 днів до розвитку висипки у вигляді гарячки, нездужання, болю у м’язах, суглобах, раптового серцебиття, задишки, мерзлякуватості, пітливості, втоми, розладів сну, парестезій, астеноневротичного стану, больового синдрому (регіонарний герпетичний гангліоневрит).

Локалізація висипки переважно на губах, обличчі, сідницях. На тлі вогнищевої еритеми, набряку групами з’являються везикули із прозорим вмістом, які супроводжуються палінням, поколюванням, сверблячкою. Після руйнування везикул виникають болючі ерозії, які можуть зливатись, утворюючи вогнища із фестончастими межами. Часто виникає болючий регіонарний лімфаденіт. Згодом ексудат на поверхні ерозій засихає і перетворюється на кірочки, під якими ерозії епітелізуються впродовж 7-10 днів, кірочки відпадають, залишаючи червонуваті плями.

Атипові форми.

1. Абортивна: є тілька еритема, набряк, папули.

2. Набрякова: локалізується на губах, повіках і супроводжується значним набряком.

3. Геморагічна: вміст везикул геморагічний, утворюються бурі кірочки.

4. Виразкова: на місці зруйнованих везикул утворюються виразки, які повільно гояться, частіше трапляється у хворих на СНІД.

5. Некротична: наявний поверхневий некроз тканин із формуванням чорних кірочок, після відпадання яких залишаються поверхневі рубчики.

6. Рупіоїдна: локалізується на обличчі і ускладнюється піококовою інфекцією, формуються пошарові (рупіоїдні) кірочки.

7. Зостериформна: висипка однобічна по ходу нерва, супроводжується невралгічним болем, нездужанням.

8. Дисемінована: висипка розповсюджується на різні ділянки тіла, виникає на тлі імунодефіцитів різного генезу.

9. Герпетичний панарицій: висипка у вигляді кількох згрупованих везикул із щільною покришкою локалізується на пальцях і супроводжується значною болючістю (до 20 років — вірус I типу, після 20 — II типу).

10. Генералізована: везикуло-пустульозні елементи, висипки дуже багато, іноді вона виразково-некротична, гарячка, тахікардія, корчі, сильний головний біль, поліаденопатія, ураження печінки, кісткового мозку (анемія, лейкопенія), стан важкий.

11. Персистуюча: висипка виникає майже безперервно на тлі імунодефіциту.

Перебіг. Хвороба схильна до рецидивів переважно на одному і тому ж місці впродовж років і десятиріч із різною частотою: від 1-3 рецидивів на рік до 4-5 на місяць. Рідко процес набуває безперервного (персистуючого) перебігу.

Діагностика переважно клінічна. Додаткові методи: виділення віруса, мазки-відбитки із ерозій за Тцанком з виявленням багатоядерних гігантських клітин із внутрішньоядерними включеннями, імунофлуоресцентний метод, ідентифікація і визначення титру герпес-вірусних антитіл.

Диференційний діагноз: — звичайне імпетиго, дерматит, рідше — сифілітичний твердий шанкр.

Лікування. Місцево призначають противірусні мазі, які містять ацикловір (ацикловірова, зовіракс, герпевір, лізавір тощо), гевізош; у випадках дисемінації — всередину зовіракс, віролекс, ганцикловір, фамвір, реаферон, лаферон, циметидин, відарабін, амізон та інші.

З метою попередження рецидивів застосовують протигерпетичну полівалентну вакцину, левамізол, циметидин, гаммаглобулін тощо.

Первинна профілактика не розроблена.

Первинне інфікування дітей відбувається у віці 6 місяців — 3 років, коли в крові зникають материнські антитіла, а місцевий імунітет ще недостатньо розвиненй. Хворіють діти вказаного віку.

Клініка. Розвивається раптово, температура тіла підвищується до 39-40 °С, озноб, головний біль, проявляються явища інтоксикації. На слизових оболонках щік, ясен, губ, язика, піднебіння, мигдаликів виникають згруповані везикули, після руйнування везикул утворюються множинні болючі ерозії із залишками відшарованого епідермісу і білуватим нальотом, які схильні до злиття і утворення вогнищ із фестончастими контурами на запальній, набряклій основі; регіонарні підщелепні лімфовузли збільшені, болючі.

Клінічні форми гінгівостоматиту:

1. Катаральна: вогнищева еритема, папули.

2. Ерозивна: після руйнування везикул у клініці переважають ерозії.

3. Виразково-некротична: відбувається поверхневий некроз епітелію, вогнища вкриваються брудно-сірим нальотом, різка болючість, слинотеча.

Перебіг гострий: через 2-3 тижні настає одужання. В ослаблених дітей можлива генералізація процесу з ураженням внутрішніх органів і летальністю до 25 %.

Діагностика переважно клінічна.

Диференційний діагноз: кір, ангіна, дифтерія.

Лікування. Препарати ацикловіру (герпевір, зовіракс, віролекс та інші), фрамвір, ганцикловір всередину. Симптоматична терапія (парацетамол, гаммаглобулін тощо).

Профілактика. Уникнення контактів із хворими на герпесвірусну інфекцію.

Зараження відбувається під час пологів, рідше — в антенатальному і постнатальному періодах, 70 % випадків обумовлені безсимптомним герпесом статевих органів матері.

Інфекція розвивається гостро в перші кілька днів після пологів, може починатись із анорексії, диспепсії, корчів, виникає септичний стан, гарячка 39-40 °С, дисемінована герпетична висипка на шкірі, слизових оболонках рота, очей, глотки, стравоходу (тільки у 30 % хворих), в патологічний процес втягуються легені, печінка, надниркові залози та інші органи, трапляються нервово-психічні ускладнення. Прогноз надзвичайно серйозний, можливий летальний наслідок.

Діагностика. Врахування клініки, правильна оцінка шкірної висипки, по можливості використання додаткових методів: виділення вірусу, мазки-відбитки із ерозій за Тцанком з виявленням гігантських клітин із внутрішньоядерними включеннями, виявлення антигену вірусу в інфікованому матеріалі методом флуоресценції, ідентифікація і визначення титру герпесвірусних антитіл.

Диференційний діагноз — із септичними станами іншого походження.

Лікування. Препарати ацикловіру внутрішньовенно крапельно, детоксикуюча інтенсивна терапія.

Профілактика. За можливістю — санація вагітних, уникнення контактів із хворими на герпесвірусну інфекцію.

Синонім. Оперізувальний лишай.

Етіологія і патогенез. Збудник — Varicella-zoster virus, що у дітей спричиняє розвиток вітряної віспи, після перенесення якої не зникає, а персистує в нервових сенсорних паравертебральних гангліях і гангліях трійчастого нерва, де залишається пожиттєво в латентному стані. Під впливом чинників, які послаблюють імунологічну реактивність (холод, радіація, стреси, травми, хіміотерапія, онкохвороби, злоякісні хвороби крові, похилий вік тощо) вірус активується, розмножується, викликає запалення гангліїв, згодом проникає в сенсорні нерви, спричиняючи неврити і невралгію, розповсюджується довкола закінчень сенсорних нервів у шкіру і спричиняє появу характерної висипки, що локалізується вздовж одного із нервів. Хвороба викликає певні імунологічні зрушення в організмі і в абсолютній більшості випадків не повторюється впродовж життя. Рецидиви можливі (іноді на місцях попередньої локалізації) в основному на тлі значного пригнічення імунітету, наприклад, на тлі СНІДу. Частота оперізувального герпесу в загальній популяції збільшується з віком і складає 1-3 на 1000 людей на рік для віку 15-49 років і 5-10 на 1000 людей старшої вікової групи. Вважають, що до 80-річного віку половина людей переносить оперізувальний герпес.

Клініка. Появі висипки можуть передувати продромальні явища терміном від 1 до 4-5 днів у вигляді підвищення температури тіла, нездужання, головного болю, рідше нудоти, блювання, невралгічного болю в зоні майбутньої висипки, які часто поєднуються із парестезіями і гіперестезіями. Наявність таких симптомів ще до розвитку висипки може спричинити низку діагностичних помилок (хвороби серця, гострий живіт, ниркова коліка тощо). Висипка може локалізуватись у будь-яких ділянках тіла.

На шкірі в ділянках, що іннервуються відповідними нервами, з’являються запальні, рожево-червоні, набряклі, іноді дещо інфільтровані, з чіткими межами вогнища, на поверхні яких утворюються групами везикули, між вогнищами залишаються ділянки здорової шкіри, хоча в окремих випадках вони можуть зливатися в суцільне ураження у вигляді півпоясу. Нові вогнища з’являються впродовж 5-7 днів. На поверхні вогнища везикули виникають одночасно, а самі вогнища — послідовно. Вміст везикул прозорий, згодом — каламутний, а в разі руйнування утворюються ерозії, на поверхні яких формуються кірочки. Вони можуть утворюватись і в результаті засихання вмісту везикул чи пустул без їх руйнування. Під кірочками відбувається епітелізація і вони відпадають через 5-10 днів, залишаючи гіпо- чи гіперпігментовані ділянки. Надзвичайно характерною є однобічна локалізація висипки, іноді з різкою межею, як під лінійку, посередині ураженої ділянки, особливо в ділянці лоба, грудей, живота. Рідко окремі елементи висипки можуть локалізуватись і на протилежному боці в зонах розгалуження відповідних нервових гілочок. Як виняток, можуть спостерігати двобічну локалізацію висипки. Вона в більшості випадків супроводжується невралгічним болем. Спостерігають збільшення регіонарних лімфовузлів, вони болючі при пальпації.

Слизові оболонки при оперізувальному герпесі уражаються рідко і в більшості випадків одночасно із шкірою певної ділянки, теж з одного боку. На тлі набряклої слизової оболонки порожнини рота везикули швидко руйнуються, утворюючи болючі червоні ерозії, які часто вкриті сіро-білим нальотом, спостерігають слинотечу, сильне паління. Дуже рідко оперізувальний герпес може уражати слизову оболонку сечового міхура, піхви.

Виділяють такі клінічні різновиди оперізувального герпесу.

Абортивний оперізувальний герпес — вогнищева еритема з невеликою набряклістю і окремими папульозними елементами, які регресують впродовж кількох днів.

Бульозний оперізувальний герпес характеризується появою окремих великих бульозних елементів, вираженою еритемою, набряклістю тканин з подальшим утворенням вологих ерозивних поверхонь, що супроводжуються значною болючістю.

Геморагічний оперізувальний герпес характеризується тим, що порожнинні елементи наповнені геморагічним вмістом, а в процесі їх підсихання утворюються кров’янисті, темного кольору кірочки. Така форма оперізувального герпесу часто згодом виявляється і гангренозною.

Гангренозний (некротичний) оперізувальний герпес — одна із найтяжчих форм хвороби. Темно-фіолетовий колір вогнищ уражень переважно вказує на розвиток у подальшому гангренізації. Вона може охоплювати усе вогнище ураження або бути частковою. Темний (іноді чорний) колір кірочок завжди свідчить про наявність гангренізації. Кірочки щільно вставлені в тканини, зняти їх практично неможливо. В процесі зворотного розвитку кірочки відпадають, залишаючи виразкові поверхні, що загоюються рубцюванням. Ця форма хвороби частіше розвивається в осіб похилого віку або на тлі тяжких хвороб (хронічний лімфолейкоз, хвороба Ходжкіна, злоякісні пухлини, цукровий діабет тощо). Одужання затягується.

Найтиповішим стосовно локалізації процесу є міжреберний оперізувальний герпес, діагностика якого не спричиняє труднощів. У разі локалізації на волосистій частині голови може випадати волосся, яке згодом відростає, за винятком гангренозних форм, коли формуються рубці.

Абдомінальний оперізувальний герпес розвивається при ураженні міжхребцевих вузлів нижньогрудного відділу і може симулювати гострі хвороби черевної порожнини, особливо при пізній появі герпетичної висипки (жовчна і ниркова коліка, апендицит, кишкова непрохідність). Але при оперізувальному герпесі не спостерігають симптомів подразнення очеревини, напруження м’язів живота.

Особливості оперізувального герпесу у дітей: частіше спостерігаються порушення загального стану, явища інтоксикації, тривала (до 8-10 днів) гарячка, головний біль, блювання, менінгіальні та енцефалітичні симптоми, ригідність м’язів потилиці, позитивний симптом Керніга, парестезії, не розвиваються постгерпетичні невралгії.

Особливості оперізувального герпесу у людей похилого віку: схильність до дисемінації, вторинного інфікування, переважання бульозних, геморагічних, гангренозних форм, частий розвиток постгерпетичних невралгій.

Оперізувальний герпес як паранеоплазія. Виділяють три варіанти оперізувального герпесу у хворих на злоякісні пухлини:

l початковий оперізувальний герпес вказує на необхідність онкообстеження і виявлення онкопатології, про яку хворий ще не знає;

l термінальний оперізувальний герпес може супроводжувати завершальну стадію новоутворень, перебігати тяжко, прискорюючи смерть хворого;

l тяжкі форми із рідкісною локалізацією, тенденцією до некрозу, генералізації, розвитку моторно-сенсорних порушень, які віщують прогресуючий перебіг новоутворень і розвиток термінальної фази в найближчий час.

Перебіг. При звичайних формах хвороби шкірні прояви регресують у середньому впродовж 2-3 тижнів. У похилому віці, особливо у випадках гангренозного оперізувального герпесу, одужання може затягуватись до 1-3 місяців, часті постгерпетичні невралгії тривалістю від кількох місяців до кількох років. У 1-5 % випадків на тлі пригнічення імунологічної реактивності організму спостерігають рецидиви хвороби.

Діагностика, зазвичай, клінічна. Враховують наявність невралгічного болю, однобічну локалізацію, розміщення висипки по ходу відповідного нерва, герпетиформне (групами) розміщення везикул.

Диференційний діагноз проводять із бешихою, особливо бульозною формою, гострим алергійним дерматитом, імпетиго, а також із внутрішньою патологією, яку може симулювати оперізувальний герпес, особливо в продромальному періоді (апендицит, жовчна і ниркова коліки, кишкова непрохідність, стенокардія, інфаркт міокарда тощо).

Лікування. Препарати ацикловіру 800 мг 4 рази на день 7-10 днів (герпевір, зовіракс, віролекс тощо), хоча у випадках оперізувального герпесу вони менш ефективні, ніж у хворих на простий герпес. Використовують інтерферон (реаферон, лаферон та інші) або їх комбінації із ацикловіром; гропринозин, циметидин добовою дозою 1000-1600 мг впродовж 5 днів, грізеофульвін 750 мг/добу, фамвір по 500 мг 3 рази на добу 7 днів, ретровір, гаммаглобулін. З метою послаблення невралгічного болю з 5-7 дня хвороби можна використовувати кортикостероїди системної дії в середніх дозах (40-60 мг преднізолону на добу) з поступовим її зниженням. З цією ж метою використовують аналгетики.

Місцева терапія: мазі з 5 % вмістом ацикловіру (герпевір, лізавір, зовіракс тощо), гевізош, фукорцин для підсушування вогнищ і прискорення формування кірочок. У випадках гангренозних форм з метою прискорення епітелізації виразкових поверхонь — солкосерил, дермазин, аерозолі із кортикостероїдами і антибіотиками. Проте існує думка, що легкі форми можна не лікувати, оскільки відбувається спонтанний регрес процесу, або використовувати тільки симптоматичну терапію.

Профілактика:

l імунізація специфічною вакциною в дитинстві з метою профілактики розвитку вітряної віспи;

l імунізація специфічним гаммаглобуліном хворих на імунодефіцитні стани перед хіміотерапією і променевою терапією; новонароджених, матері яких захворіли на оперізувальний герпес.

Синонім. Генералізований оперізувальний герпес.

Цей різновид оперізувального герпесу частіше виникає у похилому віці на тлі тяжких хронічних хвороб або масивної імуносупресивної терапії. На 4-12 день хвороби поряд із основним локальним вогнищем ураження на тлі гарячки, погіршення загального стану на різних ділянках шкіри, іноді і на слизових оболонках, з’являються поодинокі або множинні варицелоподібні елементи із пупкоподібним втягненням у центрі (більше 20 елементів), які, проіснувавши 1-3 тижні без суб’єктивних відчуттів, безслідно зникають. Можливий розвиток полігангліоніту. У деяких хворих з моменту генералізації процесу значно слабшає невралгічний біль в основному вогнищі ураження. Відносно часто ускладнюється пневмонією, особливо у похилому віці.

Очний оперізувальний герпес локалізується в зоні іннервації 1 і 2 гілок трійчастого нерва і характеризується значною еритемою і набряком тканин у ділянці ока, звуженням очної щілини до повного її закриття, світлобоязню, сльозотечею. Набряк і невелику еритему можуть спостерігати і в ділянці другого неураженого ока. При ураженні гасерового вузла часто спостерігають біль та неприємні відчуття в ділянці ока, дифузну цефалгію, яка посилюється при зміні положення голови; гіперемію і набряк обличчя, ін’єкцію склер і кон’юнктиви на боці ураження. При цій локалізації хвороби трапляються ускладнення: кон’юнктивіт, увеїт, епісклерит, кератит, іноді виразковий, рідше — панофтальмія, іридоцикліти, вторинна глаукома, птоз, менінгеальні явища. В таких випадках необхідне спостереження офтальмолога.

Вушний оперізувальний герпес починається продромальними явищами у вигляді гострого однобічного болю у вусі, завушній ділянці, головного болю, з’являється болюча набряклість верхівки соскоподібного відростка, згодом — еритема та інфільтрація шкіри вушної раковини, зовнішнього слухового проходу, білявушної ділянки і на цьому тлі групами виникають везикули, набрякають шийні лімфовузли. Ураження характеризується тріадою:

l везикульозна висипка на вушній раковині і навколишніх ділянках;

l неврит лицевого нерва;

l біль у вусі, порушення слуху і вестибулярні розлади.

Така патологія отримала назву синдрому Хунта. Паралічі лицевого, кохлеарного і вестибулярного нервів можуть розвинутись впродовж 1-14 днів після появи висипки. Необхідна консультація отоларинголога.

Можливі й інші ускладнення оперізувального герпесу: парез шлунка, пневмонія, параліч діафрагми, дисфункція і параліч сечового міхура, порушення чутливості, парез нижніх кінцівок, запори, імпотенція, мієліт з нижньою параплегією і розладом функції тазових органів, грудний трункуліт, арахноїдит, менінгіт, менінгоенцефаліт, абсцес мозку, неврит лицевого нерва, вестибулярні порушення, парези, паралічі та інші.

Постгерпетичну невралгію визначають як больові відчуття, що тривають 1-3 місяці і більше після регресу уражень шкіри у хворих на оперізувальний герпес, і вважають одним із найтяжчих ускладнень оперізувального герпесу. Вона розвивається приблизно у 10 % хворих на оперізувальний герпес, частіше у віці після 60 років (до 50 %) і рідше — до 40-річного віку. Здебільшого тривалість невралгії не перевищує року, приблизно у 22 % випадках — більше року і у 5 % пацієнтів вона може тривати невизначений час (до 6-10 і більше років). Її частота збільшується при локалізації оперізувального герпесу в ділянці голови, а також у хворих з імунодепресією (на тлі хіміотерапії, променевої терапії, діабету, трансплантації тощо). В цих випадках больовий синдром більш виражений і затяжний. Тривалість невралгії також асоціюється з психологічними параметрами особистості — чим кращі показники психічного здоров’я, тим коротша тривалість невралгії. Механізм розвитку больового синдрому пояснюють тим, що вірус ушкоджує нервові шляхи і, як наслідок, порушується нормальна система моделювання болю, знижується інгібіторна дія при передачі больової інформації до спинного мозку і больові сигнали стають особливо сильними. А посилює цей механізм прогресуюча вікова дегенерація больових рецепторів і нервових волокон, а також рубцева деформація нервів.

Клініка. Больові відчуття завжди обмежуються первинною зоною ураження і характеризуються постійністю. Вони пекучі, ниючі, іноді посилюються у вигляді прострілів, порушуючи сон і звичайну діяльність хворих. В окремих випадках спостерігають ще й постійне відчуття паління, оніміння ураженої ділянки. Больові відчуття можуть виникати спонтанно або під впливом тертя одягом, вітру, УФ-опромінення. Іноді больовий синдром настільки виражений, що може призвести до розвиту депресії. Уражені ділянки чутливі на дотик, але при натискуванні біль не виникає. В больових ділянках можуть спостерігати гіпестезію, гіпоаналгезію, часті парестезії і дисестезії. Сильні больові відчуття, які передують герпетичній висипці або супроводжують її, пов’язані із більшою вірогідністю розвитку тривалих невралгій в майбутньому, ніж у тих випадках, коли вони виникають після регресу висипки на шкірі. Діагностика постгерпетичної невралгії не складає труднощів, тому що в анамнезі у всіх хворих спостерігали гостру стадію оперізувального герпесу такої ж локалізації. Характерний однобічний корінцевий біль, у більшості хворих відсутні сегментарні моторні розлади.

Лікування. Послаблення больового синдрому в процесі противірусної терапії є незадовільним і не попереджує розвиток постгерпетичної невралгії, лікування якої є надзвичайно складним завданням. У лікуванні цього ускладнення існують різні підходи у зв’язку з тим, що в даний час немає програми лікування із стовідсотковою ефективністю. Застосовують ненаркотичні аналгетики (реопірин, баралгін та інші у формі ін’єкцій), антиконвульсанти (карбамазепін), трициклічні антидепресанти (амітриптилін, доксепін), кортикостероїди, внутрішньовенне введення прокаїну, пімозид, вазопресин, леводопа та інші. Місцева терапія: місцева інфільтрація анестетиками, периферійне блокування нервів, епідуральне блокування, симпатичне блокування, етилхлоридна місцева анестезія. Використовують і фізіотерапевтичні методи лікування: діатермію, вібраційну терапію, ультразвук, лазеротерапію, гіпербаричну оксигенацію. Хірургічні методи не знайшли широкого застосування. Результати лікування акупунктурою вважають незадовільними. Найефективнішими є антидепресанти, кортикостероїди, антиконвульсанти та їх комбінації. Крім фармакологічних засобів, хворим рекомендують повний відпочинок з уникненням стресових ситуацій, значних зусиль, бігу, помірні фізичні вправи. З раціону виключають шоколад, натуральну каву. Якщо невралгія локалізується в лобній ділянці, особливо в ділянці ока, рекомендують носити темні окуляри.

Ця патологія відноситься до компетенції невропатологів.

Етіологія. Збудники — Papilomavirus hominis різних типів. Тип 1 спричиняє розвиток підошвових бородавок, тип 2 — звичайних, тип 3 — плоских бородавок. Передача вірусу — при прямому і непрямому контакті. У формуванні резистентності важливе значення має клітинний імунітет.

Звичайні бородавки (verrucae vulgares) (рис. 32) — незапальні дермальні папули кольору нормальної шкіри різних розмірів, чітко відмежовані, поверхня шорстка, гіперкератотична, іноді з тріщинами, частіше локалізуються на кистях, ступнях, рідше — на інших ділянках. Іноді утворюють цілі конгломерати. Бородавки можуть розміщуватися біля нігтів і під нігтями, тоді можлива деформація нігтів, болючість. Диференціюють із бородавчастим туберкульозом шкіри.

Плоскі бородавки (verrucae planae) — хворіють переважно діти, частіше локалізуються на обличчі, тильній поверхні кистей, грудях, шиї, гомілках тощо. Це папули тілесного, жовтуватого, рожевого або світло-коричневого кольору, плоскі, круглі чи полігональні, поверхня гладенька, від 1 до 2-3 мм діаметром, злегка підвищуються, множинні, іноді згруповані або розміщені лінійно (ізоморфна реакція), можуть супроводжуватися сверблячкою. Диференціюють із червоним плоским лишаєм.

Ниткоподібні бородавки (verrucae filiformеs) — тонкі, ніжні, гострокінцеві, іноді кінчик зроговілий, тілесного кольору, локалізуються на обличчі в ділянці підборіддя, повік, біля ніздрів і рота, на шиї, рідше на тулубі і кінцівках.

Підошвові бородавки (verrucae plantares) (рис. 33) — плоскі, суцільні, жовті або бурі гіперкератотичні утворення з чіткими межами, від кількох міліметрів до 1-2 см діаметром, поодинокі або множинні. Поверхня крапчаста, іноді із заглибиною в центрі (криницеподібні бородавки). Вони мають будову конуса із широкою основою на поверхні і верхівкою в глибині тканин, болючі під час ходи і стискуванні між пальцями. Дрібні бородавки можуть зливатись, утворюючи так звані «мозаїчні» бородавки. На прилеглих поверхнях пальців трапляються бородавки, «що цілуються». Диференціюють із підошвовими змозолілостями (мають виражений шкірний малюнок, шкірні гребені, які пересікають центральну частину, неболючі або малоболючі при стискуванні між пальцями).

Діагностика зазвичай клінічна, не складає труднощів.

Лікування. Бородавки можуть спонтанно регресувати і знову з’являтися. У частини хворих ефективна гіпносугестивна терапія, кріотерапія, змазування ферезолом, соком чистотілу, часнику, капусти. Іноді використовують електрокоагуляцію, вуглекислий лазер, 10 % саліцилову мазь, 5 % мазь фторурацилу, 25 % розчин подофіліну, рідину «Солкодерм», в дисемінованих випадках — грізеофульвін 0,5-0,75 г/добу 3 тижні. У випадку підошвових криницеподібних бородавок у заглибини закапують пергідроль. При підошвових бородавках іноді ефективна провідникова анестезія 1 раз на тиждень. Звичайні бородавки інфільтрують новокаїном кілька разів, починаючи з найбільшої бородавки. У випадках плоских бородавок ефективні теброфенова і оксолінова мазі, оксид магнію всередину.

Етіологія. Збудник Molluscovirus hominis, інфекція передається при безпосередньому контакті із хворим або через предмети, що були у користуванні хворих. Частіше хворіють діти, у дорослих можливий статевий шлях зараження. Інкубаційний період — від 2 тижнів до 2-9 місяців.

Клініка. На шкірі утворюються маленькі напівсферичні, щільні вузлики тілесного кольору з воскоподібним відтінком або жовто-рожеві чи матово-бліді, іноді вони напівпрозорі, поверхня блискуча. Вузлики збільшуються, в центрі формується пупкоподібна заглибина, а при стискуванні пінцетом з обох боків з неї виділяється кашкоподібна (сироподібна) маса білого кольору (рис. 34). Діаметр вузлика може сягати 5-7 мм, вузлики можуть зливатись, утворюючи конгломерати до 2-3 см, розміщуватись групами або мати дисемінований характер.

Вибіркова локалізація: обличчя (лоб, ніс, повіки), зовнішні статеві органи, промежина, передня черевна стінка, лобок, стегна. Висипка може існувати місяці, роки.

Атипові форми: солітарний (може не бути центрального пупкоподібного втягнення), ендофітний (у вигляді індурації на підошвах), на ніжці (частіше на тлі атопічного дерматиту після тривалої кортикостероїдної терапії), запальний (нагадує піогенну гранульому, швидкий ріст, схильний до кровотеч), зроговілий, гігантський, кістозний, фурункулоподібний, бородавкоподібний, схожий на міліум, акне.

Діагностика клінічна.

Диференційний діагноз проводять з бородавками, базаліомами, кератоакантомами, сирингомами, юнацькою та амеланотичною меланомою.

Лікування. При невеликій кількості елементів їх видавлюють, схопивши з боків пінцетом, і змащують спиртовим розчином йоду, використовують кріотерапію, кюретаж, змащування кремом «Ретин А», ферезолом, соком часнику. В дисемінованих випадках показані грізеофульвін 750 мг/добу, левамізол, доксициклін, бісептол.