Амебіаз
Амебіаз – паразитарне захворювання, що викликається гістолітичною амебою та протікає з кишковими та позакишковими проявами. Кишковий амебіаз характеризується рясним слизовим стільцем з домішкою крові, болем у животі, тенезмами, схудненням, анемією; позакишковий – формуванням абсцесів печінки, легенів, головного мозку та ін. Діагноз амебіазу ґрунтується на даних клінічної картини, ректороманоскопії, колоноскопії, мікроскопії мазків вмісту абсцесів, серологічного дослідження, рентгенографії. У лікуванні амебіазу застосовуються медикаментозні засоби (просвітні та системні тканинні амебоциди, антибіотики), хірургічні методи (розтин та дренування абсцесів, резекція кишки).
Загальні відомості
Амебіаз – протозойна інфекція, що виявляється виразковим процесом у товстому кишечнику та ураженням внутрішніх органів з утворенням абсцесів. Амебіаз найбільш поширений у регіонах з тропічним та субтропічним кліматом; за рівнем смертності серед паразитарних інфекцій він посідає друге місце у світі після малярії. В останні роки у зв’язку зі значним зростанням міграції та закордонного туризму збільшилася кількість завізних випадків амебіазу в Росії. Амебіаз реєструється як спорадичних випадків, епідемічні спалахи рідкісні. Амебіаз переважно уражаються пацієнти середнього віку.
Амебіаз
Причини амебіазу
Збудник амебіазу – гістолітична амеба (Entamoeba histolytica) відноситься до найпростіших патогенних і має дві стадії життєвого циклу: стадію спокою (цисту) і вегетативну (трофозоїт), що змінюють один одного залежно від умов існування. Вегетативні форми амеби (передцистна, просвітна, велика вегетативна та тканинна) дуже чутливі до зміни температури, вологості, рН, тому швидко гинуть у зовнішньому середовищі. Цисти виявляють значну стійкість поза організмом людини (у ґрунті зберігаються до 1 місяця, у воді – до 8 місяців).
Зрілі цисти, потрапивши в нижні відділи шлунково-кишкового тракту, трансформуються в непатогенну просвітну форму, що мешкає у просвіті товстої кишки, що харчується детритом та бактеріями. Це стадія безсимптомного носійства амеб. Надалі просвітна форма або інцистується, або перетворюється на велику вегетативну форму, яка за рахунок наявності протеолітичних ферментів та специфічних протеїнів впроваджується в епітелій кишкової стінки, переходячи у тканинну форму. Велика вегетативна та тканинна форми патогенні, виявляються при гострому амебіазі. Тканинна форма паразитує в слизовому та підслизовому шарах стінки товстої кишки, викликаючи руйнування епітелію, порушення мікроциркуляції, утворення мікроабсцесів з подальшим некрозом тканин та множинними виразковими ураженнями. Патологічний процес у кишечнику при амебіазі поширюється найчастіше на сліпу та висхідну частини товстої кишки, рідше на сигмоподібну та пряму кишку. Гістолитичні амеби в результаті гематогенної дисемінації здатні потрапляти в печінку, легені, головний мозок, нирки, підшлункову залозу з утворенням абсцесів.
Основне джерело зараження амебою – хворі на хронічну форму амебіазу в період ремісії, а також реконвалесценти та носії цист. Переносниками цист амеб можуть бути мухи. Пацієнти з гострою формою або з рецидивом хронічного амебіазу не становлять епідемічної небезпеки, оскільки виділяють нестійкі у зовнішньому середовищі вегетативні форми амеб. Зараження відбувається фекально-оральним шляхом при попаданні у ШКТ здорової людини інфікованих зрілими цистами харчових продуктів та води, а також побутовим шляхом через забруднені руки. Крім цього, можлива передача амебіазу при анальних статевих зносинах, головним чином серед гомосексуалістів.
Факторами ризику зараження амебіазом є недотримання особистої гігієни, низький соціально-економічний статус, проживання в районах зі спекотним кліматом. Розвиток амебіазу може бути спровокований імунодефіцитним станом, дисбактеріозом, незбалансованим харчуванням, стресом.
Симптоми амебіазу
Інкубаційний період амебіазу продовжується від 1 тижня до 3-х місяців (зазвичай 3-6 тижнів). За вираженістю симптомів амебіаз може бути безсимптомним (до 90% випадків) чи маніфестним; за тривалістю захворювання – гострим та хронічним (безперервним або рецидивуючим); за тяжкістю течії – легким, середньої тяжкості, тяжким. Залежно від клінічної картини виділяють 2 форми амебіазу: кишкову та позакишкову (амебні абсцеси печінки, легенів, мозку; сечостатевий та шкірний амебіаз). Амебіаз може виявлятися у вигляді мікст-інфекції з іншими протозойними або бактеріальними кишковими інфекціями (наприклад, дизентерією), гельмінтозами.
Кишковий амебіаз є основною, найпоширенішою формою захворювання. Провідним симптомом кишкового амебіазу стає діарея. Стілець багатий, рідкий, спочатку калового характеру з домішкою слизу до 5-6 разів на добу; потім випорожнення набувають вигляду желеподібної маси з домішкою крові, а частота дефекації збільшується до 10-20 разів на добу. Характерні постійні наростаючі болі в животі, здухвинній ділянці, більше праворуч. При ураженні прямої кишки турбують болючі тенезми, при ураженні червоподібного відростка – виникають симптоми апендициту. Може відзначатись помірне підвищення температури, астеновегетативний синдром. Гострота процесу при кишковому амебіазі стихає через 4-6 тижнів, після чого настає тривала ремісія (кілька тижнів чи місяців).
Мимовільне одужання відбувається вкрай рідко. Без лікування знову розвивається загострення, і кишковий амебіаз набуває хронічного рецидивуючого або безперервного перебігу (тривалістю до 10 і більше років). Хронічний кишковий амебіаз супроводжується розладами всіх видів обміну: гіповітамінозом, виснаженням, аж до кахексії, набряками, гіпохромною анемією, ендокринопатіями. У ослаблених хворих, дітей раннього віку та вагітних може розвинутися блискавична форма кишкового амебіазу з великими виразками товстої кишки, токсичним синдромом та летальним кінцем.
З позакишкових проявів амебіазу найчастішим є амебний абсцес печінки. Для нього характерні поодинокі або множинні гнійники без піогенної оболонки, що локалізуються найчастіше у правій частці печінки. Захворювання починається гостро – з ознобу, гектичної лихоманки, рясного потовиділення, болю в правому підребер’ї, що посилюються при кашлі, зміні положення тіла. Стан хворих тяжкий, печінка різко збільшена та болісна, шкірні покриви землістого відтінку, іноді розвивається жовтяниця. Амебіаз легень протікає у вигляді плевропневмонії або абсцесу легені з лихоманкою, болем у грудній клітці, кашлем, кровохарканням. При амебному абсцесі головного мозку (амебному менінгоенцефаліті) спостерігається осередкова та загальномозкова неврологічна симптоматика, виражена інтоксикація. Шкірний амебіаз виникає вдруге у ослаблених хворих, проявляється утворенням малоболісних ерозій та виразок з неприємним запахом у періанальній ділянці, на сідницях, у зоні промежини, на животі, навколо свищевих отворів та післяопераційних ран.
Кишковий амебіаз може протікати з різними ускладненнями: перфорацією кишкової виразки, кровотечею, некротичним колітом, амебним апендицитом, гнійним перитонітом, стриктурою кишки. При позакишковій локалізації не виключається прорив абсцесу в навколишні тканини з розвитком гнійного перитоніту, емпієми плеври, перикардиту чи формуванням нориці. При хронічному амебіазі у стінці кишки навколо виразки формується специфічне пухлиноподібне утворення з грануляційної тканини – амебому, що призводить до обтураційної кишкової непрохідності.
Діагностика амебіазу
При діагностиці кишкового амебіазу враховуються клінічні ознаки, епідеміологічні дані, результати серологічних досліджень (РНГА, РІФ, ІФА), ректороманоскопії та колоноскопії. Ендоскопічно при амебіазі виявляються характерні виразки слизової оболонки кишечника на різних стадіях розвитку, при хронічних формах – рубцеві стриктури товстої кишки. Лабораторним підтвердженням кишкового амебіазу служить виявлення тканинної та великої вегетативної форм амеби у випорожненнях хворого та відокремлюваного дна виразок. Присутність цист, просвітних та прецистних форм збудника свідчить про амебне носійство. Серологічні реакції показують наявність специфічних антитіл у сироватці крові хворих на амебіаз.
Позакишкові амебні абсцеси допомагає візуалізувати комплексне інструментальне обстеження, що включає УЗД органів черевної порожнини, радіоізотопне сканування, оглядову рентгенографію грудної клітки, КТ головного мозку, лапароскопію. Виявлення вмісту абсцесів патогенних форм збудника є доказом його амебного походження. Диференціальну діагностику амебіазу проводять з дизентерією, кампілобактеріозом, балантидіазом, шистосомозом, хворобою Крона, неспецифічним виразковим колітом, псевдомембранозним колітом, новоутвореннями товстої кишки; у жінок – з ендометріозом товстої кишки. Амебні абсцеси позакишкової локалізації диференціюють від абсцесів іншої етіології (ехінококоз, лейшманіоз, туберкульоз).
Лікування амебіазу
Лікування амебіазу проводиться амбулаторно, госпіталізація необхідна при тяжкому перебігу та позакишкових проявах. Для лікування безсимптомного носійства та профілактики рецидивів застосовуються просвітні амебоциди прямої дії (етофамід, дилоксаніду фуроат, препарати йоду, мономіцин). У терапії кишкового амебіазу та абсцесів різної локалізації ефективні системні тканинні амебоциди (метронідазол, тинідазол, орнідазол). Для усунення колітичного синдрому, прискорення репаративних процесів та елімінації патогенних форм амеб призначають йодхлороксихінолін. При непереносимості метронідазолу показано використання антибіотиків (доксициклін, еритроміцин). Поєднання препаратів, їх дози та тривалість терапії визначається формою та тяжкістю захворювання.
За відсутності ефекту від консервативної тактики та загрози прориву абсцесу може знадобитися хірургічне втручання. При дрібних амебних абсцесах можливе проведення пункції під контролем УЗД з аспірацією вмісту або розтин з дренуванням абсцесу та подальшим введенням у його порожнину антибактеріальних та амебоцидних препаратів. При виражених некротичних змінах навколо амебної виразки або кишкової непрохідності виконують резекцію кишки з накладенням колостоми.
Прогноз та профілактика амебіазу
При своєчасному специфічному лікуванні здебільшого прогноз кишкового амебіазу сприятливий. У разі пізньої діагностики амебних абсцесів інших органів є ризик смерті. Профілактика амебіазу включає раннє виявлення та повноцінне лікування хворих та амебоносіїв, дотримання санітарно-гігієнічного режиму в побуті, забезпечення якісного водопостачання та очищення стічних вод, контроль безпеки харчових продуктів, санітарна освіта.