Головна / Статті / Амебіаз

Амебіаз

Збудником захворювання є дизентерійна амеба, або Entamoeba histolytica, — найпростіший організм (одноклітинний паразит), здатний спричинити інфекційні захворювання у людини. Вона мешкає в товстій кишці, переважно в сліпій і висхідній частині ободової кишки, проходячи через цикл існування у двох формах — цистній та вегетативній.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) зазначає, що амебіаз торкається близько 50 млн осіб у всьому світі щороку, що призводить до смерті близько 100 000 осіб. Поширення амебіазу найчастіше пов’язане з недостатніми умовами водопостачання та санітарії, а також з обмеженим доступом до якісної медичної допомоги.

Життєвий цикл амеби

Цисти дизентерійної амеби є головною формою, якою відбувається інфікування. Після того, як їх проковтне людина, вони досягають товстої кишки та вивільняють вегетативні форми — трофозоїти. Трофозоїти продукують протеолітичні ферменти, що дають їм змогу проникнути в слизову оболонку товстої кишки і викликати утворення кратероподібних виразок, часто з вторинним бактеріальним інфікуванням, що призводить до різних клінічних проявів, включаючи амебну дизентерію, в деяких випадках вони можуть проникнути з кровоносних судин до печінки, легень та головного мозку, викликаючи формування амебних абсцесів.

Шляхи передачі та інфікування

Основним резервуаром та джерелом інфекції для амеби є людина, що виділяє цисти (хворий або носій). Інфікування відбувається при ковтанні цист, які можуть міститися в зараженій воді, їжі (в основному сирих овочах) або на брудних руках після контакту з інфікованими предметами або хворими людьми. Кип’ятіння води та приготування їжі знищують цисти амеби.

Епідеміологія амеби

Амеба ендемічна для тропічних та субтропічних країн третього світу. В Україні її визнано завезеним захворюванням. До 90% виявлених цист Entamoeba є непатогенним підвидом E. dispar, який морфологічно не відрізняється від E. histolytica. Факторами ризику є подорожі до ендемічних регіонів, вживання їжі та води з неперевірених джерел, а також анально-оральні сексуальні контакти.

Інкубаційний період та заразність

Інкубаційний період для амеби становить 1 тиж — 4 міс. Пацієнт, що виділяє цисти, є джерелом інфекції для оточуючих. У вологому середовищі цисти залишаються заразними протягом кількох тижнів.

Клінічні картини (прояви)

Амебіаз може виявлятися у різних клінічних формах, залежно від органу, який уражений паразитом. Як правило, він поділяється на кишковий амебіаз (інтестинальний) та амебіаз поза кишечником.

Важливо відзначити, що деякі люди, заражені амебою, можуть залишатися асимптоматичними носіями, але при цьому вони однаково можуть передавати інфекцію іншим людям через виділення цист з калом.

Огляд основних клінічних проявів амебіазу

Інтестинальний амебіаз

Кишковий амебіаз, як правило, починається непомітно з болю в животі (слабкого), неприємного смаку в роті, слабкості та втрати апетиту. Потім з’являються діарея, часто виявляють кров чи слиз у калі. Симптоми можуть включати гемоколіт (кривавий стул), сильний біль у животі та лихоманку.

  1. Симптомна неінвазивна інфекція. У цьому випадку паразит живе в кишечнику, не вторгаючись в його тканини. Основним симптомом є неспецифічна діарея, яка може бути тимчасовою чи періодичною.
  2. Гострий амебний коліт (амебна дизентерія). Це найчастіша маніфестація інвазивного амебіазу. При цьому паразит проникає у стінку кишечнику, викликаючи запальні процеси. Симптоми включають діарею, іноді з домішкою крові та слизу, біль у животі та загальну слабкість.
  3. Хронічний недизентерійний коліт. Цей вид амебіазу характеризується тривалим та затяжним перебігом зі зміною періодів загострень та ремісій. Основними симптомами є періодичні розлади випорожнень і біль у животі.
  4. Амебома. Це стан, при якому утворюється локальне ущільнення в ділянці сліпої або висхідної частини ободової кишки. Клінічно амебома проявляється у вигляді пухлини у правому нижньому квадранті черевної порожнини, що може призвести до розвитку кишкової непрохідності.
  5. Апендицит. У поодиноких випадках, особливо в районах з високим ризиком зараження, апендицит може бути першою ознакою амебіазу. Симптоми включають гострий біль у правому нижньому квадранті живота, нудоту та блювання.
  6. Періанальна виразка. Це відносно рідкісний прояв амебіазу, коли паразит вражає ділянку навколо заднього проходу, викликаючи біль та дискомфорт.

Амебіаз поза кишечником

Позакишковий амебіаз зазвичай відмічають у формі амебних абсцесів печінки, хоча може уражувати інші органи, включаючи легені, головний мозок і навіть шкіру.

  1. Амебний абсцес печінки — це найчастіша форма позакишкового амебіазу. Пацієнти зазвичай скаржаться на біль у правому підребер’ї, нудоту, блювання, лихоманку та підвищене потовиділення. У більш тяжких випадках може розвинутися жовтяниця.
  2. Амебний абсцес легень — це рідкісніша форма, яка характеризується такими симптомами, як кашель, виділення гнійного мокротиння, лихоманка і задишка.
  3. Амебний абсцес головного мозку — це дуже рідкісна, але серйозна форма амебіазу, яка може спричинити головний біль, порушення свідомості, загальну слабкість та параліч.

Крім вищевказаних форм, амебіаз може виявлятися у вигляді шкірного амебіазу, генітального амебіазу й амебіазу очей, але їх відмічають вкрай рідко.

Діагностика

Колоноскопія з біопсією та морфологічна оцінка біопсійних зразків із країв виразок служать золотим стандартом у діагностиці амебіазу. Під час цієї процедури лікар використовує тонкий гнучкий трубчастий інструмент, який називають колоноскопом, щоб оглянути внутрішню поверхню товстої кишки.

Якщо лікар виявляє якісь підозрілі ділянки, такі як виразки або поліпи, він може взяти зразки цих тканин (біопсію) для подальшого мікроскопічного дослідження. Це дасть змогу морфологічно оцінити зразки та виявити наявність амеб.

Важливо, що дана процедура потребує певного медичного обладнання та кваліфікованого спеціаліста для виконання. Крім того, в деяких випадках пацієнтам може знадобитися седація або анестезія, тому завжди важливо обговорити всі ризики та переваги процедури з медичним фахівцем.

Діагностика амебіазу зазвичай ґрунтується на мікроскопічному виявленні цист або трофозоїтів у калі. Але сьогодні все частіше використовуються методи молекулярної діагностики, такі як полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР).

Діагностика амебіазу здійснюється з використанням безлічі методів, які включають мікроскопічне дослідження випорожнень, імунологічні тести та візуалізаційні методи. Ось докладніше про кожен із них:

  1. Мікроскопія випорожнень. Цей метод зазвичай використовується для виявлення цист або трофозоїтів Entamoeba histolytica в калі. Однак він може бути неточним, оскільки інші непатогенні амеби, такі як E. dispar, морфологічно не відрізняються від E. histolytica.
  2. Імунологічні випробування. Серологічні тести, такі як ELISA, використовують для виявлення антитіл E. histolytica в плазмі крові. Це особливо важливо у випадках позакишкового амебіазу, таких як амебні абсцеси печінки. Також є тести на антигени E. histolytica в калі, які допомагають відрізнити E. histolytica від інших непатогенних видів амеб.
  3. Візуалізаційні методи. Ультразвукове дослідження (УЗД), комп’ютерна томографія (КТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ) можуть бути використані для виявлення амебних абсцесів печінки або інших позакишкових амебних захворювань.

Важливо пам’ятати, що результати всіх цих досліджень мають бути інтерпретовані у контексті клінічних симптомів пацієнта та епідеміологічної історії.

Амебіаз, як правило, характеризується рядом змін у результаті лабораторних досліджень.

Додаткові дослідження: амебіаз зазвичай спричиняє лейкоцитоз, що є показником запалення або інфекції. Можуть бути підвищені рівні лактатдегідрогенази (ЛДГ), аспартатамінотрансферази (АсАТ) та аланінамінотрансферази (АлАТ), що вказує на пошкодження або підвищену активність у тканинах. У багатьох випадках виявляється підвищена концентрація С-реактивного білка (СРБ) у плазмі крові, що є маркером запального процесу.

Лікування амебіазу

Лікування амебіазу потребує комплексного підходу, що включає антипротозойні препарати та підтримувальну терапію. Нижче наведено загальні принципи лікування амебіазу:

  1. Антипротозойні препарати. Метронідазол є препаратом першого вибору лікування інвазивного амебіазу. Він убиває активні форми histolytica. 500–750 мг препарату 3 р/добу, лікування зазвичай триває 7–10 днів. Пацієнтам, які не можуть приймати метронідазол, може бути призначений тинідазол. Препарат приймають по 2 г 1 р/добу, курс лікування 3 дні.
  2. Амебоцидні препарати. Після курсу метронідазолу або тинідазолу рекомендується застосування препарату паромоміцин, або дилоксанід, або йодохінол, або діодогідроеметин (застосовується рідко через високу токсичність), щоб знищити цисти, що залишилися в кишечнику. Паромоміцин приймають по 500 мг 3 р/добу протягом 7 днів (призначають також вагітним 8–12 мг/кг маси тіла 3 р/добу протягом 7 днів). Ділоксанід зазвичай призначається у дозі 500 мг 3 р/добу протягом 10 днів. Йодохінол зазвичай призначається у дозі 650 3 р/добу протягом 20 днів.
  3. Підтримувальна терапія. Підтримувальна терапія може включати препарати, спрямовані на корекцію дегідратації та дисбалансу електролітів, особливо у пацієнтів із сильною діареєю.
  4. Хірургічне втручання. У поодиноких випадках, коли амебний абсцес печінки не реагує на медикаментозне лікування або відбувається його руптура, може знадобитися хірургічне втручання.

Важливо пам’ятати, що лікування амебіазу має призначатися та контролюватися кваліфікованим медичним працівником. Необхідно точно дотримуватися всіх рекомендацій лікаря та приймати всі препарати згідно з вказівками для досягнення найкращого результату лікування.

Моніторинг

Моніторинг стану пацієнтів з амебіазом є важливою складовою успішного лікування та профілактики. Включає кілька основних аспектів:

  1. Клінічний моніторинг. Лікарі повинні уважно стежити за клінічними симптомами пацієнтів, щоб відстежити прогрес/регрес хвороби та реакцію на лікування. Це може включати регулярні візити до лікаря, при яких обговорюються симптоми, такі як діарея, біль у животі, лихоманка і т.ін.
  2. Лабораторний моніторинг. Проводиться повторне мікроскопічне дослідження випорожнень через 1–2 тиж після закінчення лікування, а потім ще 2–3 рази протягом наступного місяця, щоб упевнитися у відсутності цист амеби. Оскільки існує ризик рецидивів хвороби, через 3–12 тиж після закінчення лікування слід провести контрольне паразитологічне дослідження 2–3 проб калу, забір яких здійснено протягом декількох днів поспіль.
  3. УЗД, КТ-моніторинг. Якщо у пацієнта виявлено амебні абсцеси печінки, його стан також можна моніторувати за допомогою УЗД або КТ для оцінки резорбції абсцесу.
  4. Довгостроковий моніторинг. Деякі пацієнти можуть потребувати довгострокового спостереження, зокрема ті, у кого діагностовані амебний коліт або амебна дизентерія.

Профілактика

Профілактика амебіазу зводиться до кількох важливих пунктів, спрямованих на запобігання контакту з паразитом.

  1. Гігієна. Ретельне миття рук після відвідування туалету та перед приготуванням або вживанням їжі. Це особливо важливо у районах, де амебіаз поширений.
  2. Безпека води. Завжди слід вживати лише безпечну, кип’ячену чи очищену воду. При відвідуванні районів із високим ризиком зараження слід уникати вживання некип’яченої води, включаючи лід у напоях.
  3. Безпека їжі. Завжди потрібно ретельно мити фрукти та овочі перед їх вживанням. В ендемічних районах слід уникати вживання сирих або недостатньо приготовлених продуктів, особливо овочів, які можуть бути забруднені.