АУТОАЛЕРГІЯ

Аутоалергія (або аутоімунна реакція) — це патологічні зміни в імунній реактивності, коли сенсибілізовані лімфоцити та аутоантитіла атакують власні тканини організму. Це призводить до аутоімунних захворювань, як-от ревматоїдний артрит чи системний червоний вовчак. Виділяють два основні механізми розвитку:

Механізм 1: Активація через аутореактивні Т-хелпери

Розгальмування або зрив делеції аутореактивних Т-хелперів (CD4+), які кооперативно активують ефекторні клони. Це відбувається за ситуацій:

• Дефіцит супресорних впливів (наприклад, слабкість регуляторних Т-клітин).
• Аномальна експресія MHC II на клітинах, де її не буває в нормі (наприклад, на β-клітинах підшлункової залози).
• Спонтанна активація аутореактивних Т-хелперів (наприклад, через мімікрію вірусних антигенів).

Приклад: У тип 1 діабеті Т-хелпери атакують інсулін-продукуючі клітини через MHC II на β-клітинах.

Механізм 2: Обхід Т-хелперів (T-independent)

Аутореактивні ефектори активуються напряму, без загальмованих Т-хелперів:

• Пряма активація В-клітин суперантигенами чи поліклональними стимуляторами (наприклад, EBV чи бактеріальні токсини).
• Перехресна імунореактивність: аутореактивний В-лімфоцит реагує на античужий хелпер, ідіотип-специфічний хелпер або ідіотип антиідіотипу з аутоантигеном.

Приклад: У постінфекційній автоімунній анемії суперантигени бактерій активують В-клітини проти власних еритроцитів.

Ці механізми пояснюють, чому автоімунність виникає після інфекцій, генетичної схильності чи імуносупресії. Терапія фокусується на імуносупресорах (глюкокортикоїди, ритуксимаб) чи блокаторах (анти-TNF).