ДЕМЕНЦІЯ – слабоумство, що виникає внаслідок ураження головного мозку; для цього патологічного стану характерні постійні чи прогресуючі розлади кількох сфер конгітивної діяльності, що призводить до суттєвого порушення соціальної та трудової активності хворого; для Д. характерний повільно прогресуючий перебіг, хоча нерідкісні випадки, коли у хворого з невираженими, примежовими або легкими проявами Д. гостро виникають тяжкі психічні порушення; серед клінічних проявів Д. можуть переважати депресія, паранойяльні розлади, тривога або інші психопатологічні прояви; на ранніх стадіях хвороби в типових випадках спостерігається повільний розпад особистості та інтелекту, що супроводжується зниженням критичності та здорового глузду, афективним сплощенням; коло інтересів хворого звужується, погляди стають більш догматичними, утруднюється абстрактне мислення, відбувається збіднення думок; як правило, прогресування Д. більш гостро сприймається родичами, ніж самим хворим; у процесі прогресування захворювання може розвиватися тотальне порушення всіх вищих мозкових функцій; може спостерігатися афазія, апраксія, агнозія, інколи порушується просторова орієнтація, наростають розлади пам’яті, перш за все на недавні події та імена; серед початкових афективних змін може переважати підвищена подразливість; часто спостерігається депресія; у процесі прогресування Д. емоції стають все більш поверхневими та скороминущими і закінчуються формування емоційної тупості; спостерігаються зміни поведінки; на пізніх стадіях у хворого розвивається нетримання сечі та калу і він потребує догляду; неврологічні зміни залежать від локалізації та характеру мозкового ураження.