ГІСТОПЛАЗМОЗ – хронічний системний, переважно ендемічний мікоз, збудник Г. – Histoplasma capsulatum; зараження людей, а також тварин відбувається аерогенним шляхом – вдихання пилу із спорами гістоплазми; механізм розвитку Г. визначається властивістю гістоплазми вибірково уражати ретикулоендотеліальну систему і розмножуватися всередині клітин, викликаючи їх руйнування, що при гематогенному поширенні зумовлює утворення вогнищ некрозу в різних органах і тканинах; інкубаційний період триває 1–2 тижні, інколи більше; розрізняють три основні форми Г.: первинна гостра форма проявляється підвищенням температури, кашлем, нездужанням; прогресуюча вторинна дисемінована форма розвивається внаслідок гематогенного розповсюдження збудника із легень і проявляється лімфаденопатією, збільшенням печінки та селезінки, інколи – виразкуванням ротової порожнини та шлунковокишкового тракту; в печінці спостерігаються гранульоми з внутрішньоклітинним розміщенням гриба; з часом розвивається кальцифікація печінки; зустрічається рідкісно, часто з тяжким перебігом з смертельним результатом; хронічна кавернозна форма характеризується ураженнями легень, які не відрізняються від кавернозного туберкульозу; клінічно проявляється наростаючою задишкою, кашлем та прогресуючою дихальною недостатністю; діагностика грунтується на виявленні Histoplasma capsulatum при посівах мокроти, крові, сечі, матеріалу із виразок ротової порожнини, біоптатів лімфатичних вузлів, кісткового мозку та печінки.