К. ПРИ МЕНІНГІТАХ – К., яка ускладнює перебіг менінгітів різної етіології, переважно гнійних; в основі розвитку лежать запальні зміни в оболонках мозку, лікворо- і гемодинамічні порушення в мозковій тканині, венозний застій, набряк периваскулярних просторів, набухання та дистрофія нервових клітин і волокон, підвищення внутрішньочерепного тиску; розвивається частіше раптово на фоні початкових симптомів менінгіту; спостерігається менінгеальний синдром, гіпертермія, можливі геморагічні висипи на шкірі, судомні напади або судомний статус; асиметрія сухожилкових рефлексів і м’язового тонусу; випадіння функцій черепних нервів; підвищення тиску цереброспінальної рідини, високий плеоцитоз (нейтрофільний – при гнійному менінгіті, лімфоцитарний – при серозному), помірне підвищення вмісту білка, при гнійному і туберку льозному менінгітах – падіння вмісту цукру, хлоридів.