Глосарій

ПАРАКОЛОН – тканина, розміщена в заочеревинному просторі позаду висхід ної і низхідної ободових кишок.

ПАРАКОНУС – основний горбик на медіально-вестибулярній частині коронки верхніх корінних зубів людини.

ПАРАКУЗІЯ – помилкове або перекручене сприймання звукових вражень; наприклад, втрата або послаблення здатності визначати напрям звуку.

ПАРАКУПЕРИТ – запалення тканини, яка оточує куперову (бульбоуретральну) залозу.

ПАРАЛАКС – видиме зміщення об’єкта внаслідок зміни точки спостереження.

ПАРАЛАКС БІНОКУЛЯРНИЙ – різ ниця кутів, які утворюються зоровими лініями при послідовній фіксації двома очима рівновіддалених точок.

ПАРАЛАЛІЯ – розлад мовлення, при якому один звук замінюється іншим.

ПАРАЛЕЙШМАНІОЗ – див.: Лейшманіоз шкірний люпоїдний.

ПАРАЛЕКСІЯ – розлад читання, яке характеризується перекрученням слів та літер; спостерігається при сенсорній афазії, що є наслідком ураження тім’яної частки…

ПАРАЛЕЛОМЕТРІЯ – (у стоматології) дослідження паралельності поздовжніх осей опорних зубів на гіпсових моделях щелеп.

ПАРАЛЕРГІЯ – вид алергічної реакції, при якій специфічно сенсибілізований організм відповідає зміненою реакцією на різні специфічні подразники.

ПАРАДОКСАЛЬНА РЕАКЦІЯ – реакція організму, інтенсивність якої не відповідає у зворотному аспекті інтенсивності діючого подразника.