Військова хірургія з хірургією надзвичайних ситуацій

ГЛАВА 5. КОМБІНОВАНА ТРАВМА

Вступ. В умовах сучасних війн бойова патологія буде відрізнятися різноманіт­тям форм. Необхідно до загальновідомого визначення основоположника воєнно-польової хірургії М.І. Пирогова війни як епідемії травм додати, що війна при застосу­ванні зброї масового ураження – це не тільки “епідемія” травм, але і “епідемія” термічних, хімічних, бактеріологічних, променевих і комбінованих уражень.

На війні найчастіше комбіновані радіаційні ураження (КРУ), виникають при ядерних вибухах, коли декілька факторів ураження діють одночасно, чи послідовно, піл впливом радіаційною та інших вражаючих факторів ядерної і звичайної зброї.

Перші відомості про КРУ містяться у звітах об’єднаної комісії американсько-японських фахівців, що вивчала наслідки ядерною нападу на японські міста Хіросіму і Нагасакі. У Хіросімі з числа потерпілих, що залишилися живими на 20-й день після вибуху ядерної бомби, приблизно 43,5 тисячі чоловік мали один вид ураження, і близько 28,5 тисячі чоловік – комбіновані, а в Нагасакі – відповідно, 14,4 і 10,6 тисячі чоловік, тобто співвідношення ізольованих і комбінованих уражень складало в обох містах 3:2. Виникнення і частота КРУ серед санітарних втрат залежить від багатьох причин: потужності вибуху, його виду, місця, метеорологічних умов і ступеня захисту військ. КРУ в структурі бойових втрат можуть скласти близько 30 %, а при певних умовах до 70-80 % всіх санітарних втрат.

Загальна характеристика комбінованої травми (КТ). Комбінованими називаються ураження, що виникають у результаті дії на організм двох або більш вражаючих чинників одного (наприклад, ядерного) або декількох видів іншої зброї. При цьому вплив кожного з вражаючих чинників виводить постраждалого зі строю і порушує його працездатність.

Важливою особливістю комбінованої травми є розвиток синдрому взаємного обтяження, при якому патологічний процес, обумовлений кожним з чинників, перебігає тяжче, ніж звичайні монофакторні ураження. Тяжкість комбінованих уражень визначається впливом на організм всіх травмуючих чинників ураження.

Кількість можливих поєднань вражаючих чинників при використанні сучасних засобів ведення бойових дій достатньо велике. Найбільше практичне значення серед КТ мають: комбіновані радіаційні, хімічні і механотермічні ураження.

Комбіновані радіаційні ураження (КРУ). КРУ – це такі ураження, при яких поєднується механічна або термічна травма з променевою хворобою, причому неодмінним компонентом повинне бути радіаційне ураження.

КРУ можуть розвиватися в момент ядерного вибуху або при діях особового складу на місцевості, зараженій радіоактивними речовинами (РР).

Головними видами КРУ є:

1. радіаційно-механічні
2. радіаційно-термічні
3. радіаційно-механотермічні.

Дія радіаційного чинника визначається видом випромінювання, ступенем рівномірності його впливу на організм і поглинутою дозою. Поглинутою доза вимірюється в греях, 1 Гр дорівнює 100 рад.

Найчастіше КРУ виникають при вибухах ядерних боєприпасів потужністю 20-50 кт. При вибухах меншої потужності звичайно бувають “чисті” радіаційні ураження, а при вибухах потужністю більше 100 кт переважають механічні і термічні ураження.

Радіаційні ураження внаслідок дії радіоактивної хмари можуть викликати аплікації РР на шкірі, рановій поверхні або попадання усередину через органи дихання або шлунково-кишковий тракт. Зовнішнє дистанційне опромінення радіоактивними речовинами (РР) призводить до розвитку гострої або підгострої променевої хвороби, аплікація на шкірі, у рані, попадання РР усередину викликає місцеві радіаційні ураження та інкорпорацію радіонуклідів, що призводить до хронічної променевої хвороби.

Патологічний процес при КРУ виникає не внаслідок простої суми двох або декількох ушкоджень, а є складною реакцією організму з рядом особливостей, названою синдромом взаємного обтяження.

Синдром взаємного обтяження, що залежить від тяжкості поранення або опіку, а також від дози проникаючої радіації, зумовлює більш тяжкий перебіг кожного компонента КРУ, ніж перебіг таких же ізольованих уражень. Синдром взаємного обтяження при КРУ виявляється тоді, коли окремі його компоненти досягають визначеного (не нижче середнього) ступеня тяжкості. При радіаційно-термічних ураженнях цей синдром більш виражений, ніж при радіаційно-механічних. При загальному рівномірному опроміненні (доза 1-2 Гр) перебіг ран і опіків істотно не відрізняється від звичайного. При великих дозах наростають частота і тяжкість опікового та травматичного шоку, збільшується летальність, уповільнюються очищення і репарація ран, консолідація переломів, збільшується кількість і тяжкість інфекційних ускладнень.

При комбінації тяжких травм і опіків з променевими ураженнями помітно зростає і тяжкість останніх: період розпалу променевої хвороби наступає на 5-10 діб раніше, більш виражені панцитопенічний синдром, коагулопагія і геморагічні прояви, схильність до генералізації інфекційних процесів. Вважається, що тяжка травма або опік збільшують тяжкість радіаційного ураження на І ступінь. Доза опромінення, при якій ще можливий успішний результат у разі подвійних комбінацій (постра променева хвороба з опіком або травмою), знижується до 4,5 Гр, а при потрійній комбінації (гостра променева хвороба з травмою і опіком) -до 3 Гр,

Тяжкість КРУ і їх медико-тактична характеристика:

Періоди клінічного перебігу і загальні принципи надання медичної допомоги при КРУ.

За вираженістю симптомів головних компонентів розрізняють 4 періоди КРУ:

1 -й (гострий) період КРУ характеризується більш яскравими симптомами травматичної і опікової хвороби (шок, крововтрата, розлади дихання та ін.). Ознаки первинної променевої реакції (нудота, блювання, адинамія, гіперемія шкіри та ін.) при тяжкій механічній і опіковій травмі відходять на другий план. Вони домінують ири поєднанні значної дози опромшення з легкими непроменевими пошкодженнями.

Для оцінки радіаційного компонента важливе значення має дозиметрія. У цей період основні зусилля повинні бути спрямовані на надання невідкладної медичної допомоги з приводу поранень і травм (усунення асфіксії, припинення кровотечі, нормалізація функцій серця, легень та інших життєво важливих органів). Повинні виконуватися оперативні втручання за життєвими показаннями та інтенсивна терапія. При ра­діаційно-термічних ураженнях медична допомога поляіає в знеболюванні, накладанні пов’язок і проведенні інтенсивної терапії. Необхідно провести профілактику і зняття первинної променевої реакції (еталеразин або диметкарб, атропіну сульфат, димет-прамід, диксафен) у поєднанні з дезінтоксикаційною терапією із застосуванням серцевих глікозидів, димедролу, феназепаму.

У 2-му періоді клініка КРУ визначається переважно характером, тяжкістю і локалізацією непроменевих уражень. Травматична й опікова хвороби в цій стадії КРУ призводять до вираженої інтоксикації з високою частотою інфекційних усклад­нень, наростанням анемії і виснаженням. Радіаційний компонент, в основному, виявляється гематологічними зсувами: лейганенією, лімфоцитопенією, зниженням рівня ретикулоцитів, якісними змінами клітин крові.

Цей період необхідно максимально використовувати для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги в повному обсязі. Виконують ранню хірургічну обробку ран у поєднанні із застосуванням антибіотиків і використанням відстрочених первинних і ранніх вторинних швів. Необхідно прагнути, щоб загоєння ран відбулося до розпалу променевої хвороби.

При переломах кісток забезпечують, при можливості, ранню репозицію і фікса­цію відламків, тому що процес консолідації переломів у цей час може перебігати сприятливо. При радіаційно-термічних ураженнях активне хірургічне лікування опіків може проводитися при обмежених опіках (не більш 3-5 % поверхні тіла) і легкому ступені гострої променевої хвороби. Варто зазначити, що одномоментна шкірна автопластика закінчується приживленням трансплантатів у тих випадках, коли вони переносяться на життєздатні тканини.

У 3-му періоді переважають симптоми променевої хвороби. Погіршується загальний стан, наростають явища ендотоксикозу. Розвиваються некротичні ангіни, гінгівіти, ентероколіти, пневмонії. Виникають численні крововиливи і кровотечі. Активізується ранова інфекція. Збільшуються зони некротичних змін у ділянці ран і опіків, реі-енерацІя різко пригнічена, наростає і досягає максимальної вираженості ианцитопенія. 3-й період нерідко є критичним для уражених, тому що в цей час виникає багато тяжких, небезпечних для життя ускладнень,

У 3-му періоді проводять комплексне лікування променевої хвороби з метою зняття гематологічного, геморагічного, гастроінтести пального, астеноневротичного, токсемічного синдромів; профілактику І лікування інфекційних ускладнень, серцево-легеневої недостатності.

Хірургічні втручання в цей час виконують тільки за життєвими показаннями із застосуванням препаратів для підвищення згортання крові епсилон-амінокапронова кислота, амбен, фібриноген, інгібітори протеолізу, лейкотромбозависі тощо). Для фіксації кісткових відламків при переломах рекомендується застосовувати компре­сійно- дистракційні апарати і гіпсові пов’язки. Використовувати усі види швів і шкірної автопластики в цей період марно і небезпечно.

4-й період – період відновлення. Відзначаються залишкові явища променевих І непроменевих травм: астенічний синдром, остеомієліти, трофічні виразки, контрак­тури, рубцеві деформації. Функція кровотворною апарату, а також імунобіолопчний статус організму відновлюється дуже повільно. Це обмежує хірурпчну активність у комплексній реабілітації хворих.

У 4-му періоді здійснюють терапію залишкових явищ променевого ураження і хірургічне лікування наслідків травм і опіків (шкірна пластика, усунення контракгур тощо). Проводиться комплекс реабілітаційних заходів (посилене харчування в поєд­нанні з анаболічними засобами, затальнотонізуючі препарати, стимулятори гемо-иоезу, лікувальна фізкультура, фізіотерапія).

Надання медичної допомоги постраждалим з КРУ на £М£.

Заходи першої медичної допомоги включають:

– усунення асфіксії (звільнення ротової порожнини і верхніх дихальних шляхів від блювотних мас, сторонніх тіл тощо);

– тимчасове припиненій! зовнішньої кровотечі (джгут, закрутка, стискальна пов’язка);

– накладання пов’язки на рану або опікову поверхню, оклюзійної пов’язки при відкритому пневмотораксі за допомогою пакету перев’язувального індивідуального;

– іммобілізацію підручними засобами або стандартними шинами при переломах і тяжких пораненнях;

– введення розчину промедолу (шнриц-тюбиком);

– приймання всередину протиблювотнош засобу (диметкарб) при вираженій первинній реакції;

– приймання антибіотика з аптечки індивідуальної;

– вивезення або винесення ностраждалих з осередків ураження. Заходи долікарської допомоги включають:

– усунення асфіксії (звільнення порожнини рота і верхніх дихальних шляхів від блювотних мас, штучна вентиляція лєіїнь з рота в рот або з рота в ніс, використання повітроводу ТД-1);

– припинення зовнішньої кровотечі (джгут, стискальна пов’язка, закрутка), контроль за раніше накладеними джгутами і пов’язками;

– накладання і виправлення раніше накладених пов’язок;

– іммобілізацію при переломах і великих пораненнях за допомогою стандартних шин з комплекту Б-2;

-введення аналгетиків і антибактеріальних препаратів (офлоксацин, ципрофло-ксацин, лефлоцин, флуконазол);

– приймання всередину протиблювотних засобів (диметкарб, диметпрамід, атропіну сульфат);

– інфузійну терапію (розчини: Рінгера, сорбілакту, реосорбілакту);

– евакуацію уражених.

Заходи першої лікарської допомоги включають:

– усунення асфіксії усіх видів;

– тимчасове припинення зовнішньої кровотечі, контроль за раніше накладеними джгутами;

– накладання оклгозійной пов’язки лри відкритому пневмотораксі;

– новокаїнові блокади за показаннями;

– переливання плазмозамінних розчинів при травматичному й опіковому шоці;

– катетеризацію або пункцію сечового міхура; -транспортну іммобілізацію травмованих кінцівок; -введення антибіотиків, аналгетиків, правцевого анатоксину;

– зняття первинної променевої реакції (усередину диметкарб, внутрішньом’я-зово днметпрамід, диксафен, ОД % розчин атропіну сульфату, димедрол, феназепам);

– евакуацію уражених на етап кваліфікованої медичної допомоги. Кваліфікована хірургічна допомога постраждалим з КРУ включає 3 групи заходів. До 1-ї групи відносяться хірургічні заходи за життєвими показаннями: -усунення усіх видів асфіксії;

– припинення кровотечі будь-якої локалізації;

– комплексна терапія травматичного і опікового шоку;

– лапаротомія при травмі органів живота і таза;

-торакотомія при пораненнях органів середостіння, тривалій внутрішньоилев-ральній кровотечі, відкритому пневмотораксі, напруженому пневмотораксі при неможливості його усунення плевральними дренажами;

-трепанація черепа при наростанні стиснення головного мозку;

-операціїз приводу анаеробної інфекції.

2-га група включає термінові хірургічні втручання першої черги:

– операції з приводу поранень магістральних судин, які не кровоточать, особливо тих, що супроводжуються ішемією кінцівок;

-ампутаціїпри Ішемічній гангрені кінцівок внаслідок поранень магістральних судин;

– епіцистостомІю при пошкодженні уретри і позаочеревинної ділянки сечового міхура;

-накладання неприродного заднього проходу при пораненнях позаочеревинної ділянки прямої кишки;

– ПХО ран, заражених радіоактивними і отруйними речовинами;

– туалет опікових ран, забруднених РР і ОР.

3-тя група включає термінові хірургічні втручання другої черги, що можуть бути відкладені, при яких небезпеки розвитку тяжких ускладнень немає. До заходів цієї групи належать: первинна хірургічна обробка невеликих ран, репозиція закритих переломів.

Заходи спеціалізованої медичної допомоги здійснюються в спеціально призна­чених багатопрофільних хірургічних госпіталях, кожний з яких має оптимальні умови для діагностики і комплексного сучасного лікування уражених з КРУ. У лікуванні постраждалих з КРУ беруть участь фахівці різного профілю: хірурги, терапевти, радіологи, комбустіологи, трансфузіологи, психоневролога, анестезіологи-реаніма-тологи. Необхідно врахуваги, що при виникненні осередків масових санітарних втрат кожний військовий іосніталь ТерГБ повинен бути гогавий до тяжкоїбагатопрофільної роботи при прийнятті постраждалих з КРУ

Одночасно з хірургічним лікуванням варто проводити і комплексну терапію, спрямовану на нормалізацію функцій життєво важливих органів і систем:

– відновлення і заміщення функції кровотворення;

-переливання еритромаси, кісткового мозку, лейкспромбозависі або тромбомаси;

– зменшення проявів геморагічного синдрому – переливання епсилон-аміно-капронової кислоти, фібриногену, тромбоцитної суспензії;

-детоксикація організму – переливання шіазмозамінників, стимуляція діурезу;

-підвищення імунобіологічних чинників захисту – переливання білкових розчинів (альбумін, глобулін); введення вітамінів, гормонів, інгібіторов протеолізу; посилене харчування;

-профілактика інфекційних ускладнень та їх лікування (антибіотики і сульфаніл­аміди).

Хірургічне лікування постраждалих з КРУ, які мають рани, забруднені РР. При забрудненні ран РР частина цих речовин внаслідок уповільненого всмокту­вання довго залишається в рані. Пов’язка, накладена на рану, забруднену РР, вбирає в себе до 50 % цих речовин, а пов’язка з гіпертонічним розчином – і більше. Такі ураження вважаються небезпечними для оточуючих і вже при наданні першої медичної допомоги виділяються в окремий потік. Тут їм проводиться часткова сані­тарна обробка і налається перша лікарська допомога з обов’язковою зміною пов’язки.

При наданні кваліфікованої медичної допомога у відділенні спеціальної обробки (ВСО) проводять повну санітарну обробку уражених із забрудненням РР вище допустимих норм. Всі рани, забруднені РР вище допустимого рівня, підлягають хірургічній обробці. Висічення тканин повинно проводитися в ранні терміни, по мож­ливості, до повного очищення рани від РР. Необхідна також ретельна радіометрія тіла постраждалих, їх виділень, перев’язу вального матеріалу, Інструментарію, рука­вичок з рук хірурга.

Операційний стіл, на якому проводять обробку ран, забруднених РР, повинен бути покритий цератою. Оперуючі хірурги повинні бути захищені від забруднення РР довгими фартухами, двома халатами (одягнутими назустріч один одному), гумовими чоботами, рукавичками, окулярами і восьмишаровими масками.

Мета ПХО ран, забруднених РР, крім профілактики ранової інфекції, – макси­мальне видалення РР з рани і зменшення небезпеки внутрішнього опромінення. Якщо хірургічна обробка не призвела до очищення рани від РР, що визначається повторним дозиметричним контролем, варто пронести додаткове висічення тканин. Післяопераційні рани ведуть відкритим способом за допомогою адсорбівних пов’я­зок, з наступним накладанням відстрочених первинних або вторинних швів.

Весь забруднений РР перев’язувальний матеріал і висічені тканини збирають і закопують у землю на глибину не менше метра. Для дезактивації інструментарію його промивають гарячою водою в двох тазах, протирають серветками, змоченими 0,5 % розчином оцтової або соляної кислоти, потім ше раз промивають водою і витирають насухо.

Комбіновані хімічні ураження (КХУ). КХУ виникають при одночасній або послідовній дії хімічного (отруйні речовини – ОР) та інших вражаючих чинників (травма, опік). Під впливом декількох чинників розвивається синдром взаємного обтяження.

Застосування ОР можливе за допомогою авіаційних бомб, артилерійських снарядів, мін, хімічних фугасів, ракет і спеціальних виливних присгроїв. Встановити факт зараження ОР шкіри та одягу постраждалих і їх ран не завжди легко. Варто враховувати факт застосування противником хімічної зброї, однотипні скарги у пора­нених, доставлених з однієї ділянки бою. При огляді поранених можна виявити на пов’язці і обмундируванні сліди ОР, незвичний запах, набряк тканин навколо ран та інші ознаки.

Допоміжними методами діагностики можуть бути: хімічна індикація ОР у рані, гістолопчнІ дослідження ураженої тканини і рентгенографія ділянки поранення. При обстеженні пораненого з КХУ варто звертати увагу на такі симптоми:

– больові відчуття. При попаданні в рану люїзиту або сполук фосфору виникає сильний пекучий біль;

– запах. При попаданні в рану іприту можна відчути запах гірчиці. Люїзит має запах герані, дифосген – прілою сіна, синильна кислота надає рані запаху гіркого мигдалю;

– зміну кольору тканин, Іприт у рані виявляється плямами коричнево-бурого кольору, люїзит – сіро-попелястоіо кольору, фосфор викликає глибокі опіки; при ураженні синильною кислотою – тканини в рані червоного кольору;

– кровоточивість. Рани, заражені люїзитом, окисом вуглецю і синильною кислотою більше кровоточать;

-набряк тканин. Швидка поява набряку властива ранам, зараженим ОР шкірно­наривної дії;

-зміну шкіри навколо рани. При попаданні на шкіру люїзиту виникає бульозний дерматит, при попаданні іприту утворюються пухирі, заповнені жовтою рідиною, що з’являються на шкірі тільки до кінця 1-ї доби;

– некроз тканин. Тканини в рані, що зазнали впливу ОР шкірно-наривної дії, швидко некротизуються, а масштаби змертвіння залежать від характеру отрути, її кількості і часу дії;

– резорбтивну дію. Ураження високими концентраціями люїзичу та іприту супроводжуються набряком легень і розладами функції ЦНС.

Існує декілька методів розпізнавання ОР, що потрапили в рану. Способи хімічної індикації загальнодоступні І при наявності приладу ПХР-МВ можуть застосовува­тися в польових умовах. Мікроскопічне дослідження тканин, рентгенографія ділянки рани потребують спеціального устаткування і знань.

Матеріал для дослідження з рани або з інших місць варто брати до застосування засобів дегазації. Матеріал поміщають у пробірку і заливають спиртом, у якому і визначається ОР. Про наявність і характер ОР судять за появою певного забарв­лення екстракту при застосуванні спеціальних індикаторів.

Певне практичне значення при визначенні ОР шкірно-наривної дії, особливо люїзиту, має рентгенологічне дослідження. Деякі з ОР шкірно-наривної дії затриму­ють рентгенівські промені і є контрастними середовищами, тому цей спосіб застосо­вується для діагностики наявності ОР, кількісних змін отрути в різні терміни після поранення, а також контроль за повноцінністю хірургічної обробки зараженої рани.

Лікування ран, заражених ОР. Головним видом лікування ран, заражених ОР шкірно-наривної дії, залишаегься первинна хірургічна обробка, у завдання якої входить не тільки профілактика ранової інфекції, але і видалення отрути з органічму. Усі вогнепальні рани, заражені ОР, включаючи множинні осколкові, потребують хірургічної обробки з видаленням (при можливості) усіх сторонніх тіл.

Перед початком ПХО варто зробити дегазацію шкіри навколо рани: при уражен­ні іпритом — 10 % спиртовим розчином хлораміну, при ураженні люїзитом – 5 % розчином йоду. У тому й Іншому випадку ранова поверхня обробляється 5 % роз­чином перекису водню. Дегазацію шкіри і ранової поверхні можна здійсните рідиною ІПП-10.

Всі маніпуляції в заражених ранах проводять у рукавичках із застосуванням необхідної кількості інструментів і перев’язувального матеріалу, яких повинно бути достатньо через їх часту зміну в ході операції. У процесі роботи через кожні 15-20 хв рукавички потрібно обмивати дегазуючою рідиною, потім ізотонічним розчином хлориду натрію, Інструменти знезаражують, протираючи їх серветкою, змоченою бензином, а потім кип’ятять протягом 20-30 хв у 2 % розчині бікарбонату натрію. Заражені хірургічні рукавички миють теплою водою з милом, потім занурюють на 20-30 хв. у 5 % спиртовий розчин хлораміну і кип’ятять у воді (без додавання бікарбонату натрію) протягом 20-30 хв. Заражений перев’язувальний матеріал під час операції скидають у баки з дегазатором, а потім знищують.

Хірург перед операцією надягає: шапочку, окуляри, восьмишарову маску, клейончастий фартух, гумові чоботи, 2 стерильних халати (назустріч один одному), хірургічні рукавички.

При ПХО ран, заражених ОР, необхідно висікти розтрощені, некротизовані, заражені отрутою тканини. Особливо ретельно висікається підшкірна жирова клітковина, тому що вона добре вбирає і довго утримує ОР. Висічення уражених м’язів також повинно бути радикальним, тому що ділянки м’язових волокон, що скоротилися, можуть втягувати ОР у глибину рани. Кровоносні судини, що зазнали прямого шшивуОР шкірно-наривної дії, перев’язуються, для попередження можливої масивної повторної кровотечі. При зараженні ОР нервової о стовбура, його варто обробити дегазуючою рідиною і прикрити здоровими тканинами. Кісткова рана також потребує ретельної обробки, тому що кісткова речовина швидко вбирає і добре утримує ОР шкірно-наривної дії, У кістках, уражених ОР, швидко розвивається некроз з наступним утворенням секвестрів і остеомієліту з тяжким і тривалим перебігом.

Всі елементи зараження при сліпих пораненнях повинні бути видалені, оскільки вони є носіями ОР. Для уточнення їх локалізації проводиться рентгенографія, а полегшує пошук металевих сторонніх тіл спеціальний прилад – металошукач.

Заключним елементом 11X0 є дренування рани трубчастими дренажами й Інфільтрація тканин, що оточують рановий канал, розчином антибіотиків. Первинний шов на рану накладати заборонено. Для прискорення загоєння ран доцільно застосо­вувати відстрочений первинний або повторні шви.

ПХО ран, заражених ОР, різноманітних локалізацій має свої особливості:

– хірургічна обробка зараженої рани черепа і головного мозку повинна супрово­джуватися постійним промиванням рани 5 % розчином перекису водню. Видаляють усі тканини, заражені ОР, атакож кісткові відламки. Тверду мозкову оболонку оброб­ляють дегазуючою рідиною, розтинають і видаляють гематому Обережію, за допо­могою балончика відсмоктують мозковий детрит з наступним обережним вимиван­ням його залишків за допомогою іруші, наповненої теплим ізотонічним розчином хлориду натрію. Пошуки сторонніх тіл у глибині мозку, навіть заражених ОР, забо­ронені. Наприкінці обробки рану промивають 5 % розчином перекису водню, дре­нують і накладають асептичну пов’язку;

– хірургічна обробка заражених ран грудної стінки, а при показаннях і торако-томія, передбачають висічення нежиттєздатних і заражених тканин. Травмовані ділянки ребер повинні резекіуватись за межами їх зараження ОР. Хірургічна обробка рани легень передбачає щадне висічення тканини легені (вона стійка до ОР), видалення кісткових відламків зруйнованих ребер і, бажано, елементів ураження нри сліпих пораненнях. Плевральну порожнину необхідно дренувати трубчастими дренажами для евакуації плевральною вмісту, промивання плевральної порожнини і введення антибіотиків;

– при проникаючих ранах живота, заражених ОР шкірно-наривної дії, у всіх випадках показана ПХО ран живота. Не рекомендуємся проведення лапаротомії через рану. Кишкові петлі, що прилягають до ділянки очеревини в зоні поранення, мають яскраво-багряний колір, іноді з ділянками некрозу, які можуть стати джере­лом перитоніту. Такі ділянки рекомендується висікти і накласти шви, ири великій площі некрозу в тонкій кишці проводиться резекція цієї ділянки кишки з накладенням анастомозу “кінець у кінець”. Якщо в товстій кишці виявлена ділянка некрозу, її висікають і кишку виводять на черевну стінку у вигляді колостоми. Лапаротомію закінчують встановленням перфузійної трубки в малий таз для постійного зрошення черевної порожнини, проведення перитонеального діалізу і введення антибіотиків.

Обсяг допомоги на ЕМЕ при КХУ, Надання медичної допомоги пораненим зКХУ починається на нолі бою. При цьому важливе значення мають само-і взаємо­допомога.

Перша медична допомога включає: швидке одягання протигаза; тимчасове припинення кровотечі; введення антидотів; первинну дегазацію вмістом пакету протихімічного індивідуального; накладання пов’язки нарану; іммобілізацію травмо­ваних кінцівок; введення аналгетиків із шприц-тюбика; швидке винесення або виве­зення з осередку ураження.

Долікарська допомога включає: повторне введення антидотів; накладання або виправлення пов’язок; контроль накладеного джгута; введення аналгетиків; беззон-дове промивання шлунка і приймання адсорбенту при ураженні інритом і люїзитом; промивання очей водою або 2 % розчином бікарбонату натрію при ураженні іпритом і люїзитом; введення серцевих і дихальних засобів; приймання антибіотиків у таб­летках.

Перша лікарська допомога включає; – повторне введення антидотів фосфорор­ганічних ОР-внутрішньом’язово 1-2млбудаксиму,2-3мл 15 % розчину джшрокси-му; – часткову спеціальну обробку, при можливості, зі зміною білизни, обмундиру­вання і пов’язок; – хімічну дегазацію ран (опіків) у перев’язувальній: при зараженні ран фосфорорганічними ОР – обробка шкіри навколо ран сумішшю 8 % розчину бікарбонату натрію і 5 % розчину перекису водню, взятих порівну, а рани – 5 % розчином бікарбонату натрію; при ураженні іпритом – обробка шкіри навколо ран (опіків) 10 % розчином хлораміну, аран – 5 % розчином перекису водню; при уражен­ні люїзитом – обробка шкіри навколо ран (опіків) 5 % розчином йоду, промивання ран 5 % розчином перекису водню;

– з метою профілактики ранової інфекції – введення антибіотиків і правцевого анатоксину (0,5 ми);

– проведення невідкладних заходів першої лікарської допомоги з приводу поранень, травм і опіків;

– при судомах, психомоторному збудженні в уражених фосфорорганічними ОР – введення 1 мл 3 % розчину феназепаму або 5 мл 5 % розчину барбамілу;

– введення серцевих, судинних і знеболювальних засобів.

При ураженнях фосфорорганічними ОР морфін протипоказаний, доцільно вико­ристовувати анальгін з димедролом.

Кваліфікована хірургічна допомога включає: (повну спеціальну обробку; введен­ня антидотів; оперативні втручання за життєвими показаннями – стиснення голов­ного мозку, яке наростає, іривала кровотеча будь-якої локалізації, асфіксія, відкритий і напружений пневмоторакс, пошкодження магістральних судин кінцівок, анаеробна інфекція; ПХО ран, заражених ОР; шфузійну і дезінтоксикаційну терапію; евакуацію поранених з КХУ),

Спеціалізована хірургічна допомога при КХУ надається в госпіталях відповід­ного профілю.

Комбіновані термомеханічні ураження (КТМУ). КТМУ виникають внас­лідок поєднання опіків, отриманих від вшшву на орішшм світлового випромінювання ядерного вибуху, полум’я пожеж, запальних сумішей, з механічними травмами, викликаними ударною хвилею (мінно-вибухові поранення) або різноманітними елементами ураження (кулі, осколки, стріли). Тяжкість механічної травми, її локалізація, а також площа і глибина опіку в сукупності визначають особливості патогенезу і клінічного перебігу термомеханічних уражень.

При множинних і поєднаних механічних травмах, що комбінуються з опіками, клінічна симптоматика залежить від переважання пошкодження тих або інших орга­нів, площі і глибини опіку. Розвивається складний опіково-травматичний шок. Кро­вотеча з пошкоджених тканин і органів, плазмо- і лімфовтрата травмованих і обпале­них тканин зумовлюють гіповолемію, порушення гемодинаміки і транспорту кисню. Істотне значення має порушення функції пошкоджених органів, у тому числі й обпечених ділянок шкіри. Зменшення кровопостачання тканин і органів внаслідок гіпотензії сприяє наростанню гіпоксії, виникненню ацидозу, появі в крові токсичних речовин. Інтоксикація посилюється при всмоктуванні продуктів розпаду з травмова­них, обпечених та ішемізованних тканин, викликаючи порушення функції нирок і печінки. Синдром взаємного обтяження при таких ураженнях виражається нарос­танням тяжкості загальної реакції на комбіновану травму, особливо в ранній її період. Шок розвивається швидше і виражений у більшій мірі, ніж при таких же ізольованих опіках або механічних травмах.

При КТМУ механічна травма (порожнинні поранення, множинні пошкодження опорно-рухового апарату) спочатку викликає переважання в клінічній каргині ознак ТШ, а потім з’являється більш тривалий і тяжкий опіковий шок.

Опік і механічні пошкодження продовжують обтяжувати один одного і після виведення ураженого з шоку.

Загальні принципи і методи надання медичної допомоги постраждалим з КТМУ. Обсяг медичної допомоги і послідовність лікувальних заходів при КТМУ визначаються видом ураження і шловним у даний період компонентом. У ранні терміни невідкладна допомога повинна усувати наслідки механічної травми. Здійс­нюються хірургічні втручання зажиттєвими показаннями при пораненнях і травмі живота, грудної порожнини, черепа і тловного мозку, кровотечі й анаеробній інфекції. Опікова рана в ранні терміни звичайно не потребує хірургічного втручання, за винят­ком некротомії при піибоких (Шб – IV стуї іеня) циркулярних опіках кінцівок, ірудної клітки і шиї, Лікування опіково-травматичного шоку при цьому повинно починатися до операції і продовжуватися під час операції та у післяопераційний період.

Лікування шоку при КТМУ різноманітних локалізацій має такі особливості:

-при опіках і травмі з масивною крововтратою необхідне переливання ротшну Рінгера, реосорбілакту, сорбілакту, консервованої еритроцитної маси;

-якщо опік поєднаний з іравмою черепа і шювного мозку, то показана інфузійна терапія, що включає дегідратаційні засоби (лазикс, манітол, сульфат магнію);

– при опіку і проникному пораненні живота рідину вводять тільки иаренігрально;

– ураження дихальних шляхів при опіковому шоці не є протипоказанням до Інфузійної терапії. При поєднанні інгаляційного ураження з травмою і рудної клітки І різкому порушенні дихання роблять трахеостомію з наступною санацією трахео-бронхіального дерева;

– при комбінаціях опіків з переломами кісток надійна фіксація кісткових відламків значно зменшує вплив механічної травми і спрощує лікування опікової рани.

У ході ліквідації наслідків механічного пошкодження на перший план вису­вається завдання хірургічного відновлення втраченого в результаті глибокого опіку шкірного покриву, чим і завершується в основному комплекс хірургічного лікування комбінованої травми.

Для активізації репаративних процесів, попередження і лікування травматичної і опікової хвороб проводять антибактеріальну і ірансфузійну терапію, широко використовують кортакостероїдні та анаболІчні гормони, засоби стимуляції імунітету.

Для прискореного відторгнення змертвілих у результаті опіку тканин застосову­ють некролітичні засоби (40 % саліцилова мазь, протеолітичні ферменти) і щадну некректомію. Під час очищення обпечених ран від некротизованих тканин роблять оперативне відновлення шкірного покриву (автопластика гранулюючих ран сіт­частим трансплантатом, “марками”).

Надання медичної допомоги постраждали м з КТМУ на ЕМЕ. В осередку масових втрат при наданні першої медичної і долікарської допомоги необхідно: (загасити одяг; зупинити зовнішню кровотечу; накласти пов’язку на опікову поверх­ню і рану; ввести аналгетик за допомогою шприц-тюбика; накласти транспортну шину на ушкоджену кінцівку; вгамувати спрагу (при відсутності протипоказань),

Перша лікарська допомога включає невідкладні заходи першої лікарської допомоги – припинення зовнішньої кровотечі, контроль правильності накладеного джіуга, доступне для цього етапу, протишокове лікування (розчин Рінгера, сорбІлакт, реосорбілакт), накладання оклюзійної пов’язки при відкритому пневмотораксі і пункція плевральної порожнини голкою Дюфо при напруженому пневмотораксі.

Повний обсяг першої лікарської допомоги додатково включає: пиття соляно-лужного розчину; усунення недоліків накладених пов’язок і транспортної іммобіліза­ції; введення антибактеріальних препаратів (офлоксацин, ципрофлоксацин, флушна-зол, ципрофлоксацин), 0,5 мл правцевого анатоксину; провідникова або сегментарна новокаїнові блокади; заповнення первинної медичної картки.

Кваліфікована медична допомога включає: хірургічні втручання за невідклад­ними показаннями: остаточне припинення кровотечі, ліквідацію асфіксії, усунення стиснення головного мозку, лапаротомію при проникних пораненнях живша, широкі розрізи при анаеробній інфекції, ампутацію кінцівок при їх відривах і руйнаціях; комплексну терапію травматичного і опікового шоку; некротомію при циркулярних опіках шиї і грудної клітки, що утруднюють дихання; некротомію при циркулярних опіках кінцівок і порушенні кровообн-у в них.

Спеціалізоване хірургічне лікування при КТМУ проводиться в госпіталях від­повідного профілю.

При наданні спеціалізованої медичної допомоги вирішується питання про ева­куацію в тилові госпіталі Міністерства охорони здоров’я України уражених з КТМУ, безперспективних до повернення в стрій і з тривалими термінами лікування.