Головна / Хірургія / Профілактика хірургічної інфекції

Профілактика хірургічної інфекції

Мета:

• вивчити основні положення асептики і антисеп­тики (мал. 2);

• оволодіти методами оброблення рук і операцій­ного поля.

Аж до XIX ст. хірурги не знали про існування мікробів і їх роль у розвитку гнійних процесів.

Опе­рації виконувались нестерильними інструментами. Майже всі рани нагноювалися, у деяких хворих роз­вивався сепсис.

Створення і наукове обґрунтування асептики належить англійському хірургу Дж. Лістеру (1827— 1912 рр.). Ґрунтуючись на відкриттях Л. Пастера про причини розвитку бродіння і гниття, Лістер дійшов висновку, що причиною нагноєння ран є мікроби, які потрапили в них з повітря або занесені під час операції руками хірургів.

Під терміном «інфекція» розуміють реакцію ор­ганізму люд ини на мікроорганізми, найчастіше мікро­би. Під терміном «хірургічна інфекція» мають на увазі гнійно-запальні процеси в організмі людини, спричи­нені попаданням хвороботворних (гноєтворних) мік­робів; такі процеси вимагають хірургічного лікування (фурункули, карбункули, флегмони тощо).

При вивченні хірургічної інфекції необхідно знати такі поняття, як:

• первинна інфекція — процес, що розвивається при первинному забрудненні рани;

• реінфекція — повторне забруднення на місці ліквідації первинної інфекції; суперінфекція —

• повторне зараження в умовах незавершеного інфекційного процесу, яке зазви­чай перебігає агресивно.

Для попадання мікробів в організм потрібні «вхідні ворота», тобто порушення цілості покриву (шкіри, слизових оболонок).

Мал. 2. Структурна схема теми «Профілактика хірургічної інфекції»

Мал. 3. Основні шляхи поширення інфекції

Хірургічна інфекція залежить від двох чинників:

від дози і вірулентності мікробів, що проникли в організм;

від захисних сил організму.

Що більш виражений перший чинник і менший другий, то сильніше розви­вається інфекція.

В основі профілактики хірургічної інфекції лежить посилення захисних сил організму, зменшення забруднення шкіри і слизових оболонок мікрофлорою, а та­кож попередження і своєчасне хірургічне оброблення ушкоджень.

Для того щоб попередити попадання інфекції в рану, необхідно знати її основ­ні джерела і шляхи поширення (мал. 3). Інфекція може потрапити двома шляха­ми: екзогенним і ендогенним.

Основні джерела екзогенної інфекції:

— повітря з часточками пилу, на яких осідають мікроорганізми;

— виділення з носової частини глотки (носоглотки) і верхніх дихальних шляхів

— хворих, відвідувачів і медперсоналу;

— виділення з гнійних ран;

— побутові забруднення.

У рану екзогенна інфекція може проникнути трьома основними шляхами: повітряно-крапельним; контактним; імплатаційним.

Джерело ендогенної інфекції знаходиться в організмі хворого (гноячкові за­хворювання шкіри, каріозні зуби, запалення мигдаликів, слизової оболонки ди­хальних шляхів тощо).

Збудники інфекції можуть бути занесені в рану як під час операції, так і в післяопераційний період кровоносними судинами (гематогенний шлях) і лімфа­тичними судинами (лімфогенний шлях).

У хірургії вироблена чітка система заходів, яка дає змогу зменшити небезпеку попадання мікробів у рану. Це досягається дотриманням методів асептики і анти­септики, що є основою сучасної хірургії.

Внутрішньо лікарняна інфекція (госпітальна) — захворювання або усклад­нення, розвиток яких пов’язаний з інфікуванням хворого під час знаходження в хірургічному стаціонарі.

Госпітальна інфекція має такі характерні особливості:

Її збудники стійкі до основних антибіотиків і антисептичних засобів. Це пов’язано з пасивуванням мікрофлори в умовах хірургічного стаціонару, де в повітрі, на поверхнях, в організмі хворих наявні низькі концентрації антимік­робних засобів.

Збудниками є звичайні умовно-патогенні мікроорганізми, найчастіше стафі­локок, клебсієла, кишкова паличка, протей тощо.

Виникає у ослаблених в результаті хвороби або операції пацієнтів, часто є суперінфекцією.

Часто виникають масові ураження одним штамом мікроорганізму, що виявля­ються схожою клінічною картиною захворювання (ускладнення).

ПРОФІЛАКТИКА ГОСПІТАЛЬНОЇ ІНФЕКЦІЇ

1. Скорочення передопераційного періоду.

2. Урахування при госпіталізації особливостей заповнення палат (в одній палаті повинні знаходитись хворі приблизно з однаковою тривалістю перебування в стаціонарі).

3. Раннє виписування з наглядом вдома.

4. Зміна антисептичних засобів і антибіотиків, використовуваних у відділенні.

5. Раціональне призначення антибіотиків.

6. За можливості — закриття хірургічних стаціонарів на провітрювання (1 міс на рік). Цей захід обов’язковий для гнійних відділень, а також при спалаху госпітальної інфекції.

Асептика (а — без, septicus — гниття) — метод роботи із запобіганням гниттю.

Асептика — це сукупність методів і прийомів роботи, спрямованих на попе­редження попадання інфекції в рану, організм хворого; створення безмікробних стерильних умов шляхом використання організаційних заходів, активних знеза­ражувальних хімічних речовин, а також технічних засобів і фізичних чинників.

У сучасній асептиці зберегли своє значення два основні принципи: усе, що стикається з раною, має бути стерильне;

хірургічні хворі мають бути поділені на два потоки: «чисті» і «гнійні».

Профілактика повітряно-крапельної інфекції

При повітряно-крапельному шляху поширення інфекції мікроорганізми потрап­ляють у рану з навколишнього повітря, де вони знаходяться на часточках пилу або в краплях виділень з верхніх дихальних шляхів чи ранового ексудату.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ І ОБЛАШТУВАННЯ ХІРУРГІЧНОГО СТАЦІОНАРУ

Принцип дотримання правил асептики і антисептики лежить в основі організації хірургічного стаціонару. Це необхідно для профілактики ранової інфекції, ство­рення необхідних умов для виконання операцій, обстеження і післяопераційного догляду за хворими.

ОСНОВНІ СТРУКТУРНІ ПІДРОЗДІЛИ ХІРУРГІЧНОГО СТАЦІОНАРУ

Приймальне відділення. Призначене для прийому, реєстрації, огляду, санітар­но-гігієнічної обробки і транспортування хворих до лікувальних відділень.

Лікувально-діагностичні відділення. Особливості облаштування лікувально-діагностичних відділень хірургічного профілю підпорядковані правилам асептики і антисептики. При плануванні багатопрофільних лікарень враховують особли­вості контингенту хворих, устаткування хірургічних відділень, призначених для обстеження і лікування пацієнтів з певними захворюваннями. Виділяють спе­ціалізовані відділення (кардіохірургічні, урологічні, травматологічні, нейрохірур­гічні тощо) — це робить лікування ефективнішим і дає змогу запобігти можливим ускладненням.

Операційний блок. Найбільш чисте місце хірургічного стаціонару. Саме в опе­раційному блоці необхідне найбільш суворе дотримання правил асептики. Опе­раційний блок має розташовуватись окремо, у разі можливості виноситись у спе­ціальні прибудови, сполучені переходом з основним лікарняним комплексом. Для того щоб запобігти забрудненню повітря і приміщень у безпосередній близькості від операційної рани, при організації операційного блока дотримуються принципу зональності.

Існує 4 зони стерильності.

1. Зона абсолютної стерильності: операційна, стерилізаційна.

2. Зона відносної стерильності (суворого режиму): передопераційна, наркозна.

3. Зона обмеженого режиму: приміщення для зберігання крові, переносної апа­ратури, приміщення для чистої білизни.

4. Зона спільного режиму: кабінет завідувача, старшої операційної сестри, при­міщення для брудної білизни.

Виділяють різні види операційних: планові і екстрені, чисті і гнійні.

Види прибирання:

1. Поточне — проводиться в ході операції.

2. Після кожної операції — виносяться всі відпрацьовані матеріали, протираєть­ся операційний стіл.

3. Завершальне (наприкінці робочого дня) — миються підлоги, стіни.

4. Попереднє (на початку робочого дня) — протираються горизонтальні по­верхні.

5. Генеральне— 1 раз на тиждень операційна миється з використанням анти­септичних розчинів.

Розділення потоків хворих. Розділення «чистих» і «гнійних» хворих — ос­новний принцип асептики. Залежно від потужності стаціонару існують різні спосо­би вирішення цієї проблеми.

МЕТОДИ БОРОТЬБИ З ІНФЕКЦІЄЮ У ПОВІТРІ

• Носіння масок. Маски використовуються медичним персоналом для запобіган­ня потраплянню при диханні крапель секрету з носоглотки і ротової порожни­ни в зовнішнє середовище. Існують два типи масок: фільтрівні і відбивні. До фільтрівних належать марлеві маски. Тришарові маски затримують 70 % мік­роорганізмів, що видихаються, чотиришарові — 88 %, шестишарові — 96 %. При зволоженні марлі її фільтрівна здатність знижується. Через 3 год 100 % тришарових масок значною мірою вже засіяні мікрофлорою. Носіння масок обов’язкове в операційній, перев’язувальній.

Бактерицидні лампи. Існують спеціальні лампи, які випромінюють ультра­фіолетові промені. Промені з такою довжиною хвилі мають максимальний бактерицидний ефект. Одна лампа протягом 2 год стерилізує ЗО м3 повітря і знищує мікроорганізми на відкритих поверхнях.

Вентиляція. Провітрювання і вентиляція приміщень на ЗО % знижують за­брудненість повітря мікроорганізмами.

Особиста гігієна хворих і медперсоналу. При поступленні в стаціонар хворі проходять через санпропускник в приймальному відділенні. Медперсонал повинен дотримуватись правил особистої гігієни, слідкувати за відсутністю у себе застудних і гноячкових захворювань.

Профілактика контактної інфекції

Зводиться до виконання одного з головних принципів асептики: «Усе, що стикаєть­ся з раною, має бути стерильне».

З раною стикаються:

— хірургічні інструменти;

— перев’язувальний матеріал і хірургічна білизна; руки хірурга;

— операційне поле (шкіра самого хворого).

СПОСОБИ ПРОФІЛАКТИКИ

Дезінфекція. Комплекс заходів, спрямованих на зменшення кількості патогенних і умовно-патогенних для людини мікроорганізмів на інструментах і предметах зов­нішнього середовища.

Стерилізація. Комплекс фізичних і хімічних способів повного знезараження медичних інструментів, приладів, апаратів тощо. Для цього використовують обпалення, пастеризацію, кип’ятіння, сухожаровий метод, автоклавування.

Профілактика інфекції при імплантації

Імплантація — впровадження з лікувальною метою в організм хворого штучних або чужорідних матеріалів і пристосувань.

Профілактика вимагає абсолютної стерильності всіх предметів, що контакту­ють з організмом хворого, оскільки при імплантації є практично 100 % контагіозність і поширення інфекції.

Таким чином, будь-яке імплантоване тіло — можливе джерело так званої інфекції, що дрімає. Усі імплантанти мають бути стерильні, спосіб стерилізації визначається тим, з якого вони матеріалу. Основним джерелом імплантаційної інфекції є шовний матеріал, дренажі.

Основою асептики є стерилізація. Методи і засоби стерилізації мають забезпе­чувати знищення всіх, у тому числі стійких, мікроорганізмів — як патогенних, так і непатогенних. Найбільш стійкими є спори мікроорганізмів. Використовувані в практиці методи і засоби мають бути ефективними в плані бактерицидної і спороцидної активності, безпечними для хворих і медперсоналу і не повинні погіршува­ти робочі властивості інструментів.

У сучасній асептиці використовують:

І. Фізичні методи.

1. Термічна стерилізація:

• стерилізація парою під тиском (автоклавування);

• стерилізація гарячим повітрям (сухожарова).

2. Променева стерилізація.

II. Хімічні методи.

1. Газовий спосіб.

2. Стерилізація розчинами хімічних препаратів.

Такі поширені колись способи термічної стерилізації інструментів, як обпалення і кип’ятіння, зараз у хірургічній практиці не використовують. їх можна застосовувати в домашніх умовах за відсутності інших можливостей. Обпалення металевих інструментів проводиться відкритим полум’ям. Від кип’ятіння, яке дов­гий час було основним способом стерилізації інструментів, відмовились, оскільки при цьому досягається температура лише 100 °С, а її недостатньо для знищення спороутворювальних бактерій.

АВТОКЛАВУВАННЯ

При такому способі стерилізації діючим агентом є гаряча пара.

В автоклаві мож­ливе нагрівання води при збільшеному тиску. Це підвищує точку кипіння води і, відповідно, температуру пари до 132,9 °С (при тиску 2 атм).

Існує два режими стерилізації:

при тиску 1,1 атм і 120 °С — 45 хв (щадний режим);

при тиску 2 атм і 132 °С — 20 хв (загальний режим).

Після закінчення стерилізації бікси якийсь час залишаються в гарячому ав­токлаві для просушування при трохи відкритих дверцятах. Вийнявши бікси з автоклава, закривають отвори в стінках біксів і позначають дату стерилізації (на прикріпленому до бікса шматочку церати). Закритий бікс зберігає стерильність інструментів, що знаходяться в ньому, протягом 72 год.

СТЕРИЛІЗАЦІЯ ГАРЯЧИМ ПОВІТРЯМ

Діючим агентом при цьому способі є нагріте повітря. Стерилізація здійснюється в сухожарових шафах-стерилізаторах при закритих дверцятах протягом 1 год при температурі 180 °С (загальний режим) і протягом 2,5 год при 160 °С (щадний ре­жим).

ПРОМЕНЕВА СТЕРИЛІЗАЦІЯ

Антимікробне оброблення може здійснюватись за допомогою іонізаційного випро­мінювання (гамма-промені), ультрафіолетових променів і ультразвуку. Викорис­товують, наприклад, ізотопи 137Cs.

Інструменти та інші матеріали стерилізують у герметичних упаковках; при цілості останніх можуть зберігатися до 5 років.

ГАЗОВА СТЕРИЛІЗАЦІЯ

Здійснюється в спеціальних герметичних камерах. Діючим агентом є пари фор­маліну (на дно камери кладуть пігулки формальдегіду) або етилен оксиду. Інстру­менти вважають стерильними через 6—48 год (залежно від компонентів газової суміші і температури в камері).

СТЕРИЛІЗАЦІЯ РОЗЧИНАМИ АНТИСЕПТИКІВ

Належить до холодних способів стерилізації і не призводить до затуплення інструмен­тів, завдяки чому застосовується для оброблення ріжучих хірургічних інструментів. Для стерилізації можуть використовуватись три різні розчини: потрійний розчин (20 г формаліну, 10 г карболової кислоти, ЗО г соди і вода до 1 л);

96 % етиловий спирт;

6 % розчин пероксиду водню.

Для холодної стерилізації інструменти в розкритому або розібраному вигляді повністю занурюють в один із розчинів.

При замочуванні в спирті або потрійно­му розчині інструменти вважаються стерильними через 2—3 год, у пероксиді вод­ню — через 6 год.

Стерилізовані інструменти, білизна тощо підлягають обов’язковому контролю. Кон­тролюють як ефективність стерилізації, так і якість передстершгізаційного оброблення.

КОНТРОЛЮВАННЯ СТЕРИЛЬНОСТІ

Стерильність може перевірятись безпосередньо (бактеріологічне дослідження, про­водиться раз на 7—10 днів) або непрямими методами (за допомогою тест-ампули).

КОНТРОЛЮВАННЯ ЯКОСТІ ПЕРЕДСТЕРИЛІЗАЦІЙНОГО ОБРОБЛЕННЯ

З цією метою використовують хімічні реактиви, за допомогою яких можна вияви­ти на інструментах сліди невідмитої крові або залишки мийних засобів. Реактиви змінюють свій колір за наявності відповідних речовин (кров, лужні мийні засоби). Така перевірка проводиться після оброблення перед стерилізацією.

Для виявлення крові використовується бензидинова проба (амідопіринова); для виявлення слідів мийних засобів — фенолфталеїнова проба. Універсальною вважається ізопіранова проба.

ОБРОБЛЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОГО ПОЛЯ

Заздалегідь проводиться санітарно-гігієнічне оброблення хворого (миття у ванні або під душем, заміна натільної і постільної білизни, гоління операційного поля сухим способом). На операційному столі поле обробляється хімічними антисепти­ками (йодонат 1 %, йодоперон 1 %, 70 % етиловий спирт, 2,4 % первомур).

При цьому слід дотримуватись таких правил:

широке оброблення;

послідовність від центра до периферії;

багатократність оброблення в ході операції (правило Гроссіха—Філончикова): шкіра обробляється перед обмеженням, після обмеження, безпосередньо перед розтином, періодично в ході операції, перед накладанням шкірних швів і піс­ля нього;

забруднені ділянки обробляються останніми.

ОБРОБЛЕННЯ ІНСТРУМЕНТІВ

Інструменти послідовно обробляють у два етапи: виконуються передстерилізація і безпосередньо стерилізація.

Вид і обсяг передстерилізації визначаються ступенем інфікованості інстру­ментів, а спосіб стерилізації залежить від виду інструментів.

ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕДСТЕРИЛІЗАЦІЙНОГО ОБРОБЛЕННЯ

1. Знезараження. Використані інструменти в розкритому або розібраному виг­ляді занурюють у дезінфекційні засоби кімнатної температури. Як дезінфек­ційні засоби використовують: 3 % розчин хлораміну (експозиція 40—60 хв), 6 % розчин пероксиду водню (90 хв). Після знезараження інструменти проми­вають проточною водою до зникнення запаху хлору.

2. Миття. Інструменти занурюють у спеціальний мийний (лужний) розчин, до складу якого входять мийний засіб (пральний порошок), пероксид водню і вода. Температура розчину 50—60 °С, експозиція 20 хв. Потім кожний інс­трумент миють у цьому розчині протягом ЗО с, обполіскують у проточній воді, потім — у дистильованій і викладають на решітку.

3. Висушування. Може здійснюватись природним чином або в сухожаровій шафі при 80 °С до зникнення вологи.

ОБРОБЛЕННЯ РУК

Оброблення (миття) рук — дуже важлива процедура. Існують певні правила миття рук. Послідовно треба виконати механічну і хімічну (знежирення) обробку. Руки ретельно миють під краном щіткою і милом від кінчиків пальців до верхньої трети­ни передпліччя. При цьому дотримуються принципу: «Не торкатись обробленими ділянками рук менш чистої шкіри і предметів».

Для подальшої обробки використовують антисептичні засоби. Вони повинні мати сильну антисептичну дію і бути нешкідливими для шкіри.

Розрізняють такі способи оброблення рук.

Класичні методи:

Спасокукоцького — Кочергина: здійснюється в двох тазах по 3 хв у 0,5 % роз­чині нашатирного спирту;

Альфельда — Фюрбрінгера та ін.: мають лише історичний інтерес і зараз не застосовуються.

Сучасні методи:

Бруно: руки обробляють протягом 10 хв 96 % етиловим спиртом за відсутності проточної води;

оброблення первомуром: здійснюється в одному тазу 2,4 % розчином протягом 1 хв;

оброблення хлоргексидином, дегміном, дегміцидом тощо.

Первомур готують так. У колбі змішують 171 мл ЗО—33 % пероксиду водню і 69 мл 100 % мурашиної кислоти; ставлять на 1 год у холодильник, періодично збовтуючи.

Потім доливають до 10 л дистильованою водою (тобто доливають 9 л 760 мл дистильованої води).

Термін «антисептика» ввів у 1750 р. англійський хірург Прінгл, описавши ан­тисептичні властивості хініну.

Англійський хірург Дж. Лістер запропонував для боротьби з мікробами в опера­ційній використовувати 2—3 % розчин карболової кислоти (розпилювали в повітрі операційної, обробляли ним руки, інструмент, перев’язувальний і шовний матеріал).

Антисептика (anti— проти, septicus — гниття) — це система заходів, спря­мованих на знищення мікробів у рані, організмі з використанням активних хіміч­них речовин і біологічних чинників, а також механічних і фізичних методів.

Розрізняють такі види антисептики:

1. Механічна — знищення мікробів механічними методами (мал. 4):

Мал. 4. Основні заходи механічної антисептики
Мал. 5. Основні заходи фізичної антисептики

туалет рани проводиться при перев’язуванні і при першій медичній допо­мозі — оброблення країв рани 1 % розчином йодонату, промивання перокси­дом водню, висушування;

первинна хірургічна обробка (ПХО) ран — вона перетворює забруднену бак­теріями рану на асептичну завдяки вирізанню країв, стінок і дна рани з вида­ленням мертвих тканин, згустків крові, сторонніх тіл;

вторинна хірургічна обробка інфікованої рани — у разі її інфікування (гній­на рана), видалення нежиттєздатних тканин, гною, розтин кишень, набряків; доки не зроблений розтин і не видалений гній, жодні антибіотики і антисепти­ки не дадуть ефекту;

розтин гнійників (абсцесів, флегмон) або їх пункція (плевральна пункція при гнійному плевриті).

2. Фізична — знищення мікробів фізичними методами (мал. 5):

• дренування ран за допомогою тампонів, турунд з гігроскопічного матеріалу;

• укладати їх треба нещільно, функціонують 8 год, а потім стають перешкодою для відтоку;

• для поліпшення відтоку їх змочують гіпертонічними розчинами (10 % хлорид натрію, 25 % сульфат магнію), створюючи різницю в осмотичному тиску; використовують також гумові випускані, дренажі;

• використання сорбентів, які адсорбують на своїй поверхні мікроби і токсини; зазвичай це речовини на основі вуглецю у вигляді порошку або волокон; промивання, висушування (при опіках для утворення струпа постраждалих тримають у палатах з високою температурою і низькою вологістю);

• використання технічних засобів:

— ультразвуку при лікуванні гнійних ран; у рану наливають розчин антисептика і вводять наконечник приладу з низькочастотними ультразвуковими коливан­нями; завдяки коливанню рідини поліпшуються мікроциркуляція і йонізація води, а це порушує окисно-відновні процеси в мікробній клітині (ультразвуко­ва кавітація рани);

— лазерне випромінювання малої потужності (газовий вуглекислий лазер) впли­ває бактерицидно на стінки гнійної рани;

— рентгенотерапія для придушення інфекції в невеликих осередках (кістковий панарицій, гідраденіт).

3. Хімічна антисептика — знищення мікробів у рані, патологічному осередку або організмі за допомогою хімічних речовин (мал. 6).

Мал. 6. Основні заходи хімічної антисептики

Класифікація хімічних антисептиків

1. За призначенням і способом вживання:

• для оброблення інструментів, предметів догляду, миття стін, підлог;

• зовнішні — для оброблення шкіри, промивання ран, слизових оболонок, об­роблення рук;

• засоби хіміотерапії — вводяться всередину, діючи резорбтивно в організмі.

2. За хімічною будовою:

• група галоїдів:

– 1—5—10 % спиртові настойки йоду;

– 1 % йодинол для промивання ран;

– 1 % йодонат і йодопірон — органічні сполуки йоду;

– повідонйодин (0,1—1 % вільного йоду) — органічні сполуки у вигляді аерозо­лю;

– водний або спиртовий розчин Люголя для стерилізації кетгуту;

– 1—3 % розчини хлораміну Б;

• спирти 96 % і 70 %;

• альдегіди (формалін);

• феноли (потрійний розчин);

• барвники (1—2 % діамантовий зелений, 1—2 % спиртовий метиловий синій (може бути водний розчин));

• кислоти (саліцилова, 2—4 % борна); луги (нашатирний спирт);

• окисники (3 % розчин пероксиду водню, перманганату калію);

• детергенти (поверхнево-активні речовини) — хлоргексидину біглюконат, дегмін, дегміцид;

• похідні нітрофурану (фурацилін 1:5000, лифузоль (аерозоль), уроантисептики (фурадонін, фуразолідон, фурагін));

• похідні 8-оксихіноліну (5-НОК, ентеросептол, інтестопан); похідні хіноксаліну (0,1 % розчин діоксидину внутрішньовенно краплинно); похідні нітроімідазолу — метронідазол (трихопол); смоли, дьогті — дьоготь березовий, іхтіол, нафталан;

• антисептики рослинного походження — хлорофіліпт, календула, ектерицид, баліз;

сульфаніламідні препарати — бактеріостатичний ефект за термінами дії, ком­біновані (бісептол).

4. Біологічна антисептика (мал. 7).

Речовини біологічного походження, які безпосередньо впливають на мікро­би, — біологічні антисептики прямої дії. Вони розсмоктують не­кротичні тканини, розріджують гній, діють протизапально, очищаючи рани від некротичних тканин і мікробів:

• протеолітичні ферменти тваринного походження: трипсин, хімотрипсин, хімопсин (їх виготовляють із підшлункової залози великої рогатої худоби); терилітин — продукт життєдіяльності плісеневого грибка;

• іруксол — мазь, до складу якої входить левоміцетин.

Засоби пасивної імунізації:

— ППС і протиправцевий гаммаглобулін для профілактики і лікування правця; протигангренозна сироватка;

— бактеріофаги: антистафілококовий, антистрептококовий, використовують міс­цево для промивання і лікування гнійних ран;

Мал. 7. Основні засоби біологічної антисептики

антистафілококова гіперімунна плазма — це нативна плазма донорів, імуні­зованих стафілококовим анатоксином; антисиньогнійна гіперімунна плазма.

Біологічні антисептики опосередкованої дії стимулюють спроможність організ­му хворого знищувати мікроорганізми.

Методи стимуляції неспецифічної резистентності: УФО, вітамінотерапія, повноцінне харчування покращують функцію імунної системи;

ультрафіолетове і лазерне опромінення крові (екстракорпоральне і внутрішньосудинне);

вживання препаратів ксеноселезінки (проводять перфузії через селезінку або готують з неї суспензії);

переливання крові та її препаратів, перш за все плазми і суспензії лімфо­цитів.

Речовини, які стимулюють неспецифічний імунітет:

препарати загруднинної залози (тималін, Т-активін) великої рогатої худоби, продигіозан, левомізол, лізоцим, інтерферон, інтерлейкіни.

Препарати для стимуляції активного специфічного імунітету:

• вакцини, стафілококові і правцеві анатоксини.

5. Змішана антисептика.

Поєднує в собі різні види антисептики.