Органи переднього середостіння

Загруднинна залоза розташована у верхньому плевральному полі (area interpleurica superior s. thymica), за ручкою груднини, прилягаючи до загруднинної фасції. Позаду залози розташовані плечо-головні вени та дуга аорти, знизу та ззаду — перикард. Ззовні фасціальний футляр залози пов’язаний з фасціальними піхвами плечоголовних вен, перикардом, дутою аорти, складками плеври. Загруднинна залоза досягає повного розвитку у дитини 2—3 років життя. У підлітків 14—15 років маса її становить 30—40 г. У дорослих відбувається повільна інволюція залози, і в осіб 60—70 років маса її зменшується до 10—5 г.

Плечо-головні вени (права та ліва) утворені шляхом злиття підключичної та внутрішньої яремної вен. Права плечо-головна вена коротша (довжина — 2—3 см) за ліву. Утворившись позаду правого груднинно-ключичного з’єднання, вона прямує косо вниз та присередньо до місця злиття з однойменною веною лівого боку, розташовуючись при цьому більш поверхнево і правіше від плечо-головного стовбура. Спереду плечо-головна вена прикрита груднинно-ключично-соскоподібним і груднинно-під’язиковим м’язами, а нижче — хрящем І ребра. Ліва плечо-головна вена приблизно вдвічі довша за праву. Утворившись позаду лівого груднинно-ключичного з’єднання, вона проходить за ручкою груднини косо праворуч і вниз, тісно прилягає до дуги аорти, перетинає спереду ліву підключичну артерію й початкові відділи лівої загальної сонної та плечо-головної артерій. З’єднавшись, ліва та права плечо-головні вени формують верхню порожнисту вену (v. cava superior).

Проекція верхньої порожнистої вени відповідає правому краю груднини на протязі від І до III ребер. Це широка судина завдовжки 4—5 см. На рівні третього ребрового хряща вона вливається в праве передсердя. Ззаду й зліва до верхньої порожнистої вени прилягає трахея. У задню, інколи в праву стінку вени на рівні середньої третини її довжини впадає непарна вена. Нижче місця її впадання верхня порожниста вена прилягає до кореня правої легені. У клітковині позаду зазначеної судини проходить правий блукаючий нерв, а вздовж правої її стінки — правий діафрагмовий нерв. Зліва до верхньої порожнистої вени прилягає висхідний відділ аорти (pars ascendens aortae). Через міцну фіксацію до правої середостінної плеври стінки верхньої порожнистої вени в разі її поранення не спадаються, що часто призводить до повітряної емболії.

Висхідний відділ аорти розташований у перикарді, довжина його становить 5— 6 см. Початок його спереду та ліворуч прикриває легенева артерія, спереду й праворуч — праве вушко серця. Позаду висхідного відділу аорти лежить права легенева артерія, праворуч — верхня порожниста вена.

Дуга аорти спрямована косо справа наліво та спереду назад. Початковий відділ дуги аорти спереду прикритий правою плевральною заглибиною (recessus costomediastinalis dexter), кінцевий відділ — лівою плевральною заглибиною (recessus costomediastinalis sinister). Середній відділ дуги аорти вільний від плеври і прикритий лише загруднинною залозою або її рештками та жировою клітковиною з верхніми передніми середостінними лімфатичними вузлами. Позаду від дуги аорти розташовані трахея, стравохід, грудна протока (ductus thoracicus) і лівий гортанний поворотний нерв (n. laringealis recurrens sinistrum), праворуч — початкові відділи верхньої порожнистої вени.

Пересікаючи дугу аорти спереду, проходить лівий блукаючий нерв (його гілка — лівий гортанний поворотний нерв — огинає дугу аорти знизу та ззаду). Спереду і вглиб від блукаючого нерва на рівні дуги аорти йде лівий діафрагмовий нерв. Згори та спереду від дуги аорти розташована ліва плечо-головна вена.

На передньонижньому півколі дуги аорти фіксується артеріальна зв’язка — облітерована артеріальна протока (ботталова). Артеріальна протока — це анастомоз між дугою аорти та легеневою артерією, що має велике значення в фетальному кровообігу.

Знизу до дуги аорти підходять права легенева артерія та лівий бронх, через який перекидається дуга аорти, продовжуючись у низхідний її відділ.

Плечо-головний стовбур (truncus brachiocephalicus) — перша гілка дуги аорти, що відходить дещо лівіше серединної лінії та прямує до правого груднинно-ключичного суглоба, на рівні якого розділяється на праву підключичну та праву загальну сонну артерії. Уздовж правої стінки плечо-головного стовбура розташована права плечо-головна вена. Обидві судини праворуч і спереду частково прикриті середостінною плеврою. Ліва загальна сонна артерія відходить від дуги аорти на 1 — 1,5 см лівіше та ззаду від місця відходження плечо-головного стовбура і спереду від початкового відділу лівої підключичної артерії. Останню спереду частково вкриває середостінна плевра.

Легеневий артеріальний стовбур (truncus pulmonalis) виходить з правого шлуночка і міститься спереду та ліворуч висхідного відділу аорти. Під дугою аорти легеневий стовбур розділяється на дві легеневі артерії — праву та ліву. Від цього місця або від лівої легеневої артерії до дуги аорти тягнеться артеріальна зв’язка. Чотири легеневі вени, по дві з кожної легені, впадають у ліве передсердя. Праві легеневі вени довші за ліві. Майже на всьому протязі зазначені судини вдаються в порожнину перикарда.

Діафрагмові нерви відходять від шийного сплетення по передній поверхні переднього драбинчастого м’яза, спускаються вниз і проникають через верхній грудний отвір у грудну порожнину між підключичною артерією та підключичною веною.

Правий діафрагмовий нерв у середостінні проходить між верхньою порожнистою веною та середостінною плеврою, поруч із осердно-діафрагмовою артерією, і прямує до діафрагми між перикардом та правою середостінною плеврою. Лівий діафрагмовий нерв, який теж супроводжує осердно-діафрагмову артерію, проникає в грудну порожнину спереду від дуги аорти. Розташований він між лівою середостінною плеврою і перикардом.

Обидва нерви проходять спереду від коренів легенів, тому їх і відносять до органів переднього середостіння. Блукаючі нерви проходять позаду коренів легенів.

Трахея та головні бронхи. Грудний відділ трахеї розташований у верхньому середостінні з проекцією на груднину, дещо правіше серединної лінії. Верхня межа грудного відділу трахеї відповідає вирізці груднини спереду, а ззаду — II грудному хребцю. Нижня межа трахеї спереду проектується на друге міжребер’я (angulus sterni), ззаду — на міжхребцевий хрящ IV та V грудних хребців. На цьому рівні трахея розділяється на правий та лівий головні бронхи, утворюючи роздвоєння трахеї, кут якого у дорослих становить 55—60°. Позаду трахеї проходить стравохід. Спереду від неї, за ручкою груднини, розташовані дута аорти та її гілки. Спереду від правого бронха проходить верхня порожниста вена. Саме в цьому місці в неї впадає непарна вена, яка перегинається через правий бронх ззаду наперед. Спереду від лівого бронха проходить дуга аорти, що огинає правий бронх спереду назад і переходить у низхідну аорту. Частково до обох бронхів спереду прилягає відповідна легенева артерія. Позаду них розташовані органи заднього середостіння: позаду правого бронха проходять правий блукаючий нерв і непарна вена, лівого — стравохід, дуга аорти та лівий блукаючий нерв.

Перикард (осердя) — один із замкнених серозних мішків целомічної порожнини тіла. Він має форму косо зрізаного конуса, що своєю нижньою основою обернений до діафрагми, а вершиною доходить до рівня кута груднини. У перикарді розрізняють:

• груднинно-реброву частину (передню), що спрямована вперед і прилягає до нижнього відділу тіла груднини, а також до четвертого—п’ятого міжребер’я зліва;
• діафрагмову (задньонижню). Ця частина міцно прирощена до сухожилкового центру та частково до м’язової частини діафрагми;
• середостінну (бічну), праву та ліву. Зазначена частина прилягає до середостінної плеври, що з’єднується з перикардом пухкою сполучною тканиною.

Перикард утворений двома листками: внутрішнім (серозним) і зовнішнім (фіброзним). Зовнішній, фіброзний листок переходить в адвентицію великих судинних стовбурів, а спереду за допомогою коротких сполучнотканинних тяжів (ligamenta sternopericardiaca) фіксується до внутрішньої поверхні груднини; внутрішній, серозний листок, своєю чергою, розділяється на два листки: нутрощевий і пристінковий. Перший — зрощений із серцем і вкриває майже всю його поверхню (epicardium), а також переходить у перикард біля основи серця, в ділянці впадання великих судин серця (порожнистих і легеневих вен), виходу аорти та легеневого стовбура, другий вистеляє зсередини фіброзний перикард. Між епікардом і перикардом утворюється щілиноподібної форми простір (cavum pericardii), в якому завжди міститься незначна кількість перикардіальної рідини (liquor pericardii), що змочує внутрішні поверхні серозних листків осердя. В умовах патології кількість зазначеної рідини може різко зростати від 0,25 до 3 л, унаслідок чого відбуваються значні порушення частоти серцевих скорочень, оскільки утруднюється діастола серця.

У місці переходу епікарда в перикард, між листками останнього, утворюється кілька різної величини та форми пазух:

• поперечна пазуха осердя (sinus transversus pericardii) спереду і зверху відмежована задньою поверхнею висхідної частини аорти та легеневого стовбура, ззаду — передсердями та їхніми вушками. Ця пазуха має два входи: правий, з боку висхідної частини аорти, та лівий, з боку легеневого стовбура, що дає змогу обійти за допомогою турнікету великі судини серця;

• коса пазуха осердя (sinus obliquus pericardii) спереду обмежена задньою поверхнею лівого передсердя, ззаду — задньою стінкою перикарда, зліва — кінцевими відділами легеневих вен, справа — нижньою порожнистою веною;
• передньонижня пазуха осердя (sinus anterior inferior pericardii) утворюється в місці переходу передньої частини пристінкового листка перикарда в нижню. Її розташування відповідає куту між грудниною та діафрагмою. У цій ділянці виконують пункцію перикарда в разі накопичення в його порожнині патологічної рідини.

Кровопостачання перикарда здійснюють гілки від грудної частини аорти та внутрішньої грудної артерії. Венозний відтік відбувається в систему непарної та півнепарної вен.

Іннервують перикард поверхневе та глибоке екстракардіальне, аортальне, переднє та заднє легеневе, стравохідне вагосимпатичні сплетення. Передньобічні відділи перикарда іннервують гілки лівого гортанного поворотного нерва та міжребрових нервів.

Лімфовідтік від перикарда відбувається у нутрощеві внутрішньогрудні лімфатичні вузли: передні середостінні, задні середостінні, трахеобронхові.

Серце (cor) морфологічно та функціонально поділяють на дві половини: праву — венозну та ліву — артеріальну. Разом з перикардом воно розташовано в нижньому відділі переднього середостіння, за винятком основи, де з’єднано з великими судинами і може вільно зміщуватися в порожнині перикарда.

Скелетотопія серця. Орган розташований позаду груднини, на рівні II—VI ребер:

• верхня межа серця проходить по хрящах III ребра;
• нижня межа йде дещо косо від місця прикріплення хряща V ребра через основу мечоподібного відростка до п’ятого міжребер’я правого боку;
• права межа проходить згори вниз, починаючись під верхнім краєм III ребра на 1—1,5 см зовні від краю груднини, до місця прикріплення хряща правого V ребра до груднини;
• ліва межа являє собою опуклу лінію, що йде вгорі на 3—3,5 см дозовні від краю груднини, а внизу — на 1,5 см від середини середньоключичної лінії.
Верхівковий поштовх серця відчутний у п’ятому лівому міжребер’ї.
Окремі анатомічні утворення серця мають таку скелетотопію:
• праве вушко розташоване позаду другого міжребер’я праворуч від груднини;
• праве передсердя локалізується праворуч від передньої серединної лінії між III та V ребровими хрящами. При цьому третина його розташована за грудниною і дві третини — позаду правих ребрових хрящів;
• правий шлуночок міститься між III ребровим хрящем і мечоподібним відростком. Права його третина розташована за грудниною, а ліві дві третини — позаду лівих ребрових хрящів;
• ліве вушко розташоване позаду III лівого ребрового хряща біля груднини;
• ліве передсердя спрямоване назад, тому проекції його на грудну стінку немає. Рівень розташування лівого передсердя відповідає II ребровому хрящу та другому міжребер’ю зліва;
• проекція лівого шлуночка на передню грудну стінку має вигляд вузької смуги, розташованої зовні від груднини, від другого міжребер’я до хряща VI лівого ребра;
• лівий передсердно-шлуночковий отвір розташований ліворуч у третьому міжребер’ї біля груднини. Роботу передсердно-шлуночкового клапана вислуховують на верхівці серця;

• проекцію правого передсердно-шлуночкового отвору спостерігають у косому напрямку позаду нижньої третини тіла груднини. Тони від закриття правого перед сердно-шлуночкового клапана прослуховують у четвертому міжребер’ї біля краю груднини праворуч;
• аортальний отвір розташований за грудниною на рівні хряща III ребра. Тони аорти вислуховують у другому міжребер’ї біля краю груднини праворуч;
• отвір легеневого стовбура також міститься на рівні хряща III ребра, але лівіше, біля краю груднини. Тони, що утворюються під час закриття стулок легеневого стовбура, прослуховують у другому міжребер’ї зліва від краю груднини.

Знизу серце підтримує діафрагма (особливо за так званого лежачого серця). Підвішений орган на власних судинах: аорті, легеневому стовбурі та верхній порожнистій вені. Це має значення за так званого висячого серця. Легені здійснюють рівномірний тиск на серце, завдяки чому воно дещо стискається з боків, що певною мірою перешкоджає зміщенню його донизу.

Серце за своєю формою дещо нагадує сплющений конус. Розрізняють основу серця, утворену лівим та частково правим передсердям і обернену до хребта догори та дещо назад, і верхівку, сформовану лівим шлуночком та обернену вперед, донизу і ліворуч. В основі серця розташовані великі судини, що формують його корінь.

У серці виділяють три поверхні: передню (груднинно-реброву, facies sternocostalis), нижню (діафрагмову, facies diaphragmaticus) і бічну (легеневу, facies pulmonalis).

Груднинно-реброва поверхня серця опукла, обернена частково до груднини, ребрових хрящів і середостінної плеври. Її утворюють передня поверхня правого передсердя, правого вушка серця, верхньої порожнистої вени, легеневого стовбура, правого та лівого шлуночків, а також верхівка серця й верхівка лівого вушка.

На передній поверхні серця розташовані дві борозни:

• вінцева, що проходить у поперечному напрямку поблизу основи серця між правим передсердям і правим шлуночком. У зазначеній борозні в підепікардіальній клітковині розташована права вінцева артерія;
• передня міжшлуночкова борозна, що відповідає проекції міжшлуночкової перегородки і розділяє передню поверхню серця на два відділи: правий (більший), утворений передньою стінкою правого шлуночка, та значно менший лівий, сформований стінкою лівого шлуночка. У передній міжшлуночковій борозні проходять гілка лівої вінцевої артерії та велика вена серця.

Діафрагмова поверхня серця сплощена. У верхніх відділах (задні поверхні переважно лівого передсердя) вона обернена до стравоходу та грудного відділу аорти, а нижніми (нижні поверхні правого та лівого шлуночків і частково лівого передсердя) прилягає до діафрагми.

На нижній поверхні серця у вінцевій борозні розташовані права вінцева артерія (a. coronaria dextra), огинальна гілка (r. circumflexus) лівої вінцевої артерії (а. coronaria sinistra), вінцева пазуха, мала вена серця.

Легеневу поверхню серця утворюють частини лівого передсердя та лівого шлуночка.

Також виділяють бічні краї серця. Правий (гострий) утворений правим шлуночком і обернений до діафрагми, лівий (тупий) сформований лівим шлуночком і обернений до лівої легені.

Праве передсердя (atrium dextrum), розташоване в правій частині основи серця, має форму неправильного куба, вершина якого утворює спрямоване вперед праве вушко (auricula dextra). Воно має зовнішню, обернену праворуч, і внутрішню, спрямовану ліворуч, стінки. Остання є загальною для правого та лівого передсердь (міжпередсердна перегородка). Також у правому передсерді виділяють верхню, задню та передню стінки. Роль нижньої стінки зазначеної частини серця виконує правий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum). Ззаду в праве передсердя впадають верхня порожниста вена (згори) та нижня порожниста вена (знизу). Продовженням правого передсердя є порожнистий відросток — праве вушко. Праве та ліве вушка охоплюють основу аорти та легеневого стовбура.

На перегородці, що відділяє праве передсердя від лівого, розташована овальної форми заглибина (fossa ovalis), місце, де у внутрішньоутробному періоді обидва передсердя сполучалися між собою овальним отвором. У разі незарощення овального отвору до народження у дитини формується вада серця: відкритий овальний отвір, за якої в передсердях змішується артеріальна та венозна кров.

У нижньопередньому відділі серця через широкий правий передсердно-шлуночковий отвір кров надходить у порожнину правого шлуночка (ventriculus dexter), який має форму трикутної піраміди, що основою обернена догори. Передня та задня міжшлуночкові борозни відмежовують на поверхні серця правий шлуночок від лівого. Вінцева борозна відділяє правий шлуночок від правого передсердя. Ліва, внутрішня стінка правого шлуночка є міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare). У порожнині правого шлуночка виділяють два відділи: задній (власне порожнина шлуночка, або привідний тракт) і передній (вузький, або вивідний, тракт).

У задньому відділі розташований правий передсердно-шлуночковий отвір. Передній відділ шлуночка — це артеріальний конус (conus arteriosus). Його порожнина через отвір переходить у легеневий стовбур.

Правий передсердно-шлуночковий отвір має тристулковий клапан (valve atrioventricularis dextra s. tricuspidalis), який унеможливлює повернення крові в передсердя в період систоли шлуночка, через що кров надходить у легеневий стовбур.

Жорсткою основою серця, або його скелетом, є сполучнотканинні волокна, що утворюють кільця на рівні передсердно-шлуночкової борозни. Від цих кілець починаються волокна міокарда, а від їх внутрішніх країв — стулки передсердно-шлуночкових клапанів. їх вільні краї фіксовані сухожилковими хордами до виростів міокарда шлуночків (соскоподібних м’язів), завдяки чому стулки клапанів під час систоли шлуночків не вивертаються.

Ліве передсердя (atrium sinistrum) прилягає ззаду до низхідної частини аорти та стравоходу. З кожного боку в ліве передсердя впадає по дві легеневі вени. Ліве вушко (auricula sinistra) огинає лівий бік аорти та легеневий стовбур. У нижньопередньому відділі лівий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum), що має овальну форму, веде в порожнину лівого шлуночка.

Лівий шлуночок (ventriculus sinister) має форму конуса. Його стінки в 2—3 рази товщі за стінки правого шлуночка. У ділянці передсердно-шлуночкового отвору розташований лівий передсердно-шлуночковий клапан. Інколи спостерігають вроджену або набуту ваду зазначеного клапана, а саме недостатність клапанів або звуження передсердно-шлуночкового отвору (частіше лівого).

Міжшлуночкова перегородка представлена м’язовою тканиною (pars muscularis), за винятком верхньої ділянки, де є лише фіброзна тканина, вкрита з обох боків ендокардом (pars mеmbranacea). Саме в цьому місці формується вада розвитку міжшлуночкової перегородки (незрощення останньої).

Стінки серця мають у своєму складі три оболонки: внутрішню — ендокард, середню — міокард, зовнішню — епікард (нутрощевий листок перикарда). Розрізняють м’язи передсердь і м’язи шлуночків. У передсердях залягають два шари м’язів: поверхневий (має циркулярно та поперечно розташовані волокна) і глибокий (має поздовжні волокна). Волокна поверхневого шару охоплюють обидва передсердя, глибокого шару — автономні для кожного передсердя. М’язи шлуночків представлені трьома шарами: поверхневим, середнім і глибоким. Зовнішній і глибокий шари, переходячи з одного шлуночка на другий, є спільними для них. Середній шар, хоч і пов’язаний з двома іншими, оточує кожний шлуночок окремо.

Кровопостачання серця здійснюють права та ліва вінцеві артерії, що є першими гілками аорти. Кожна із зазначених судин виходить відповідно з правої та лівої пазухи аорти безпосередньо над клапанами, де під час діастоли спостерігають найвищий тиск.

Права вінцева артерія проходить вниз по стінці аорти між артеріальним конусом правого шлуночка та правим вушком у вінцеву борозну. Віддаючи гілки до задньої стінки правого передсердя та правого шлуночка на діафрагмовій поверхні серця, вона доходить до задньої міжшлуночкової борозни серця у вигляді задньої міжшлуночкової гілки (r. interventricularis posterior), яка кровопостачає задній відділ міжшлуночкової перегородки та задні стінки як правого, так і лівого шлуночків.

Ліва вінцева артерія більша за праву. Починаючись від лівої пазухи аорти, вона йде до лівої частини вінцевої борозни, позаду легеневого стовбура ділиться на передню міжшлуночкову (r. interventricularis anterior) й огинальну гілки. Передня міжшлуночкова гілка є продовженням її основного стовбура і спускається по передній міжшлуночковій борозні до верхівки серця. Вона кровопостачає артеріальний конус, стінки лівого та правого шлуночків, передню частину міжшлуночкової перегородки, верхівку серця.

Огинальна гілка, виходячи з під лівого вушка, прямує по вінцевій борозні до лівого краю серця, переходить на діафрагмову поверхню серця, віддаючи гілки до передньої та задньої стінок лівого шлуночка. На своєму шляху вона віддає гілочки до стінок лівого вушка, лівого передсердя та лівого шлуночка. Залежно від рівня розвитку лівої та правої вінцевих артерій розрізняють лівовінцевий, правовійцевий і рівномірний тип кровопостачання серця. У разі правовінцевого типу міокард лівого шлуночка та міжшлуночкова перегородка гірше забезпечуються кров’ю. Певну роль у кровопостачанні серця відіграють судини перикарда, бронхові артерії тощо.

Більшість вен серця (крім малих і передніх) впадають у вінцеву пазуху (sinus coronarius), яка відкривається в задній відділ порожнини правого передсердя. Вінцева пазуха розташована в лівій половині задньої вінцевої борозни — від місця впадання в неї косої вени лівого передсердя до устя. Довжина пазухи становить 2—3 см Решта вен безпосередньо впадають у порожнини серця.

Найменші вени серця (w. cordis minimae) — група дрібних вен, які збирають кров з різних ділянок серця й відкриваються безпосередньо в праве, інколи ліве передсердя, а також у шлуночки.

Іннервація серця. Розрізняють іннервацію позасерцеву (екстракардіальну) та внутрішньосерцеву (інтракардіальну).

Позасерцеву іннервацію здійснюють парасимпатичні гілки блукаючого нерва, а також гілки симпатичного стовбура, внутрішньосерцеву — забезпечують спеціальні нервово-вузлові апарати, що зумовлюють автоматизм серцевої діяльності.

Нерви, що підходять до серця, утворюють серцеве сплетення, в якому умовно виділяють поверхневу та глибоку частини. Поверхнева група нервів у верхньому відділі прилягає до аорти та легеневого стовбура, глибока — містить у своєму складі переважно гілки блукаючого нерва та залягає на передній поверхні нижньої третини трахеї. Волокна симпатичного та блукаючого нервів у ділянці серця утворюють шість нервових серцевих сплетень.

Провідна система серця. Процес збудження, що спричинює скорочення серця, виникає у людини в ділянці устя порожнистих вен, в якій розташований пазухо-передсердний вузол (nodus sinuatrialis), описаний Кісом і Флеком у 1907 р. Зазначений вузол належить до провідної системи збудження серця, що координує роботу його камер і ритм. У ділянці вузла міститься значна кількість нервових клітин, волокон і їх закінчень, які утворюють гангліозну нервову сітку. Пазухо-передсердний вузол є водієм ритму серця, тобто осередком, в якому первинно виникає збудження, що зумовлює серцеві скорочення. Від зазначеного вузла збудження переходить до м’язових волокон правого, лівого передсердя та передсердно-шлуночкового вузла (nodus atrioventricularis).

Передсердно-шлуночковий вузол розташований у правому передсерді, в ділянці міжпередсердної перегородки, поблизу сполучнотканинного кільця, що відмежовує праве передсердя від шлуночка. Від передсердно-шлуночкового вузла бере початок передсердно-шлуночковий пучок (fasciculus atrioventricularis). Це своєрідний місток, який проводить збудження від передсердь до шлуночків. Початкова частина цього пучка (загальна ніжка), увійшовши у шлуночок по міжшлуночковій перегородці, розділяється на дві гілки — праву та ліву ніжки, які йдуть відповідно до правого та лівого шлуночків серця.

Кінцеві розгалуження провідної системи серця представлені поширеною, розташованою під ендокардом сіткою волокон Пуркін’є, які анастомозують з м’язовими волокнами міокарда. По розгалуженнях провідної системи серця імпульс доходить до всієї маси серцевого м’яза, зумовлюючи його скорочення.

Таким чином, імпульс, який зумовлює серцеві скорочення, зароджується в синусно-передсердному вузлі, поширюється по передсердях до передсердно-шлуночкового вузла, від якого по передсердно-шлуночковому пучку переходить до міокарда правого та лівого шлуночків.

Синусно – передсердн ий вузол називають центром автоматизму серця першого порядку, а передсердно-шлуночковий — центром автоматизму серця другого порядку.

Лімфатична система серця сформована поверхневою і глибокою сітками. Глибокі лімфатичні судини серця утворюють капілярні лімфатичні сітки в товщі міокарда. Лімфатичні судини ендокарда вливаються в судини міокарда.

Поверхневі лімфатичні судини залягають під епікардом, утворюючи в ділянці шлуночків поверхневу та глибоку сітки, а в ділянці передсердь — лише одну лімфатичну сітки.

Відвідні судини зазначених сплетень зливаються відповідно до розгалужень вінцевих судин серця. Лімфа від серця відтікає в регіонарні трахеобронхові передні середостінні вузли.

Фетальна схема кровообігу. Протягом внутрішньоутробного періоду працює фетальна система кровообігу, тобто оксигенована кров від плаценти через пупкову вену потрапляє в нижню порожнисту та ворітну печінкову вени і прямує до серця. Легені не працюють, тому кров з правого передсердя скидається в ліве через овальний отвір у міжпередсердній перегородці і відкриту артеріальну протоку. Змішана кров повертається до плаценти із внутрішніх клубових артерій через пупкові.