Полювання на відьом

Гоніння на відьом і чаклунів існували споконвіку. Наказання для цієї категорії сумнівних осіб були прописані у законах Древнього Єгипту та вавилонському Кодексі Хаммурапі, чаклунство та магія засуджувалися у Біблії. Але лише у Середньовіччі боротьба з відьмами вилилася у справжню масову істерію. Середньовічна полювання на відьом тривала кілька століть, внаслідок чого загинуло від 60 до 100 тисяч чоловік.

Пік істерії припав на XVI-XVII століття. Найбільше дісталося «відьмам» роздробленої на безліч дрібних держав Німеччини, а від католицької Іспанії, зі школи асоціюється з релігійним фанатизмом, полювання на відьом торкнулася меншою мірою. У протестантських державах закони про чаклунство часто були навіть суворішими, ніж у католічних країнах.

Уявлення про масштаби лиха дає свідчення сучасника, який спостерігав загальне божевілля в окремо взятому Бонні на початку XVII століття: і втрачені. На Різдво Пресвятої Богородиці стратили вихованку князя-єпископа, дев’ятнадцятирічну дівчину, відому своєю побожністю та благочестям… Трьох-чотирирічних дітей оголошували коханцями диявола. Спалювали студентів та хлопчиків благородного походження 9-14 років. На закінчення скажу, що справи перебувають у такому жахливому стані, що ніхто не знає, з ким можна говорити і співпрацювати».

Танцювальні істерії

14 липня 1418 року в Страсбурзі якась жінка раптом почала несамовито танцювати. У наступні дні танцювальна істерія охопила кількасот городян. Міська влада, щоб не підбивати танцюристів, заборонила бити в барабани та сурміті. Недужих відправили до каплиці святого Вітта у Цаберні, де вони заспокоїлися. Що цікаво, рівно через сто років, у липні 1518 року, масова танцювальна істерія у Страсбурзі повторилася. Протягом кількох днів 400 мешканців танцювали на вулицях та площах міста. Ці події отримали назву «танцювальна чума».

У Парижі пішли ще далі: того ж 1418 року одержими танцями танцювали на паризьких кладовищах. Цей страшний танець, у якому брали участь представники всіх слоїв суспільства, тривало багато місяців.

Загалом такі танцювальні епідемії відомі ще з годин античності, але справжнього розмаху вони набули в Європі між 900 і 1800 роками. Люди кидали всі справи, щоб віддатися шаленій танці, переходили від міста до міста, падали замертво від знемоги. Цей вид масової істерії отримав у народі назву “танець святого Вітта”, а в медицині – хорея. Раніше лікували молитвами недуги, зверненими до святого Вітту, тепер галоперидолом.

Істерії у жіночих монастирях

Монастир взагалі був удалим місцем для виникнення істерій та інших відхилень: закритий простір, щоденна важка праця, різноманітні обітниці (зокрема, обітницю безшлюбності), суворі покарання. Не говорячи вже про те, що часто в монастирі попадали крім своєї волі.

Так, у монастирі у Франції раптом зам’яукала одна черниця. Незабаром уже весь монастир на чолі з абатісою несамовито нявчав. Жителі навколишніх сіл стривожилися. Було б не так критично, якби черниці хоча б гавкали чи цвірінькали по-горобиному. Але нявкання — це було вже надто: адже кішка вважалася твариною диявола!

Скандал дійшов до начальства, і воно відправило до монастиря загін солдатів із батогами. Коли черницям пригрозили, що їх гарненько відхлещуть батогами, якщо вони не припиняють котячий концерт, христові наречені вгамувалися. Хоча не дуже віритися, що такі загрози могли спричинити спокій. Напевно черниці зам’яукали з ще більшим натхненням. Коли подібну масову істерію в іншому жіночому монастирі церковні власті припинили, відмовивши у фінансуванні, — у це віритися більше.

Інша істерія охопила монастирі у Німеччині та Голландії: черниці почали кусати один одного. «Епідемія» охопила не лише жіночі, а й чоловічі монастирі і дійшла до самого Риму.

Істерії у вікторіанській Англії

Ще давньоримський лікар Гален писав про хворобу під назвою «божевілля матки», симптомами якої були дратівливість, непритомність і навіть божевілля. В античному суспільстві, відомому своїми вільними вдачами, у заняттях сексом не бачили нічого поганого, тому «божевілля матки» було рідкісною хворобою і лікувалося, так би мовити, ефективно.

Великобританія у вікторіанську епоху являла собою повну протилежність розгнузданої античності, тодішнє британське суспільство відрізнялося високоморальністю, доброчесністю та скріподуховністю, тобто було виконано святенництвом, лицемірством і купою безглуздих умовностей.

Хвора фантазія охоронців моральності бачила непристойності в найнесподіваніших місцях — там, де їх не побачивши б найбільш бувалий збоченець: книги авторів протилежної статті ставили на одну поліцю, тільки якщо вони перебували у шлюбі, на ніжки роялів з круглими наконечниками одягали кринолинчики (а то що це вони голі!), купання у водоймах дозволялося тільки у купальних вагончиках, запропонувати за обідом жінці пташину ніжку вважалося грубістю, експозиція античних статуй на Всесвітній виставці була затримана доти, доки їм не заліпили фіговими листками матню. Ну і, звичайно, пристойним дівчатам не належало нічого знати про статеве акті і дітонародженні!

Після всього цього цілком природно, що Британію охопила масова жіноча істерія: за приблизними підрахунками лікарів, майже чверть жінок страждала на цю недугу. У відповідності з духом часу вважалося, що впоратися з напастю можуть тільки лікарі. Створювалися страхітливого вигляду механізми-вібратори, більше схожі на тортурні орудня інквізиторів, які повинні були викликати «жіночі припадки» (так тоді називався оргазм). Для лікування також використовувався спеціальний душ (просто сильна струмінь води, спрямована в інтимне місце).

Шпигуноманія в СРСР

Шпигуноманія існувала у багатьох країнах, але в СРСР вона досягла епічних висот. Причина цілком зрозуміла. Більшовики багато років боролися з царською владою шляхом підпільної, підривної, терористичної діяльності. І, коли вони прийшли до влади, їм скрізь увижались шпигуни та диверсанти: у радянського керівництва була впевненість, що їх супротивники повинні були боротися тими самими методами.

«Буржуйські» розвідки за тотальної закритості СРСР також домагалися скромних результатів. Секретність була надмірною, воістину параноїдальною. Наприклад, у Петрозаводську були засекречені документи щодо зміни умивальників у дитячому садку.

У сталінську годину шпигуноманія перетворилася у справді масову істерію. Шпигуни всюди вбачалися: з великою працею вони проникали в СРСР з метою спалити комори з колгоспним зерном, сфотографувати стратегічний суперсекретний завод з виробництва голок для патефонів, підсипати яд у борщ у столиці №11 — загалом, завжди можна було звалити власні помилки і промахи . Усі провали радянської планової економіки тут же списувалися на підривну діяльність західних розвідок.

Не важливо, що розвідник чи диверсант у всі години товар штучний. У Радянському Союзі їх виявляли десятками тисяч. У підсумку «шпигунів» схопили більше, ніж їх було у всьому світі, разом узятих. Доходило до трагічного абсурду: людей звинувачували у шпигунстві на користь неіснуючих країн типу Карфагена.

Бітломанія

Від музикантів і гуртів масово фанатіли з тих пір, як вони з’явилися. Але лише бітломанія викликала справжню масову істерію. Найчастіше «бітлам» можна було взагалі нічого не виконувати, оскільки під час концертів від воплів публики не було чути пісень. Сидіння крісел у концертних залах після виступів були мокрими: шанувальниці елементарно не могли собі контролювати. Багато фанатів йшло далі і на концертах групи відчували оргазм. Згідно з дослідженнями тодішніх британських вчених, багато дівчат вперше відчули оргазм саме на концертах «Бітлз».

Масова істерія супроводжувала «Бітлз» не лише на сцені, а й за будь-якої появи на публіці. Бої фанатів із поліцією, переслідування групи, незаконні проникнення у місця проживання «бітлів» стали майже щоденною рутиною. Масова істерія закінчилася разом із завершенням у 1966 році концертної діяльності гурту.