Аденоїди

Аденоїди – патологічне розростання лімфоїдної тканини носоглоткової мигдалики, частіше у дітей 3-10 років. Супроводжується утрудненням вільного носового дихання, хропінням під час сну, гугнявістю голосу, нежитями. Веде до частих простудних захворювань та запалення в середньому вусі, зниження слуху, зміни голосу, невиразної мови, затримки розвитку, формування неправильного прикусу. Діагноз виставляється отоларингологом на основі даних фарингоскопії, риноскопії, рентгенографії носоглотки, ендоскопічного дослідження носоглотки. При хірургічному видаленні аденоїдів (аденотомії, кріодеструкції) не виключений рецидив їхнього розростання.

Аденоїди – патологічне збільшення носоглоткової мигдалини. Захворювання виявляється у 5-8% дітей віком від 3 до 7 років, однаково часто вражає хлопчиків та дівчаток. У дітей старшого віку частота захворюваності зменшується. У пацієнтів віком від 15 років гіпертрофія носоглоткової мигдалики виявляється рідко, хоча в окремих випадках хворіти можуть і дорослі.

Разом і їжею, водою та повітрям в організм людини через рот проникає безліч мікробів. У глотці знаходяться лімфоїдні утворення (мигдалики), які перешкоджають проникненню інфекції та захищають організм від хвороботворних мікроорганізмів. Мигдалики утворюють ковткове кільце (кільце Вальдейра-Пирогова). Носоглоточная мигдалина входить до складу глоткового кільця і ​​розташовується на склепінні носоглотки. Мигдалик добре розвинений у дітей, з віком зменшується і часто повністю атрофується.

Існує спадкова схильність до розростання носоглоткової мигдалики, обумовлена ​​відхиленням у будові ендокринної та лімфатичної системи (лімфатико-гіпопластичний діатез). У дітей з цією аномалією поряд з аденоїдами нерідко виявляється зниження функції щитовидної залози, яке проявляється апатичністю, млявістю, набряклістю та схильністю до повноти.

Сприяючим фактором у розвитку аденоїдів може бути порушення харчування (перегодовування) та токсичний вплив низки вірусів. Вторинне запалення та збільшення аденоїдів може розвинутись після таких дитячих інфекційних захворювань, як кашлюк, кір, скарлатина та дифтерія.

Виділяють три ступені збільшення аденоїдів:

• 1 ступінь – аденоїди закривають третину хоан та сошника. Протягом дня дитина дихає вільно. Вночі, через перехід у горизонтальне положення та збільшення обсягу аденоїдів дихання утруднене.
• 2 ступінь – аденоїди закривають половину хоан та сошника. Дитина і вдень і вночі дихає переважно ротом, часто хропе уві сні.
• 3 ступінь – аденоїди повністю (або майже повністю) закривають сошник і хоани. Симптоми самі, як і за 2 ступеня, але виражені різкіше.

Ніс дитини постійно або періодично закладений, характерно рясне серозне відділення. Дитина спить з відкритим ротом. Через труднощі з диханням сон хворого стає неспокійним, супроводжується гучним хропінням. Дітям часто сняться кошмари. Під час сну можливі напади ядухи, зумовлені западінням кореня мови.

При аденоїдах великого розміру порушується фонація, голос пацієнта стає гнусовим. Отвори слухових труб закриваються аденоїдами, що розрослися, що обумовлює зниження слуху. Діти стають розсіяними та неуважними. Через аденоїдів розвивається застійна гіперемія навколишніх м’яких тканин (задніх піднебінних дужок, м’якого піднебіння, слизової оболонки носових раковин). В результаті проблеми з диханням погіршуються, часто розвиваються риніти, які згодом переходять у хронічний катаральний риніт.

Розростання аденоїдної тканини нерідко ускладнюється аденоїдитом (запаленням аденоїдів). При загостренні аденоїдиту з’являються ознаки загальної неспецифічної інфекції (слабкість, підвищення температури). Аденоїди та особливо аденоїдит часто супроводжуються збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів. Тривалий перебіг хвороби призводить до порушення нормального розвитку лицьового скелета. Нижня щелепа стає вузькою, подовжується. Через порушення формування твердого піднебіння виникають порушення прикусу. Обличчя пацієнта набуває своєрідного «аденоїдного вигляду».

Аденоїди можуть впливати на механізм дихання. При проходженні струменя повітря через носову порожнину відбувається рефлекторне формування характеру вдиху та видиху. Тому людина завжди дихає через носа глибше, ніж через рот. Тривале подих через рот обумовлює незначну, але некомпенсовану нестачу вентиляції легень.

Кров дитини гірше насичується киснем, виникає хронічна нерезко виражена гіпоксія мозку. Через хронічне порушення оксигенації у дітей з тривалим перебігом аденоїдів іноді розвивається деяка розумова відсталість. Пацієнти часто скаржаться на головний біль, погано вчаться, відчувають труднощі із запам’ятовуванням навчального матеріалу.

Зменшення глибини вдиху протягом тривалого часу стає причиною порушення процесу формування грудної клітки. У дитини розвивається така деформація грудної клітки як «курячі груди». У ряду пацієнтів з аденоїдами виявляється недокрів’я, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту (погіршення апетиту, блювання, запор чи пронос).

Діагноз виставляється на підставі детального огляду, ретельно зібраного анамнезу та даних інструментальних досліджень. Використовуються такі інструментальні методики:

• Фарінгоскопія. У ході дослідження проводиться оцінка стану ротоглотки та піднебінних мигдаликів. Визначається наявність слизово-гнійного характеру, що відокремлюється, на задній стінці глотки. Для огляду аденоїдів м’яке піднебіння піднімають шпателем.
• Передня риноскопія. Лікар оглядає носові ходи. Дослідження дозволяє виявити набряк і наявність відокремлюваного носової порожнини. У ніс дитини закопують судинозвужувальні краплі, після чого стають видні аденоїди, що закривають хоани. Дитину просять проковтнути. Виникаюче скорочення м’якого піднебіння викликає коливання аденоїдів, при якому видно світлові відблиски на поверхні мигдаликів.
• Задня риноскопія. Лікар оглядає носові ходи через ротоглотку за допомогою дзеркала. При огляді видно аденоїди, які являють собою напівкулясту пухлину з борознами на поверхні або групу утворень, що звисають у різних відділах носоглотки. Дослідження відрізняється високою інформативністю, проте його проведення становить певні труднощі, особливо у дітей молодшого віку.
• Рентгенографія носоглотки. Рентгенограма виконується у бічній проекції. При проведенні дослідження дитина відкриває рота, щоб аденоїди більш чітко контрастувалися повітрям. Рентгенограма дозволяє надійно діагностувати аденоїди та точно визначити їхній ступінь.
• Ендоскопія носоглотки. Високоінформативне дослідження, що дозволяє провести детальний огляд носоглотки. Під час огляду дітей молодшого віку потрібна анестезія.

Тактика лікування визначається не так розміром аденоїдів, скільки супутніми розладами. Показання до операції визначає отоларинголог. У дітей операції при аденоїдах проводяться під загальною анестезією. Діти старшого віку часто виконуються під місцевим знеболюванням. Можливе проведення кріодеструкції аденоїдів або їхнє ендоскопічне видалення.

У схильних до алергії пацієнтів аденоїди часто рецидивують, тому оперативне лікування слід комбінувати з десенсибілізуючою терапією. При розростанні носоглоткових мигдаликів 1 ступеня та слабко вираженому порушенні дихання рекомендується консервативна терапія (закопування 2% розчину протарголу). Пацієнту призначають загальнозміцнюючі засоби (вітаміни, препарати кальцію, риб’ячий жир).