Аденокарцинома матки

Аденокарцинома матки – Злоякісна пухлина ендометрію. Походить із залізистої тканини, частіше вражає дно матки. Може тривалий час протікати безсимптомно. У жінок постклімактеричного віку можливі кровотечі, у молодих хворих – надзвичайно рясні менструації. При поширенні аденокарциноми матки з’являються біль у попереку, збільшення живота, виділення з піхви та неспецифічні симптоми раку (слабкість, втрата ваги та апетиту). Діагноз встановлюється на підставі даних огляду, лабораторних та інструментальних досліджень. Лікування – хірургічне втручання, хіміотерапія, променева терапія, гормонотерапія.

Аденокарцинома матки (рак ендометрію) – злоякісна пухлина, що походить із залозистих клітин ендометрію. Є більш поширеним різновидом раку матки в порівнянні з лейоміосаркомою (пухлиною, що походить з м’язової тканини), діагностується у 70% випадків раку матки. Займає друге місце серед злоякісних новоутворень у жінок після раку молочної залози. Найчастіше діагностується у віці 40-65 років. В даний час відзначається збільшення захворюваності на аденокарциному матки і тенденція до омолодження цього виду раку. 40% хворих становлять жінки репродуктивного віку.

За чверть століття захворюваність групи жінок 40-49 років зросла на 30%, групи жінок 50-59 років – на 45%. При цьому захворюваність серед жінок віком до 29 років лише за останні 10 років збільшилась на 50%. Аденокарцинома матки добре піддається лікуванню ранніх стадіях, при прогресуванні процесу прогноз погіршується. Все перераховане обумовлює важливість регулярних діагностичних оглядів та необхідність онкологічної настороженості гінекологів щодо цього захворювання. Лікування аденокарциноми матки здійснюють фахівці у галузі гінекології та онкології.

Аденокарцинома матки є гормонозалежною пухлиною. Стан залізистої тканини ендометрію циклічно змінюється під впливом статевих стероїдних гормонів. Збільшення кількості естрогенів провокує посилену проліферацію клітин ендометрію та підвищує ймовірність розвитку пухлини. У числі факторів ризику розвитку аденокарциноми матки, пов’язаних зі зміною гормонального фону, фахівці вказують ранній початок менструацій, пізній наступ клімаксу, синдром полікістозних яєчників, гормонпродукуючі пухлини яєчників, ожиріння (жирова тканина синтезує естрогени) і тривалий прийом.

Імовірність розвитку аденокарциноми матки підвищується за наявності деяких захворювань, зокрема, при гіпертонічній хворобі та цукровому діабеті. Варто зазначити, що гормональні та обмінні порушення є частим, але не обов’язковим фактором, що передує розвитку аденокарциноми матки. У 30% хворих перелічені вище розлади відсутні. Серед інших факторів ризику онкологи називають відсутність статевого життя, вагітностей та пологів, а також наявність раку молочної залози та раку ендометрію у близьких родичів. Злоякісна пухлина часто розвивається на тлі аденоматозу та поліпозу матки.

З урахуванням рівня диференціювання клітин розрізняють три види раку ендометрію:

• Високодиференційована аденокарцинома матки – більшість клітин зберігає нормальну структуру. Виявляється невелика кількість клітин з порушеною структурою (з подовженими ядрами, витягнутими або збільшеними у розмірі).
• Помірно диференційована аденокарцинома матки – клітинний поліморфізм виражений яскравіше, спостерігається посилене поділ клітин.
• Низькодиференційована аденокарцинома матки – відзначається яскраво виражений клітинний поліморфізм, виявляються численні ознаки патологічної зміни структури клітин.

З урахуванням напрямку зростання пухлини виділяють три види аденокарциноми матки: з переважно екзофітним зростанням (пухлина росте в порожнину матки), з переважно ендофітним зростанням (пухлина проростає тканини, що підлягають) і змішану. Найчастіше виявляються злоякісні новоутворення з екзофітним зростанням.

З урахуванням поширеності процесу розрізняють чотири стадії аденокарциноми матки:

• I стадія – Пухлина локалізується в тілі матки, оточуючі тканини не задіяні.
• ІІ стадія – Пухлина поширюється на шийку матки.
• ІІІ стадія – аденокарцинома матки поширюється на навколишню клітковину, можуть виявлятися метастази у піхву та регіонарні лімфовузли.
• IV стадія – аденокарцинома матки поширюється межі малого тазу, проростає у пряму кишку чи сечовий міхур, можуть виявлятися віддалені метастази.

Хвороба тривалий час може протікати безсимптомно. У жінок постклімактеричного віку ознакою, що насторожує, є маткові кровотечі. У жінок репродуктивного віку можливі надто рясні та надто тривалі менструації. Кровотечі не є патогномонічною ознакою аденокарциноми матки, оскільки даний симптом може з’являтися при низці інших гінекологічних захворювань (наприклад, при аденоміозі і міомі матки), проте наявність цього симптому має викликати онкологічну настороженість і послужити приводом для поглибленого обстеження. Особливо це стосується появи маткової кровотечі в період клімактерію, що встановився.

Молоді жінки, які страждають на аденокарциному матки, нерідко звертаються до гінеколога у зв’язку з дисфункцією яєчників, безпліддям, нерегулярними менструаціями та виділеннями з піхви. Літні пацієнтки можуть подавати скарги на серозні виділення різної консистенції. При розвитку аденокарциноми матки білі стає рясними, рідкими. Наявність смердючих виділень є прогностично несприятливою ознакою, що свідчить про значне поширення та розпад аденокарциноми матки.

Болі зазвичай з’являються при поширенні пухлинного процесу, локалізуються в ділянці нирок і нижньої частини живота, можуть бути постійними або нападоподібними. Частина пацієнток звертаються до лікаря лише на стадії проростання та метастазування. Серед можливих скарг при пізніх стадіях аденокарциноми матки – слабкість, відсутність апетиту, зниження ваги, гіпертермія та набряки нижніх кінцівок. При проростанні стінки кишечника та сечового міхура спостерігаються порушення дефекації та сечовипускання. В деяких жінок виявляється збільшення розмірів живота. На пізніх стадіях може бути асцит.

Діагноз встановлюють на підставі даних гінекологічного огляду, результатів інструментальних та лабораторних досліджень. Найпростішим методом лабораторної діагностики аденокарциноми матки є аспіраційна біопсія, яку можна проводити в амбулаторних умовах. Нестача методики – низька інформативність на початкових стадіях аденокарциноми матки. Навіть при повторних дослідженнях ймовірність виявлення початкової стадії раку аналізу аспіраційного вмісту становить всього близько 50%.

У ході скринінгового обстеження та при появі підозрілих симптомів призначають УЗД органів малого тазу. Цей метод інструментальної діагностики дозволяє виявляти об’ємні процеси та патологічні зміни структури ендометрію. Чільне місце в діагностиці аденокарциноми матки займає гістероскопія. У ході процедури гінеколог не лише оглядає внутрішню поверхню матки, а й здійснює прицільну біопсію змінених ділянок, РДЗ порожнини матки та цервікального каналу.

Перспективним діагностичним методом при аденокарциномі матки є флуоресцентна діагностика – ендоскопічне дослідження порожнини матки після введення в організм фотосенсибілізаторів, що вибірково накопичуються у змінених тканинах. Методика дозволяє візуалізувати об’ємні утворення діаметром до 1 мм. Після гістероскопії та флуоресцентної діагностики проводять гістологічне дослідження біоптату. Для оцінки поширеності аденокарциноми матки, виявлення уражених лімфовузлів та віддалених метастазів застосовують КТ та МРТ.

Найкращі показники п’ятирічної виживання при аденокарциномі матки відзначаються після проведення комплексної терапії, що включає оперативне втручання, променеву і медикаментозну терапію. Лікувальну тактику, інтенсивність та час використання кожного компонента комплексної терапії онкогінекологи визначають індивідуально. Показанням до операції є І та ІІ стадії аденокарциноми матки. Доцільність хірургічного втручання на ІІІ стадії визначають з урахуванням кількості несприятливих прогностичних факторів.

При раку ендометрію може виконуватися гістеректомія, пангістеректомія або розширене видалення матки з аднексектомією, видаленням регіонарних лімфовузлів та тазової клітковини). Променеву терапію при аденокарциномі матки застосовують на етапі передопераційної підготовки та у післяопераційному періоді. Використовують дистанційне опромінення та брахітерапію матки (опромінення за допомогою циліндра, що вводиться в матку або піхву).

Хіміотерапія та гормонотерапія при аденокарциномі матки є допоміжними методиками, спрямованими на зменшення ризику рецидивів та корекцію гормонального фону. У процесі хіміотерапії застосовують цитостатики. У ході гормонотерапії призначають препарати, що впливають на прогестеронові та естрогенові рецептори, розташовані в області злоякісного новоутворення. При аденокарциномі матки IV ступеня хірургічне втручання не показано, лікування здійснюється з використанням хіміотерапії та радіотерапії.

Прогноз визначається стадією раку ендометрію, віком та загальним станом здоров’я пацієнтки. П’ятирічна виживання при І та ІІ стадії аденокарциноми матки становить 98-70%, при ІІІ стадії – 60-10%, при ІV стадії – близько 5%. У 75% випадків рецидиви виникають у перші три роки після закінчення терапії. Майже в половині випадків пухлини розташовуються у піхві, у 30% – у регіонарних лімфатичних вузлах, у 28% – у віддалених органах.

Профілактичні заходи щодо попередження та своєчасного виявлення аденокарциноми матки включають регулярні огляди гінеколога, періодичні УЗД органів малого тазу, своєчасне лікування передракових захворювань матки, корекцію ендокринних порушень, збалансовану дієту та фізичні навантаження для збереження нормальної ваги, заходи терапію цукрового діабету та гіпертонічної хвороби.