Аденовірусна інфекція

Аденовірусна інфекція – гострий вірусний інфекційний процес, що супроводжується ураженням дихальних шляхів, очей, лімфоїдної тканини, травного тракту. Ознаками аденовірусної інфекції служать помірна інтоксикація, лихоманка, ринорея, осиплість голосу, кашель, гіперемія кон’юнктиви, слизове відокремлюване з очей, порушення функції кишечника. Крім клінічних проявів, при постановці діагнозу застосовуються серологічні та вірусологічні методи дослідження. Терапія аденовірусної інфекції проводиться противірусними препаратами (всередину та місцево), імуномодуляторами та імуностимуляторами, симптоматичними засобами.

Аденовірусна інфекція – захворювання з групи ГРВІ, що викликається аденовірусом і характеризується розвитком ринофарингіту, ларинготрахеобронхіту, кон’юнктивіту, лімфаденопатії, диспепсичного синдрому. У загальній структурі гострих респіраторних захворювань аденовірусна інфекція становить близько 20%.

Найбільшу сприйнятливість до аденовірусів демонструють діти віком від 6 місяців до 3-х років. Вважається, що у дошкільному віці майже всі діти переносять чи кілька епізодів аденовірусної інфекції. Спорадичні випадки аденовірусної інфекції реєструються цілий рік; в холодну пору року захворюваність має характер епідемічних спалахів. Пильну увагу до аденовірусної інфекції прикуто з боку інфекційних хвороб, педіатрії, отоларингології, офтальмології.

Нині відомо понад 30 сероварів вірусів сімейства Adenoviridae, які викликають захворювання людини. Найчастішою причиною спалахів аденовірусної інфекції у дорослих виступають 3, 4, 7, 14 та 21 серотипи. Серовари типів 1, 2, 5, 6 зазвичай вражають дітей-дошкільнят. Збудниками фарингокон’юнктивальної лихоманки та аденовірусного кон’юнктивіту в більшості випадків служать серотипи 3, 4, 7.

Віріони збудника містять дволанцюгову ДНК, мають діаметр 70-90 нм і три антигени (группоспецифічний А-антиген; визначає токсичні властивості аденовірусу В-антиген і типоспецифічний С-антиген). Аденовіруси відносно стійкі у зовнішньому середовищі: за звичайних умов зберігаються протягом 2-х тижнів, добре переносять низькі температури та висушування. Разом з тим, збудник аденовірусної інфекції інактивується при впливі ультрафіолетових променів і дезінфектантів, що містять хлор.

Аденовіруси поширюються від хворих людей, які виділяють збудника з носоглотковим слизом та фекаліями. Звідси існує 2 основних шляхи зараження – у ранньому періоді захворювання – повітряно-краплинний; у пізньому – фекально-оральний – у разі захворювання протікає на кшталт кишкових інфекцій. Можливий водний шлях зараження, тому аденовірусну інфекцію часто називають хворобою плавальних басейнів.

Джерелом аденовірусної інфекції також можуть бути вірусоносії, пацієнти з безсимптомними та стертими формами хвороби. Імунітет після перенесеної інфекції типоспецифічний, тому можливі повторні захворювання, спричинені іншим серотипом вірусу. Зустрічається внутрішньолікарняне інфікування, у т. ч. під час проведення парентеральних лікувальних процедур.

Аденовірус може проникати в організм через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, кишечника або кон’юнктиву. Репродукція вірусу протікає в епітеліальних клітинах, регіонарних лімфатичних вузлах та лімфоїдних утвореннях кишківника, що за часом збігається з інкубаційним періодом аденовірусної інфекції. Після загибелі уражених клітин вірусні частинки вивільняються та проникають у кров, викликаючи вірусемію.

Зміни розвиваються в оболонці носа, мигдаликів, задньої стінки горлянки, кон’юнктиви; запалення супроводжується вираженим ексудативним компонентом, що зумовлює появу серозного носа, що відокремлюється з порожнини, і кон’юнктиви. Вірусемія може призводити до залучення до патологічного процесу бронхів, травного тракту, нирок, печінки, селезінки.

Основними клінічними синдромами, форму яких може набувати дана інфекція, є катар дихальних шляхів (ринофарингіт, тонзилофарингіт, ларинготрахеобронхіт), фарингокон’юнктивальна лихоманка, гострий кон’юнктивіт і кератокон’юнктивіт, діарейний синдром. Перебіг аденовірусної інфекції може бути легким, середньотяжким та важким; неускладненим та ускладненим.

Інкубаційний період при аденовірусній інфекції триває 2-12 днів (частіше 5-7 днів), після чого слідує маніфестний період з послідовною появою симптомів. Ранніми ознаками є підвищення температури тіла до 38-39 ° С і помірно виражені симптоми інтоксикації (млявість, погіршення апетиту, м’язові та суглобові болі).

Ураження дихальних шляхів

Катаральні зміни у верхніх дихальних шляхах виникають одночасно з лихоманкою. З’являються серозні виділення з носа, які потім стають слизово-гнійними; утруднюється носове дихання. Відзначається помірна гіперемія та набряклість слизової оболонки задньої стінки глотки, точковий білуватий наліт на мигдаликах. При аденовірусній інфекції виникає реакція з боку підщелепних та шийних лімфовузлів. У разі розвитку ларинготрахеобронхіту з’являється осиплість голосу, сухий гавкаючий кашель, можлива задишка, розвиток ларингоспазму.

Поразка кон’юнктиви

Поразка кон’юнктиви при аденовірусній інфекції може протікати на кшталт катарального, фолікулярного чи плівчастого кон’юнктивіту. Зазвичай у патологічний процес очі залучаються почергово. Хвилює різь, печіння, сльозотеча, відчуття присутності стороннього тіла в оці. При огляді виявляється помірне почервоніння та набряк шкіри повік, гіперемія та зернистість кон’юнктиви, ін’єктованість склер, іноді – наявність щільної сірувато-білої плівки на кон’юнктиві. На другому тижні захворювання до кон’юнктивіту можуть приєднуватись ознаки кератиту.

Кишкова форма

Якщо аденовірусна інфекція протікає в кишковій формі, виникають напади болю в околопупочной і правій здухвинній ділянці, лихоманка, діарея, блювання, мезентеріальний лімфаденіт. При вираженому больовому синдромі клініка нагадує гострий апендицит. Гарячка при аденовірусній інфекції триває 1-2 тижні і може мати хвилеподібний характер. Ознаки риніту та кон’юнктивіту стихають через 7-14 днів, катара верхніх дихальних шляхів – через 14-21 день.

Розпізнавання аденовірусної інфекції зазвичай проводиться на підставі клінічних даних: лихоманки, катару дихальних шляхів, кон’юнктивіту, поліаденіту, послідовного розвитку симптомів. Методами експрес-діагностики аденовірусної інфекції є реакція імунофлюоресценції та імунна електронна мікроскопія. Ретроспективне підтвердження етіологічного діагнозу проводиться за методами ІФА, РТГА, РСК. Вірусологічна діагностика передбачає виділення аденовірусу з носоглоткових змивів, зіскрібок з кон’юнктиви та фекалій хворого, проте через складність і тривалість рідко використовується в клінічній практиці.

Диференційна діагностика

Диференціальну діагностику різних клінічних форм аденовірусної інфекції проводять з грипом, іншими ГРВІ, дифтерією горлянки та очей, інфекційним мононуклеозом, мікоплазмовою інфекцією, ієрсиніозом. З цією метою, а також для призначення місцевого етіотропного лікування пацієнти потребують консультації офтальмолога та отоларинголога.

Загальна етіотропна терапія проводиться препаратами антивірусної дії (уміфеновір, рибавірин, препарат із антитіл до гамма-інтерферону людини). Місцева терапія аденовірусної інфекції включає: інстиляцію очних крапель (розчину дезоксирибонуклеази або сульфацилу натрію), аплікацію ацикловіру у вигляді очної мазі за повіку, інтраназальне застосування оксалінової мазі, ендоназальну та ендофарингеальну. Проводиться симптоматична та посиндромна терапія: інгаляції, прийом жарознижувальних, протикашльових та відхаркувальних препаратів, вітамінів. При аденовірусній інфекції, що обтяжена бактеріальними ускладненнями, призначаються антибіотики.

Неускладнені форми аденовірусної інфекції закінчуються сприятливо. Смертельні наслідки можуть спостерігатися у дітей раннього віку у зв’язку з виникненням тяжких бактеріальних ускладнень. Профілактика аналогічна попередженню інших ГРВІ. У періоди епідемічних спалахів показано ізоляцію хворих; проведення поточної дезінфекції, провітрювання та УФО приміщень; призначення інтерферону особам, які зазнали ризику зараження. Специфічна вакцинація проти аденовірусної інфекції поки що не розроблена.