Аероотит

Аероотит – Запальні зміни середнього вуха, що виникають в результаті різкого перепаду атмосферного тиску. Найчастіше аероотит зустрічається у військових льотчиків та професійних водолазів, рідше – у членів екіпажу та пасажирів літака. Симптоми аероотиту та його тривалість залежать від тяжкості ураження. Характерні біль у вусі, зниження слуху, вестибулярні порушення, при ускладненому аероотиті – виділення із слухового проходу. Діагностика аероотиту ґрунтується на скаргах, анамнезі, даних отоскопічного дослідження та бакпосіву. Лікування аероотиту проводиться залежно від його тяжкості. Воно може включати закопування судинозвужувальних крапель у ніс, загальну антибіотикотерапію, санацію носоглотки, реконструктивні операції на середньому вусі.

Значні зміни атмосферного тиску здатні призвести до баротравми органів, що містять повітря (барабанної порожнини, придаткових пазух носа, легень). В результаті може виникнути аероотит, аеросинусит, пошкодження легень з розвитком емфіземи, пневмотораксу, газової емболії. Найчастішою баротравмою є аероотит. Його розвитку найбільш схильні льотчики-випробувачі та військові льотчики, пов’язані зі швидкісними спусками та підйомами в літаку; кесонні робітники; випробувачі у барокамерах; водолази, що занурюються на велику глибину. У деяких випадках аероотит спостерігається у окремих пасажирів чи членів екіпажу літака. Крім того, до розвитку аероотиту може призвести баротравма, отримана внаслідок вибуху, падіння на вухо або удару по ньому.

Основною причиною виникнення аероотиту є швидка зміна тиску навколишнього повітря, яка не встигає врівноважитись відповідною зміною тиску в барабанній порожнині. Різке підвищення зовнішнього тиску призводить до втягнення барабанної перетинки, а різке зниження – її випинання. Невелика різниця зовнішнього та внутрішнього тиску супроводжується лише відчуттям закладеності вух. Такий симптом відчувають на собі практично всі аеропасажири під час зльоту та приземлення літака.

Велика різниця тисків викликає пошкодження структур середнього вуха від мікротравм та розривів барабанної перетинки до порушення з’єднань між слуховими кісточками та їхнього перелому. При цьому тяжкість аероотиту безпосередньо залежить від швидкості та ступеня зміни атмосферного тиску. Внаслідок травми розвивається запальний процес у середньому вусі – отит. Спочатку він носить катаральний характер, але при приєднанні інфекції перетворюється на гнійний середній отит.

Розвитку аероотиту можуть сприяти запальні захворювання носа та верхніх дихальних шляхів, що погіршують прохідність слухової труби: синусит, риніт, фарингіт, хронічний тонзиліт, аденоїди. Слухова труба може частково компенсувати різницю тиску в барабанній порожнині та зовнішньому середовищі, тим самим запобігаючи розвитку аероотиту. Так, при падінні атмосферного тиску відбувається відкриття гирла слухової труби, що сприяє зниженню тиску повітря і барабанної порожнини. Посилене ковтання або позіхання допомагає відкриття слухової труби. Однак при набряклості або запальних змінах слухової труби цей механізм не працює і аероотит може виникнути навіть при незначних перепадах тиску. Крім того, при перепадах атмосферного тиску понад 90 мм рт. ст. Мимовільне відкриття гирла труби не відбувається. У разі ефективним є продування слуховий труби.

В даний час клінічна отоларингологія поділяє аероотит на неускладнений і ускладнений, що супроводжується запальним процесом. Для неускладненого аероотиту в залежності від характеру ушкоджень виділяють 4 ступені: I – відзначається почервоніння барабанної перетинки та ін’єкція її судин; II – спостерігаються крововиливи в барабанну перетинку; III – розрив барабанної перетинки; IV – має місце порушення ланцюга слухових кісточок (а – без підвивиху стремена, б – з підвивихом).

Ускладнений аероотит класифікується за ступенем тяжкості: легкий II ступінь аероотиту в поєднанні з гострим серозним запаленням; середньої тяжкості – II або III ступінь аероотиту з розвитком середнього гнійного отиту; важкий – IV ступінь аероотиту, ускладнена гнійним отитом; вкрай важкий аероотит супроводжується переходом запалення на структури лабіринту та розвитком катарального чи гнійного лабіринтиту.

Пацієнти з аероотитом скаржаться на біль у вусі. Виразність больового синдрому варіює від неінтенсивного, що відчувається як деякий дискомфорт у вусі, до надзвичайно сильного та різкого болю кинджального характеру. Біль при аероотиті супроводжується почуттям розпирання у вусі, шумом у ньому та зниженням слуху. Вона може іррадіювати у кут нижньої щелепи або завушну область. Розрив барабанної перетинки проявляється різкою бавовною та інтенсивним болем. Після нього настає виражена приглухуватість. При аероотиті з порушенням у ланцюгу слухових кісточок, їх переломом або підвивихом стремена спостерігається стійка глухота, що зберігається після одужання пацієнта. Найчастіше пошкодження в системі слухових кісточок призводять до вестибулярної дисфункції, що виявляється у пацієнтів з аероотитом у вигляді інтенсивного запаморочення та порушення координації рухів.

При ускладненому аероотиті до перерахованих вище симптомів додається клінічна картина гострого середнього отиту з виділенням із зовнішнього слухового проходу серозного або гнійного відокремлюваного. Гнійний отит супроводжується підвищенням температури тіла та ознаками загальної інтоксикації.

Неускладнений аероотит І-ІІ ступеня закінчується одужанням та повним відновленням слуху протягом першого тижня після отриманої баротравми. Аероотит III-IV ступеня із запальними ускладненнями може протікати кілька тижнів і призвести до утворення барабанної порожнини рубцевих зрощень з розвитком адгезивного середнього отиту.

Аероотит діагностується отоларингологом на підставі скарг пацієнта, наявності в анамнезі вказівки на баротравму та даних проведеної отоскопії. Ендоскопічне дослідження вуха при аероотиті І-ІІ ступеня виявляє втягнення та почервоніння барабанної перетинки, ін’єктованість судин молоточка, іноді крововиливу в тканину перетинки. У більш серйозних випадках при аероотиті виявляється розрив барабанної перетинки та витікання через нього серозного, кров’яно-серозного або гнійного ексудату.

При ускладненому аероотиті додатково проводять бактеріологічний посів відокремлюваного з вуха та мазка із зіва з визначенням антибіотикочутливості виявлених патогенних мікроорганізмів. У пацієнтів із закладеністю носа для виключення супутньої баротравми навколоносових пазух проводять їхнє рентгенологічне дослідження, при підозрі на супутнє пошкодження легеневої тканини — рентгенографію легень.

Аероотит І-ІІ ступеня, як правило, дозволяється самостійно. Для прискорення процесу одужання проводяться заходи щодо покращення дренажної функції слухової труби (закапування судинозвужувальних медикаментів у ніс, лікування захворювань носоглотки) та введення у слуховий прохід турунд із борним спиртом. Крововиливи в барабанну перетинку розсмоктуються через тиждень з моменту початку аероотиту. У деяких випадках на їх місці формується рубець білуватого кольору, але він не надає негативного впливу на якість слуху після одужання.

Неускладнений аероотит ІІІ ступеня вищеописане лікування доповнюють системним призначенням антибіотиків для профілактики гнійного отиту. При цьому введення будь-яких речовин у слуховий прохід протипоказане. Терапія ускладнених форм аероотиту проводиться за загальним принципом терапії гострого гнійного отиту. Для запобігання розвитку адгезивного отиту пацієнтам призначається продування слухової труби Політцером. Ускладнення аероотиту симптомами гнійного лабіринтиту є показанням до хірургічного розтину лабіринту (лабіринтотомії).

Розриви барабанної перетинки здебільшого схильні до самозагоєнню. Якщо цього не відбувається, пацієнту проводиться мирінгопластика або тимпанопластика – хірургічне відновлення цілісності перетинки шляхом накладання на дефект шкірного клаптя, що утворився. При ушкодженні слухових кісточок лікування аероотиту включає різні реконструктивні операції: стапедопластику, імплантацію штучних слухових кісточок тощо.

Пацієнти з аероотитом, робота яких пов’язана з польотами, кесонними роботами, підводними зануреннями або перебуванням у барокамері, повинні бути звільнені від неї на весь час лікування. До своєї роботи після перенесеного аероотиту вони допускаються лише у разі повного одужання та після відповідного огляду медичною комісією.