Афта Беднара

Афта Беднара – це травматична ерозія слизової оболонки порожнини рота у новонароджених, які перебувають на природному або грудному вигодовуванні. Рідше захворювання діагностується у дітей старшого віку та підлітків. Причиною патології у немовлят є порушення правил годівлі, гігієни ротової порожнини або постійне смоктання великого пальця. У старшому віці афти Беднара з’являються в дітей віком, які мають звичку тримати в роті сторонні предмети. Під час огляду на твердому піднебінні виявляються дефекти неправильної овальної форми. Лікування включає усунення травмуючого фактора і комплексну обробку ерозій. Прогноз найчастіше сприятливий.

Афта Беднара, або афта новонароджених, є ерозивним ураженням слизової оболонки порожнини рота внаслідок постійної травматизації. У стоматології це захворювання відоме понад півтора століття. Незважаючи на те, що за цей час санітарні та гігієнічні норми грудного та штучного вигодовування стали набагато суворішими, афта Беднара продовжує часто зустрічатися в сучасній стоматологічній та педіатричній практиці.

Патологія частіше діагностується у ослаблених і недоношених дітей, багато з них переносять тяжкі захворювання або страждають на вроджені вади серця. Хворіють переважно діти з неблагополучних сімей, де батьки нехтують правилами догляду за ротовою порожниною малюка. Але навіть уважні та дбайливі батьки можуть припускатися помилок у годівлі. Крім того, появі афти Беднара супроводжує низький імунологічний статус та фонові соматичні захворювання.

Етіологія захворювання пов’язана з наявністю постійного травмуючого фактора в ротовій порожнині. У дітей грудного віку слизова оболонка може травмуватися грубою шкірою соска материнських грудей (наприклад, після кварцового опромінення при лікуванні тріщин), через неправильний вибір соски (надто довга, жорстка або має дуже вузький отвір), зловживання сосками-пустушками неортодонтичної форми.

Часто захворювання розвивається на тлі недостатньої гігієни порожнини рота малюка та порушення санітарних норм годівлі. Необхідно ретельно стерилізувати пляшечки та стежити за станом молочних залоз, дотримуючись чистоти шкіри та не допускаючи її огрубіння. Сучасні педіатри категорично не рекомендують протирати порожнину рота дитини після годування, особливо використовуючи при цьому різкі рухи та грубий матеріал – у недалекому минулому подібна рекомендація була однією з провідних причин появи афт новонароджених. У дітей старшого віку патологічні зміни на слизовій оболонці формуються через звичку тримати в роті сторонні предмети (ручку, олівець, іграшку) та смоктати пальці.

Захворювання має характерну клінічну картину. Ерозії неправильної овальної форми утворюються межі між твердим і м’яким небом. Афти мають чіткі межі і, як правило, розташовуються симетрично, нагадуючи метелика. Поверхня ерозій покриває сіро-жовтий фібринозний наліт, який практично неможливо зняти. Дотики до афт болючі, дитина починає турбуватися і плакати. За відсутності лікування та у дітей зі зниженим імунітетом ерозії можуть зливатися, утворюючи велику ранову поверхню, і ставати вхідними воротами для бактеріальної та вірусної інфекції.

Загалом стан дитини задовільний, але вона поводиться дуже збуджено через хворобливість ерозивних елементів. На початку годування малюк жадібно смокче груди або пляшечку, потім, зачепивши ерозію, зупиняється і плаче. Годування переривається, дитина залишається голодною і турбується ще більше.

При діагностиці головну роль відіграють дані анамнезу та об’єктивного дослідження. Діагноз ставиться виходячи з характерної клінічної картини. Афта Беднара має схожу симптоматику з хронічним рецидивним афтозним стоматитом. Однак останній, як правило, розвивається у дітей старшого віку, не має взаємозв’язку з фактором, що травмує, а вогнища ураження розташовані напередодні порожнини рота. Необхідно також проводити диференціальну діагностику з такими інфекційними захворюваннями, як герпетична ангіна, дифтерія зіва, туберкульоз та сифіліс. З метою уточнення діагнозу проводять лабораторне дослідження мазка з ерозією та серодіагностикою.

Основна мета лікування зводиться до усунення травмуючого фактора. При природному вигодовуванні рекомендується використовувати спеціальні накладки на груди, щоб не допускати контакту слизової оболонки ротової порожнини з грубою шкірою соска молочної залози. Для штучного годування необхідно підібрати правильну соску – вона не повинна бути занадто довгою або твердою.

Медикаментозне лікування включає послідовну обробку порожнини рота. Перший етап – очищення ерозивних поверхонь від нальоту за допомогою штучного лізоциму та протеолітичних ферментів (трипсин, хімотрипсин). Потім слизова оболонка піддається обробці місцевими антисептиками та відварами трав (ромашки, шавлії, звіробою) для профілактики інфікування та кератопластичних засобів (олія шипшини, обліпихи) для прискорення регенерації. Щоб зменшити болі відчуття, можна використовувати місцеві знеболювальні засоби (анестезинова мазь, лідокаїн).

При своєчасному лікуванні прогноз захворювання є сприятливим. Однак загоєння ерозивних дефектів може тривати кілька тижнів і навіть місяців, перешкоджаючи нормальному годівлі та надходженню поживних речовин в організм у потрібному обсязі. Тут потрібний ретельний педіатричний контроль.

Профілактика афти новонароджених полягає у просвітницькій роботі серед батьків. Необхідно правильно вибирати соску, ретельно дотримуватись правил грудного та штучного вигодовування, своєчасно проводити обробку молочних залоз і не допускати огрубіння шкіри сосків. У дітей старшого віку важливо ретельно стежити за поведінкою і не допускати формування звички брати до рота сторонні предмети.