Актиномікоз

Актиномікоз – інфекційне захворювання, що викликається променистими грибами (актиноміцетами) і має первинно-хронічний перебіг з утворенням щільних гранульом, нориць і абсцесів. Актиномікоз може вражати як шкіру, а й внутрішні органи. Діагностика захворювання заснована на виявленні характерного міцелію грибів у відокремлюваному та виявленні зростання специфічних колоній при посіві на живильні середовища. У лікуванні актиномікозу застосовується введення актинолізату у поєднанні з антибіотикотерапією, УФО шкіри, електрофорезом йоду. За показаннями проводиться розтин абсцесів, оперативне лікування свищів, дренування черевної та плевральної порожнини.

Актиномікоз – інфекційне захворювання, що викликається променистими грибами (актиноміцетами) і має первинно-хронічний перебіг з утворенням щільних гранульом, нориць і абсцесів. Актиномікоз може вражати як шкіру, а й внутрішні органи. Діагностика захворювання заснована на виявленні характерного міцелію грибів у відокремлюваному та виявленні зростання специфічних колоній при посіві на живильні середовища.

Збудники актиномікозу – гриби роду Actinomyces часто зустрічаються в природі. Вони можуть перебувати на ґрунті, рослинах, сіні чи соломі. В організм людини актиноміцети проникають через пошкоджену шкіру, при вдиханні або з їжею. У більшості випадків вони не викликають захворювання, а живуть на слизових очах або ротовій порожнині як сапрофітна флора. Запальні процеси у роті, шлунково-кишковому тракті чи органах дихання можуть призвести до переходу актиноміцетів у паразитичний стан із розвитком актиномікозу. Актиномікоз також трапляється у сільськогосподарських тварин. Однак зараження людини від тварин або хворих на актиномікоз людей не відбувається.

Актиномікоз шкіри може виникати первинно при проникненні актиноміцетів через ранки та інші ушкодження на шкірі. Вторинне ураження шкіри розвивається зсередини, при переході інфекції з тканин (мигдалини, зуби, лімфатичні вузли, м’язи, молочна залоза) і внутрішніх органів.

Залежно від локалізації патологічного процесу при актиномікозі виділяють такі форми:

• шийно-щелепно-лицьова;
• торакальна;
• абдомінальна;
• шкірна;
• сечостатевий;
• актиномікоз суглобів та кісток;
• актиномікоз ЦНС;
• актиномікоз стопи (міцетома, мадурська стопа)

Тривалість інкубаційного періоду при актиномікоз точно не відома. Захворювання характеризується тривалим та прогресуючим перебігом і може тривати 10-20 років. У початковому періоді у пацієнта зберігається нормальне самопочуття, але при ураженні внутрішніх органів стан стає важким, виникає кахексія.

Актиномікоз шкіри найбільш часто вражає підщелепну, крижову ділянку та сідниці. Він характеризується появою в підшкірній клітковині ущільнень та синюшно-червоним забарвленням шкіри над ними. Ущільнення мають кулясту форму і практично не викликають хворобливих відчуттів. Спочатку вони дуже щільні, потім розм’якшуються і розкриваються з утворенням свищів, що погано гояться. У гнійному свищах, що відділяється, може бути домішка крові. Іноді у ньому присутні жовті крупинки – друзи актиноміцетів.

Актиномікоз шкіри буває 4 види. При атероматозному варіанті, який зустрічається переважно у дітей, інфільтрати нагадують атероми. Бугорково-пустульозний актиномікоз починається з утворення в шкірі горбків, що переходять у глибокі пустули, а потім і нориці. Для гумозно-вузлуватого варіанта характерно утворення вузлів хрящової густини. Виразковий актиномікоз, як правило, розвивається у ослаблених пацієнтів. При ньому стадія нагноєння інфільтрату закінчується некрозом тканин та утворенням виразки.

Шийно-щелепно-лицьовий актиномікоз поширений більше за інших і зустрічається в декількох формах: з ураженням міжм’язової клітковини (м’язова форма), підшкірної клітковини або шкіри. Процес може поширюватися по обличчю та шиї, захоплюючи губи, язик, проникаючи в горло, трахею та очницю. При м’язовій формі характерний інфільтрат найчастіше утворюється в ділянці жувальних м’язів, викликаючи тризм і приводячи до асиметрії обличчя.

Торакальний актиномікоз починається із симптомів застуди: загальна слабкість, субфебрилітет, сухий кашель. Потім кашель ставати вологим, виділяється слизово-гнійне мокротиння, що має смак міді та запах землі. Поступово актиномікотичний інфільтрат поширюється від центру на грудну стінку і виходить на шкіру, утворюючи при цьому нориці, що йдуть від бронхів. Такі нориці можуть відкриватися не тільки на поверхні грудної клітки, але і в ділянці попереку і навіть стегна.

Абдомінальний актиномікоз часто імітує гостру хірургічну патологію (кишкову непрохідність, апендицит тощо). Він поширюється на кишечник, печінку, нирки, хребет і може дійти до передньої стінки живота з утворенням кишкових свищів, що відкриваються на шкірі. Актиномікоз прямої кишки протікає із клінічною картиною парапроктиту. Актиномікоз сечостатевих органів – рідкісне захворювання, яке частіше виникає вдруге під час переходу інфекції з черевної порожнини.

Актиномікоз суглобів та кісток зазвичай виникає при поширенні процесу з інших органів. Ураження суглобів не супроводжується значним порушенням їхньої функції, а актиномікоз кісток протікає за типом остеомієліту. Поширення інфільтрату на поверхню шкіри призводить до утворення свищів. Міцетома починається з появи на підошві кількох щільних «горошин», шкіра над якими поступово набуває буро-фіолетового забарвлення. Кількість ущільнень збільшується, виникає набряклість, змінюється форма стопи та утворюються гнійні нориці. У процес можуть залучатися сухожилля, м’язи та кістки стопи.

При розвитку характерної клінічної картини актиномікозу діагностика не викликає труднощів. Однак важливо поставити правильний діагноз ще в початковому періоді актиномікозу. Виявлення актиноміцетів у харкотинні, мазках із зіва або носа не має діагностичної цінності, оскільки спостерігається і у здорових людей. Тому для дослідження беруть відокремлюване нориці або проводять черезшкірну пункцію ураженого органу. Звичайна мікроскопія досліджуваного матеріалу може виявити друзи актиноміцетів, що дозволяє швидко поставити попередній діагноз актиномікозу. Подальше проведення реакції імунофлуоресценції (РІФ) зі специфічними антигенами спрямоване визначення виду актиноміцетів.

Складнощі становлять ті випадки актиномікозу, у яких друз немає у досліджуваному матеріалі, що у 75% захворювання. У разі єдиний надійний спосіб діагностики — це посів гною чи біопсійного матеріалу на середу Сабура. Повне та достовірне дослідження посіву на актиномікоз може зайняти понад 2 тижні. Але вже через 2-3 дні при мікроскопії можна виявити характерні для актиномікозу колонії. При дослідженні посіву обов’язково враховується зростання супутньої мікрофлори та її чутливість до антибіотиків.

Серологічна діагностика актиномікозу, на жаль, не є досить специфічною. А методи ПЛР-досліджень щодо цього захворювання знаходяться поки що на стадії розробки.

Лікування актиномікозу проводять внутрішньом’язовим та підшкірним введенням актинолізату. Разом з цим проводиться антибіотикотерапія, спрямована на пригнічення супутньої флори та запобігання вторинному інфікуванню. Як і будь-яка хронічна інфекція, актиномікоз вимагає додаткової дезінтоксикаційної та загальнозміцнюючої терапії.

До фізіотерапевтичного лікування, яке використовується при актиномікозі, відноситься УФО шкіри в області ураження, місцевий електрофорез актинолізату та йоду. При утворенні абсцесів необхідне їх відкриття. Також може знадобитися хірургічне лікування нориць, дренування плевральної порожнини або черевної порожнини. У деяких випадках при великих ураженнях легень проводять лобектомію.

За відсутності специфічного лікування актиномікоз внутрішніх органів може призвести до смерті. Найбільш легкою формою вважається шийно-щелепно-лицьовий актиномікоз. Після одужання пацієнтів можливий розвиток рецидивів.

Специфічної профілактики актиномікозу немає. До неспецифічної профілактики можна віднести дотримання гігієни, попередження травмування шкіри, своєчасне лікування зубів, запальних захворювань ротової порожнини, мигдаликів, органів дихання та шлунково-кишкового тракту.