Актиномікоз слинних залоз

Актиномікоз слинних залоз – це хронічне захворювання, яке характеризується специфічним запаленням слинних залоз та провокується бактеріями актиноміцетами. Проявляється формуванням запального інфільтрату, припухлістю, порушенням слиновидільної функції, утворенням нориць з гнійним відокремлюваним. Для діагностики актиномікозу застосовуються загальноклінічний аналіз крові, патогістологічне дослідження біоптату, сіалографія, шкірно-алергічна проба. Лікування включає хірургічні методи санації, імунотерапію, стимулюючу та симптоматичну терапію.

Актиномікоз слинної залози називають актиномікотичним сіаладенітом або променисто-грибковою хворобою. У людей захворювання викликають актиноміцети виду A.Israelii, названі на честь берлінського хірурга Джеймса Ізраеля. 1878 року він уперше детально описав хворобу у людини. Актиноміцети є бактеріями, що мають властивості пліснявих грибів, а саме – здатність утворювати міцелій. Променисто-грибкова хвороба вражає щелепно-лицьову область у 85% пацієнтів та слинні залози – у 2,3%. Виникає переважно у холодну пору року на тлі зниження імунітету. Захворювання найчастіше відзначається у чоловіків віком 20-40 років.

Актиноміцети в нормі постійно знаходяться в організмі (шлунково-кишковий тракт, порожнини рота). Вони є умовно-патогенними мікроорганізмами та викликають ураження у разі порушення імунобіологічної реактивності. Зниження імунного захисту спостерігається при хронічних захворюваннях, ГРВІ, грипі, діабеті, туберкульозі, онкології, імунодефіцитних станах і т. д. Джерелами та осередками інфекції служать карієс, періодонтит, грибкова ангіна, синусит, отит. Стоматологічні патології відносяться до факторів ризику, тому що велика кількість актиноміцетів знаходиться в каріозних зубах, зубних відкладеннях, зубоясенних кишенях. У слинну залозу бактерії можуть потрапити через протоку під час його травматизації.

Променисті грибки проникають у залозисту тканину кількома шляхами: контактним, гематогенним, лімфогенним. Актиномікозна гранульома виникає між часточками слинної залози, а запальний інфільтрат оточує залозу. Морфологія гранульоми залежить від імунного захисту організму, наявності вторинної інфекції. Залежно від факторів специфічного та неспецифічного імунітету переважають ексудативні чи проліферативні зміни тканин.

Гранулема складається з друзів – колоній актиноміцетів. Освіта оточена грануляційною тканиною, яка представлена ​​фібробластами, плазматичними, епітеліоїдними, лімфатичними клітинами та новоствореними капілярами. Характерна поява ксантомних клітин. У центрі гранульоми клітинні елементи некротизуються. Макрофаги прямують до друзів, захоплюють частинки міцелію і переносять їх у навколишні тканини. Таким чином утворюються вторинна та дочірні актиномікозні гранульоми.

Розрізняють первинну та вторинну форму актиномікозного сіаладеніту. Первинний актиномікоз виникає при появі вихідного вогнища інфекції в слинній залозі, вторинний – при поширенні бактерій з навколишніх тканин та розвитку в залозі вторинної гранульоми. За характером патологічного процесу виділяють кілька форм актиномікозу:

• Ексудативний (обмежений та дифузний). Виникає у всій залозі чи кількох частках і характеризується розвитком переважно ексудативного запалення. Гранулема містить ексудат з колоніями актиноміцетів або гнійне відділення. Характерний для осіб із серйозними імунодефіцитними станами.
• Продуктивний (обмежений та дифузний). Актиномікоз охоплює частину слинної залози чи весь орган. Морфологічна картина свідчить про наявність проліферативного запалення. Організм активно бореться із хворобою, формується захисний бар’єр із клітинних елементів та вогнищевий інфільтрат.
• Актиномікоз залізистих лімфовузлів. Виявляється припухлістю та інфільтратом. Спочатку освіта щільна, потім стає м’якою і спаюється зі шкірою. Хвороба може поширюватися та вражати сполучну тканину між частками залози. Слиновидільна функція не порушується.

Інкубаційний період триває 2 дні-3 тижні, хоча може тривати кілька місяців. Захворювання вражає великі залози, частіше – привушну, рідше – піднижньощелепну та під’язичну; протікає довго – кілька місяців. Клінічний перебіг залежить від стану імунної системи, індивідуальних особливостей, локалізації та виду специфічного запалення. Продуктивна форма актиномікозу супроводжується утворенням щільного вузла у проекції залози. При обмеженому актиномікозі запалюється частина залози, при дифузному весь орган. З’являється припухлість, збільшення слинної залози, біль при пальпації, зниження слиновидільних функцій, помутніння слини. Шкірні покриви звичайного кольору без патологічних змін. Період загострення характеризується появою набряку, болючих відчуттів, які проходять самостійно.

Ексудативний актиномікоз розвивається повільно, заліза періодично припухає, виникає прогресуюче ущільнення. Відзначаються неприємні відчуття, свербіж, поколювання в органі. Слина виділяється мало, може містити слизові, пластівцеві або гнійні включення. Згодом відбувається спаювання залози з тканинами, піднімається температура, турбують болючі відчуття та почервоніння шкіри. Через кілька днів утворюється ділянка розм’якшення, що містить гній із характерними зернами – друзами. Гнійний вміст відходить через протоку залози або проривається через шкіру, утворюючи нориці. Свищ може існувати тривалий період часу, періодично мимоволі відкриватися. Запалення поширюється та провокує утворення вторинних актиномікозних вогнищ. Обмежена ексудативна форма протікає трохи легше, ніж дифузна.

При гематогенному та лімфогенному поширенні бактерій виникає генералізація актиномікозу, при цьому уражаються оточуючі тканини, органи грудної порожнини та мозок. Мікотична ураження головного мозку та мозкових оболонок є вкрай серйозною і часто призводить до несприятливого результату. Небезпечне розташування вогнищ актиномікозу в бічних відділах шиї, парафарингальному просторі, скроневій ділянці. При тривалому перебігу актиномікозу та відсутності лікування зростає ризик розвитку амілоїдозу внутрішніх органів.

Актиномікоз є складним захворюванням щодо постановки діагнозу і вимагає проведення різних досліджень. Диференціальну діагностику здійснюють з хронічним неспецифічним сіаладенітом, пухлинами, абсцесами, флегмонами, туберкульозом, сифілісом, періоститом та остеомієлітом. Для цього проводяться такі дослідження:

• Патогістологічна діагностика. Застосовується при підозрі на обмежений чи дифузний продуктивний актиномікоз, коли клінічний перебіг нагадує пухлинний ріст. У біоптаті слинних залоз виявляється молода грануляційна тканина, що складається з круглих епітеліодних клітин та фібробластів, а також багатоядерні та ксантомні клітини.
• Клінічний аналіз крові. При гострому перебігу хвороби виникає лейкоцитоз, нейтрофілоз, моноцитопенія, лімфоцитопенія. Хронічна форма відрізняється зниженням кількості лейкоцитів, зсувом лейкоцитарної формули праворуч, вторинною анемією, збільшенням швидкості ШОЕ.
• Шкірно-алергічна проба з актинолізатом. Внутрішньошкірно вводять 0,3 мл розчину актинолізату, відступивши 10 см инъецирують м’ясо-пептидний бульйон. Реакцію дивляться наступного дня за розміром еритеми. Проба може бути негативною, сумнівною, слабопозитивною, позитивною та різко позитивною.
• Рентгенографія слинних залоз. Під час сіалографії основна протока залози виглядає звуженою, але має чіткі контури. У товщі залози знаходяться утворення різної форми та розмірів (місця абсцедування), які з’єднані з протоками. Великі протоки залози трохи розширено, а дрібні виглядають порожніми.

Терапія має бути комплексною, етіологічною та повноцінною. Лікування залежить від форми актиномікозу залози, враховує клінічний перебіг, ступінь поширення хвороби та індивідуальні особливості пацієнта. У практичній стоматології застосовуються такі методи лікування:

1. Хірургічна санація. Проводиться розтин осередку актиномікозної інфекції, видалення змінених тканин. Після розтину рану вишкрібають, дренують та обробляють антисептичними препаратами. У запущених випадках виконується часткова паротидектомія, видалення підщелепної слинної залози, висічення свища. Необхідно видалити каріозні зуби, які є місцем персистенції інфекції.
2. Специфічна імунотерапія. Для лікування застосовують актинолізат та актиноміцетну вакцину. Лікарську речовину вводять внутрішньом’язово або внутрішньошкірно у внутрішню поверхню передпліччя 2 рази на тиждень. Курс лікування становить 20-25 ін’єкцій та триває близько 3 місяців. Після лікування проводиться місячна перерва, далі курс повторюють ін’єкцій.
3. Антибактеріальна терапія. Необхідна у разі приєднання вторинної інфекції. Перед призначенням засобів визначають чутливість збудника та підбирають необхідний антибактеріальний препарат. При лікуванні актиномікозу ефективними є антибіотики нітрофуранового ряду. Антибактеріальну терапію необхідно проводити щонайменше 10 днів.
4. Дезінтиксикаційна терапія. Показана при гострому перебігу хвороби, коли значно підвищується температура тіла та виражена інтоксикація організму. Корекцію гемодинамічних порушень здійснюють за допомогою інфузійної терапії – внутрішньовенного введення розчинів електролітів, препаратів сироваткового альбуміну, плазмозамінних колоїдних розчинів.
5. Стимулююча терапія. Призначаються засоби підвищення захисних сил організму – полівітаміни, антигенні стимулятори, аутогемотерапия. На ділянку залози проводять фізіотерапевтичні процедури – електрофорез, УВЧ, лазеротерапію.

Прогноз актиномікозу слинних залоз сприятливий при своєчасному виявленні та правильному лікуванні. До трудової діяльності хворі можуть розпочинати після першого курсу лікування. Другий та третій курс імунотерапії можна пройти амбулаторно. У зв’язку з ризиком рецидиву пацієнти перебувають під диспансерним наглядом щелепно-лицьового хірурга від 6 до 12 місяців. Основний спосіб профілактики – це санація всіх осередків інфекції в ЩЛВ, лікування захворювань зубів, усунення риногенних, тонзилогенних та отогенних запальних процесів. Необхідне лікування хронічних захворювань, зміцнення імунної системи.