Аногенітальний кондиломатоз

Аногенітальний кондиломатоз – це розростання гострих кондилом в області анального отвору та промежини. Виявляється відчуттями дискомфорту та стороннього тіла в області ануса, анальним свербінням, відчуттям вологості, хворобливістю при дефекації. Патологія стає джерелом психологічних та сексуальних проблем. Існує ризик травмування утворень із кровотечею та подальшим інфікуванням. Можливе злоякісне переродження. Діагноз виставляється на підставі даних огляду, лабораторних та інструментальних досліджень. Лікування включає видалення кондилом, призначення засобів для стимуляції імунітету.

Аногенітальний кондиломатоз – захворювання, що характеризується виникненням в області заднього проходу та геніталій гострих кондилом, які можуть розростатися до гігантських розмірів та закривати анальний отвір. Скупчення гострих кондилом нагадує на вигляд цвітну капусту. Гігантську кондилому ще називають пухлиною Бушке-Левенштейна (вчені, які вперше описали таке явище в 1925 році).

Аногенітальний кондиломатоз виникає внаслідок зараження вірусом папіломи людини 6 та 11 типів. Даний вірус дуже поширений, викликає різноманітних захворювання шкірних покривів і слизових оболонок. На сьогоднішній день виявлено понад 100 різновидів вірусу, які провокують різноманітні патології (різноманітні види бородавок, кондилом, папілом).

Вірус папіломи людини відносять до однієї з найпоширеніших інфекцій, що передаються статевим шляхом. Більше половини людей, що живуть статевим життям, є носіями даного вірусу (найчастіше кількох його типів). Найчастіше вірусоносійство протікає безсимптомно. Виникнення кондилом спостерігається лише у 1-2% випадків вирусоносійства відповідного типу. Передбачається, що для появи гострих кондилом у людей, інфікованих ВПЛ 6 або 11 типів, необхідно також загальне та місцеве ослаблення імунного захисту.

Статистика показує високу частоту захворюваності на періанальні кондиломи серед гомосексуалістів, проте локалізація гострих кондилом в області ануса зовсім не обов’язково є результатом анального статевого контакту. При інфікуванні вірус проникає в досить велику зону шкірних і слизових оболонок в області геніталій, а періанальна область розташовується в безпосередній близькості як до статевих органів чоловіків, так і жінок.

Вірус папіломи людини, що викликає аногенітальний кондломатоз, розташовується в клітинах глибоких шарів шкіри та слизових статевих оболонок, не проникаючи в кровотік. У міру оновлення покривних тканин та просування глибоких шарів до поверхні разом із клітинами мігрує і вірус, який досягнувши поверхні шкіри, викликає розвиток клінічних симптомів. Вірус, що вийшов до поверхні, стає здатним до зараження. Інфікування вірусом, що викликає гострі кондиломи, відбувається контактним шляхом. Найчастіше зараження відбувається при статевих контактах (вагінальних, анальних, значно рідше – оральних). Зараження побутовим чином, мабуть, можливе, але для затвердження ймовірності такого способу передачі не вистачає достатніх даних.

Від інфікування вірусом до виникнення та розростання гострих кондилом може пройти як кілька тижнів, так і кілька років. Вірус у цей час розвивається у глибоких шарах і не виходить на поверхню. Таке безсимптомне носійство зазвичай мало заразне. Локалізація гострих кондилом найчастіше в області геніталій (у чоловіків на головці статевого члена, у жінок на малих і великих статевих губах), але нерідко і у жінок, і у чоловіків кондиломи розростаються в області анального отвору. Такі кондиломи і називають періанальними.

Захворювання проявляється виникненням та розростанням у ділянці ануса сосочкоподібних утворень, відчуттям дискомфорту, присутності стороннього тіла у зоні промежини. Найчастіше в області заднього проходу має місце мацерація (мокнутий) шкіри. Великі кондиломи можуть механічно пошкоджуватися, в результаті виникає болючість і кров’янисте відділення.

Великі кондиломи здатні секретувати рідину з неприємним запахом, у товщі гігантських розростань можуть з’являтися свищеподібні ходи. Приєднання запалення сприяє розвитку симптомів загальної інтоксикації (гарячка, слабкість, біль голови). Періанальні кондиломи можуть зростати з досить великою швидкістю, проте виражена болючість для цього захворювання не характерна. Якщо мають місце інтенсивні болі в області ануса, необхідно припустити будь-яку супутню патологію (геморой, анальна тріщина, парапроктит та ін.).

Аногенітальний кондиломатоз має схильність до розвитку рецидивів як у разі проведення консервативного лікування, так і після хірургічного видалення розростань. У випадках формування гігантських кондилом та виникнення розростань в анальному каналі є деяка ймовірність розвитку плоскоклітинного раку, тому віддалені кондиломи піддаються гістологічному дослідженню, а хворі з пухлинами Бушке-Левенштейна (гігантськими кондиломами) підлягають ретельному огляду.

Крім того, великі кондиломи можуть пошкоджуватися та кровоточити, область, уражена кондиломатозом, схильна до розвитку запального процесу. Внаслідок тривалого існування розростань в області ануса тривала мацерація шкіри сприяє її подразненню та розвитку періанального дерматиту.

Клінічна картина аногенітального кондиломатозу досить характерна, діагноз ставиться на підставі даних огляду та виявлення гострих періанальних кондилом. Крім того, виробляють ретельний огляд геніталій, оскільки там також можуть бути розростання.

З метою виявлення кондилом в анальному каналі лікар-проктолог проводить пальцеве дослідження. Показанням щодо нього є виявлення навіть невеликих утворень у перианальной області. При обстеженні анального каналу гострі кондиломи прощупуються як дрібні вузлики щільної консистенції. Гігантські періанальні кондиломи часто супроводжуються ураженням слизової оболонки анального каналу. З тією ж метою (виявлення гострих кондилом в анальному каналі) виробляють аноскопію.

У ВІЛ-інфікованих осіб з синдромом імунодефіциту, що розвивається, кондиломи схильні швидко розростатися до гігантських розмірів, утворюючи скупчення, що нагадують цвітну капусту (пухлина Бушке-Левенштейна). Такі пухлини є фактором ризику розвитку плоскоклітинного раку, особливо у хворих на ВІЛ-інфекцію. Гістологічне дослідження може виявити у великих вузлах цієї пухлини інвазивні компоненти раку. У хворих із підозрою на злоякісне новоутворення обов’язково проводиться ректороманоскопія. Часто під час цього дослідження відзначають гіперемію (іноді зернистість) слизової оболонки прямої кишки. У самій прямій кишці (вище за аноректальну лінію) гострих кондилом не відзначається.

При виявленні аногенітального кондиломатозу всі хворі піддаються дослідженню для виявлення ВІЛ та сифілісу (RPR-тест). Підтвердження діагнозу проводиться на підставі цитологічного та гістологічного дослідження біоптатів кондилом. Крім того, у крові методом ІФА можуть виявлятися антитіла до вірусу папіломи людини. Проводиться також виділення ДНК вірусу із клітин ураженої тканини методом ПЛР-діагностики.

Диференціюють гострокінцеві кондиломи в основному з кондиломами сифілітичними та контагіозним молюском. Контагіозний молюсок зазвичай проявляється білуватими розростаннями у вигляді несливающихся бляшок з вологою плоскою поверхнею. Сифілітичні кондиломи підозрюють у разі виявлення позитивної реакції Вассермана. Остаточна діагностика проводиться після одержання результатів серологічного аналізу. виявлення тих чи інших антитіл та після укладання венеролога. При виявленні гострих кондилом проводиться обстеження з приводу ВІЛ та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом. У диференціальній діагностиці кондиломатозу та злоякісних новоутворень основну роль відіграє цитологічне дослідження.

Сучасна медицина не знає способів остаточного знищення вірусу папіломи людини, тому лікування спрямоване на порятунок від симптомів та попередження розвитку рецидивів ускладнень. Оперативне видалення кондилом не виключає подальшої передачі вірусу партнеру, оскільки пацієнт залишається вирусоносієм, і при поверхневому розташуванні в шкірі заражених клітин може бути джерелом інфікування. Розвиток рецидивів після лікування періанальних кондилом відбувається у 30% хворих.

Тактику лікування вибирають індивідуально залежно від розмірів, кількості, локалізації гострих кондилом, супутніх урогенітальних інфекцій та загального стану організму. Консервативного лікування підлягають невеликі періанальні кондиломи, що не зливаються в конгломерати. Кондиломи припікають з допомогою розчину подофиллотоксина (наносячи його у уражену шкіру спеціальної паличкою, що у комплекті з препаратом). Слід уникати потрапляння препарату на неуражені ділянки шкіри. З метою придушення розмноження вірусу та запобігання рецидивам призначають місцеві противірусні засоби (подофіллотоксин, бромнафтохінон). Засоби місцевої дії поєднують із загальною імуностимулюючою терапією.

Найбільш радикальною методикою рятування від періанальних кондилом є їх хірургічне видалення. Розростання січуть у межах незмінених тканин, видаляють за допомогою вуглеводневого лазера, застосовують методи хімічної цитодеструкції (концентровані розчини їдких кислот, цитотоксичні препарати). Однак методики видалення кондилом у переважній більшості випадків не ведуть до попередження їх повторного розвитку, оскільки вірус папіломи людини продовжує розвиватися у глибоких шарах навколишніх тканин. Крім того, припікання хімічними реагентами кондилом в анальному каналі недоцільно, оскільки недостатньо ефективно і веде до розвитку ускладнень (місцевого запалення, сверблячки, мокнення та ерозування слизової оболонки).

Регулярні курси загальної терапії за допомогою інтерферону та його індукторів, інших імуностимуляторів сприяють запобіганню розвитку періанальних кондилом знову після їх видалення. Відразу після закінчення лікувального курсу комбінованої імунотерапії кількість пацієнтів із позитивною ДНК-пробою на ВПЛ знижується у півтора-два рази. Особливо варто відзначити позитивну роль імунотерапії у профілактиці зловживання розростаннями з високим канцерогенним ризиком. Ризик онкогенності у хворих, які отримали імунотерапевтичне лікування, також знижується майже вдвічі.

Лікування аногенітальним кондилом призначається як безпосередньо особі, що звернулася, так і його статевого партнера. На час лікування рекомендовано відмовитись від статевих контактів. Комбінована терапія, що поєднує методи цитодеструкції наявних розростань з призначенням імуностимулюючих засобів загальної дії, є найбільш ефективною схемою лікування, що сприяє поліпшенню якості життя та зниженню ймовірності повторного розвитку клінічних проявів захворювання.

Оперативне видалення періанальних кондилом, як правило, проводиться під місцевою анестезією і відноситься до малотравматичних втручань. Загальний наркоз та тривале післяопераційне спостереження потрібно за необхідності видалення великих розростань. При численних кондиломах, а також при гігантських розростаннях можливе їх хірургічне видалення в кілька етапів. Одномоментне висічення великих кондилом у практичній проктології зазвичай не застосовується, оскільки утворюються великі дефекти тканин важко заживають і можуть призводити до деформацій періанальної області.

Незалежно від методики видалення кондилом, ймовірність рецидивів аногенітального кондиломатозу у всіх випадках практично однакова. Профілактикою рецидивування патології є комплексне лікування із застосуванням противірусних засобів та імунної терапії, а також підтримання імунітету, регулярне проведення курсів терапії під контролем фахівця. При виявленні у морфологічній структурі кондилом злоякісних клітин прогноз несприятливий.