Артроз плечового суглоба

Артроз плечового суглоба – це хронічне захворювання, при якому руйнується та стоншується тканина суглобового хряща, виникають патологічні зміни м’яких тканин, утворюються кісткові розростання в ділянці суглоба. Виявляється болями та хрускотом у зоні ураження. На пізніх стадіях зменшується обсяги рухів. Патологія протікає хронічно та поступово прогресує. Діагноз виставляється з урахуванням клінічної картини та рентгенологічних ознак. Лікування зазвичай консервативне: фізіотерапія, протизапальні препарати, хондропротектори, ЛФК. При руйнуванні суглоба виконується ендопротезування.

Артроз плечового суглоба – хронічне захворювання, у якому внаслідок дегенеративно-дистрофічних процесів поступово руйнується хрящ та інші тканини суглоба. Зазвичай на артроз страждають люди 45 років і старше, проте в ряді випадків (після травми, запалення) можливий розвиток хвороби в молодшому віці. Патологія однаково часто виникає у жінок та у чоловіків, частіше спостерігається у спортсменів та у людей, які займаються важкою фізичною працею.

Пусковим моментом змін при артрозі плечового суглоба може стати як нормальний процес старіння тканин, так і пошкодження або порушення структури хряща внаслідок механічних впливів та різних патологічних процесів. Первинний артроз зазвичай виявляється у людей похилого віку, вторинний (розвинений на тлі інших захворювань) може виникнути в будь-якому віці. Основними причинами вважаються:

• Пороки розвитку. Патологія може виявлятись при недорозвиненні головки плечової кістки або суглобової западини, капомелії плеча та інших аномаліях верхньої кінцівки.
• Травматичні ушкодження. Артрози травматичної етіології найчастіше виникають після внутрішньосуглобових переломів. Можливою причиною захворювання може стати вивих плеча, особливо звичний. Рідше як провокуюча травма виступають важкі забиті місця.
• Запальні процеси. Хвороба може діагностуватися при тривалому поточному плечолопатковому періартриті, раніше перенесеному неспецифічному гнійному артриті та специфічних артритах суглоба (при туберкульозі, сифілісі та деяких інших захворюваннях).

Фактори ризику

Артроз є поліетиологічним захворюванням. Існує велика група факторів, що збільшують ймовірність виникнення цієї патології:

• Спадкова схильність. У багатьох пацієнтів є близькі родичі, які також страждають на артрози, у тому числі й інші локалізації (гонартроз, коксартроз, артроз гомілковостопного суглоба).
• Перенапруга суглоба. Може виникати у волейболістів, тенісистів, баскетболістів, метальників спортивних снарядів, а також у людей, професія яких має на увазі постійне високе навантаження на руки (молотобійці, вантажники).
• Інші патології. Артрози частіше виявляються у пацієнтів, які страждають на аутоімунні (ревматоїдний артрит), деякі ендокринні хвороби та порушення обміну речовин, системну недостатність сполучної тканини та надмірну рухливість суглобів.

Імовірність розвитку захворювання різко зростає з віком. Певний негативний вплив мають часті переохолодження та несприятлива екологічна обстановка.

Основною причиною розвитку артрозу плечового суглоба є зміна структури суглобового хряща. Хрящ втрачає гладкість і еластичність, ковзання суглобових поверхонь при рухах не може. Виникають мікротравми, що ведуть до подальшого погіршення стану хрящової тканини. Невеликі шматочки хряща «відриваються» від поверхні, утворюючи суглобові тіла, що вільно лежать, які також травмують внутрішню поверхню суглоба.

Згодом капсула та синовіальна оболонка товщають, у них з’являються ділянки фіброзного переродження. Через стоншення і зниження еластичності хрящ перестає забезпечувати необхідну амортизацію, тому зростає навантаження на кістку, що підлягає. Кістка деформується і розростається з обох боків. Порушується нормальна зміна суглоба, з’являються обмеження рухів.

У травматології та ортопедії зазвичай використовують тристадійну систематизацію, що відображає вираженість патологічних змін та симптомів артрозу плечового суглоба. Подібний підхід дозволяє підібрати оптимальну лікарську тактику з урахуванням тяжкості процесу. Розрізняють такі стадії:

• Перша – Грубі зміни хрящової тканини відсутні. Склад синовіальної рідини змінено, харчування хряща порушено. Хрящ погано переносить навантаження, тому іноді виникає біль у суглобі (артралгія).
• Друга – Хрящова тканина починає стоншуватися, його структура змінюється, поверхня втрачає гладкість, в глибині хряща з’являються кісти і ділянки звапніння. Підлягаюча кістка деформується, по краях суглобового майданчика виникають кісткові розростання. Болі набувають постійного характеру.
• Третя – Відзначається виражене стоншення і порушення структури хряща з великими ділянками руйнування. Суглобовий майданчик деформований. Виявляється обмеження обсягу рухів, слабкість зв’язкового апарату та атрофія навколосуглобових м’язів.

На ранніх стадіях пацієнтів з артрозом турбує дискомфорт або незначний біль у плечовому суглобі під час навантаження та певних положень тіла. Під час рухів може виникати хрускіт. Суглоб зовні не змінено, набряку немає. Потім інтенсивність болю збільшується, артралгії стають звичними, постійними, з’являються у навантаженні, а й у спокої, зокрема й у нічний час. Відмінні риси больового синдрому:

• Багато пацієнтів відзначають залежність больового синдрому від погодних умов.
• Поряд із ниючим болем згодом з’являється різка болючість при фізичних навантаженнях.
• Біль може виникати тільки в області плечового суглоба, іррадіювати в ліктьовий суглоб або поширюватись по всій руці. Можливі болі в спині та шиї на боці поразки.

Через деякий час пацієнти починають помічати помітну ранкову скутість у суглобі. Об’єм рухів зменшується. Після навантаження чи переохолодження можливий незначний набряк м’яких тканин. При прогресуванні артрозу рухи дедалі більше обмежуються, розвиваються контрактури, серйозно порушується функція кінцівки.

Діагноз виставляється лікарем-ортопедом з урахуванням характерних клінічних та рентгенологічних ознак артрозу плечового суглоба. За підозри на вторинний артроз призначають консультації хірурга, ендокринолога. Суглоб спочатку не змінений, потім деформований або збільшений в обсязі. При пальпації визначається болючість. Може виявлятись обмеження рухів. Для підтвердження артрозу рекомендовано:

• Рентгенографія плечового суглоба. Виявляються дистрофічні зміни і крайові кісткові розростання (остеофіти), на пізніх стадіях визначається звуження суглобової щілини, деформація та зміна структури кістки, що підлягає. Суглобова щілина може набувати клиноподібної форми, в кістки проглядаються остеосклеротичні зміни та кістоподібні утворення.
• Томографічні дослідження. У сумнівних випадках, особливо на початкових стадіях хвороби, для отримання додаткових даних про стан кістки та хряща виконують КТ плечового суглоба. За потреби оцінити стан м’яких тканин здійснюють магнітно-резонансну томографію.

Диференційна діагностика

Диференціальний діагноз артрозу проводиться з подагричним, псоріатичним, ревматоїдним та реактивним артритом, а також з пірофосфатною артропатією. При артритах у аналізі крові виявляються ознаки запалення; Зміни на рентгенограмах мало виражені, остеофіти відсутні, ознак деформації суглобових поверхонь немає.

При псоріатичному артриті поряд із суглобовими проявами часто виявляються висипання на шкірі. При ревматоїдному артриті визначається позитивний ревматоїдний фактор. При пірофосфатній артропатії та подагричному артриті у біохімічному аналізі крові виявляються відповідні зміни (підвищення рівня солей сечової кислоти та ін.).

Пацієнти перебувають під наглядом лікаря-ортопеда. Необхідно обмежити навантаження на руку, виключивши різкі рухи, підняття та тривале носіння ваг. Разом з тим слід враховувати, що бездіяльність теж негативно впливає на хворий суглоб. Для підтримки м’язів у нормальному стані, а також для відновлення плечового зчленування необхідно регулярно виконувати рекомендований лікарем комплекс ЛФК.

Консервативне лікування

Однією з найактуальніших завдань при артрозі є боротьба з больовим синдромом. Для усунення болю та зменшення запалення призначають:

• Препарати загальної дії. Нестероїдні протизапальні засоби призначаються в таблетках у період загострення. При безконтрольному застосуванні можуть дратувати стінку шлунка, негативно впливати на стан печінки та обмін речовин у хрящовій тканині, тому приймаються тільки за призначенням лікаря.
• Засоби місцевої дії. Зазвичай використовуються НПЗП у формі гелів та мазей. Можливе самостійне застосування у разі виникнення або посилення симптоматики. Рідше показані гормоновмісні препарати місцевої дії, які слід наносити відповідно до рекомендацій лікаря.
• Гормони для внутрішньосуглобового введення. При вираженому больовому синдромі, який не усувається іншими способами, виконують внутрішньосуглобове введення препаратів (тріамцинолону, гідрокортизону тощо). Блокади проводять не частіше 4 разів на рік.

Для відновлення та зміцнення хряща на 1 та 2 стадіях артрозу застосовують засоби із групи хондропротекторів – препарати, що містять гіалуронову кислоту, хондроїтину сульфат та глюкозамін. Курси лікування тривалі (від 6 місяців до року і більше), ефект стає помітним через 3 і більше місяців.

Фізіотерапевтичне лікування

При артрозі плечового суглоба активно використовують масаж, лікувальну фізкультуру та фізіотерапевтичні методики. У період ремісії хворих направляють на санаторно-курортне лікування. Застосовують:

Хірургічне лікування

На 3 стадії захворювання, при значному руйнуванні хряща, обмеження рухливості та втрати працездатності виконують ендопротезування суглоба. Напрямок на операцію видають з урахуванням віку хворого, рівня його активності, наявності тяжких хронічних захворювань. Використання сучасних керамічних, пластикових та металевих ендопротезів дозволяє повністю відновити функцію суглоба. Термін служби протезів становить 15 років.

Артроз – тривале, поступово прогресуюче захворювання. Його неможливо повністю вилікувати, проте можна суттєво уповільнити розвиток патологічних змін у суглобі, зберегти працездатність та високу якість життя. Для досягнення максимального ефекту, необхідно серйозне ставлення пацієнта до своєї хвороби та його готовність дотримуватись рекомендацій лікаря навіть у період ремісій.

Превентивні заходи передбачають зниження побутового травматизму, дотримання техніки безпеки на виробництві, виключення надлишкових навантажень на плечовий суглоб під час виконання професійних обов’язків та занять спортом. Необхідно своєчасно діагностувати та лікувати патології, здатні спровокувати розвиток артрозних змін.