Артрит стопи

Артрит стопи – це патологія, що характеризується запальними змінами кістково-суглобового апарату стопи. У клінічному перебігу артриту відзначається скутість та біль у стопі під час ходьби, гіперемія та набряклість м’яких тканин, деформація стопи. Діагностика артриту передбачає проведення рентгенографії, МРТ, УЗД, біохімічного та імунологічного аналізу крові, пункції суглобів, дослідження синовіальної рідини. Алгоритм лікування артриту стопи складається з етіотропної та патогенетичної медикаментозної терапії, внутрішньосуглобового введення препаратів, фізіотерапії, суглобової гімнастики, іммобілізації стопи або підбору ортопедичних пристроїв, при неефективності – оперативного втручання.

Артрит стопи – група захворювань запального характеру, що зачіпають зчленування кісток в області передплюсни, плюсни та пальців стопи. Серед різновидів артриту стопи частіше за інші форми зустрічаються ревматоїдний, посттравматичний, подагричний, інфекційний артрити, які можуть мати гострий або хронічний перебіг. Поразка суглобів стопи досить часто поєднується з артритом гомілковостопного суглоба та артритом пальців ніг. Залежно від причин захворювання та необхідного обсягу медичної допомоги лікуванням артриту стопи можуть займатися фахівці в галузі клінічної ревматології або травматології та ортопедії.

Запальний процес у суглобах стопи може розвинутися первинно (самостійно) чи тлі супутніх інфекційних, метаболічних, аутоімунних захворювань. В етіології артриту стопи вирішальну роль відіграють такі фактори:

1. Травми. Нерідко простежується зв’язок суглобового запалення з раніше перенесеними травмами: забиттями, розтягненням зв’язок, вивихами та переломами кісток стопи. При цьому між травмою та захворюванням суглоба може пройти досить тривалий час. У випадках коли відбувається відкритий перелом або поранення стопи, запальний процес може виникати внаслідок прямого проникнення інфекції в область суглобів. У ряді випадків артрит стопи розвивається в результаті хронічної травматизації суглобів стопи, наприклад, при носінні незручного взуття, плоскостопості, заняттях спортом або балетом.
2. інфекція. Розвиток інфекційного артриту стопи може бути пов’язаний із перенесеними вірусними, мікробними, грибковими або паразитарними інфекціями. Часто в анамнезі хворих вдається виявити попередній артрит грип або інші ГРВІ, загострення хронічного тонзиліту, пневмонію, кишкову інфекцію, гонорею. Іноді поширення інфекції відбувається по лімфатичних шляхах з септичних вогнищ, розташованих близько до суглобової порожнини (при фурункулах, бешиховому запаленні, остеомієліті, інфікованих ранах). Реактивний артрит стопи, що дебютує після перенесеної урогенітальної чи кишкової інфекції, зустрічається при синдромі Рейтера.
3. Імунне запалення. Ревматоїдний артрит стопи є захворюванням із достовірно невстановленою етіологією. Тим не менш, відомо, що в цьому випадку запально-деструктивні зміни розвиваються внаслідок ушкодження синовіальної оболонки суглобів імунними комплексами, що утворюються в організмі.
4. Порушення метаболізму. При артриті, пов’язаному з подагрою, запальний процес ініціюється відкладенням кристалів уратів у порожнині суглоба.

Факторами, які провокують патологічні зміни суглобів стопи, служать літній вік, надмірна вага, важкі навантаження, загальне та місцеве переохолодження, куріння, імунодефіцитні стани, цукровий діабет та ін.

Стопа людини є важливим елементом опорно-рухового апарату і є складною анатомо-функціональною освітою, що зазнає великих статичних і динамічних навантажень. Стопа виконує ряд найважливіших функцій, що забезпечують вертикальне положення при стоянні та ходьбі: балансувальну, ресорну, поштовхову, рефлексогенну. Порушення тієї чи іншої функції стопи в результаті травми або захворювання може спричинити розвиток патології міжхребцевих, тазостегнових, колінних і гомілковостопних суглобів.

Кістки стопи з’єднуються з кістками гомілки та між собою за допомогою суглобів передплюсни, плюсни та пальців стопи. Суглоби задньої частини стопи (передплюсни) представлені підтаранним, таранно-п’ятково-човноподібним, п’ятково-кубоподібним та клинолодьоподібним суглобами. Таранно-човноподібний та п’ятково-кубоподібний суглоби утворюють Шопарів суглоб або поперечний суглоб передплюсни. Кістки середнього та переднього відділів стопи з’єднуються за допомогою передплюсне-плюсневих (суглоба Лісфранка), міжплюсневих, плюснефалангових та міжфалангових суглобів.

Артрит стопи може виникнути у будь-якому з перерахованих зчленувань. На відміну від суглобів переднього відділу, суглоби заднього та середнього відділів стопи малорухливі. Об’єм рухів у суглобах стопи досить обмежений: згинання – 45-50°; розгинання – 15-25 °; приведення та відведення – 12°; пронація та супінація – 13°.

Артрити різної локалізації та етіології мають низку загальних клінічних ознак: біль, зміна зовнішнього вигляду суглоба, порушення функції. Разом про те, кожній формі захворювання властиві і свої специфічні риси. Болі в суглобах стопи зазвичай мають постійний характер, посилюються під час ходьби або тривалого стояння і певною мірою вщухають після відпочинку.

При подагричного артриту відзначається нападоподібний тип болю. М’які тканини над ураженими зчленуваннями стопи набряклі, шкіра гіперемована і гаряча на дотик. Порушення функції знаходить вираження в обмеженні рухливості стопи, зменшенні обсягу та амплітуди рухів. Втрата звичної рухливості стопи може бути викликана як інтенсивними больовими відчуттями, і розростанням остеофітів (вторинним артрозом стопи). Рухи у суглобах стопи нерідко супроводжуються характерним хрускотом чи клацаннями.

До специфічних симптомів артриту стопи відносяться ранкова скутість, множинне ураження суглобів, характерні деформації пальців та стопи. Скутість рухів у стопі відзначається, головним чином, вранці після тривалого періоду нічного відпочинку. Самі хворі зазвичай висловлюють цей стан фразою «вранці не можу розходитися». До обмеження рухливості додаються больові відчуття, чому хода стає кульгаючою; іноді пацієнти деякий час взагалі можуть наступити на стопу.

Артрит стопи (за винятком посттравматичної форми) зазвичай є проявом поліартриту – запального ураження суглобів різних груп. До типових видів деформацій, що виникають внаслідок розростання крайових остеофітів, анкілозів та підвивихів суглобів, відносяться кігтевидні та молоткоподібні пальці, вальгусна деформація стопи.

Зазвичай звернутися до фахівця (ревматолога або ортопеда) хворого змушує інтенсивний біль, що ускладнює ходьбу. У межах вивчення фізикального статусу проводиться огляд дистального відділу нижньої кінцівки; оцінка становища, форми стопи, характеру пасивних та активних рухів; пальпація; визначення місцевої температури; аналіз ходи і т. д. Для встановлення діагнозу використовуються:

• Методи візуалізації. У діагностиці артриту вирішальне значення належить рентгенографії стопи, УЗД суглобів, магнітно-резонансної та комп’ютерної томографії.
• Лабораторні дослідження. З метою уточнення етіології артриту стопи виконується імунологічний та біохімічний аналізи крові з оцінкою рівнів СРБ, ревматоїдного фактора, сечової кислоти, цукру крові.
• Інвазивна діагностика. Діагностична пункція дрібних суглобів стопи дозволяє отримати та провести дослідження синовіальної рідини.

Артрит стопи слід відрізняти від періартикулярної патології – плантарного фасціїту, підп’яткового бурситу, хвороби Мортона та ін.

У всіх випадках необхідно обмежити навантаження на стопу, виключити її хронічну травматизацію. У гострому періоді захворювання може бути показана іммобілізація стопи гіпсовою лонгетою та пересування за допомогою милиць. Дієта при артриті стопи найчастіше потрібна пацієнтам з подагрою. Артрит стопи пред’являє підвищені вимоги до вибору взуття: воно має бути вільним, на низькому підборі, з твердою підошвою. Як правило, пацієнту рекомендується постійне використання супінаторів та інших ортопедичних пристроїв.

Лікування артриту стопи складається з етіопатогенетичної та симптоматичної медикаментозної терапії, комплексу відновно-реабілітаційних заходів; за необхідності – хірургічної тактики:

• Фармакотерапія. При різних формах артриту стопи показано призначення пероральних, парентеральних і місцевих форм нестероїдних протизапальних засобів, що мають протизапальний та аналгезуючий ефект. При встановленні інфекційної природи артриту стопи виписують антибіотики. У багатьох випадках потрібне локальне внутрішньосуглобове введення глюкокортикостероїдів.
• Фізіопроцедури. У відновлювальному періоді призначається фізіолікування (магнітотерапія, діадинамотерапія, ампліпульстерепія, парафін, озокерит, лікувальні ванни для ніг), заняття лікувальною фізкультурою, масаж стопи.
• Хірургічне лікування. У разі, якщо артрит призводить до вираженим структурним змін стопи, проводиться ендопротезування плюснефалангових суглобів чи артропластика. При розвитку стійкої деформації може бути потрібна резекція молоткоподібних пальців стопи.

У разі виникнення артриту стопи прогноз значною мірою залежить від контролю за перебігом основного захворювання та повноти лікувальних заходів. При грамотній терапії та виконанні рекомендацій лікаря вдається відновити колишню якість життя. В іншому випадку незворотні зміни суглобів та важкі деформації стопи можуть призвести до інвалідизації та неможливості самостійного пересування. Для профілактики артриту стопи слід подбати про зручне і комфортне взуття, оберігання ніг від травм і надмірних навантажень, підтримку оптимальної ваги, своєчасне усунення супутніх захворювань.