Артрити

Артрити – це гетерогенна група запальних уражень суглобів різного генезу, до яких залучаються синовіальні оболонки, капсула, хрящ та інші елементи суглоба. Артрити можуть мати інфекційно-алергічне, травматичне, метаболічні, дистрофічне, реактивне та інше походження. Клініка артритів складається з артралгії, припухлості, випоту, гіперемії та локального підвищення температури, порушення функції, деформації суглобів. Характер артиритів уточнюється шляхом лабораторних досліджень синовіальної рідини, крові, рентгено-, УЗД-діагностики, термографії, радіонуклідного дослідження тощо. Лікування артритів включає етіотропну, патогенетичну, системну та місцеву терапію.

Захворюваність на артрити становить 9,5 випадків на 1 000 населення; поширеність висока серед осіб різного віку, включаючи дітей та підлітків, але найчастіше артрит розвивається у жінок 40-50 років. Артрит є серйозною медико-соціальною проблемою, оскільки його затяжний та рецидивуючий перебіг може викликати інвалідизацію та втрату працездатності.

За характером поразки артрити поділяються на 2 групи – запальні та дегенеративні. До групи запальних артритів, розвиток яких пов’язаний із запаленням синовіальної мембрани, що служить внутрішньою вистилкою поверхні суглоба, належать такі види:

До групи дегенеративних артритів входять травматичний артрит та остеоартроз, спричинені пошкодженням суглобової поверхні хряща.

У клініці артриту розрізняють гострий, підгострий та хронічний розвиток. Запалення при гострому артриті може мати серозний, серозно-фібринозний або гнійний характер. Освіта серозного випоту притаманно синовита. При випаданні фібринозного осаду перебіг артриту набуває більш важкої форми. Найбільш серйозні побоювання викликає перебіг гнійного артриту, що характеризується поширенням запалення на всю суглобову сумку та прилеглі тканини з розвитком капсульної флегмони.

По локалізації запалення розрізняють ізольоване ураження одиничного суглоба (моноартрит), процеси з поширенням на 2-3 суглоби (олігоартрит) та більше 3-х суглобів (поліартрит). З урахуванням етіологічних та патогенетичних механізмів виділяють:

• Первинні артрити. Розвиваються внаслідок травми, інфекції, імунних та метаболічних порушень. До самостійних (первинних) форм захворювання належать специфічні інфекційні артрити туберкульозної, гонорейної, дизентерійної, вірусної та ін етіології; артрит ревматоїдний, поліартрит ревматичний, спондилоартрит анкілозуючий, поліартрит псоріатичний та ін.
• Вторинні артрити. Виникають як результат патологічних змін кісткових елементів суглоба та навколосуглобових тканин. Можуть бути наслідком остеомієліту, захворювань легень, ШКТ, крові, саркоїдозу, злоякісних пухлин та ін.

Підгостра та хронічна форма артриту призводить до гіпертрофії ворсинок синовіальних оболонок, патологічної проліферації (розростання) поверхневого шару синовіальних клітин, плазмоцитарної та лімфоїдної інфільтрації тканин з результатом фіброзу. При тривалому артриті відзначається розвиток грануляцій на суглобових поверхнях хряща, їх поступове поширення на хрящову тканину, деструкція та ерозування кістково-хрящового клаптя. У міру заміщення грануляційної фіброзної тканини відбувається процес осифікації, тобто формування фіброзних або кісткових анкілозів. При зацікавленості суглобової капсули, сухожиль і навколосуглобових м’язів розвиваються деформації суглобів, підвивихи, контрактури.

Залежно від нозологічної форми при артриті уражаються різні групи суглобів. Для ревматоїдного артриту характерна симетрична зацікавленість суглобів стоп і кистей – п’ястково-фалангових, міжфалангових, променезап’ясткових, плюснефалангових, передплюсневих, гомілковостопних. Псоріатичний артрит характеризується ураженням дистальних суглобів пальцевих фаланг стоп та кистей; анкілозуючий спондилоартрит (хвороба Бехтерева) – суглобів крижово-клубового зчленування та хребта.

Клініка артриту розвивається поступово із загального нездужання, яке спочатку розцінюється як втома і перевтома. Однак ці відчуття поступово наростають і незабаром позначаються на повсякденній активності та функціонуванні. Провідним симптомом артриту є артралгія, яка носить стійкий хвилеподібний характер, посилюючись у другій половині ночі та під ранок. Виразність артралгії варіює від незначних больових відчуттів до сильних і неминучих, що різко обмежують рухливість пацієнта.

Типова клініка артриту доповнюється локальною гіпертермією та гіперемією, припухлістю, відчуттями скутості та обмеження рухливості. Пальпаторно визначається болючість над усією поверхнею суглоба та по ходу суглобової щілини. Поступово до цих симптомів приєднуються деформації та порушення функціонування суглобів, видозміна шкірних покривів над ними, екзостози. Обмеження функціональності суглобів при артриті може виявлятися як легко, так і у важкій – аж до повної знерухомленості кінцівки. При інфекційних артритах відзначається лихоманка та озноби.

Діагностика артриту ґрунтується на сукупності клінічної симптоматики, фізикальних ознак, рентгенологічних даних, результатів цитологічного та мікробіологічного аналізу синовіальної рідини. Пацієнти з виявленим артритом направляються на консультацію ревматолога для виключення ревматичної природи захворювання.

Основним діагностичним дослідженням при артриті служить рентгенографія суглобів у стандартних (прямий та бічний) проекціях. Рентгенологічні ознаки артриту різноманітні; Найбільш характерним та раннім є розвиток навколосуглобового остеопорозу, звуження суглобової щілини, крайових кісткових дефектів, деструктивних кістозних вогнищ навколосуглобової кісткової тканини. Для інфекційних, зокрема туберкульозних артритів, типово формування секвестрів. При сифілітичному артриті, а також вторинному артриті, що розвинувся на тлі остеомієліту, рентгенологічно відзначається присутність періостальних накладень у проекції метафізарної зони трубчастих кісток. У крижово-пізніхових суглобах при артриті на рентгенограмах визначається остеосклероз. Рентгенологічними ознаками хронічного артриту відносяться підвивихи та вивихи суглобів, кісткові розростання по краях епіфізів.

При необхідності інструментальна діагностика доповнюється томографією, артрографією, елекрорентгенографією, збільшувальною рентгенографією (для дрібних суглобів). За допомогою діагностичної термографії підтверджуються характерні для артриту локальні зміни теплообміну. УЗД суглобів допомагають визначити наявність випоту у його порожнині, а також параартикулярних змін.

Дані радіонуклідної сцинтиграфії дозволяють судити про реакцію кісткової тканини та активність запалення. За показаннями проводиться діагностична артроскопія. Для визначення ступеня функціональних порушень у суглобах при артриті використовуються методики виміру амплітуди пасивних та активних рухів, подографія (реєстрація тривалості окремих фаз кроку).

Характер запалення при артриті уточнюється за допомогою лабораторного дослідження суглобової рідини за її в’язкістю, клітинним складом, вмістом ферментів та білка, наявністю мікроорганізмів. При необхідності проводиться морфологічна оцінка біоптату синовіальних оболонок.

Консервативна терапія

Етіологічне лікування артриту проводиться лише за деяких його форм – інфекційної, подагричної, алергічної. Артрити з підгострою та хронічною течією підлягають загальній фармакотерапії за допомогою протизапальних нестероїдних та стероїдних препаратів. Синтетичні стероїди також використовуються для введення в порожнину суглоба (лікувальні пункції суглобів).

У міру стихання гострого запалення до медикаментозної терапії додається фізіотерапія (УФО в еритемних дозах, електрофорез з анальгетиками, фонофорез з гідрокортизоном, ампліпульстерепія), що має протибольовий та протизапальний ефект, що запобігає фіброзним змінам.

Проведення занять лікувальної фізкультури та масажу при артриті спрямоване на попередження розвитку контрактури та функціональних порушень у суглобах. До комплексу відновлювальної терапії рекомендується включати грязелікування, бальнеотерапію, санаторне та курортне лікування.

Використання методик еферентної терапії (плазмаферезу, кріоаферезу, каскадної фільтрації плазми крові) спрямоване на екстракорпоральну абсорбцію антитіл та ЦВК при аутоімунних артритах, уратів – при подагричній формі артриту. Екстракорпоральна фармакотерапія дозволяє використовувати власні кров’яні клітини пацієнта (лейкоцити, еритроцити, тромбоцити) для ефективної доставки лікарських речовин до осередку запалення.

Хірургічне лікування

У деяких випадках при ревматоїдному та інших формах артриту потрібне проведення оперативного втручання:

При деструктивних змінах у суглобі, спричинених артритом, показано ендопротезування, реконструктивно-відновлювальні артропластичні операції.

Експериментальна терапія

Для лікування тяжких форм артриту використовується введення стовбурових клітин. Стовбурова клітинна терапія сприяє відновленню обміну речовин та покращенню живлення тканин суглоба, стихання запалення, підвищенню несприйнятливості до інфекцій, що є частою причиною артриту. Особлива цінність використання стовбурових клітин полягає у стимуляції регенерації хряща та відновлення його структури.

Найближчий та віддалений прогноз при артриті обумовлений причинами та характером запальних явищ. Так, перебіг ревматичного артриту зазвичай доброякісна, але нерідко рецидивує. Добре піддаються терапії реактивні артрити (постентероколітичні, урогені), проте стихання залишкових проявів може затягтися на рік і більше. Прогностично найбільш несприятливий перебіг ревматоїдного та псоріатичного артритів, що призводять до важких рухових дисфункцій.

Основою профілактики артриту є зміна характеру харчування. Рекомендується різноманітне, збалансоване харчування, контроль ваги, скорочення споживання тваринних жирів та м’яса, обмеження кількості цукру та солі, виключення копченостей, газованих напоїв, маринадів, здоби, консервів, збільшення частки фруктів, овочів, зернових культур у раціоні. Обов’язковою вимогою профілактики артриту є виключення алкоголю та куріння. Уражені артритом суглоби необхідно постійно тримати у теплі. Корисними є регулярна дозована активність, лікувальна гімнастика, масаж.