Асиміляція атланту

Асиміляція атланту – часткове або повне зрощення I шийного хребця та потиличної кістки черепа. Асиміляція атланту може супроводжуватися клінічно значущими порушеннями. В інших випадках вона призводить до здавлення структур краніовертебральної області (верхнього шийного відділу спинного мозку та довгастого мозку), обмеження рухливості у верхньому шийному відділі хребта та розвитку нестабільності сегментів нижнього шийного відділу. Діагностується асиміляція атланту шляхом рентгенологічного дослідження шийного відділу хребта та краніовертебрального переходу, додатково проводиться Ехо-ЕГ, РЕГ, ЕЕГ, МРТ та КТ головного мозку, МРТ шийного відділу хребта. Лікується асиміляція атланту переважно консервативними методами. Хірургічні втручання проводяться з метою декомпресії мозкових структур.

Разом з аномалією Кімерлі та аномалією Кіарі асиміляція атланта в неврології та вертебрології відноситься до вроджених аномалій розвитку хребта. Зустрічається асиміляція атланту приблизно 1-2% випадків і найчастіше проявляється у віці від 20 до 30 років. Як правило, розвиток хребта відбувається до 20-22 років, причому шийний відділ асифікується насамперед. У нормі суглобові відростки I шийного хребця (атланту) примикають до виростків потиличної кістки. Асиміляція атланта характеризується щільним збільшенням атланта до потиличної кістки. Найчастіше асиміляція атланта поєднується з його недорозвиненням і зміщеним положенням по відношенню до II шийного хребця, а також з базилярною імпресією – зсувом вгору базилярного відділу потиличної кістки, що призводить до зменшення об’єму задньої черепної ямки і здавлення анатомічних структур, що розташовані в ній.

Асиміляція атланту є порушенням формування краніовертебральних структур у процесі ембріонального розвитку. Певною мірою такі порушення є генетично детермінованими. Про це свідчить велика частота асиміляції атланту в сім’ях, члени яких мають ті чи інші аномалії розвитку ЦНС (менінгоцеле, платібазію, гідромієлію, аномалію Кіарі та ін.). До факторів, що спричиняють порушення в процесі внутрішньоутробного розвитку, належать:

Розвиток патологічних змін, якими супроводжується асиміляція атланту, може відбуватися двома шляхами. Перший шлях пов’язаний з тим, що асиміляція атланта викликає звуження та порушення конфігурації великого потиличного отвору, внаслідок чого виникає здавлення структур довгастого мозку та верхніх сегментів шийного відділу спинного мозку.

Другий патогенетичний механізм зумовлений тим, що асиміляція атланту призводить до скорочення амплітуди рухів у верхньошийному відділі хребта. Обмеження рухів у верхньому відділі з допомогою компенсаторних механізмів призводить до розвитку підвищеної рухливості нижньому відділі шийного сегмента хребта. Внаслідок гіпермобільності збільшується навантаження на СIV-СV та СV-СVI міжхребцеві диски. Так може виникнути їхня надмірна зношеність, що веде до формування нестабільності хребта на цьому рівні.

Нерізко виражена асиміляція атланта характеризується безсимптомним перебігом і може протягом усього життя пацієнта не давати себе знати. Клінічно значима асиміляція атланта дебютує зазвичай після 20 років. Її прояви залежать від ступеня зрощення атланту із потиличною кісткою та поєднання з іншими вродженими аномаліями.

Асиміляція атланту проявляється головними болями, які можуть мати нападоподібний характер і супроводжуватися вегетативними реакціями: підвищеною пітливістю, тахікардією, коливаннями артеріального тиску, почуттям жару в тілі або навпаки мерзлякуватістю. При порушенні відтоку цереброспінальної рідини асиміляція атланту проявляється почуттям тиску на очні яблука, нудотою та блюванням. Можливі порушення сну та болі в шиї. Больовий синдром із локалізацією болів у шийному відділі хребта найчастіше з’являється, якщо асиміляція атланту супроводжується нестабільністю нижньошийних сегментів. Інтенсивність болю може зростати після фізичного навантаження. При огляді таких пацієнтів виявляється підвищений тонус м’язів шиї.

Асиміляція атланту, що призводить до стискання верхніх сегментів спинного мозку, зазвичай не супроводжується вираженою компресійною мієлопатією з тяжкими руховими порушеннями. Як правило, вона проявляється легкими дисоційованими розладами чутливості в області нижніх шийних дерматомів, виявлення яких необхідний ретельний неврологічний огляд.

Якщо асиміляція атланта призводить до здавлення структур довгастого мозку, то спостерігаються ознаки ураження черепно-мозкових нервів, що виходять з нього. Здавлення IX-XII пар проявляється порушенням ковтання з поперхиванием під час їжі, дезартрією, осиплістю голосу, зниженням смакових відчуттів. Поразка VIII пари черепно-мозкових нервів (переддверно-равликовий нерв) супроводжується розвитком приглухуватості, запамороченням та появою ністагму, VII пари – невритом лицевого нерва.

Клінічні прояви, що супроводжують різні варіанти асиміляції атланту, та дані неврологічного огляду дозволяють неврологу запідозрити порушення, що локалізуються у шийному відділі хребта та краніовертебральної області. Для виявлення асиміляції атланта необхідне проведення:

• Рентгенографії ШОП. Рентген шийного відділу хребта із захопленням потиличної кістки у прямій та бічній проекціях дозволяє візуалізувати місце зрощення. На стандартних та функціональних рентгенограмах часто виявляються ознаки нестабільності СIV-СV та СV-СVI, якою супроводжується асиміляція атланту: зміна висоти міжхребцевих дисків, зміщення хребців та порушення паралельності їх суглобових поверхонь.
• ЕФІ. У ході стандартного первинного обстеження (ЕЕГ, Ехо-ЕГ та РЕГ) у пацієнтів з асиміляцією атланту зазвичай визначається лише підвищений внутрішньочерепний тиск.
• Томографії. У випадках, коли асиміляція атланту супроводжується симптомами ураження довгастого мозку, необхідне виключення іншої церебральної патології: пухлини головного мозку, сирингомієлічної кісти, абсцесу. З цією метою проводиться КТ або МРТ головного мозку, які у разі асиміляції атланту можуть виявляти ознаки гідроцефалії. МРТ хребта дозволяє судити про ступінь здавлення спинного мозку.

Асиміляція атланту потребує диференціації від остеохондрозу хребта, бічного аміотрофічного склерозу, арахноїдиту, сирингомієлії, розсіяного склерозу, фунікулярного мієлозу.

Асиміляція атланта за наявності клінічних проявів потребує проведення симптоматичного лікування. Воно може здійснюватися спільними зусиллями неврологів, вертебрологів та ортопедів. Для усунення больового синдрому застосовують анальгетики, нестероїдні протизапальні засоби (німесулід, мелоксикам, диклофенак), рефлексотерапію. Для зниження внутрішньочерепного тиску пацієнтам призначають сечогінні препарати (ацетазоламід, спіронолактон, маніт). У лікуванні нестабільності хребта застосовується носіння коміра Шанца, ЛФК та ​​масаж, електрофорез, ультрафонофорез. Для зняття вираженого больового синдрому можуть проводитись паравертебральні блокади.

Хірургічно асиміляція атланту лікується тільки у випадках значного здавлення спинного або довгастого мозку. Операція може включати розширення потиличного отвору та декомпресію спинного мозку шляхом ламінектомії. Операції переднього та заднього спондилодезу застосовуються з метою стабілізації шийного відділу хребта.