Атрофія кісткової тканини щелепи

Атрофія кісткової тканини щелепи – це прогресуючий патологічний процес, який характеризується втратою тканини щелепних кісток. Характеризується зменшенням розміру альвеолярного гребеня та щелепи загалом, збільшенням обсягу верхньощелепних пазух. Зовнішньо атрофія проявляється зменшенням нижньої третини особи, супроводжується фізіологічними, морфологічними, функціональними та естетичними порушеннями. Діагностується з допомогою клінічного огляду, рентгенографії, КТ, МРТ щелеп. Лікування полягає у відновленні обсягу кістки хірургічними методами.

Атрофія щелепи – хронічний необоротний процес резорбції кісткової тканини. Патологічний процес вражає людей будь-якого віку після втрати зубів (у 95% випадків – після хірургічного видалення). Найчастіше зустрічається в осіб віком понад 50 років. Швидкість втрат кістки суто індивідуальна і неоднакова в різних відділах щелепи. Впродовж року після екстракції зуба відбувається зменшення об’єму кістки на 25%. При недостатньому обсязі кістки неможливо провести відновлення втрачених зубів шляхом протезування та встановлення імплантів. Людина стикається з недостатньою фіксацією та стабілізацією протезів, естетичним дефектом.

Основною причиною резорбції кістки нижньої чи верхньої щелепи є втрата зубів. При цьому запуск атрофічних процесів та етапи їхнього перебігу не залежать від причини втрати зуба (травма, хвороби зубів, видалення за медичними показаннями). Існує ряд факторів, які сприяють прогресу патологічного процесу:

• Хронічні стоматологічні захворювання. Хронічний періодонтит, періостит, пародонтоз, остеомієліт, навколокореневі кісти та гранульоми супроводжуються запальними процесами у тканинах щелеп та провокують резорбцію альвеолярного відростка. Переломи, забиті місця, механічні пошкодження зубів і альвеолярного відростка порушують процеси остеогенезу.
• Вроджені анатомічні аномалії. Недорозвиток щелеп є складовою деяких вроджених вад щелепно-лицьової області: ущелини губи, альвеолярного відростка і піднебіння, дизостозів, синдрому Робена. Деякі особи схильні до атрофії через генетичну схильність.
• Онкологічне захворювання. Причиною кісткової резорбції можуть бути різні пухлини щелеп: рак, одонтогенна саркома, остеома, хондрома, фіброма, гемангіома, амелобластома, одонтома, міксома, амелобластична фіброма, цементома. Видалення новоутворень призводить до виникнення дефекту кістки, що також спричиняє атрофічні зміни.
• Захворювання організму. В осіб старше 40-50 років спостерігається остеопороз – порушення метаболізму у кістковій тканині. Захворювання супроводжується прогресуючою втратою мікроелементів, переважанням процесів резорбції, порушенням структури кісток, зниженням їх густини та маси. Основну роль розвитку патології грають порушення обміну кальцію, фосфору, вітаміну D, і навіть недолік фтору, магнію, брому, кремнію і вітамінів. Також пусковими факторами атрофії можуть бути захворювання серцево-судинної, ендокринної, травної, нервової систем.

При зниженні або відсутності функціонального навантаження на щелепу, пов’язану з видаленням зуба, у кістки запускаються атрофічні процеси. Під час пережовування їжі тиск через коріння зубів передається на щелепу, що сприяє підтримці її працездатності та нормальної структури. Кістка утворюється та розсмоктується залежно від навантаження. За її відсутності знижується активність остеобластів, і процес резорбції переважає процес остеогенезу. Перші ознаки атрофії з’являються через 3 тижні після втрати зуба, у цій галузі спостерігається зниження щільності трабекулярної мережі кістки. У перший рік відсутності функціонального навантаження відбуваються незворотні зміни тканин.

У стоматології розрізняють горизонтальну резорбцію (виникає по ширині альвеолярного відростка) та вертикальну (виникає при зниженні висоти гребеня). Процес зменшення кістки може мати рівномірний характер розподілу по щелепі або нерівномірний. Нерівномірна атрофія щелеп буває кількох видів:

• 1 тип – Незначний ступінь. Альвеолярний відросток щелепи добре виражений, атрофічні процеси мінімальні. Хірургічні втручання не показано. Необхідне протезування для профілактики прогресування кісткової резорбції.
• 2 тип – Середній ступінь. Без підготовки щелепи встановлення імплантатів неможливе. Ортопедичні протези погано фіксуються у ротовій порожнині. Показано попередню остеопластику та нарощування обсягів кістки.
• 3 тип – Груба атрофія. Альвеолярний відросток значно атрофований. Ортопедичне лікування неможливе без нарощування обсягу кісткової тканини. Для відновлення зубів та функції порожнини рота необхідне проведення остеозаміщувальних операцій.

Основна ознака атрофії – це зміна зовнішнього вигляду щелепи. Альвеолярний гребінь значно зменшується у розмірах. За повної адентії обох щелеп спостерігається стареча прогенія. За рахунок атрофії вкорочується нижня третина особи, змінюється її зовнішній вигляд. Губи западають у ротову порожнину, навколо рота утворюються зморшки. Виникають порушення прикусу, сусідні зуби нахиляються у бік відсутніх. Спостерігається феномен Попова-Годона – протилежні зуби висуваються місце втраченого антагоніста. Зазначається порушення функцій жування та мовлення, погіршення естетики особи. Людина з атрофією щелепи виглядає старшою за свій паспортний вік.

Основним та найсерйознішим ускладненням є неможливість провести якісне відновлення зубів. Через недостатній розмір альвеолярного відростка не можна здійснити лікування методом протезування або імплантації, оскільки відзначається недостатня фіксація та стабілізація ортопедичних конструкцій. Тривале прогресування атрофії викликає болючі відчуття внаслідок здавлення підборідних нервів. Результатом порушення жувальної функції є захворювання травного тракту. Підвищується ризик патологічних переломів щелепи у ділянках стоншення.

Для діагностики атрофії кісткової тканини щелепи застосовують як основні, і додаткові методи дослідження. Щоб правильно провести лікування, необхідно визначити ступінь атрофії та її точну локалізацію на кожній ділянці щелепи за допомогою сучасних методів діагностики. Використовуються такі способи розпізнавання патології:

• Зовнішній та внутрішньоротовий огляд. Візуально оцінюється зовнішній вигляд обличчя, клінічна ситуація в ротовій порожнині, кількість відсутніх зубів. Шляхом огляду та пальпації визначається форма та структура альвеолярних відростків, встановлюється вид резорбції, робляться висновки про ступінь порушення функцій.
• Рентгенографія. Для визначення виду та виразності атрофії після видалення одиничного зуба використовується прицільний знімок. На ортопантомографії візуалізується верхня та нижня щелепи, стан зубів та коренів, скронево-нижньощелепних суглобів. Спостерігається збільшення пневматизації верхньощелепної пазухи – збільшення її обсягу. Внаслідок резорбції спостерігається зменшення відстані до нижньощелепного каналу та нерва на 7-8 мм. За цефалограмою у бічній проекції відстежують ступінь резорбції з вестибулярної, оклюзійної та язичної сторони альвеолярного відростка.
• МРТ та КТ щелеп. Є найбільш точними та детальними дослідженнями з високим ступенем інформативності. На томограмах візуалізуються всі структури ротової порожнини, що дає можливість фахівцям правильно оцінити ступінь виразності атрофії в кожному відділі щелепи, грамотно провести оперативне втручання та зубопротезування.

Збільшення обсягу кісткової тканини щелепи є одним із найскладніших завдань у стоматології. Для усунення атрофії застосовуються різні методики хірургічних втручань. Реконструкцію проводять з використанням біологічного та штучного кісткового матеріалу. У кожній клінічній ситуації стоматолог-хірург індивідуально підбирає методику та вид матеріалу. Застосовуються такі методи лікування:

• Розщеплення альвеолярного гребеня. Операція міжкортикальної остеотомії показана за наявності тонкого чи вузького альвеолярного гребеня. Полягає в поздовжній остеотомії: спеціальні інструменти вводять між кортикальними пластинками гребеня та розширюють його альвеолярну частину. Простір між пластинками заповнюють остеозамінним матеріалом. Метод відрізняється ефективністю, простотою проведення, швидким загоєнням, гарною естетикою.
• Сендвіч-пластика. Застосовується для лікування вертикальної атрофії як у бічних, так і передніх відділах щелеп. Операція полягає у проведенні одного горизонтального або двох вертикальних розпилів в області між отворами підборіддя та імплантації кісткового матеріалу. Перевагою втручання є передбачуваність результатів, відсутність усунення або резорбції кісткового матеріалу.
• Дистракційний остеогенез. Метод показаний при вроджених та набутих дефектах щелепи. Мета втручання – активізація процесу утворення кісткової тканини. Для цього проводиться остеотомія з установкою дистрактора, його активування та видалення після нарощування кістки.
• Трансплантація кісткових блоків. Операція передбачає збільшення обсягу щелепи шляхом трансплантації кістки. Втручання проводиться за всіх видів атрофії. Аутотрансплантати вводять у необхідну ділянку, фіксують за допомогою гвинтів чи титанової сітки та покривають захисною мембраною.
• Сінус-ліфтінг. Пластика дна гайморової пазухи показана при атрофії верхньої щелепи у бічному ділянці. Суть операції полягає у нарощуванні кістки необхідної величини для встановлення імплантатів. Хірургічне втручання є дуже популярним, ефективним і дає можливість здійснити різні методики імплантації (All on 4, All on 6 та ін.).

При своєчасному лікуванні атрофії кістки прогноз є сприятливим: після остеопластики в більшості випадків вдається провести успішне протезування. У разі виникнення патологічних переломів щелеп потрібно тривале та складне лікування. Профілактика атрофії кісткової тканини щелепи полягає у своєчасному стоматологічному лікуванні, відвідуванні стоматолога 2 рази на рік з метою огляду. Відновлювати дефекти методом протезування та імплантації необхідно протягом 6 місяців після втрати зубів. До заходів загальної профілактики належить санація органів ротової порожнини, лікування хронічних захворювань зубів та організму в цілому, зміцнення імунної системи, відмова від шкідливих звичок.