Атрофодермія

Атрофодермія – варіант атрофії шкіри, що включає ряд захворювань, в основі яких лежать дегенеративно-атрофічні процеси в епідермісі і дермі. Захворювання має тенденцію до затяжної течії, не має гендерної складової, позасезонне. Клініка кожної патології, що входить до групи атрофодермії, є специфічною; загальною рисою є утворення на шкірних покривах атрофічних осередків. У діагностиці вирішальне значення належить гістологічного дослідження біоптату шкіри. Лікування симптоматичне (вітамінотерапія, фізіо-і бальнеотерапія), прогноз сприятливий. Протягом атрофодермії є онкологічний вектор.

Атрофодермія – кілька хронічних патологій, що рідко зустрічаються, що мають у своїй основі комплекс дистрофічних змін шкіри, що займають проміжне положення між класичною атрофією шкіри і класичною склеродермією. Вони можуть бути вродженими та набутими, симптоматичними або виступати як самостійне захворювання. Причини та механізм розвитку атрофодермії є предметом дослідження дерматології упродовж сторіччя, але до кінця не з’ясовані й сьогодні. Наприклад, червоподібна атрофодермія була описана наприкінці XIX століття при вивченні фолікулярного кератозу брів (надбрівної еритеми Унна), як результат цього захворювання. Сітчаста атрофодермія відома під назвою пойкілодермії Якобі з 1906 року (сітчаста еритематозна атрофодермія Мюллера, еритематозно-атрофічна пойкілодермія Міліана-Перена, атрофічний дерматит Глюка, синдром Томсона, синдром Ротмм). Обмежена атрофодермія Пазіні-П’єріні вперше описана в 1875, а невротична атрофодермія – в 1864 англійським хірургом Педжетом.

Клінічна картина атрофодермії у кожному окремому випадку має особливості. Оскільки точно етіологію захворювання не встановлено, лікування симптоматичне. Актуальність пов’язана з можливістю переродження пойкілодермічного процесу на злоякісне новоутворення.

Атрофодермія виникає через порушення харчування всіх шарів шкіри в результаті точно не встановлених причин. Дерматологи вважають, що в основі сітчастої атрофодермії (пойкілодермії) лежать судинні розлади – запустіння, звуження просвіту судин, що живлять шкіру – нейроендокринного або інфекційно-токсичного характеру (радіаційне опромінення, УФО, системні дерматози).

Червоподібна атрофодермія утворюється внаслідок зміни трофіки шкіри, деструкції її залоз через ендокринно-вегетативні розлади (порушення синтезу вітаміну А, цукровий діабет). Нейротична атрофодермія – результат порушень у центральній та периферичній нервовій системах, що призводять до розладу обмінних процесів (поліневрити, пошкодження нерва). Обмежена атрофодермія Пазіні-П’єріні має у своїй основі поєднання всіх вищезгаданих причин на тлі різкого ослаблення загального та місцевого імунітету.

Класифікація атрофодермії – це, скоріш, кількісна розшифровка захворювань, що входять до її групи. Розрізняють:

1. Атрофодермія червоподібна – Захворювання молодих, основним елементом є симетрично розташована на щоках фолікулярна пробка з результатом в дрібний атрофічний рубчик. Така сітчаста «виїдність» шкіри нагадує кору дерева або медові стільники.
2. Атрофодермія ідіопатична Пазіні-П’єріні – Рідкісне захворювання, вражає переважно молодих жінок. Локалізується на тулубі. Первинний елемент – овальна пляма, що западає в центрі, яка трансформується в бляшку, а потім в обмежений осередок атрофії.
3. Атрофодермія невротична – уражається шкіра кінцівок, порушується трофіка тканин з появою вогнищ атрофо-дистрофії, витонченням нігтів і випадання волосся.
4. Атрофодермія сітчаста (пойкілодермія) – Захворювання поза віком і статтю. Локалізується найчастіше на відкритих ділянках шкіри у вигляді еритеми з результатом пігментованого вогнище атрофії.

Клініка атрофодермії індивідуальна кожному за захворювання, що входить у групу цієї патології. Червоподібна атрофодермія має найхарактернішу клінічну картину: у молодих людей на щоках з’являються симетрично розташовані дрібні (1-3 мм), дефекти шкіри, що западають, химерних обрисів глибиною до 1 мм. Це деформовані фолікули, заповнені, як правило, сальними пробками. Вони зливаються, утворюють «хвилі», що перетинаються, «лінії», «осередки», які, разом з ділянками нормальної шкіри між ними нагадують малюнок кори дерева, з’їденої черв’яками, або медових сот. З віком симптоми згладжуються.

Клініка ідіопатичної форми нагадує обмежений осередок поверхневої склеродермії, він втиснутий у навколишню здорову шкіру, невеликого розміру (до 2 см), овальної форми, м’який при пальпації, тілесного кольору, одиничний або множинний, має тенденцію до злиття з утворенням фестон. Розташовується на животі чи спині.

Невротична форма характеризується ураженням пальців рук і ніг: шкіра лиснить, напружена, здається, що при згинанні кисті або стопи вона «лопне», шкірні покриви набувають синюшного відтінку, як при акроціанозі, через недостатнє капілярне кровопостачання. Згодом, живлення даної ділянки шкіри практично припиняється, вона стає мертвенно-блідою, стоншується, в осередку атрофії спостерігаються прозорі нігтьові пластинки та випадання волосся.

Пойкілодермія, або сітчаста атрофодермія, розташовується на відкритих ділянках шкіри у зоні декольте. Візуально виглядає як плямиста поверхня шкіри через чергування атрофічних, пігментованих плям з депігментованими. Можлива трансформація у меланодермію, грибоподібний мікоз.

Діагностується атрофодермія на підставі клінічних проявів та результатів гістологічних досліджень. Потоморфологічна картина кожної патології є індивідуальною. Диференціюють захворювання з парапсоріазом, склеродермією, дерматміозитом, променевими дерматитами, грибоподібним мікозом, меланозом, кератозом Сіменса, синдромом Базекса, надбрівною ульерітемою, вітрянкою, вульгарними вуграми. Основа диференціальної діагностики – клініка у поєднанні з результатами біопсії шкіри.

Лікування полягає в санації вогнищ хронічної інфекції, насамперед туберкульозу, сифілісу. Необхідна ефективна терапія тривалих соматичних захворювань (цукровий діабет, захворювання щитовидної та паращитовидної залози, ревматизм, ожиріння). Симптоматично застосовують вітамінотерапію (вітамін А, зовнішньо і внутрішньо, полівітаміни), засоби, що покращують трофіку тканин (декспантенол), препарати заліза, діазепам. Ефективними є теплові процедури, дермабразія, ванни з висівками, морські, радонові ванни; грязелікування (Крим, Нафталан), масаж та заняття фізкультурою для покращення харчування шкіри.

Профілактика атрофодермії полягає у пріоритеті здорового способу життя. Прогноз сприятливий для життя. При пойкілодермії необхідно обов’язкове спостереження у дерматолога через можливість переродження ретикулосаркоматоз.