Батьківська депривація

Батьківська депривація – психічний стан дитини, що характеризується неможливістю задовольняти основні життєві потреби через відсутність чи відстороненість батьків. Виникає внаслідок нестачі турботи, ласки, розуміння, поглядів, дотиків, спілкування. Наслідки – емоційні, особистісні, поведінкові розлади, проблеми соціалізації. Діагностика включає клінічну бесіду, застосування опитувальників, рисункових тестів. Лікування засноване на груповій та індивідуальній психотерапії, доповнюється психокорекцією, соціальною реабілітацією, медикаментозною терапією.

Термін “депривація” походить з латинської мови, означає “позбавлення”, “втрату”. Батьківська депривація – позбавлення взаємодії з батьками. Синонімічна назва – синдром недолюбленості. У 60-70 роках минулого століття лікарі почали визнавати, активно вивчати роль емоційної близькості батьків у психічному розвитку дитини. Встановлено, що нестача любові, турботи, уподобання, тілесних контактів призводить до порушень психічного здоров’я дітей. Дані про поширеність батьківської депривації відсутні – легкі прояви переживаються у межах сім’ї, тяжкі випадки виявляються на пізніх стадіях при вираженій затримці психічного розвитку, емоційно-поведінкових порушеннях.

Основна причина – відсутність можливості задовольнити психологічні потреби у коханні, прихильності, спілкуванні. Додатковими факторами ризику є особливості нервової системи, темперамент, адаптаційні можливості дитини. Розглядаючи депривацію як двосторонній процес – вплив стимулу та формування реакції у відповідь – виділяють ряд причин:

• Недостатня прихильність батьків. Батько і мати не виявляють любові до малюка. Явище поширене у сім’ях із небажаною дитиною, при психічних розладах, алкоголізмі, наркоманії батьків.
• Тривала розлука. Депривація розвивається за тривалого перебування у стаціонарі, навчальному закладі закритого типу. Виявляється емоційними розладами.
• Відсутність батьків. Рання смерть батька та матері, відмова від дитини стають ключовими факторами депривації. У будинках малюка, дитячих притулках емоційні потреби задовольняються недостатньо.
• Конституційно-спадкові особливості. Діти з нестійким слабким типом ЦНС більш сприйнятливі до впливу деприваційного чинника. Вони менш пластичні, гірше адаптуються до умов, що змінюються. Нетривала відсутність мами з татом (госпіталізація, вимушений від’їзд) негативно позначається на психічному та фізичному розвитку.
• Стан здоров’я. Негативний вплив депривації швидше проявляється у дітей із неврологічними, соматичними захворюваннями. Хвора дитина більше потребує уваги, піклування батьків, гостріше переживає неможливість задоволення цих потреб.

Серед досліджень патогенезу батьківської деривації поширена теорія Еге. Еріксона: відсутність материнської любові формує базисну недовіру до світу. Це почуття проявляється боязкістю, підозрілістю, пасивністю, прагненням уникнути незнайомих ситуацій. Недолік тілесних, слухових, зорових контактів із батьком створює відчуття психологічного дискомфорту, сприяє формуванню емоційної нестійкості, порушень режиму сну-неспання. Дитина стає надмірно неспокійною, імпульсивною, плаксивою, відмовляється встановлювати контакт, не виявляє пізнавального інтересу. У період дитинства розвивається первинне відчуття власної неуспішності, переживання нестабільності, страху, образи. Батьківська депривація негативно впливає на процес розвитку у проміжку від народження до старшого підліткового віку. Компенсація відбувається через формування прихильності до інших об’єктів (людей, тварин, іграшок), захопленість діяльністю (хобі, творчість, спорт).

За рівнем виразності батьківська депривація буває повною та частковою. Повна (абсолютна) виникає при відмові матері та батька від прав, відриві дитини від сім’ї, смерті батьків. Частковий варіант – відносини збіднені емоційно, але близькість зберігається, фізично члени сім’ї перебувають поруч. За змістом виділяють такі види депривації:

• Сенсорна. Характеризується неможливістю задовольнити потребу у відчуттях. Виявляється недоліком дотиків, обіймів, погладжувань, поглядів.
• Когнітивна. Подано відсутністю можливості пізнавати батька, через нього – навколишній світ. Виявляється відставанням розвитку інтелектуальних функцій.
• Емоційна. Найбільш виражений компонент материнської депривації. Формується за неможливості відчути близькість, прийняття, любов, схвалення, підтримку.
• Соціальна. Визначається позбавленням можливості виконувати соціальну роль (син, дочка). Відбивається на поведінці дитини, стосунки з оточуючими.

Зміни виникають у емоційній, поведінковій, когнітивній сфері. У немовлят знижено рухову активність, пізніше формується навик сидіння, ходьби. Інтерес до іграшок, яскравих предметів, нових звуків знижений. Виражені вегетативні порушення – часті відрижки, порушення випорожнень, неспокійний сон, погана терморегуляція. Комплекс пожвавлення розвивається до 4-5 місяців, слабкий. Емоційна нестійкість проявляється плачем, криками. Гулювання, лепет виникають на 1-2 місяці пізніше за норму.

Діти раннього віку та дошкільнята відчувають труднощі соціальної адаптації, насилу встановлюють контакти, часто підозрілі, насторожені, боязкі. Рідко виявляють ініціативу, несамостійні. Залежно від темпераменту стають замкнутими, мовчазними чи агресивними, імпульсивними. Емоції нестійкі, часто відзначаються спалахи обурення, гніву, плачу. Афективні розлади є дитячими страхами, підвищеною тривожністю. Самооцінка занижена, почуття недовіри до суспільства формує спотворений образ Я як невдахи, нездатного контролювати те, що відбувається, впливати на результат власних дій. Виразність затримки розумового розвитку залежить від навколишнього оточення, наявності педагогів. Крім ЗПР часто спостерігаються мовні порушення, поведінкові та невротичні розлади.

У молодшому шкільному та підлітковому віці проблеми ідентичності провокують емоційно-особистісні розлади. Дитина, підліток відчуває труднощі прийняття соціальних ролей – учень, друг, знайомий. Відсутній досвід вибудовування відносин, тому діти в ситуаціях міжособистісної взаємодії часто поводяться неадекватно: тікають, ховаються, відвертаються, грубять, обзивають, виявляють фізичну агресію. Дружні пропозиції сприймають насторожено, відповідають відмовою. У колективі вони формується позиція ізгоя, агресора. До проблем соціального характеру додається шкільна неуспішність. Підлітки прогулюють шкільні заняття, долучаються до «вуличних» угруповань, бродяжать.

Без своєчасної психолого-педагогічної корекції батьківська депривація сприяє розвитку психічної патології. Характер ускладнень визначається віком дитини та тривалістю відсутності батьків (опікунів). У ранньому дитинстві у пацієнтів переважають розлади емоційно-вольової сфери, нерівномірність відставання когнітивних функцій із переважно мовними порушеннями. Часто діагностуються порушення невротичного спектру: енурез, парасомнії, нав’язливі рухи, апатична, маскована депресія. У дошкільнят та молодших школярів визначаються поведінкові відхилення, ЗПР. У підлітків – психопатії, депресивні розлади.

Діагностика депривації – складний тривалий процес, що передбачає співпрацю лікаря-психіатра, невролога, психолога, педагогів, соціальних працівників та медичних сестер, які доглядають дитину. Потрібне довгострокове спостереження, регулярна оцінка особливостей розвитку. Комплексні обстеження показані дітям груп ризику – які виховуються в неблагополучних сім’ях, схильних до частої госпіталізації, сиротам. Застосовується низка методів:

• Розмова. Розмова з дитиною дозволяє первинно оцінити емоційний стан, реакцію похвалу/зауваження, здатність встановлювати, підтримувати продуктивний контакт. Фахівець виявляє сфери, найбільш схильні до деприваційного впливу, визначає спрямованість подальшої діагностики.
• Проектні тести. Широко застосовуються малювальні методики – «Людина», «Будинок, дерево, людина», «Неіснуюча тварина», «Людина під дощем». Вони універсальні щодо віку, рівня інтелектуального розвитку, національності. Дозволяють виявити глибинні неусвідомлювані переживання, особливості поведінки.
• Опитувальники. Методики цієї групи рекомендовані для обстеження дітей віком від 10 років. Використовуються опитувальники, створені задля дослідження дитячо-батьківських відносин – «Аналіз Сімейного Виховання» Э.Г. Ейдеміллера, «Дитячо-батьківські відносини підлітків» П. Трояновської. Додатково показано тести дослідження особистості – «Патохарактерологічний особистісний опитувальник» О. Є. Лічко, опитувальник Леонгарда-Шмішека.

Батьківська депривація сприймається як етіологічний чинник ЗПР, мовних порушень, невротичних і поведінкових розладів, дезадаптації. При диференціальній діагностиці необхідне розрізнення цього феномена з іншими можливими причинами порушень розвитку (резидуально-органічним ураженням ЦНС, спадковими факторами).

Специфічних методів лікування не розроблено. Допомога лікарів, психологів, педагогів спрямована на усунення причин та корекцію наслідків ранньої психологічної депривації. Терапія проводиться з урахуванням реабілітаційних центрів, психоневрологічних диспансерів, приватних клінік. Комплекс процедур визначається індивідуально з урахуванням тяжкості симптомів, віку дитини. Застосовуються:

• Групова психотерапія. Тренінги з дітьми, підлітками виявляються найефективнішим способом корекції системи цінностей, самооцінки, сприйняття ролі. У процесі спеціально організованого спілкування ігор виникають ситуації апробування позитивних відносин. Члени групи навчаються домовлятися, дружити, співпрацювати. У тісному взаємодії дізнаються (виявляють) якості особистості. Відбувається формування системи “Я”, суспільних ролей.
• Індивідуальна психотерапія. Зустрічі з психотерапевтом необхідні при емоційних розладах – депресії, неврозі нав’язливих станів, підвищеної тривожності, страхах. Найбільш поширені методи когнітивно-поведінкової терапії: першому етапі проводиться корекція нелогічних, недоцільних думок, які провокують негативні емоції, другою виробляються нові ефективні форми поведінки.
• Психокорекція. Заняття з психологом необхідні дітям, які мають відставання у когнітивному розвитку. Вправи, ігри розвивають дрібну моторику, активну увагу, пам’ять, мислення, інтелект. Робота проводиться в індивідуальному та груповому режимі.
• Медикаментозна терапія. Застосування ліків доцільно при виражених поведінкових та емоційних порушеннях. Лікування призначається психіатром, препарати підбираються індивідуально. Використовуються антидепресанти, протитривожні засоби, нейролептики, ноотропи.
• Соціальна реабілітація. Зусиллями педагогів дитина активно входить у заняття спортом, малюванням, конструюванням, ліпленням, корисною працею. Створюються ситуації співробітництва, на основі яких легше налагоджується спілкування, дружба. Компенсація агресії відбувається під час активних фізичних навантажень. Наслідки емоційної, сенсорної депривації редукуються у процесі творчої діяльності.

Прогноз результатів депривації визначається станом здоров’я, віком, психологічними особливостями дитини, тривалістю перебування в умовах нестачі батьківського кохання. Найбільш сприятливий результат у дітей до 3 років, при своєчасній компенсації наслідки повністю редукуються. Чим старша дитина, тим триваліший період реабілітації. Профілактика зводиться до збереження повноцінної сім’ї – попередження небажаних вагітностей, відмов від дітей, розлучень. Вторинні методи – створення умов максимально наближених до домашніх у притулках, стаціонарах (організація палат спільного перебування дитини з матір’ю).