Бельмо

Бельмо – це захворювання ока, у якому відбувається стійке помутніння його рогової оболонки. Основні причини розвитку більма – це травми рогівки, опіки хімічними речовинами, запальні чи інфекційні захворювання. Клінічно проявляється різким зниженням гостроти зору до повної сліпоти, зміною кольору рогівки. Діагностика полягає у проведенні огляду, візометрії, тонометрії, біомікроскопії з використанням щілинної лампи, УЗД очного яблука та КТ орбіт. Лікування більма рогівки лише хірургічне. Застосовують різні варіанти кератопластики або кератопротезування.

Більмо рогівки, або лейкому – це захворювання рогової оболонки ока, спричинене травмою або запаленням, яке характеризується різким зниженням гостроти зору та проявляється стійким помутнінням рогівки. Травма переднього відрізка органу зору в офтальмології становить до 60% від загальної кількості ушкоджень очей. Патологія рогівки посідає п’яте місце у всьому світі серед причин сліпоти. Навіть за невеликих помутнінь рогівки з периферичною чи центральною локалізацією можна спостерігати суттєве зниження зору, що призводить до інвалідизації працездатного населення. Тяжкість процесу, різноманіття клінічних результатів, складності лікування, труднощі реабілітації пацієнтів з більмом рогівки надають особливої ​​актуальності цій проблемі. Частота народження лейкоми у чоловіків і жінок однакова.

Виділяють вроджені та набуті форми більма рогівки. Етіопатогенетичні фактори набутих помутнінь, що призводять до порушення прозорості рогової оболонки, дуже різноманітні. До них належать опіки очей (хімічні чи термічні); проникаючі поранення рогівки; запальні захворювання різної природи (герпесвірусні, бактеріальні); виразки рогівки; рецидивні птеригіуми 3-4 ступеня (до них відносяться помилкові птеригіуми, особливо після опіків очей з утворенням симблефарону). Крім того, будь-яке оперативне втручання на очному яблуку є фактором ризику розвитку більма рогівки. Вроджена форма виникає внаслідок внутрішньоутробного інфікування плода вірусними агентами та супроводжується вадами розвитку інших органів та систем.

Патогенетичний механізм розвитку більма виглядає так: після впливу травматичного фактора або інфекційного агента в рогівці починає розвиватися запальний процес, з’являється набряк строми, і клітини рогової оболонки (кератоцити) починають виробляти особливі ферментативні речовини та хемоатрактанти. В результаті відбувається розширення перікорнеальних судин лімбу.

У зону ушкодження починається переміщення лейкоцитів із кровоносного русла, додатково активізується запальна клітинна інфільтрація. При цьому пошкоджені клітини починають викидати ангіогенні фактори, які стимулюють переміщення та поширення ендотеліальних клітин судин, що призводить до неоваскуляризації та заміщення високодиференційованої тканини рогівки грубою сполучною тканиною.

Природжена форма більма проявляється у новонароджених дітей у вигляді зміни прозорості рогівки та часто поєднується з іншою очною патологією (глаукомою, катарактою, мікрофтальмом або мікрокорнеа, атрофією райдужної оболонки). Набута форма більма рогівки є фінальною стадією травми або інфекційного процесу в рогівці, тому скарги пацієнта лікаря-офтальмолога залежать від первинного захворювання, від площі ураження та розташування помутніння щодо оптичної зони рогівки. При травмах – це больовий синдром, відчуття стороннього тіла, блефароспазм.

Пацієнт із запальним захворюванням рогівки пред’являє скарги на зниження зору, світлобоязнь, сльозотечу, сильний біль. При розвитку більма в оптичній зоні гострота зору різко знижена або відсутня. Якщо більмо локалізується у параоптичній зоні, гострота зору може зберігатися. Уражена рогівка стає молочно-білим кольором.

Залежно від глибини ураження очного яблука виділяють такі категорії посттравматичного більма:

1. Більмо рогівки без залучення інших відділів ока. Зазначається наявність рубцевих змін у роговій оболонці різної форми та протяжності.
2. Більмо, спаяне з райдужкою. Виявляється наявністю інтенсивного, судинного помутніння рогівки, зрощеного з райдужкою.
3. Більмо у поєднанні з травматичним помутнінням кришталика. Виявляється помутніння рогівки, передні синехії та катаракта різної інтенсивності.
4. Більмо у поєднанні з вторинною катарактою.
5. Інтенсивне помутніння рогової оболонки ока, передні та/або задні синехії, травматичне помутніння кришталика та помутніння у склоподібному тілі.
6. Більмо, ускладнене відшаруванням сітківки, розвитком атрофії ока.

Вроджену форму діагностують у пологовому будинку у новонародженого після проведення офтальмоскопії. Для виявлення змін у глибоколежачих середовищах очного яблука проводиться УЗД очного яблука, при необхідності додатково призначають орбіт КТ. Діагностика набутої форми більма включає стандартний перелік: збір анамнезу у пацієнта, проведення зовнішнього огляду, візометрії (при локалізації помутніння в параоптичній зоні), тонометрії. Біомікроскопія за допомогою щілинної лампи є основним методом діагностики. З її допомогою офтальмолог ретельно оглядає помутніння, визначає його межі, щільність, ступінь прозорості та площу поширення. Враховуючи неможливість оглянути структури ока, що глибше лежать, необхідно обов’язкове проведення УЗД очного яблука, КТ або МРТ орбіт.

Лікування лише хірургічне. Застосовують наскрізну або пошарову кератопластику (заміна ураженої ділянки рогівки трансплантатом). При неможливості проведення пересадки необхідне кератопротезування (заміна ураженої ділянки штучним рогівковим імплантом). Особливістю хірургічних операцій при вроджених помутніннях рогівки є комбінований характер втручання, що суттєво підвищує травматичність. Операції технічно складні через вузькість очної щілини, можливого колапсу очного яблука. Можливість проведення кератопластики у дитини залежить від розмірів більма, глибини ураження, операція найчастіше проводять у віці до 1 року. Прогноз зорових функцій сумнівний.

Для відновлення зору у разі придбаного більма використовують різні види реконструктивних операцій (вибір залежить від категорії посттравматичної лейкоми). При 1 категорії виконують різні варіанти часткової наскрізної кератопластики. При 2 категорії пересадка рогівки доповнюється іридопластикою. При більмах 3 категорії показано комплекс хірургічних операцій – наскрізна кератопластика з екстракцією катаракти з імплантацією інтраокулярної лінзи. При більмах 4 та 5 категорії кератопластика малоефективна, єдиний метод лікування – кератопротезування.

До можливих ускладнень під час кератопластики відносять перфорацію, відторгнення або кровотечу під трансплантат. Результати та прогноз кератопластики набутого більма визначається всією сукупністю клінічних обставин, включаючи етіологію захворювання, величину ВГД, наявність новоутворених судин, характер та вираженість супутньої патології.

Заходи з профілактики більма рогівки включають дотримання техніки безпеки на виробництвах, використання засобів захисту органу зору при роботі з хімічними агентами. При отриманні травми очного яблука необхідно якнайшвидше звернутися до офтальмолога для надання першої допомоги та призначення правильного лікування.

Своєчасна діагностика та грамотна медикаментозна терапія запальних та інфекційних захворювань рогівки є важливим заходом у профілактиці розвитку більма. Для зниження виникнення вроджених форм потрібне ретельне обстеження вагітних жінок на ранніх термінах і за необхідності проведення курсу лікування вірусних або бактеріальних інфекцій.